Сутність державного регулювання підприємницької діяльності, його форми та методи

Державне регулювання підприємницької діяльності – комплекс форм, методів і засобів державного впливу на діяльність підприємств та організацій з метою створення нормальних умов їх функціонування і розвитку, послаблення негативних тенденцій від такої діяльності.

Основними методами державного регулювання підприємницької діяльності є адміністративні, правові та економічні.

Адміністративні методи – способи і форми регулювання, які базуються на силі державної влади, містять заходи заборони, дозволу і примусу та втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень.

У розвинутих країнах світу адміністративні методи регулювання підприємницької діяльності застосовуються здебільшого у сфері охорони довкілля. Водночас їх роль значно зростає у складних критичних ситуаціях.

Правові методи – способи і форми регулювання підприємницької діяльності, які втілюються в практику за допомогою прийняття відповідних законів.

Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство і антимонопольна діяльність держави.

Економічні методи – способи і форми регулювання, які ґрунтуються на використанні податків, грошово-кредитних важелів, цін і тарифів тощо.

Серед економічних методів розрізняють прямі (за допомогою бюджетної політики) та непрямі (за допомогою податкової, інвестиційної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Якщо прямі методи дають швидкий ефект то непрямі – через відносно тривалий проміжок часу. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект спостерігаеться, як правило, через 1,5—2 роки.

Розглянемо деякі важливі! методи економічного та правового регулювання підприємницької діяльності. Якщо виходити з практики розвинутих країн світу, то основним інструментом-впливу держави на підприємницьку діяльність є податкова політика, зокрема використання інвестиційного податкового кредиту. Так, у США такий кредит означає зниження оподаткованого мінімуму на суму капіталовкладень на придбання машин і устаткування. Пільгові інвестиційні кредити надаються підприємствам Німеччини при освоєнні відсталих регіонів, спеціальні кредити – при створені високотехнологічних виробництв, субсидії – відповідно до структурної програми розвитку середніх міст та ін.

У Франції при створенні нових промислових зон підприємства, які спеціалізуються на виготовленні певних видів продукції, отримують податкові пільги терміном на 10 років. В Англії не вилучаються податки при здійсненні капіталовкладень в устаткування, на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, а при здійснені капіталовкладень у будівництво споруд податки знижуються майже на 80%.

Прогресивне оподаткування фірм існуе і в інших країнах, які не належать до розвинутих. Так, в Малазії при вкладанні капіталу у передові галузі податки протягом 5 років не сплачують зовсім; у наступні 5 років також не сплачують, якщо кількість працівників перевищує 500 осіб, а діяльність компанії за цей період сприяла підвищенню технологічного рівня виробництва.

З метою стимулювання діяльності СП в Австрії вони не виплачують податки у таких випадках: якщо їх інвестиції не менше 25%загального обсягу інвестицій; при інвестуванні капіталів не пізніше, ніж за 12 місяців до складання звіту головній компанії; у разі певного збігу організаційно-правової форми австрійських фірм з іноземними та ін.

Жодних обмежень не існує при ввезені та вивезенні іноземного капіталу в Німеччину, зокрема при створені підприємств і товариств за участю такого капіталу.

Щодо оподаткування СП в Україні, то надмірно високі пільги, згідно із Законом «Про іноземні інвестиції» прийнятим у березні 1992 р. (наприклад, таке підприємство, в якому частка іноземних інвестицій становила до 20% від оголошених обсягів статутного капіталу, звільнялося від сплати податків протягом 5 років з часу отримання першого прибутку), було через деякий час повністю скасовано. У вересні 1997 р. вагомі податкові пільги прийнято щодо СП з виробництва автомобілів і запчастин до них причому вони надаються до 1 січня 2008 р тим підприємствам, які вкладають інвестиції, в тому числі іноземним, в обсязі не менше 150 млн. дол. На початку 2000р. пільги щодо оподаткування СП було відмінено.

