Поняття та види часу відпочинку за трудовим правом.
Трудове законодавство не дає визначення поняття "час відпочинку", таке визначення вироблено наукою трудового права. Оскільки законодавець протиставляє час відпочинку робочому часу, то тим самим весь час особи, що знаходиться в трудових відносинах, поза межами робочого часу вважається часом відпочинку. У правознавчій літературі час відпочинку визначається як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд. Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого дня, щоденний відпочинок, вихідні дні, святкові і неробочі дні та щорічні відпустки.Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:— перерви протягом робочого дня (зміни);— щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);— вихідні дні (щотижневий відпочинок);— святкові і неробочі дні;— відпустки. Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:1 січня — Новий рік,7 січня — Різдво Христове;8 березня — Міжнародний жіночий день;1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;9 травня — День Перемоги;28 червня — День Конституції України;24 серпня — День незалежності України. Законом України "Про внесення змін до КЗпП України" від 24 грудня 1999 p. з переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.Робота також не провадиться і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі.7 січня — Різдво Христове;один день (неділя) — Пасха (Великдень);один день (неділя) — Трійця.За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням