• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Якість робочої сили і кваліфікація працівника

Якість робочої сили — це сукупність людських харак­теристик, що проявляються в процесі праці й включають в себе кваліфікацію та особисті якості працівника: стан здоро­в'я, розумові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптува­тися, гнучкість, мобільність, мотивованість, інноваційність, професійну придатність, моральність тощо.

Кваліфікація працівника — це сукупність його загаль­ної і спеціальної професійної освіти, необхідних знань, умінь, професійних навичок та виробничого досвіду для виконан­ня в даних організаційно-технічних умовах певних видів робіт певної складності. Таким чином, кваліфікація є дуже важливою, але далеко не єдиною складовою поняття "якість робочої сили" (див. схему 5.1).

Раніше якість робочої сили в економіці праці традицій­но розглядалася швидше як соціальна, загальнофілософська, політекономічна категорія з невеликою прикладною цінністю, разом з тим в умовах ринкової економіки і в макроекономічному аналізі, і в практичній діяльності підприємств якість Робочої сили стала цілком реальним, структурно організова­ним поняттям, яке впливає на результати діяльності, а отже підлягає вимірюванню. Виходячи з цього нижче даються визначення і короткі характеристики тих основних елементів ³ ості робочої сили, які характеризують її суть.

Професійні знання визначаються рівнем розвитку лю­пин, Що базується на її розумових здібностях, досвіді, освіті, необхідних для виконання конкретного виробничого завдання. Сюди належать, зокрема, здібності думати і розміркову­вати, знання про способи дії і можливості застосування не­обхідних для виконання роботи методів, процесів і засобів виробництва або засобів праці, їх вірний вибір, досвід вико­ристання або поводження з ними, а також знання виробни­чих зв'язків та співвідношень. При цьому не має великого значення те, на чому більшою мірою ґрунтуються необхідні знання — на освіті чи на досвіді.

Вправність (вміння, навички) людини визначаються її фізичними даними, необхідними для виконання виробничого завдання. Вправність заснована на постановці та тренуванні спритності, досвіді й умінні пристосовуватися. Вона виявляєть­ся у швидкості, впевненості та точності рухів людини.

Компетентність — це рівень загальної та професійної підготовки, що дозволяє адекватно реагувати на вимоги кон­кретного робочого місця чи виконуваної роботи, які постій­но змінюються. Компетентність людини залежить від її відно­шення до своєї роботи, досвіду, старання та вміння поповню­вати свої знання. Компетентність, або професіоналізм, може змінюватися як у бік підвищення, так і у бік зниження.

Відповідальність визначається добросовісністю, на­дійністю, ретельністю, які необхідні для виконання різних виробничих завдань без шкоди для людей і матеріальних збитків, а також світоглядом, достатнім для того, щоб не до­пустити виникнення перешкод та порушень у виробничому процесі та структурній організації.

Розрізняють три форми відповідальності:

- відповідальність за власну роботу;

- відповідальність за роботу інших;

- відповідальність за безпеку інших.

Перша форма відповідальності полягає у належному ви­користанні матеріальних ресурсів та часу, а в разі необхід­ності — також встановлених методів праці, способів виробництва і виробничих процесів, а крім того, у встановленні та Дотриманні необхідних з точки зору виконання завдань зв’язків та контактів з людьми та інстанціями всередині та (або) за межами підприємства.

Відповідальність за роботу інших полягає у необхідному впливі на підпорядкованих працівників з метою досяг­нення оптимального результату праці та безперебійного ходу роботи. Вона включає в себе завдання доцільно використо­вувати, заохочувати і оцінювати підлеглих працівників, керувати ними, спостерігати за ними.

Відповідальність працівника за безпеку інших полягає в тому, щоб розпізнавати і попереджати небезпеку для людей що знаходяться в довіреній йому зоні відповідальності, а та­кож у тому, щоб повідомляти про виникнення небезпеки людей, яким вона загрожує.

Вище зазначалося, що поряд з кваліфікацією в поняття якості робочої сили включаються також особисті характе­ристики. До них належать: фізичні дані, розумові здібності, спеціальні нахили, інтереси та характер особи, адаптованість, мотивованість, профорієнтованість, профпридатність, інноваційність. Розглянемо ці елементи детальніше.

