Психологічні основи керівництва процесом виховання

Становлення і розвиток цілісної особистості мають бути добре організованим, керованим процесом. Ефективність значною мірою залежить від грамотного, послідовного керування ним на усіх етапах.

Педагог, включаючи учня в різні системи діяльності, стосунків і спілкування, знаючи внутрішні (психологічні) умови, механізми і закономірності процесу виховання (закономірності функціонування спонукальної, емоційно-вольової та інших сфер особистості і соціально-психологічні закономірності особистісної взаємодії та функціонування групи), цілеспрямовано впливає на поведінку і діяльність особистості, її розвиток, створює умови для самовиховання.

Ще з дошкільного віку дитині слід надавати можливість діяти самостійно, відповідально, згідно з потребами та бажаннями, одночасно дотримуючись моральних норм, набувати досвіду відповідальності свободи вибору.

У процесі виховання особистості необхідно навчитися поєднувати свободу і відповідальність, самостійно приймати рішення та відповідно себе поводити. Діти, привчені лише спостерігати за поведінкою інших, слухати настанови, вимоги, виростають соціально пасивними, безпорадними перед труднощами і проблемами життя. Розширення самостійності, ініціативності, творчості є дієвим виховним чинником.

Керівництво становленням і розвитком особистості лише тоді матиме позитивний ефект, коли впливатиме на поведінку вихованця через створення та організацію внутрішніх сил (потреб, інтелекту, самосвідомості тощо), що визначають її. Гармонійним виховання буде лише за умови, якщо дитина вільно робитиме те, що хоче, але, як зауважив Ж.Ж. Руссо, хотіти вона мусить те, чого хоче вихователь.

Традиційна виховна практика орієнтується насамперед на використання методів прямого зовнішнього підкріплення (заохочення, покарання), виховним результатом чого є вироблення у вихованців пристосовницької (соціальної) моралі, або моралі досягнення власної вигоди.

Досвідчений педагог ефективно використовуватиме ситуації, що виникають стихійно у житті дитини (конфлікт, провина, вчинок тощо), адже тоді вона найбільш відкрита, вразлива, внаслідок чого піддається його виховному впливові. Нерідко педагог спеціально створює виховні ситуації.

Виховна ситуація — поєднання психологічних, педагогічних, соціальних, матеріальних та інших умов; система взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних обставин життєдіяльності вихованця і вихователя.

Педагог і вихованець є основними дійовими особами виховної ситуації, яка тісно пов'язана з індивідуальними особливостями дитини, передбачає її активність, постійно саморозвивається.

Виховна ситуація може створюватися спеціально або виникати стихійно. Діяльність педагога за таких обставин повинна підпорядковуватися індивідуальним і загальним цілям виховання; ґрунтуватися на актуальній психолого-педагогічній ідеї; враховувати індивідуальність, вікові особливості учня; передбачати виховний ефект від включення учня в ситуацію (важливо точно визначити момент і тривалість включення в ситуацію, своєчасно вийти з неї).

Спеціально створена педагогом виховна ситуація має спонукати до виникнення і розвитку у дитини особистісного самовизначення, тобто здатності визначати і реалізовувати ціннісну складову своєї життєдіяльності, стиль, спосіб життя, вміння переосмислювати власну моральну та духовну сутність. Стосунки з дітьми за таких умов ґрунтуються на врахуванні їхньої гідності і права бути особистістю, висловлювати свої думки, впливати на судження дорослих про неї, навіть на їхню поведінку. Вмілий педагог моделює ситуації вільної, творчої співпраці дорослого і дитини. Суттєвою психологічною особливістю таких ситуацій є забезпечення детермінуючого впливу на особистість, який реалізується виховними впливами та опосередковується виховними механізмами. Це вимагає від педагога необхідних фахових, зокрема психологічних, знань.

Якість особистості, як відомо, є цілісною єдністю стійких мотивів і форм поведінки, що реалізують ці мотиви-Однак нерідко буває, що однакові форми поведінки, наприклад сумлінне виконання домашніх завдань, можуть бути виявом різних якостей, залежно від мотиву, який спонукає таку поведінку. Діяльність, зумовлена почуттям страху дитини, відрізняється від діяльності з почуття обов'язку. Та й однакові мотиви, потреби можуть по-різному реалізовуватись у поведінці. Наприклад, підліток, який симпатизує дівчині, може носити її портфель зі школи додому або смикати за волосся, щоб привернути її увагу до себе.

У виховній роботі слід враховувати і те, що будь-яка якість особистості (честь, правдивість, доброта) існує тільки у контексті цілісної структури особистості, в її поведінці, системі стосунків, поглядів, переконань.

Виховання мотивів поведінки може відбуватися за таких умов: виникнення у дитини ситуативних мотивів, спонукань під впливом вихователя, які з часом закріплюються в її поведінці; стихійних або спеціально організованих у процесі діяльності, спілкування і стосунків, що вибірково актуалізують окремі ситуативні спонуки (стани). Систематична активізація поступово зумовлює їх закріплення, формування стійких мотивів. Процес становлення якості відбувається ніби «знизу — вгору». Наприклад, під час формування у школярів відповідального ставлення до праці педагог створює умови для ділового спілкування, самореалізації, самоутвердження у праці, що забезпечує позитивне сприйняття праці, а також для засвоєння у процесі бесід, диспутів, настанов запропонованих йому цілей, ідеалів, вимог до особистості, які за задумом наставника мають у неї сформуватись (виховання «згори — вниз»). Ці вимоги поступово повинні бути прийнятими нею, регулювати поведінку. Задоволення наявних у дитини потреб зумовлює формування у неї нових якостей, тобто нових мотивів і способів поведінки.

Найголовнішими закономірностями виховання є:

1.Дія зовнішніх виховних впливів на дитину відбувається через внутрішні умови, залежність результату виховного впливу від внутрішньої позиції, потреб, ідеалів, Я-концепції, ціннісних орієнтацій вихованця.

2.Цілеспрямоване включення дорослим у життя дитини правил, норм поведінки, контроль за їх виконанням. Перетворення вимог дорослих, суспільства на вимоги «до себе» (самовимоги) починається з їх вимушеного прийняття (спочатку вони є зовнішніми для школяра). З часом відбувається добровільне, усвідомлене прийняття, перетворення на внутрішні вимоги до себе.

3. Результат виховання залежить від дії стихійних
(вплив на дитину засобів масової культури та інформації, спілкування із друзями, ровесниками і старшими, позашкільні організації, самодіяльність дитини) та керованих (школа, сім'я) чинників. Абсолютно керованих чинників не існує.

4. Створення педагогом умов для духовної і моральної самореалізації, самоутвердження та самовираження школярів в індивідуальній і спільній діяльності, спілкуванні, пізнанні світу та самопізнанні, а також створення умов для самотрансцендентації (виходу за межі себе у сферу Вищого, Божественного, пошук сенсу свого життя).

Ефективне керівництво виховним процесом ґрунтується на знанні педагогом внутрішніх (психологічних) умов, механізмів і закономірностей цього процесу. Він спрямовує свої зусилля на створення умов та забезпечення морально спрямованої зовнішньої та внутрішньої активності вихованців.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Завдання виховання особистості	\|	Психологічні механізми виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.