Отже, характерною рисою оподаткування СП в Україні є його нестабільність. Це властиве і для оподаткування прибутків підприємств (так, до основної редакції цього закону в 1997 р. було внесено майже 150 змін і доповнень), податку на додану вартість (з 1 жовтня 1997 р. по 30 березня 1998 р. до нього було внесено понад 50 змін і доповнень).

Важливою формою державного регулювання підприємницької діяльності є амортизаційна політика. Так, у США ще в 1981 р. держава встановила такі терміни амортизації: для транспортних засоб1в – 3 роки; устаткування – 5 років; виробничих будівель і споруд — 15 років. За іншими критеріями, середні терміни амортизаційних списань для засобів праці становлять: 3 роки за терміну фактичної зношуваності 4 роки; 5 років – за терміну зношуваності від 4 до 10 років; 7 років — за терміну зношуваності 10 – 16 років; 10 років — за зношуваності 16—20 років; 15 років за зношуваності 20 – 25 років. Внаслідок цього здійснюється прискорене оновлення основних фондів. У багатьох країнах за умов прискореної амортизації держава надає за це податкові пільги підприємствам.

У колишньому СРСР, у тому числі в Україні, середні терміни амортизації у 80-х роках становили 12 – 14 років. З 1 січня 1991 р. усі підприємства, крім аграрно-промислового комплексу, повинні були вносити у позабюджетний фонд стабілізації економіки 20% амортизаційних відрахувань, а в 1993—1994 рр. — 25%. З вересня 1995 р. така практика припинилась, але з метою створення вседержавного фонду введено 25%-ний податок з амортизаційних відрахувань.

З травня 1997 р. впроваджено нові норми амортизаційних відрахувань для автомобільного транспорту, електромеханічних приладів, інструиснтів та інформаційних систем – 25%, для будівель, споруд і передавальних пристроїв – 5%, для всіх інших основних фондів — 15%. Крім того, для останньої групи встановлено такі норми прискореної амортизації: за перший рік – 15%; за другий – 30%; за третій – 20%; за четвертий —15%; за п’ятий — 10%, за шостий —5%;за сьомий – 5%.

У Законі України «Про інвестиційну діяльність» регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється через систему оподаткування; проведення кредитної, амортизаційної, цінової, антимонопольної та інших форм політики; надання фінансової допомоги; встановлення державних норм і стандартів; визначення умов користування різними природними ресурсами (землею, водою тощо); проведення експертизи інвестиційних проектів; забезпечення захисту інвестицій та ін.

Регулювання підприємництва у сфері банківської діяльності здійснюється передусім з боку Центрального банку. Найбільш подібною до банківської системи України є банківська система Німеччини. Вона є дворівневою. Центральна ланка такої системи – Німецький федеральний банк. У своїй діяльності (виконанні цілої низки функцій) він зобов’язаний підтримувати економічну політику федерального уряду, зокрема забезпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання та ін.

Водночас він керує діяльністю двох видів комерційних банків (так, комерційні універсальні банки, на які припадає до 80% обсягів обороту, займаються одержанням та наданням кредитів, здійсненням платежів тощо; спеціалізовані функціонують лише у певних сферах і надають окремі види кредитів), які за формами власності поділяють на громадсько-правові (акціонерами виступають різні об’єднання громадян), кооперативні та приватні.

Вплив Німецького федерального банку на діяльність комерційних банків здійснюється шляхом регулювання норми банківських резервів, зміни норми відсотка та їх кредитування в обмін на векселі та цінні папери. Так, комерційні банки частину своїх активів зобов'язані зберігати у вигляді касового резерву в Федеральному банку. За цих умов розширення кредиту, який надають комерційні банки, залежить від величини приросту банківських пасивів. Із підвищенням Центральним банком резервної норми банківські обороти зменшуються, а з її зменшенням – зростають.

В Україні також існує дворівнева банківська система, яка перебуває в стадії формування. Про це свідчить незначна кількість комерційних банків. Так якщо в Німеччині їх приблизно 4500 тис., у США – понад 10 тис., то в Україні на початку 2000 р, налічувалося 203 таких банки. Їх статутний фонд був утворений здебільшого на кошти державних підприємств.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності	\|	Антимонопольна діяльність держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.