До фізичних характеристик людини відносяться її вік, стан здоров'я, швидкість реакції, зовнішність, зріст, сила тощо.

Вік є важливою особистою характеристикою якості робо­чої сили, оскільки рівень трудової активності людини, її пра­цездатність та пізнавальні здібності залежать від стадій її життєвого циклу (період підготовки до трудової діяльності, період активної трудової діяльності та період її припинення).

Стан здоров'я — це певний рівень досконалості саморе­гуляції організму, фізичної і соціальної адаптації людини, 1 недопущення і швидкості подолання хвороб. Він проявляється у комфортності фізичного, розумового і соціального самопо­чуття людини.

Стан здоров'я значною мірою визначає спосіб життя лю­дини: рівень соціальної, економічної і трудової активності, міру міграційної рухливості, прилучення до сучасних досяг­нень культури, науки, мистецтва, техніки і технології, харак­тер і способи проведення дозвілля і відпочинку. В той же час стиль життя людини, міра її активності, особливо у тру­довій діяльності, багато в чому визначають стан ЇЇ здоров'я. Такий взаємозв'язок відкриває великі можливості для профі­лактики та покращання здоров'я.

Від рівня здоров'я і фізичного розвитку залежить мож­ливість участі людини у певних видах трудової діяльності. Вже на етапі вибору спеціальності і виду професійного на­вчання вирішується проблема психофізіологічної відповідності особи конкретним видам професійної діяльності як етап визначення професійної придатності. Рівень здоров'я населення здійснює величезний вплив на продуктивність суспільної праці. а тим самим і на динаміку економічного розвитку суспільства.

Розумові (або психічні) здібності особи можна визначи­ти як здатність ефективно використовувати свій інтелект — суму загальних розумових функцій розуміння, мислення, на­вчання, спостереження, вирішення проблем. Особливо зростає значення цієї складової якості робочої сили в наш час, коли на зміну індустріальному типу економічного зростання прихо­дить гуманітарний, рушійними силами якого стають наукові знання, творчий та інтелектуальний потенціал людини і су­спільства. Образно кажучи, суспільство рухається від еконо­міки робочої сили і сили техніки до економіки сили розуму.

Коли мова йде про спеціальні нахили, то звичайно роз­глядаються такі характерні риси, як здібність до певних видів навчання, схильність до певних видів діяльності, здатність ефективно працювати з людьми, технікою, словами і цифра­ми, вміння аналізувати, творчо мислити і творити нове.

Інтереси — це один з найбільш значимих елементів якості робочої сили, оскільки в них проявляється пізнавальна по­треба, що забезпечує спрямованість особи на усвідомлення цілей трудової діяльності і сприяє цим повнішій самореалізації людини в процесі праці. Навіть ті інтереси особи, які на перший погляд не пов'язані з її трудовою діяльністю, мо­жуть суттєво впливати на результати роботи. Наприклад, заняття спортом впливають на стан здоров'я людини і на її працездатність, різноманітні хобі підвищують рівень інтелекту, розширюють світогляд і т.д.

Характер, що є однією з найголовніших психологічних рис особи, здійснює суттєвий вплив на якість робочої сили, оскільки визначає лінію поведінки людини, її ставлення до справи, до речей, до інших людей і до самої себе: впевненість У собі і можливість працювати самостійно, готовність вклю­читися в сувору ієрархічну структуру або стати частиною неорганізованої команди, здатність встановити відносини з людьми на будь-якому рівні, включаючи вміння легко вести розмову з керівниками високого рангу, готовність взяти на себе виконання поставлених завдань і т.д.

Адаптованість працівника — це його здатність пристосовуватися до змісту і умов трудової діяльності й безпосереднього соціального середовища, вдосконалювати свої ділові й осо­бисті якості. Адаптованість працівника може бути професійною психофізіологічною, соціально-психологічною

Під професійною адаптованістю розуміємо здатність працівника пристосовуватися до особливостей конкретної профе­сії через активне освоєння характерних для неї операцій, дій рухів у відповідності з технологічним процесом (посадовими обов'язками), нормами витрат праці, а також готовність до прийняття рішень і дій в стандартних виробничих ситуаціях.

