Завдання виховання особистості

ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

Виховання спрямовує розвиток суб'єктивного світу дитини, сприяє усвідомленому прийняттю нею суспільних, життєвих, моральних і духовних цінностей, становленню самостійності у розв'язанні складних духовних і моральних проблем відповідно до позитивних зразків, ідеалів та духовних цінностей суспільства.

Ефективний виховний процес неможливий без розуміння психологічної сутності мети, знання засобів, стихійних і керованих чинників виховання, механізмів, які опосередковують їх дію.

Завдання виховання особистості

Виховання дітей, підлітків, молоді — одне із найважливіших завдань людства, оскільки воно є передумовою збереження і примноження цінностей і потенціалу суспільства, розвитку людини. Цій меті підпорядковуються зусилля сім'ї, школи, позашкільних виховних установ і багатьох інших суспільних інститутів. Виховна діяльність є фаховим завданням педагогічних працівників.

Виховання, як і навчання, реалізується у процесах співпраці дорослих і дітей або спільної діяльності однолітки, пов'язаної із презентацією, засвоєнням норм культури, цінностей, смаків, ідеалів, поглядів тощо. За цих умов вихованці є не лише об'єктами, а й суб'єктами виховання.

З погляду педагогічної психології виховання є педагогічним процесом, спрямованим на створення умов для розвитку самосвідомості спонукальної сфери особистості, відображення в її свідомості смислів і мотивів людської діяльності, результатом чого є прагнення (дитини) до оволодіння власною життєдіяльністю.

Ця діяльність потребує усвідомлення її цілей, знання чинників, умов, механізмів становлення і розвитку різнобічно розвиненої, гармонійної, психічно здорової особистості; цілеспрямованого управління вихованням особистості, вмотивованого використання виховних впливів; конструктивної взаємодії вихованців; опанування вихованцем навичок суб'єкта самовиховання. При цьому важливо враховувати такі принципи виховання:

—включення особистості у значущі види діяльності, які обов'язково містять доброчинні дії;

—зміни соціальної позиції особистості в референтній групі;

—врахування домінуючої мотивації особистості в організації виховного процесу;

—цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій, залучення у них дітей;

—особистісно розвивального морального спілкування, що передбачає спілкування з молодшими, ровесниками, старшими, людьми похилого віку;

—використання співпереживання, ідентифікації особистості з позитивним ідеалом і зразками поведінки;

—систематичного аналізу вихованцем вчинків (власних, інших людей), виявлення їх наслідків для іншої людини чи референтної групи.

Пізнання психологією законів розвитку, становлення особистості на різних вікових етапах онтогенезу з урахуванням перспективи найближчого розвитку та особливих сензитивних періодів стало передумовою формування принципово нової системи виховання дітей, якісної зміни діяльності виховних установ, інститутів суспільства, забезпечення єдності суспільного і сімейного виховання.

Головним психологічним об'єктом виховання є спонукальна сфера особистості: особистісні смисли, смислові установки і цінності, які виникають у процесі життя, регулюють дії і вчинки особистості у різноманітних проблемно-конфліктних ситуаціях морального вибору.

На формування ціннісної сфери особистості впливають цінності авторитетних для неї осіб (для учнів — батьки, однолітки, друзі, учителі та ін.), а також традиції, звичаї, забобони тощо. Дія цих чинників має позитивні і негативні моменти, що підкреслює важливість ставлення особистості до існуючих норм спілкування та взаємодії між людьми.

За словами Л. Виготського, «з наукової точки зору не можна виховувати іншого... Дитина виховується сама». Це означає, що рушійною силою розвитку психіки і розвитку особистості є власна діяльність індивіда. Завдання педагога полягає в тому, щоб організувати діяльність дитини з набуття доцільного з соціальної, моральної та духовної точок зору досвіду форм поведінки, сприяти проявам її внутрішньої активності (осмислення, усвідомлення, самопідкріплення, рефлексія, самооцінювання). Педагог є організатором і керівником соціального виховного оточення, а також його складовою, підпорядковує могутні сили виховної мети.

