Умисел і його види.

Студенти повинні скористатись КК, в якому відповідно до ч. 1 ст. 24 КК зазначено, що умисел буває двох видів: прямий і непрямий.

Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при яких особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Формула прямого умислу – усвідомлює, передбачає, бажає.

Інтелектуальна ознака прямого умислу включає:

а) усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільне небезпечних наслідків.

Вольова ознака прямого умислу полягає в бажанні настання злочинних наслідків.

Усвідомленнясуспільне небезпечного характеру свого діяння включає:

- усвідомлення фактичних обставин вчиненого діяння;

- усвідомлення шкідливості цього діяння для суспільних відносин, що охороняються;

- усвідомлення практичних ознак злочину, що вчинюється (предмет, час тощо);

- усвідомлення заборонності цього діяння

Наприклад, при вчиненні крадіжки особа усвідомлює, що таємно викрадає чуже майно (фактична сторона діяння), а також усвідомлює, що цим вона порушує право власності потерпілого (соціальний зміст діяння).

Передбачення – це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності).

Передбачення особою настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності значить:

1. Мати уяву про майбутні зміни, викликані діями особи чи її бездіяльністю, у вигляді суспільна небезпечних наслідків.

2. Уявляти конкретну шкоду, заподіяну своїми діями, – настання смерті потерпілого, знищення майна, спричинення тілесних ушкоджень і т. ін.

3. Передбачати розвиток причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.

Особливе практичне значення має передбачене особою настання суспільне небезпечних наслідків. Передбачення можливості настання вказаних наслідків означає, що ці наслідки в силу якихось причин можуть і не настати. Так, стріляючи з великої відстані, винний передбачає лише можливість настання смерті потерпілого, бо може промахнутися.

Передбачення неминучості їх настання означає, що усвідомленням винного виключаються будь-які обставини, у зв’язку з якими бажані наслідки можуть не настати (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви і передбачає неминучість смерті потерпілого).

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із матеріальним складом, необхідними ознаками об’єктивної сторони яких є настання певних суспільне небезпечних наслідків і наявність причинного зв’язку між діяннями особи й наслідками, що настали. У злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку певних суспільне небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та бажання його вчинити.

Бажання – це вольовий момент, що спрямований на досягнення чітко визначеної мети. Бажання передбачає ціленаправлену діяльність винного.

Непрямий – це умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Формула непрямого умислу – усвідомлює, передбачає, свідомо припускає.

Інтелектуальна ознака непрямого умислу включає:

1) усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

2) передбачення його суспільне небезпечних наслідків.

Вольова ознака непрямого умислу полягає у тому, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільне небезпечних наслідків.

Суть відмінності непрямого умислу від прямого – у змісті його вольової ознаки. При свідомому допущенні характерні для непрямого умислу (інколи його називають евентуальним. Від лат. «евен тум» – «можливий за деяких обставин») злочинні наслідки не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Ці наслідки є побічним результатом діяння винного, направленого на іншу злочинну або незлочинну мету. В окремих випадках свідоме допущення злочинних наслідків може проявлятися у безпідставному розрахунку на їх настання. Але розрахунок і надії винного в таких випадках є абстрактними, вони не мають належного обґрунтування.

Вольовий момент побічного умислу – допущення наслідків – значить, що:

1) винна особа прагне досягти інших наслідків (злочинних чи легальних);

2) осудні наслідки є бокові, супутні до головних, які утворюють мету;

3) свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на ніщо конкретно у яких викривається нехтування чужими інтересами.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які не утворюють самостійної форми вини, не підміняють прямого і непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.

Так, за часом виникнення й формування відрізняють:

- умисел заздалегідь обдуманий

- умисел, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел формується ще до вчинення злочину (особа обмірковує план злочину, підшукує знаряддя злочину, співучасників тощо). Цей умисел характерний для таких злочинів, як диверсія (ст. 113 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК). Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає, але свідчить про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки злочинця.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується. Наприклад, хуліганство (ст. 296 КК).

Різновидом умислу, що виник раптово, є афективний, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Так, умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, які були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, виділені законом про кримінальну відповідальність у самостійні склади злочинів при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116 і 123 КК).

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільне небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на:

- визначений

- невизначений.

Визначений (конкретизований) умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. Разом з тим конкретизація наслідків не може зводитись у всіх випадках до конкретних параметрів, тому, визначений умисел може бути:

- простим – коли винний передбачає настання одного злочинного наслідку (наприклад, смерті потерпілого)

- або альтернативним – коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків (наприклад, при заподіянні проникаючого поранення черевної порожнини потерпілому винний в однаковій мірі передбачає й бажає настання смерті або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження).

Невизначений (неконкретний) умисел характеризується тим, що злочинні наслідки хоча і передбачаються винним, але не є конкретизованими, тобто відсутнє чітке уявлення про їх характер, ступінь тяжкості. Наприклад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні наслідки – від смерті до легкого тілесного ушкодження. Злочини уу таких випадках кваліфікуються за результатом настання наслідків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вина: її поняття та форми.	\|	Необережність та її види.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.