Психофізіологічна адаптованість — здатність працівни­ка пристосовуватися до умов праці, режимів праці й відпо­чинку на робочому місці. Вона багато в чому залежить від стану здоров'я працівника, захисних реакцій організму на рівень і динаміку зовнішніх факторів (температура, освіт­леність, загазованість, вібрація, шум та ін.).

Соціально-психологічна адаптованість — здатність пра­цівника пристосовуватися до колективу, у взаємодії з яким здійснюється його професійна і суспільна діяльність.

Мобільність — здатність і готовність працівника до профе­сійних і територіальних переміщень. Професійна мобільність передбачає готовність працівника при необхідності змінити місце» роботи і навіть освоїти нову для себе професію. Вона пов'язана з наявністю у працівників додаткових професій, мірою їх освоєння, якісною базовою теоретичною підготовкою (як умо­вою швидкого освоєння нової професії), мотивацією, спрямо­ваною на зміну видів трудової діяльності. Причини, що стри­мують міжпрофесійну рухливість працівників, полягають у їх небажанні розлучатися з професією, на освоєння якої ви­трачено багато сили і часу, у, можливо, затяжному періоді майбутньої професійної адаптації (що загрожує зменшенням кваліфікації і заробітку), у вузькому переліку професій, за якими є вакантні робочі місця. Територіальна мобільність — готовність і можливість змінити місце проживання у пошу­ках нового місця роботи. Додаткові витрати, що здійснюються при цьому, розглядаються як інвестиції в людський капітал.

Мотивованість також є однією з суттєвих характеристик якості робочої сили. Під цим терміном розуміємо здатність працівника реагувати на мотиватори, тобто зовнішні фактори, що збуджують його до певного виду трудової поведінки для досягнення цілей підприємства. Мотиватори повинні будува­тися із врахуванням мотивів, тобто внутрішніх збуджень пра­цівника, заснованих на його особистих потребах та інтересах.

Мотивованість визначається структурою мотивів, мотиваторів і особистими характеристиками працівника. Мотиви роз­різняються за потребами, які людина намагається задовольни­ти за тими благами, які їй для цього потрібні, за ціною, яку вона згодна заплатити за одержання потрібних їй благ, за умо­вами трудової діяльності, які є джерелом одержання цих благ.

Інноваційність — готовність людини до інновацій, тоб­то здатність до розробки нових ідей, нових технологій і но­вих виробів, до їх впровадження. Інноваційність в процесі праці є похідною від способу життя, орієнтацій поведінки і культури. Вона передбачає розвиток наукової творчості в процесі праці, досягнення певних значимих результатів. Для формування інноваційності в процесі праці вкрай важливий інноваційний потенціал конкретної організації, підприємства, на якому працює людина, готовність керівництва до сприй­няття нових ідей.

Профорієнтованість — здатність і стійкий інтерес лю­дини до певного виду трудової діяльності, вміння обирати найдоцільнішу для себе професію із врахуванням своїх пси­хофізіологічних характеристик, інтересів, здібностей, а також потреб ринку праці у працівниках відповідних професій.

Професійна придатність — сукупність і структура пси­хічних і психофізіологічних особливостей людини, необхід­них для досягнення певного рівня ефективності в професійній праці. Професійна придатність розвивається в процесі праці на основі природних даних людини за наявності позитивної професійної мотивації.

Поряд з перерахованими характеристиками якості ро­бочої сили, що розкривають зміст цього поняття, існують і її кількісні характеристики. Можна говорити, наприклад, про міру профпридатності, мотивованості, відповідальності пра­цівника і т.д. (висока, середня, низька). Рівень кваліфікації підлягає більш точному виміру і характеризується, як правило, присвоєним працівнику тарифним (кваліфікаційним) Розрядом, категорією, вченим ступенем.

Звертаємо увагу на те, що виявлення змістовних і кількісних характеристик якості робочої сили має не лише теоретичне, але і прикладне значення, яке суттєво зростає в Умовах ринкової економіки. Так, багато підприємств, фірм, залежно від особливостей конкретного робочого місця, вико­ристовуючи спеціальні методики, розробляють вимоги до якості робочої сили як розділи посадових інструкцій.

