Розвиток філософії в духовній культурі України XIV-XVII віків

Життя в Київській державі після татаро-монгольського нашестя не зупинилося. Крім історичного аспекту, розглянемо духовно-світоглядні процеси, а саме єретичні вчення і вільнодумство, зумовлені особливостями соціальної дійсності того часу.

Джерелом розвитку єретичних ідей в Україні служила апокрифічна література, а серед рухів – богомольство. Богомоли раціоналістично підходили до інтерпретації деяких християнських догматів, відмовлялися від Старого Заповіту, поклоніння Христу, мощам святих, не визнавали церковної ієрархії, виступали проти церковного багатства. Вони вважали, що провідником і духовним вчителем може бути той, хто знайомий зі святим письмом.

Народна свідомість творить думи, герої яких захищають свою землю від ворогів але на відміну від билинних героїв – це звичайні, реальні люди. Така ситуація має моральний, філософський аспект: виникає образ “героя духа” (козак Голота, козак Мамай). У XIV-XV віках виникає інша література – “житія святих”, навіть цілі збірники – патерики. На території Київської держави створюються видання морально-етичного змісту: “Ізмаразд”, “Четья”, “Бчола”. Головний герой “Житія” – що святий, бореться з дияволом; ця боротьба є способом досягнення святості, наповнення силами добра. Основа діянь героя “Житія” – вибір добра будь-якою ціною. Для досягнення святості необхідно обрати Бога, а не світ загалом. Моральною протилежністю святості з’являється гріх.

Специфічні соціально-економічні умови XVI віку свідчать про розширення ідей гуманізму, в розвитку якого виділяють три періоди.

Перший – середина XVI віку, типологічно схожий на ранньоіталійський, в центрі якого знаходитися соціально-політична тематика, питання етики і естетики. У другому – друга половина XVI – початок XVII віку, активно формується історична самосвідомість українського народу, розвивається ідеал гуманістичного патріотизму. У третьому – друга третина XVII – початок XVIII віку, розробляється комплекс гуманістичних ідей в єдності з реформаторськими ідеями.

Фундаторами гуманістичної культури в Україні XV-XVI віків були Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріхiвський, Лукаш. Після отримання освіти в Західній Європі майже всі вони втілювали в життя ідеї гуманізму на українській території. Для гуманізму цього часу є характерним утворення людини не тільки як природної частки космосу, але і як “вінця” природи, її господаря. Людина як найвища цінність представлялась творцем самої себе через причетність до божества. Кожна людина є цінністю, від неї самої залежить, чи стане вона гідною високого покликання або перетворитися в нікчемну тварину.

Поширенню філософської і духовної культури сприяла діяльність українських полемістів XVI – XVII віків, братства яких виникають в багатьох містах України: Львівське братство – 80-і роки XVI в., Київське – 1615 р., Луцьке – 1917 р., а також Галицьке, Рогатинське, Кам’янець-Подільське, Вінницьке і інше. Братства і братські школи були головними центрами опору культурно-релігійної агресії Польщі. Українські братства і братські школи захищали позиції українського православ’я. Так першими полемічними творами були “Ключ царства небесного” (1587 р.) М. Смотрицького, “Казання св. Кирила” (1596 р.) С. Зизанія, “Тренос” (1610 р.) М. Смотрицького, “Книга про віру єдину” і “Книга про правдиву єдність православних християн” (1619-1621 рр.) З. Копистенського. Найбільш відомий серед полемістів – Іван Вишенський (біля 1550-1620 рр.). У центрі його уваги – чоловік, людина “духовна”, бо тільки завдяки духу можливе безпосереднє спілкування людини з Богом.

Величезну роль в діяльності полемістів зіграв Острожський культурно-освітній центр, заснований в м. Острог в 1576 р. князем К. Острозським. Особливе місце тут займала греко-слов’янська школа, в якій вивчалися грецька, латинська, слов’янська мови, а також “вільні науки” – граматика, арифметика, риторика, логіка і інш. Першим ректором був М. Смотрицький. Центру належав гурток вчених гуманітаріїв, друкарня, створена першодрукарем Іваном Федоровим, що приїхав з Москви в Україну, рятуючись від фанатизму церковної і світської влади.

Острозький культурно-освітній центр сприяв розвитку гуманістичної атмосфери. Діячі центру усвідомлювали значення рідної мови для самозбереження українського народу, проти його колонізації і проти прийняття католицизму. Зокрема М. Смотрицький в 1618 році видає “Граматику словенську”, яка майже два сторіччя була єдиним підручником всього східнослав’янського світу і по якій вчився М. Ломоносов. У острозькому центрі була прекрасна бібліотека, в якій знаходилися зібрання богословської і наукової світської літератури; уперше зроблена спроба створити школу вищого типу в Україні і придбаний новий досвід, який допоміг Петру Могилі і іншим діячам Києво-Могилянської академії знайти вірний шлях розвитку української культури і освіти.

У 1632 році на базі Київського братства виникає Києво-Могилянський коллегіум, а пізніше, з 1701 року, Києво-Могилянська академія, яка насправді була першим вищим учбовим закладом східно-слов’янського світу. Учбова програма коллегіуму будувалася по класичній схемі середньовічного західноєвропейського університету. Програма по філософії знайомила слухачів з творами східних отців церкви, філософськими ідеями античності, західною патристикою, схоластикою, ідеями Відродження, Реформації, Раннього Просвітництва. У Київському коллегіумі викладали відомі українські мислителі Іов Борецький, Касіян Сакович, Єлісей Плетенецький, Петро Могила, організатор коллегіуму. Серед професорів Києво-Могилянського коллегіуму були відомі вчені, філософи і письменники Феофан Прокопович, Іоаникiй Галятовський, Стефан Яворський, Георгій Конисський і інш.

Необхідність розвитку філософської думки, вимога конфессійної і національної боротьби привела до усвідомлення необхідність створення Києво-Могилянської академії (1701 р.). Це диктувалося необхідністю оволодіння знаннями світової наукової культури, вивченням, засвоєнням досягнень західноєвропейських мислителів і вчених. У Києво-Могилянській академії вивчалися твори Арістотеля, Платона, Плутарха, Сенеки, Ціцерона і інших. Крім того вивчалися ідейні основи схоластичної філософії Альберта Великого, Ансельма Кентерберійського, Фоми Аквінського, Абеляра, Скотта, Авіценни, Аверроса і інших. Знайомилися слухачі академії з творами Макіавеллі, Галілея, Коперника, Бекона, Декарта, Лейбніца, Спінози, Гассенді.

Філософія Києво-Могилянської академії була першим етапом в розвитку професійної філософії в Україні. Вона підпорядковувалася примату теології, однак і створювала своє інформаційне поле, торкалася проблеми натурфілософії, проблеми метафізики, загальних основ буття. Філософія розумілася як система дисциплін, здатних знаходити істину, причини існування речей, а також як умову дослідження життя.

Києво-Могилянська академія зіграла важливу роль в розвитку духовної, в тому числі і філософської культур східних і південнославянских народів. У академії діставали освіту росіяни, білоруси, серби, молдавани, греки і інші. Європейський рівень освіти, активна наукова і освітня діяльність в Україні і за її межами, розширення зв’язку із західними університетами, зміцнювали авторитет академії, сприяли її становленню як ведучого інтелектуального центру в православному слов’янському світі. Києво-Могилянська академія була тим духовним центром, в якому українська нація відточувала свій інтелект, могутньо сприяла культурному зростанню інших слов’янських народів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нові течії в сучасній західній філософії	\|	Філософія Григорія Сковороди

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.