Індивідуальний підхід у вихованні

Повноцінне виховання потребує індивідуального підходу, побудови виховної системи з урахуванням перспектив найближчого розвитку кожної дитини. В індивідуальному підході до дитини у процесі виховання поєднуються психологічний і педагогічний аспекти. Психологічний аспект індивідуального підходу полягає у виявленні неповторності учня, визначенні його ставлення до інших і себе, особливостей суб'єктивного сприймання зовнішніх впливів і реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у доборі таких засобів і форм впливу на школяра, які найбільше відповідають його психологічним особливостям, психічним станам і переживанням на Певний момент і забезпечують виховний ефект.

Для ефективного здійснення виховної діяльності педагог повинен глибоко знати особистість вихованця. З цього приводу К. Ушинський писав: «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма 1 слабкостями та в усій її величі, з усіма її буденними,

дрібними потребами, з усіма її великими духовними запитами. Вихователь повинен знати людину у сім'ї, у суспільстві, серед народу, серед людства та наодинці зі своєю совістю, він повинен знати спонукальні причини діянь, історію розвитку всякої пристрасті і всякого характеру. Тільки тоді він зможе почерпнути у самій природі людини засоби виховного впливу».

Індивідуальний підхід у вихованні означає виявлення загальної спрямованості особистості вихованця, його нахилів, змісту основних інтересів, переживань, можливостей, особливостей самосвідомості. Врахування цього допомагає вихователеві підтримувати і стимулювати прогресивний розвиток особистості.

Однією з вимог індивідуального підходу є диференціація методів і форм виховного впливу на учня, реакція якого на засоби і форми цього впливу залежить від його спрямованості, самосвідомості, якостей розуму, почуттів, волі, темпераменту, характеру. Наприклад, заохочення як засіб стимуляції потрібно застосовувати до кожного учня, але насамперед до нерішучих, байдужих. На самовпевненого учня похвала може вплинути негативно (спонукати до самозаспокоєння, зазнайства), а на скромного — позитивно (додати впевненості в собі).

Такту і почуття міри вимагає застосування вчителем покарань як форми виховного впливу. Наприклад, для оцінювання норм поведінки школярем із розвиненим почуттям власної гідності, самокритичністю досить обмежитись осуджувальним поглядом чи зауваженням. Для іншого школяра така форма покарання може виявитись надто ліберальною, а тому безрезультативною. Та навіть найсуворіше покарання не повинно ображати вихованця, принижувати почуття його гідності. Важливо також уміло варіювати засобами і формами виховного впливу на учня.

Одним з важливих аспектів індивідуального підходу є врахування особливостей самосвідомості, темпераменту школяра, психічних станів, настрою, фізичного самопочуття, працездатності тощо. При цьому бажано дбати про органічне поєднання впливів педагога на учня з впливами на нього класу, референтної групи, інших ровесників і дорослих.

Реалізація індивідуального підходу у вихованні пов'язана із визнанням права дитини бути собою, індивідуальністю, мати свою позицію щодо конкретних явищ, ситуацій, проблем тощо. В індивідуальності фіксуються неповторність, автономність, суверенність індивіда. Визнання дитини ґрунтується на вірі в її можливості, в т. ч. і в можливості самовдосконалення, на розумінні безконечності пізнання людини.

Визнання вихователем індивідуальності дитини повинно поєднуватися із сприйняттям її як суб'єкта виховання, відкриттям перспектив її особистісного розвитку. Дружні стосунки вихователя з вихованцями складаються саме на основі врахування їхніх індивідуальних особливостей, спрямованості особистості.

У реальних умовах індивідуальність дитини проявляється в індивідуально неповторних прийомах, способах оволодіння суспільними цінностями та нормами. Часто педагог нездатний спокійно сприймати те, що вихованець як індивідуальність не відповідає його професійним та особистісним очікуванням. Це породжує у педагога внутрішній конфлікт, прагнення придушити індивідуальність дитини.

Вихователь має добре знати особливості особистісного розвитку дитини, враховувати актуальний рівень сформованості у неї здатності до розмірковування на моральні теми, вибір дитиною особистої позиції, аналіз емоційних переживань, добирати засоби, форми впливу, які найкраще відповідають психологічним особливостям дітей. Стереотипне ставлення до дитини знижує ефективність розвивальних впливів виховної діяльності, оскільки не враховує психічних змін, які відбуваються з нею щомиті під дією всіх соціальних впливів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виховання підлітків і старшокласників	\|	Психологічні основи організації самовиховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.