Психологічні основи організації самовиховання

Виховання досягає успіху за умови, що воно переростає У самовиховання, коли учень перетворюється з об'єкта на суб'єкт виховання.

Самовиховання — управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

Воно складається із самопізнання, ставлення до себе, саморегуляції.

Способами самопізнання є самооцінка, самоспостереження, самоаналіз; ставлення до себе — самопочуття, самолюбство, честолюбство, самовпевненість, скромність, нахабство, гідність; саморегуляції — стриманість, самовладання, самоконтроль, самокорекція, самостимулювання, самодисципліна.

Самовиховання починається із запитань: «Хто я? Чому хотів зробити так, а вийшло по-іншому? Може, спробувати зробити в такий-то спосіб?», закінчується прийняттям відповідного рішення.

Психологи виокремлюють такі форми самовиховання:

1) виховання у собі нової якості, якою особистість ще не володіє, наприклад акуратності;

2) подолання старої, негативної якості, наприклад безвольності, лінощів тощо;

3) поглиблення недостатньо сформованої якості, наприклад розвиток здібностей.

Важливими психолого-иедагогічними умовами самовиховання є:

а) усвідомлення вихованцем суперечності між суспільними вимогами, духовним і моральним ідеалом, особистими бажаннями і реальною поведінкою;

б) знання своїх можливостей (адекватна самооцінка).
Завищена самооцінка не стимулює потреби у самовихованні; занижена — не дає змоги побачити сенс у ньому;

в) сформованість у вихованця критичності, самостійності, волі, активності та ін.;

г) володіння способами, методами самовиховання;

д) наявність цілісної програми самовдосконалення.

Програма самовиховання має визначати не лише справи, до яких прагне школяр, а й шляхи зміни особистості. Для ефективного самовиховання дитина має брати участь у реальних справах (навчанні, спорті, суспільно-корисній діяльності). Якщо прагнення особистості до удосконалення не підкріплюється зусиллями щодо подолання труднощів на шляху до мети, це може спричинити розчарування у своїх здібностях, зупинку в розвитку, зосередження на тому, чого можна досягти без особливих зусиль.

Прагнення підлітка, юнака до самовиховання, самовдосконалення є природним, як і розвиток здатності стояти, ходити, говорити. Прагнення досконалості власного Я є важливим для духовного розвитку дитини, породжує здатність до рефлексії, усвідомлення того, що вона ще не є тою, якою хоче і повинна бути.

Усвідомлюється самовиховання у підлітковому віці, що пов'язано з прагненням дорослості. Особливо актуалізується у ранньому юнацькому віці, коли розширюється коло моральних уявлень, поглиблюються знання про себе, змінюються ставлення до навчання, стосунки з людьми.

Це спонукає учнів до більшої самостійності, логічних міркувань, мислення, дослідницької активності. Виникають стійкі інтереси поза навчальним закладом. Головним видом самовиховання старшокласників стає професійне самовиховання. Менше займаються самовихованням юнаки і дівчата, котрі збираються відразу після закінчення школи йти працювати.

Самовиховання старшокласників характеризується розвитком цілеспрямованості, особистості загалом, а не окремих якостей, є запланованим, тривалішим, продуманішим, систематичнішим. У юнацькому віці діти виявляють більшу самостійність у пошуку засобів, методів і прийомів роботи над собою, складанні програми самовиховання, наполегливіші та цілеспрямовані.

Педагог повинен формувати потребу учнів у самовихованні окремих якостей та особистості загалом, а також у перевихованні; допомагати їм усвідомити особливості своєї особистості, поведінки, побачити недоліки та позитивні якості; допомагати складати програму самовиховання; сприяти використанню раціональних методів і стратегій самовиховання; залучати до самовиховання ровесників; допомагати долати труднощі в цьому; формувати ідеал самовиховання.

У самовихованні важливою є його внутрішня («інтимна») сторона: пізнавальне та емоційно-вольове самоставлення і самопізнання (самооцінка, самоконтроль, самодисципліна, самокритика, самопримус та самовизначення). Учень, який займається самовихованням, самовдосконаленням, завжди має глибинні спонуки до постійного розвитку. Ідеалом самовиховання є різнобічно розвинена, внутрішньо несуперечлива, психічно здорова і духовно багата особистість, яка творить добро на землі, бореться зі злом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Індивідуальний підхід у вихованні	\|	Психологія перевиховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.