Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги

Безпосередні переговори— це найбільш простий, зручний і поширений спосіб мирного вирішення спорів між державами. Зміст безпосередніх переговорів полягає в пошуку вирішення розбіжностей самими сторонами, що сперечаються, шляхом установлення безпосереднього контакту і досягнення угоди між ними. Таким чином, у них беруть участь зацікавлені (держави, що сперечають-

ся), які вирішують питання про метод, зміст вирішення спірної проблеми у певному місці переговорів, частіше за все на території третьої держави або в міжнародній організації, тому що повинен бути дотриманий принцип суверенної рівності сторін.

Багато держав світу при вирішенні міжнародних конфліктів стоять на позиції першочерговості безпосередніх (прямих) дипломатичних переговорів як найбільш ефективному способі вирішення міжнародних конфліктів.

Переговори можуть вестися через звичайні дипломатичні канали або на нарадах, що спеціально скликаються. Звичайно переговори ведуться в усній формі. Можливі також письмова форма, обмін документами, телеграмами й іншими засобами зв'язку.

Прямі дипломатичні переговори проходять без попередніх ультимативних умов, примусу, диктату або погроз. Переговори можна класифікувати:

а) стосовно предмета спору (мирні, політичні, торгові і т.д.);

б) за кількістю учасників (двосторонні і багатосторонні);

в) за рівнем представництва сторін (переговори глав держав і
урядів; переговори міністрів закордонних справ; переговори
дипломатичних представників; переговори уповноважених
або спеціальних місій).

Переговори повинні вестися на основі поваги законних прав і інтересів усіх учасників. Вступивши в переговори, учасники зобов'язані утримуватися від дій, здатних зашкодити вирішенню спору.

Одним із різновидів переговорів є консультації. Відповідно до раніше досягнутої домовленості держави зобов'язуються періодично або у випадку виникнення певного роду обставин консультуватися одна з одною для усунення можливих розбіжностей. Метою консультацій є попередження виникнення міжнародних спорів.

Добрі послуги полягають в наданні стороною, яка не бере участі в конфлікті, допомоги тим, що сперечаються, у налагодженні прямого контакту, в організації безпосередніх переговорів. Звичайно добрі послуги пропонуються третіми державами або міжнародними організаціями самостійно. Після доведення відносин сторін, що сперечаються, до стадії переговорів функції суб'єкта, що робить добрі послуги, завершуються, тому що він у самих переговорах участі не бере. Але у разі згоди сторін він може бути присутнім при переговорах.

Посередництво передбачає активну участь посередника в переговорах, включаючи внесення пропозицій з окремих аспектів питання або відносно спору в цілому. При посередництві держави, що сперечаються, обирають третю особу (державу, представника 688

міжнародної організації), що бере участь у переговорах як самостійний учасник. Остаточне рішення у спорі приймається учасниками спору і посередником шляхом взаємної угоди, що підписується всіма сторонами.

Добрі послуги і посередництво можуть надаватися державою, що не бере участі в спорі, міжнародною посадовою особою або приватними особами. Для виконання ними своїх функцій необхідна згода сторін, що сперечаються.

Добрі послуги і посередництво можуть бути зроблені з ініціативи як тих, що сперечаються, так і тих, що їх пропонують. Проте між наданням добрих послуг і посередництвом є і відмінності. Так, для здійснення посередництва необхідна попередня згода всіх учасників спору, у той час як добрі послуги можуть пропонуватися самостійно третьою особою або використовуватися лише за згодою одного учасника спору. Крім того, посередник є активною стороною в переговорах, його мета полягає не тільки в полегшенні контактів і доведенні сторін до переговорів (на чому закінчуються добрі послуги), але й в узгодженні позицій сторін: посередник може виробляти свої проекти врегулювання спору і пропонувати їх сторонам.

21.4.Міжнародна процедураз примирення

У міжнародну процедуру з примирення входить діяльність слідчих і погоджувальних комісій, що мають на меті допомогти вирішенню спору шляхом досягнення безпосередньої угоди між сторонами.

У міжнародних спорах, що не зачіпають ні честі, ні суттєвих інтересів держав і фактичних обставин, що виникають із розбіжностей в оцінці ситуації, сторони вправі встановити спеціальний міжнародний орган — слідчу комісію для з'ясовування питаньфакту.

Комісії формуються на паритетних засадах із однаковою кількістю представників обох сторін. У їхній склад як члени або голова можуть входити представники інших держав. Організація комісій і їхніх завдань визначається угодою сторін, що сперечаються.

Завдання слідчих комісій полягає в з'ясовуванні фактичних обставин спору. їхнє створення було передбачено Гаазькими конвенціями про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 і 1907 років, у яких був визначений статус міжнародних слідчих комісій.

Якщо сторони не домовляться про інше, то комісія формується шляхом призначення кожній із сторін двох членів, із яких тільки по одному можуть бути громадянами держав-сторін. Ці члени обирають

голову. Такий самий порядок установлений Загальним актом про мирне вирішення міжнародних спорів, прийнятим Лігою Націй у 1928 році і переглянутим ООН у 1949 році.

Розслідування комісією провадиться в змагальному порядку. Сторони у встановлені терміни викладають комісії факти, подають необхідні документи, а також список свідків і експертів, які повинні бути вислухані. Комісія вправі запитувати від сторін і інші додаткові матеріали. У процесі розгляду провадиться допит свідків, про що складається протокол.

За підсумками розслідування комісія виносить рішення за допомогою упорядкування доповіді, у якій встановлюється тільки факт спору. Ця доповідь не має сили рішення суду або арбітражу, і сторони мають право використовувати рішення комісії на свій розсуд.

Слід зазначити, що слідчі комісії в міжнародній практиці використовуються досить рідко. Ширше використовуються погоджувальні комісії, що є новим способом вирішення міжнародних спорів. У статті 33 Статуту ООН цей спосіб спільно зі слідчими комісіями позначено поняттями «обстеження» і «примирення».

Погоджувальні комісії формуються так само, як і слідчі. Проте вони мають більш широкі повноваження, ніж останні, тому що можуть не тільки з'ясовувати і встановлювати фактичні обставини, але й рекомендувати можливе вирішення цього спору. Але все ж таки, на відміну від суду й арбітражу, остаточне рішення в справі приймається сторонами, що не пов'язані висновками комісії.

Деякі багатосторонні конвенції, наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, передбачають створення погоджувальних комісій, звичайно в порядку, подібному до того, що встановлений Гаазькими конвенціями. Відповідно до положень Акта про мирне вирішення міжнародних спорів 1985 року постійна погоджувальна комісія складається з п'яти членів. По одному члену комісії призначають сторони, які сперечаються, три інших призначаються серед громадян третіх держав. У разі утруднення у виборі членів їхнє призначення може бути доручено голові Генеральної Асамблеї ООН, третім державам або вирішено жеребкуванням.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Засоби вирішення міжнародних спорів	\|	Міжнародний арбітраж (третейський суд)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.