Проблемне навчання

Основна ідея проблемного навчання полягає у забезпеченні розвитку творчих задатків учнів через розв’язання проблемних завдань. Виникла вона у гештальтпсихології.

Проблемне навчання – система методів, засобів, що шляхом розв’язування проблемних завдань у процесі засвоєння нових знань формують в учнів творче мислення та пізнавальні інтереси.

Воно має за мету одержання нових знань, формування теоретичних і практичних умінь учнів через розв’язування завдань, що виникають у проблемних ситуаціях. У ньому долаються недоліки методів, що передбачають стихійне тренування і механічне запам’ятовування навчального матеріалу без його розуміння. Тому проблемне навчання називають сократівським, евристичним методом, дослідницьким навчанням тощо.

Проблемне навчання передбачає імітацію творчого процесу пізнання, моделювання головних його ланок: створення проблемної ситуації та керівництва пошуком шляху розв’язання її. Знання не передаються учням у готовому вигляді, а здобуваються внаслідок самостійної пізнавальної діяльності у проблемній ситуації. Вчитель ставить учня в проблемну ситуацію, в якій наявні знання не дають йому змоги розв’язати завдання, що змушує актуалізувати своє мислення. Якщо учень засвоїв загальний спосіб розв’язання навчальних завдань цього класу, то завдяки репродуктивному мисленню легко знайде вихід з такої ситуації. Незнання такого способу робить для нього пізнавальну ситуацію проблемною.

Проблемна ситуація – пізнавальна ситуація, за якої учневі недостатньо наявних знань для розв’язання, виконання теоретичного чи практичного завдання, що породжує суб’єктивну потребу в нових знаннях, стимулює пізнавальну активність школяра.

Для учня проблемна ситуація виникає тоді, коли в нього є пізнавальна потреба та інтелектуальні можливості розв’язати завдання. Він усвідомлює суперечності між наявними та новими знаннями, відомим і невідомим, даним 1 шуканим, умовами і вимогами.

Проблемні ситуації розрізняють на основі структури дій, що виконуються при розв’язанні проблеми (наприклад, перебудування способу дії); рівня розвитку цих дій в учня, який розв’язує проблему, труднощі проблемної ситуації, які залежать від його інтелектуальних можливостей.

Психологічно проблемна ситуація свідчить про труднощі, які учень не може подолати з допомогою наявних у нього знань і умінь, що спонукає до активного пошуку шляхів розв’язку. Вона визначає відносини між суб’єктом і умовами його діяльності, в яких розкривається невідоме, шукане. Основною умовою виникнення проблемної ситуації є потреба людини в новому, що розкриває властивості або способи дії.

Методика проблемного навчання ґрунтується на стимулюванні роботи мислення (репродуктивного, продуктивного). Найвищий рівень проблемності навчальної ситуації свідчить, що учень сам формулює проблему (завдання), знаходить розв’язок, здійснює його і контролює правильність розв’язання. За низького рівня проблемності учень реалізує тільки третій компонент цього процесу (розв’язування), а все інше здійснює педагог.

У проблемній ситуації учень має справу з незрозумілим, невідомим, тобто діє в об’єктивних обставинах, в яких проблема вимагає від нього розумових, нерідко і практичних зусиль і дій. Коли в діяльність школяра включається мислення, проблемна ситуація перетворюється на завдання. Воно виникає з проблемної ситуації, тісно пов’язане з нею, однак і суттєво відрізняється (виникає як наслідок аналізу проблемної ситуації).

Отже, проблемна ситуація є особливим станом учня, що свідчить про його пізнавальну потребу в пошуку нових знань або принципів дії, а також побудови нових способів дії.

Проблемні ситуації можуть бути теоретичними (необхідність розкрити нову закономірність, відношення, потрібні для пояснення певного явища, доведення істинності певного твердження) і практичними (неузгодженість на рівні предмета дії).

На практиці проблемне навчання реалізується через систему проблемних завдань. Джерелами таких завдань є історія науки і техніки, екстремальні ситуації професійної діяльності, життєві факти, альтернативні методи розв’язування професійних завдань.

Для створення і розв’язання проблемної ситуації необхідні: проблеми, труднощі, суперечності між старим і новим, відомим і невідомим, недостатність стандартних засобів діяльності; наявність пізнавальної потреби; фізичні, інтелектуальні, операціональні можливості діяльності. Учень опиняється в інтелектуально складній ситуації, з якої повинен знайти вихід. Як правило, про проблемну ситуацію свідчать запитання: «Чому?», «Як?», «У чому причина?», «Який зв’язок між цими явищами?» та ін.

Наприклад, учні отримали завдання побудувати трикутники за заданими трьома кутами (їх сума суттєво відрізнялася від 180°). Оскільки учні не могли цього виконати, перед ними постала проблемна ситуація, пов’язана з необхідністю з’ясувати, чому неможливо побудувати такі трикутники.

