МЕТОДИ ОПЕРАЦІЙ ПРИ ВИРАЗЦІ ШЛУНКУ І ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ

Лікування.

Інструментальні методи дослідження.

5.1. Оглядова рентгенографія черевної порожнини з куполами діафрагми. Дозволяє виявити пневмоперитонеум («симптом серпа» - симптом Жобара). Наявність пневмоперитонеума при перфоративній виразці зустрічається у 80% хворих. При обстеженні хворого у вертикальному положенні частіше повітря визначається у вигляді серпоподібної смужки під правим куполом діафрагми. При наявності повітря в черевній порожнині і відповідній клінічній картині діагноз перфоративної виразки є очевидним.

5.2. Пневмогастрографія. У окремих хворих пневмоперитонеум може зустрічатися при перенесеній раніше лапаромії, панкреонекрозі або перфорації інших порожнистих органів. При наявній клінічній картині за відсутності пневмоперитонеуму заперечувати перфоративну виразку не можна. В таких випадках доцільно використовувати пнемогастрографію, для чого через назогастральний зонд в шлунок вводять 500 мл повітря і повторно виконують оглядову рентгенографію черевної порожнини з куполами діафрагми. Метод підвищує достовірність діагностики до 95-97 %. Поява чи посилення болю у черевній порожнини при введенні через назогастральний зонд повітря свідчить у користь перфоративної виразки.

5.3. ЕГДФС.Дозволяє встановити не тільки наявність перфративної виразки, а й вказати її розміри та локалізацію. Проведення ЕГДФС значно підвищує інформативність оглядової рентгенографії органів черевної порожнини з куполами діафрагми.

6.1. Консервативний метод лікування перфоративних виразок не застосовується. Всі хворі з підозрінням на наявність перфоративної виразки шпиталізуються у хірургічне відділення.

6.2. Операція виконується за життєвими показами. Метод вибору оперативного втручання – висічення виразки та ПП. В окремих випадках проводять антрумектомію або резекцію шлунка.

6.3. Резекція шлунка при перфоративній виразці показана у хворих з:

6.3.1. наявністю ускладнень в анамнезі або виявлення їх при лапаротомії (кровотечі, перфорації, стеноз пілоруса, пенентрації)

6.3.2. великими гігантськими і кальозними виразками з підозрінням на малігнізацію

6.3.3. великими виразками шлунку, особливо на малій кривизні;

6.3.4. множинними виразками;

6.3.5. виразками з тривалим перебігом, які погано піддаються консервативним методам лікування або часто рецидивують.

Вісімдесят відсотків водіїв оцінюють свою майстерність вище середньої...

Зокон Мерфі

1. Абсолютні покази: перфорація виразки, профузна шлункова кровотеча, стеноз і рубцеві деформації шлунка, малігнізація виразки.

2. Відносні покази: хронічні кальозні виразки шлунка з дисплазією епітелію в периульцерозній зоні (особливо при локалізації виразкового дефекту в кардіальному відділі і на великій кривині), повторно кровоточиві виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, часто рецидивуючі виразки, пенетруючі виразки.

3. Фізіологічне обгрунтування операцій при виразковій хворобі:

3.1. усунення морфологічного субстрату виразки

3.2. зниження шлункової секреції.

3.3. відновлення пасажу їжі.

3.4. збереження функції шлунка.

4. Резекція шлунку –операція, при якій видаляють частину шлунка з подальшим відновленням прохідності травної трубки. Перше повідомлення про вдалу резекцію шлунка з приводу злоякісної пухлини було зроблене Більротом у вигляді відкритого листа, адресованого редактору журналу "Wienner Medizinische Wochenschrift" д-ру Л.Віттельсховеру. Цей лист надрукований у шостому номері журналу, у суботу 5 лютого 1881 року у розділі фельєтонів.

4.1. Основні етапи операції:

4.1.1. мобілізація великої і малої кривини шлунка

4.1.2. видалення частини шлунка

4.1.2. відновлення прохідності травної трубки

4.2. Резекція за Більрот-I (1881 р.), при якій анастомоз накладають між нерезекованою частиною шлунка і куксою дванадцятипалої кишки "кінець в кінець". На сьогодні нараховують більше 35 модифікацій цієї операції.

4.3. Резекція за Більрот-II (1885 р.), яка при виконанні третього етапу включає закриття кукси дванадцятипалої кишки і утворення анастомозу між проксимальною куксою шлунка і петлею худої кишки способом "кінець в бік". Є більше 40 модифікацій.

4.4. Ранні ускладнення резекції шлунку.

4.4.1. кровотеча з лінії швів чи у вільну черевну порожнину;

4.4.2. неспроможність кукси ДПК;

4.4.3. перитоніт;

4.4.4. післяопераційний панкреатит

4.5. Пізні ускладнення резекції шлунку.

4.5.1. демпінг-синдром. Причина: втрата резервуарної функції шлунка, регулюючої функції воротаря, виключення ДПК, порушення інервації ДПК. Виникає приступ слабкості через 15-20 хвилин після прийому їжі, сонливість, головокружіння. Лікування: в тяжких випадках – реконструктивна операція, метою якої є сповільнення скидування їжі з шлунку. В легких випадках – лікування у гастроентеролога.

4.5.2. пептична виразка гастроентероанастомозу. Причини: надто економна резекція (менше 2/3 шлунка), залишення частини пілоричного відділу, гормоноактивні пухлини (синдром Золлінгер-Еліссона). Клініка виразкової хвороби. Лікування – ререзекція. Консервативна терапія малоефективна.

4.5.3. синдром привідної петлі – порушення евакуації з привідної петлі і підвищення у ній тиску. Характерними ознаками є біль в правому підребер’ї, блювання жовчю, еластичний утвір у епігастрії, який зникає після блювання. Лікування консервативне і оперативне.

4.5.4. синдром малого шлунка – основною скаргою є відчуття переповнення після вживаня невеликої кількості їжі. Лікування у більшості випадків не потребує – поступово необхідний розмір шлунку відновлюється. .

4.5.5. анастомозит – клінічна картина стенозу виходу з шлунку. Консервативна терапія малоефективна.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Клінічний перебіг прикритої пефорації.	\|	Пострезекційна анемія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.