Росiйськi та українські полiтичнi думки в XIX столітті.
Політичні думки ХІХ століття на українських землях розвивались в умовах Російської та Австрійської імперій та не могли залишатись осторонь загальнореволюційних подій Європи, але водночас мали, безумовно, свою специфіку. До того ж, в умовах, коли російський імператор отримав прізвисько «жандарм Європи», на територіях власне самої імперії розвиток політичних ідей був ще більше обмежений.
Кирило-Мефодіївське товариство, як і «Руська Трійця», і російські декабристи чи революціонери-демокративідстоювали ідеали свободи, рівності і братерства для українського та інших народів, відкидали всі форми гноблення виступали проти царизму і всієї системи самодержавного ладу.
Політичні концепції кінця ХІХ століття в Росії та на українських землях мали ознаки різноманітних ідеологічних течій: лібералів (Чичерін, Драгоманов), марксистів (Плеханов, Ленін, Зібер, Подолинський), і навіть анархістів (Бакунін, Кропоткін ). Саме тоді поступово теоретичні розробки починали перетворюватись на практичні кроки політичної боротьби. Причому, не тільки в межах Російської імперії, а і за її межами, одночасно з ростом національної самосвідомості національні рухи ставали невід`ємними складовими загальної революційної боротьби.
У розвитку політичних ідей цього часу виділяють для Росії та України
три основні тенденції
Спільна боротьба проти кріпацтва та свавілля царату.
Прагнення автономії України в складі Росії чи Австрії