Комісар Ради Європи з прав людини обирається Парламентською асамблеєю Ради Європи. Роль Комісара полягає в такому:
- просування системи освіти та обізнаності про права людини в країнах-членах; - визначення можливих недоліків у законодавстві та практиці держав-членів з точки зору дотримання прав людини;
- сприяння ефективному дотриманню і повній реалізації прав, закріплених в документах Ради Європи[58].
Хартія основних прав Європейського Союзу.
Хартія основних прав ЄС[59] містить гарантії як громадянських, так і політичних, а також економічних, соціальних і культурних прав, а також деякі гарантії прав «третього покоління», таких як право на безпечне навколишнє середовище[60]. Вона включає в себе багато прав, зазначених в ЗДПЛ, МПГПП, МПЕСКП і ЄСПЛ. З 1 грудня 2009 року і з набуттям сили Лісабонського договору, Хартія має силу закону, як і будь-який інший договір ЄС (тобто, вона має пряму дію у внутрішньому праві членів ЄС Держави)[61]. Хартія не створює нових прав на рівні національного законодавства, але вона застосовується, коли держави-члени ЄС діють в сферах компетенції ЄС та в сфері дії законодавства ЄС. Якщо Хартія охоплює ті ж права, що й ЄСПЛ, вона повинна забезпечити принаймні той же рівеньзахисту цих прав, як і ЄСПЛ. Лісабонський договір створив правову основу для ратифікації ЄКПЛ Європейським Союзом. Переговори про приєднання ЄС до Конвенції почалися в 2010 році.
Національні механізми захисту прав людини
Ратифікація регіональних та міжнародних стандартів з прав людини вимагає від держав забезпечити, щоб їхні зобов'язання були відображені в національному законодавстві, в тому числі, де це необхідно, повинні бути внесені зміни до законодавства і практики з метою реалізації цих основних стандартів.
Є кілька основних кроків, які держави можуть зробити для ефективнішого забезпечення внутрішнього захисту прав людини.