Наука– це сфера людської діяльності, що виробляє та систематизує об’єктивні знання про матеріальний і духовний світ.
Юриспруденція (юридична наука) – система знань про державу і право – належить до суспільних наук.
Предмет теорії держави і права -державно-правова дійсність, загальні та специфічні об’єктивні закономірності її розвитку, на основі пізнання яких розробляються фундаментальні проблеми, що мають методологічне значення для галузевих юридичних наук.
Методологія теорії держави і права– це система підходів, методів і принципів наукового вивчення державно-правових явищ.
Метод (від грецьк. methodos – шлях дослідження, теорія, учення) – спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання.
Принципи пізнання– це вихідні положення теорії методу (методів) пізнання, які вимагають від суб’єкта, який пізнає, здійснення певних дій.
Концепція– це науково обґрунтоване тлумачення явища.
Парадигма– це модель постановки проблеми та її вирішення, що панує протягом певного історичного періоду в науковому співтоваристві.
Компаративістика(порівняльне правознавство) – це метод вивчення правових систем різних держав шляхом зіставлення систем права, однойменних державних і правових інститутів, принципів права і правових норм. Одночасно компаративістика є галуззю юриспруденції та юридичною навчальною дисципліною.
Функції теорії держави і права– це основні напрями її впливу на розвиток юридичної науки та юридичної практики.
Понятійно-категоріальний апарат юриспруденції– це система мовних знаків (слів і словосполучень), якими описуються й за допомогою яких досліджуються державно-правові явища.
Правові поняття– логічно оформлені загальні думки про клас юридичних явищ.