Загалом поведінка учня у проблемній ситуації аналогічна поведінці вченого, який робить наукове відкриття. Розв’язуючи її, учень робить своє мікровідкриття. Запитання, які учень ставить собі, є його взаємодією з умовами, з об’єктом, які становлять предмет пошуку, невідоме.

Створення проблемних ситуацій у процесі навчання повинне підпорядковуватися таким правилам:

1)допомагати учням відкрити у предметі нові знання або засвоїти нову дію. Вони мають ґрунтуватися на наявних у школярів знаннях і містити тільки один невідомий елемент (закономірність або загальні умови дії, які викликають пізнавальну потребу);

2)відповідати інтелектуальним можливостям учнів. Чим вищий інтелектуальний потенціал учня, тим складніше проблемне завдання мас висуватися для нього;

3)передувати поясненню навчального матеріалу;

4)включати навчальні завдання, запитання і практичні завдання, які не є проблемною ситуацією;

5)поєднувати різні типи завдань (теоретичні, практичні);

6)формулюватись вчителем, указуючи на причину невиконання навчального завдання;

7)актуалізувати в учнів пізнавальну потребу.

У процесі навчання виникають також проблемні завдання, особливість яких полягає у тому, що їх розв’язок ґрунтується на минулому досвіді учня, передбачає пошук відповіді за аналогією або подібністю.

У проблемній ситуації знайти відповідь на основі досвіду неможливо, необхідно побудувати новий спосіб розв’язання або виявити нову закономірність. Тому важливими Умовами її появи є ступінь новизни пізнавального елемента і рівень його узагальненості. Проблемні ситуації бувають основними, частковими, допоміжними. Інтелектуальна діяльність у проблемній ситуації зумовлює новий рівень узагальнення, відкриває нові можливості розвитку. Етапами інтелектуальної діяльності є:

—розуміння завдання, сформульованого вчителем або учнем;

—прийняття завдання учнем (розв’язання завдання повинне бути особистісно значущим, зрозумілим і прийнятним);

—емоційне переживання, бажання формулювати і розв’язувати власне завдання.

Проблемне засвоєння знань можливе за наявності послідовної системи проблемних ситуацій, спрямованих на збагачення знань і дій.

Проблемне навчання є трудомістким процесом. Залежно від теоретичної підготовленості учнів і готовності вчителя до проведення проблемних уроків може здійснюватися на таких рівнях:

а) вчитель ставить проблему, формулює її, спрямовує учнів у пошуках розв’язку. Наприклад, під час вивчення теореми Піфагора вчитель формулює проблему: «Для будь-якого прямокутного трикутника квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів. Подумайте, як можна довести цю теорему». Учні доводять її самостійно;

б) педагог указує проблему, а учні намагаються її сформулювати і розв’язати. Наприклад, учитель спонукає учнів знайти співвідношення між гіпотенузою і катетами прямокутного трикутника;

в) учні аналізують і розв’язують проблему. Наприклад, учні повинні досліджувати властивості прямокутного три кутника, виявити співвідношення між його сторонами.

Показниками ефективності проблемного навчання є суттєве підвищення якості засвоєння школярами навчального матеріалу, можливостей його використання, формування творчих здібностей і пізнавальної мотивації, що сприяє їх самоосвіті. Обсяг проблемного матеріалу, що підлягає засвоєнню, залежить від його типу і рівня розвитку учнів. При засвоєнні теоретичних знань проблемне навчання ефективніше, ніж при засвоєнні професійно-практичних. Учитель повинен організувати ситуації, які містили б у собі суперечності, враховували можливості учнів, набували для них суб’єктивної значущості, сприймалися ними як проблема, що потребує розв’язання.

Проблемне навчання передбачає засвоєння знань, творчу активність особистості. Його елементи застосовуються У виробленні професійних умінь і навичок.

Умовою успішності проблемного навчання є високий творчий потенціал, інтелектуальна працездатність, професійна майстерність учителя. Він повинен ставити проблеми відповідно до пізнавальних можливостей школярів, організовувати їхню пізнавальну активність, дозувати свою допомогу, фіксувати стадії розв’язання проблеми. Систематичне використання проблемного навчання сприяє полегшенню роботи педагога.

Загалом у проблемному навчанні засвоєння знань відбувається як суб’єктивне відкриття їх учнями з допомогою педагога. Головними його умовами є виникнення у кожного учня пізнавальної потреби в навчальному матеріалі; суб’єктивне відкриття ними нових знань, необхідних для розв’язання теоретичних і практичних завдань. Системне використання проблемного навчання сприяє розвитку в учнів мотивів до творчого навчання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічна характеристика видів навчання	\|	Програмоване навчання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.