5.3. Освіта та професійна підготовка в інфраструктурі ринку праці

Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського розвитку та прогресу суспільства. Вони також виступають гарантом індивідуального розвитку, плекають інтелектуаль­ний, духовний та виробничий потенціал суспільства. Розви­ток держави, структурні перетворення на мікро- і макроеко-номічному рівнях повинні гармонічно поєднуватися з ре­формою освіти та професійної підготовки для того, щоб за­довольнити потреби і прагнення людей, особливо молоді встановити нову систему цінностей, відповідати запитам люд­ства щодо змін у сфері роботи як в громадському, так і у приватному секторах. Надважливе значення освіти та про­фесійної підготовки у розвитку людських ресурсів, визнан­ня їх високими цінностями людини та суспільства обумо­вило прийняття Міжнародною організацією праці у 1975 р. Конвенції про розвиток людських ресурсів (див. додаток 5.1).

Формування ринкових відносин, становлення в Україні демократичної держави зумовлюють зміну цільових наста­нов професійної освіти: не забезпечення потреб держави у спеціалістах різних професій і рівнів кваліфікації, а задово­лення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку і самореалізації, а також для забезпечення її кон­курентоспроможності на ринку праці.

Згідно із Законом України "Про освіту" [5] метою осві­ти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізич­них здібностей, виховання високих моральних якостей, фор­мування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, куль­турного потенціалу народу, забезпечення народного госпо­дарства кваліфікованими працівниками. Основними прин­ципами освіти в Україні є: доступність для кожного грома­дянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються дер­жавою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демо­кратизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінно­стей; органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світ­ський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Освіта сьогодні розглядається як одна з основних цінностей без яких неможливий подальший розвиток суспільства. Освіта — це цілеспрямований процес виховання і навчання в інтересах людини, суспільства, держави, що супровод­жується констатацією досягнення громадянином встанов­лених державою освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Освіта являє собою багатофункціональну систему зі склад­ною структурою. Вплив системи освіти на життя суспільства доволі широкий — в дошкільних закладах і загальноосвітній школі починається процес формування особи, індивідуаль­ної і суспільної свідомості людей, що продовжується і в сис­темі професійної освіти. В наш час зростає роль системи освіти як інституту духовного виховання особи, збагачення її людського капіталу, покращання її якостей як суб'єкта виробничих відносин. Ця діяльність освітніх закладів, висту­паючи свого роду реалізацією потреби держави і громадян у освітніх послугах, потребує особливої підтримки держави. Система освіти як інститут духовного виробництва та інтелектуального розвитку особи, нарощення її творчого по­тенціалу повинна формувати таку сукупність знань і нави­чок членів суспільства, які могли б забезпечити можливість їх доцільної діяльності в системі суспільного поділу праці. Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-вироб­ничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, а також системи послідовних освітніх програм і державних освітніх стандартів різних рівнів і спрямованості. Структура освіти включає: Дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

З позицій формування і розвитку в людини здібностей до праці безперервний для суспільства в цілому процес освіти для окремого його члена є дискретним, таким, що складається з послі­довних етапів, які характеризуються самостійними, але взаємо­пов'язаними цілями і засобами їх досягнення.

Перший етап — формування у кожного члена суспіль­ства системи загальноосвітніх знань, трудових умінь, прийомів творчої діяльності. На цьому етапі даються фундаментальні найстабільніші знання.

Другий етап — формування у кожного члена суспільств системи професійних знань і вмінь, досвіду творчої діяльності, тобто здобуття спеціальних, конкретних знань.

Третій етап — періодичне оновлення, поглиблення, р_0з. ширення професійно значимих знань, умінь, навичок, що забезпечують підвищення ефективності праці згідно з вимогами ринкових відносин і змінної техніки, технології та органі­зації виробництва.

Четвертий етап є дещо умовним, оскільки його завдання вирішуються паралельно з завданнями трьох попередніх етапів. Мета ж даного етапу полягає у формуванні в членів суспільства знань і вмінь, не пов'язаних з професійною діяль­ністю (майбутньою чи реальною), а таких, що забезпечують задоволення різноманітних інтелектуальних, громадянських і соціальних потреб людини, всебічний розвиток її особи, самореалізацію в інших (крім професійної) сферах життя.

Зазначеним етапам в наш час відповідає реалізація освіт­ніх програм, які поділяються на:

• загальноосвітні (основні і додаткові);

• професійні (основні і додаткові).