Елементи оточення можуть включати і шкідливі, згубні впливи. Невідповідність дорослого оточення завданням розвитку ціннісної сфери особистості дитини, складність і суперечливість його впливів змушують відмовитися від стихійності у виховному процесі. Це досягається завдяки раціональній організації виховних умов. Тому вчитель повинен створювати, впорядковувати, поєднувати елементи оточення відповідно до мети і завдань виховання.

Отже, оптимальний виховний процес передбачає активність учня, вчителя, створеного оточення. Дитину, учня виховує не вчитель безпосередньо, а педагогічно організоване ним соціальне оточення, де учень самовиховується. Учитель повинен створити для цього відповідні умови, в яких сформувалася б різнобічно розвинена, гармонійна індивідуальність, психічно здорова особистість без антагоністичних внутрішніх переконань. Це має бути не утопічно різнобічно розвинена особистість, а людина з такою системою: Я (самосвідомістю) та спонукальною сферою, в яких би гармонійно поєднувалися розвинуті духовні і моральні потреби, суспільні та індивідуальні мотиви. У такої людини мають бути здорове тіло, великі особистісні потенції (розвинутий інтелект, здібності, воля, характер тощо) і сильний Дух (орієнтація на духовні цінності, сумління, моральний ідеал), органічно поєднані особистісне та соціальне в поведінці, спілкуванні і діяльності у різних сферах життя, гармонія внутрішніх утворень (між метою і засобами діяльності, свідомістю і діяльністю, раціональним та емоційним, раціональним та ірраціональним, сучасним і перспективним, ідеальним та реальним, можливим та ідеальним тощо). Гармонія проявляється як єдність біологічних, психофізіологічних, психологічних, соціально-психологічних і духовних властивостей людини з її соціальною спрямованістю; відповідність якостей потребам суспільного розвитку та завданням власної життєдіяльності. Критерієм гармонійності є відповідальність між свідомими прагненнями і безпосередніми, навіть неусвідомленими, потягами.

Об'єктом роботи вихователя має бути самосвідомість дитини. При цьому слід враховувати, що від самооцінки (адекватність, рівень, стійкість) дитини залежить її піддатливість виховним впливам, наполегливість у самовихованні.

Конкретними цілями виховання є: розвиток в учнів ієрархії розумних потреб, гуманістичної спрямованості, почуття обов'язку, рішучості, організованості, несуперечливого Я, навичок спілкування, здатності до співпереживання тощо.

У процесі виховання виробляється певний зміст психічного, соціального, морального і духовного життя дитини, який іншим шляхом не може виникнути. Дитина пізнає навколишній світ не безпосередньо, а з допомогою дорослих. Засвоєння нею досвіду попередніх поколінь є необхідною умовою розвитку здібностей, формування вищих форм свідомості та самосвідомості.

Одночасно відбувається формування індивідуальної своєрідності дитячої особистості, що постійно змінюється, розвивається. Індивідуальні відмінності психічного розвитку дітей на кожному віковому етапі є результатом їхнього життя і діяльності.

Виховання спрямовується на реалізацію сутнісної природи особистості, якій відповідають цінності служіння людям, коли основним життєвим ставленням стає любов до оточуючих. Завдяки цьому людина виходить за межі своїх актуальних можливостей у сферу потенційного, коли вона перевершує себе. В результаті такого виховання відбувається налаштованість дитини на цінності творення добра і боротьби зі злом, а не лише на соціальні досягнення і володіння, коли основним ставленням до життя стає суперництво, що породжує тривожні настрої, невпевненість у собі, часто заважає успішному особистісному розвитку. Людина, для якої понад усе є цінності володіння, ставиться до інших людей як до об'єктів, засобів у досягненні власних цілей, ігноруючи нерідко моральні заборони та духовні цінності. Лише особистість із розвинутим почуттям гідності може виявляти повагу до гідності інших. Виховання особистості передбачає взаємопов'язану діяльність сім'ї, школи та інших соціальних інститутів, реалізується у процесах діяльності особистості, сприяє опануванню людиною власної життєдіяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічні основи організації самостійної навчальної роботи учнів	\|	Психологічні основи керівництва процесом виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.