Поняття та ознаки злочину.

В даному питанні студенти повинні з’ясувати, що поняття злочину, як і поняття можливого наслідку для особи, що вчинила його, – покарання, є визначальними поняттями кримінального права. Злочин, як і будь-який інше правопорушення є результатом дії (бездіяльності) особи. Але, на відміну від іншої дії (бездіяльності), злочин посягає на більш суттєві відносини, які склались в суспільстві, він протирічить інтересам всього суспільства.

В кримінальному праві в залежності від соціальної чи правової характеристики злочину виділяють його три поняття:

- формальне– відображає юридичні ознаки злочину – злочином визнається винне діяння, яке передбачене КК;

- матеріальне –визначає соціальну суть злочину – суспільне небезпечне діяння;

- формально-матеріальне – об’єднує соціальну та юридичну характеристику – передбачене КК України суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Злочиномвважається передбачене Кримінальним кодексом України суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК).

Законодавче визначення поняття злочину, його змісту та ознак, показує соціально-економічні, правові, ідеологічні погляди та суспільна правосвідомість щодо форм і методів боротьби із соціальне небезпечними посяганнями на основні цінностей суспільства, які потребують кримінально-правового захисту.

Обов’язкові ознаки злочину:

- діяння передбачене чинним КК;

- злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

- діяння є суспільне небезпечним;

- діяння є винним;

- діяння вчинене суб’єктом злочину;

- кримінальна караність діяння.

Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину. В такому випадку можна вести мову тільки про суспільне небезпечне діяння, а не про злочин. За вчинення суспільне небезпечного діяння кримінальна відповідальність не наступає.

1. В ч. 1 ст. 11 КК зазначається, що злочином є діяння, яке передбачено в КК. Згідно п. 22 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визнаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. В ч. 1 ст. 2 КК зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. 3 КК). Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визнаються тільки цим Кодексом (ч. 3 ст. 3 КК).

КК встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому не можна вважати злочином вчинене особою винного діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існувати пряма вказівка в іншому законі України, але яке не передбачене чинним КК. Отже, яка б не була суспільна небезпечність того чи іншого діяння, доки воно не буде визнане кримінальним законом, а не будь-яким іншим – кримінальної відповідальності воно не тягне.

2. Діяння в кримінальному праві - це вольова, усвідомлена поведінка особи – дія чи бездіяльність, що спричиняє суспільству небезпечну шкоду.

Під діянням розуміється не просто зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, яка знаходиться під контролем свідомості й волі, тобто такої, що відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні. Значення діяння полягає в тому, що злочинною визнається поведінка особи у вигляді дії чи бездіяльності.

Дія в кримінальному праві – це активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення негативних наслідків.

Не можуть бути злочином:

- будь-які почуття, думки, ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання;

- вимова, написання чи висловлення іншим способом думки або побажання, якщо таким висловленням не здійснюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров’я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосуддя (ст. 34 Конституції України).

- належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи;

- наявність у неї судимості тощо.

3. В ч. 4 ст. 11 КК зазначається, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі.

Виходячи з цієї кримінально-правової норми, можна визначити, що суспільна небезпечність як ознака злочину визначається об’єктивною стороною – характером і розміром заподіяної шкоди, способом дії та іншими об’єктивними ознаками, а також суб’єктивною стороною – ступенем усвідомлення заподіяння шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються. Злочином суспільне небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для панівних у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально-правовими заходами, тобто коли кримінальним законом визнається злочином.

Характер суспільної небезпеки – це якісна ознака злочину. Характер злочину залежить від суспільної цінності об’єкта посягання, мотиву та форми вини, а також злочинними наслідками.

У процесі застосування кримінально-правових норм суспільства небезпечність діяння є критерієм для кваліфікації злочинів, відмежування злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що через малозначущість не є суспільне небезпечним, а також індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.

4. Суспільне небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Частина 2 ст. 2 КК закріплює цей конституційний принцип: особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У ст. 23 КК визначено, що винною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Винність – одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності. Яка б шкода не була заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлювалася суспільна небезпечність вчинюваних нею дій (бездіяльності) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов’язок передбачення таких наслідків, діяння не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи.

Не можуть вважатись злочином:

- рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи;

- рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили;

- діяння, можливість настання суспільне небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачити (казус).

5. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК).

6. Під караністю суспільне небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань, що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння.

Отже караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила. Обов’язково буде призначено передбачене санкцією покарання. Оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання. Або ж покарання буде призначено інше, більш м’яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосування визначеного санкцією норм покарання. Караність суспільне небезпечного діяння є ознакою злочину, але визнавати її самостійною ознакою немає потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визначається і покарання (кілька видів покарань), що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 5. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ.	\|	Злочин та інші правопорушення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.042 сек.