Мета загальноосвітніх програм — формування загальної культури особи, її адаптація до життя в суспільстві, створен­ня основи для свідомого вибору і освоєння професійних освітніх програм. Професійні програми мають на меті по­слідовне підвищення професійного і загальноосвітнього рівня, підготовку спеціалістів відповідної кваліфікації.

У зв'язку з-наявністю відповідних освітніх програм в Україні виділяються такі освітні рівні:

• початкова загальна освіта;

• базова загальна середня освіта;

• повна загальна середня освіта;

• професійно-технічна освіта;

• базова вища освіта;

• повна вища освіта.

У системі професійно-технічної та вищої освіти підго­товка кваліфікованих робітників та фахівців з вищою осві­тою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами. Освітньо-професійні програми підготов­ки кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — це державні документи, які визначають зміст та нормативний термін навчання і передбачають відповідні форми контролю та державної атестації. В Україні встановлені такі освітньо-кваліфїкаційні рівні: ;

- кваліфікований робітник;

- молодший спеціаліст;

- бакалавр;

- спеціаліст;

- магістр.

Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) України наведене в додатку 5.2.

Система освіти, працюючи на реформу суспільства, по­винна ставити за мету повніше задоволення потреб у освітніх послугах з боку як окремої особи, так і суспільства в цілому. Поява широкого спектру послуг освіти, а також наявність навчальних закладів різних форм власності створює конку­ренцію між ними, сприяючи підвищенню якості освітніх по­слуг і адресному їх споживанню.

Розглянувши систему освіти, необхідно зупинитися на характеристиці послуги професійної освіти, її особливостях, а також освітити економічні проблеми професійної освіти.

Послуга професійної освіти є товаром особливого роду і зберігає риси суспільного блага. Тому потреба у послугах освіти як суспільного блага виражається через механізм су­спільного вибору у вигляді прийняття рішення щодо вступу до того чи іншого навчального закладу, на той чи інший факультет, взагалі обрання відповідного престижного рівня освіти. Така потреба дуже залежить від статусу освіти та висококваліфікованої праці в суспільстві. Вона може стри­муватися правилами прийому до навчального закладу, рівнем вимог до якості знань вступників, а також може деформувати­ся відповідною політикою державної підтримки студентства.

Потреба у вищій освіті набуває особливо вираженого со­ціального забарвлення, оскільки набуття вищої освіти у бага­тьох країнах розглядається як символ вищого споживчого стандарту і способу життя середнього класу. У вищій освіті Реалізуються також зростаючі соціальні потреби людей у своєму подальшому духовному та інтелектуальному розвитку.

Особливість послуг освіти полягає в тому, що ефект, який одержую людина і суспільство, важко оцінити кількісно. Невизначеність кінцевих результатів і якісних процесів освіти створює труднощі для студентів — у правильному виборі профілю підготовки і спеціальності, для викладачів — у обґрунтованому відборі студентів, а для підприємств — у раціональному доборі спеціалістів на роботу. Актуальність цих проблем спричинила бурхливий розвиток теорії людського капіталу (див. главу 4).

Ще однією особливістю послуг освіти є висока еластичність попиту на них. Споживачі послуг освіти можуть свідомо обмежити свої витрати на користь інших статей споживчого бюджету.

Особливість ринку послуг професійної освіти всіх сту­пенів полягає у його неоднорідності. Він включає багато сег­ментних, взаємопов'язаних ринків, які формуються під впли­вом різних обставин: рівня і ступеня освіти, типу навчально­го закладу, профілю підготовки, характеру спеціальності, статі, віку, сімейного стану та інших чинників.

Ринок послуг системи професійної підготовки і підви­щення кваліфікації кадрів пов'язаний, з одного боку, з рин­ком праці, а з іншого — з ринком науково-технічної про­дукції і ринком інвестицій.

Незбалансованість між структурою підготовки і потре­бами народного господарства у кадрах як робітників, так і спеціалістів за умов переходу до ринкових відносин усклад­нює працевлаштування випускників навчальних закладів.

У пом'якшенні дисбалансу структури робочої сили і робочих місць провідна роль належить мобільності освіт­ньої системи в цілому і особливо системи професійної освіти. Досягається це-передусім за рахунок фундаменталізації освіти, яка забезпечує швидке перенавчання, тобто пристосування працівників до вимог ринку.

Основні напрямки фундаменталізації освіти — це підви­щення загальної підготовки учнів і студентів, чітке відслідко­вування в навчальних планах та програмах найсуттєвіших змін в науці, техніці, технології, організації праці та управління за галузями і сферами діяльності.

Слід мати на увазі, що ринок професійних освітніх по­слуг відіграє активну роль у формуванні перспективної зай­нятості, вирішуючи проблему перенавчання працівників, що залишились без роботи в зв'язку зі структурною перебудовою економіки і науково-технічним прогресом. Оскільки ринок професійних освітніх послуг пов'язаний з ринком науково-технічної продукції та інвестиційним ринком, а також відіґрає велику прогностичну роль, він у своєму розвитку винен випереджати наявний в даний момент ринок праці. Ринок професійних освітніх послуг має тенденцію пристосування ДР ринку праці, але в цілому професійна освіта практично слабо піддається регулюванню ринком, оскільки рин­кові відносини в системі шкільної і професійної підготовки населення мають досить обмежений характер.

Разом з тим питання про ринок висококваліфікованої робочої сили і адекватне реагування на нього системи осві­ти має свій соціально-економічний зміст. Суспільству і дер­жаві не може бути байдужою така ситуація, коли частка спеці­алістів серед незайнятого населення зростає швидше, ніж частка інших груп. Велике серед них і так зване "приховане безробіття", коли виявляється надлишковість спеціалістів певних професій у відношенні до оптимальної їх кількості відповідного рівня кваліфікації.

Наявність "резервної армії розумової праці", "зайвих" людей з дипломами, які в умовах переходу до ринку вияв­ляються непотрібними, ставить питання як перед державою про розробку комплексу заходів з їх соціального захисту (передусім — створення нових робочих місць інтелектуаль­ної праці), так і перед системою професійної освіти про зміну форм і методів підготовки.

В умовах перевиробництва спеціалістів в навчальних за­кладах і падіння престижності професійної, особливо вищої, освіти та інтелектуальних професій повинен бути знайде­ний оптимум між фундаменталізацією освіти і її професіо­налізацією. Перед системою освіти постає проблема досяг­нення оптимуму в підготовці кадрів — забезпечення їх висо­кого професіоналізму і одночасно такого набору фундамен­тальних гуманістичних знань, які давали б випускнику мож­ливість бути дійсно високоінтелігентною людиною. Це опти­мальне поєднання може бути забезпечене лише створенням відповідної освітньої структури.

Таким чином, перехід країни до ринкової економіки обу­мовлює реформування освіти, яке повною мірою сприяло б формуванню самостійного мислення, посиленню індивідуаль­ного підходу до розвитку творчих здібностей, докорінному покращанню професійної і загальноосвітньої підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах ринкової економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю.

Політика держави в галузі професійного навчання по­винна передбачати: створення умов для підвищення конку. рентоздатності людей на ринку праці шляхом зростання якості робочої сили; формування соціального замовлення на професійну освіту і участь у визначенні обсягів та профілі підготовки робітників та спеціалістів у професійних освітніх закладах різного рівня, спеціалізації і типу; надання грома­дянам широкого переліку послуг в галузі профорієнтації і вибору форм і сучасних програм навчання; пріоритетний підхід до організації професійного навчання громадян, щ₀ особливо потребують соціального захисту; сприяння трудовій активності населення, розвитку підприємництва і різних форм самозайнятості.

Читайте також:

1. IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочав ся після II світової війни і триває понині.
2. Автоматизовані робочі місця облікового працівника
3. Активність, мобільність і міграція робочої сили
4. Аналіз використання робочої сили
5. Баланс робочого часу одного середньооблікового працівника
6. Біржа робочої сили.
7. БЮДЖЕТ РОБОЧОГО ЧАСУ СЕРЕДНЬООБЛІКОВОГО ПРАЦІВНИКА НА 200__ р.
8. В таблицю ПРАЦІВНИК додати поле ФОТО для зберігання фото працівника.
9. В – середня тривалість додаткової відпустки одного працівника, що має
10. Вартість робочої сили і доходи населення
11. Вартість робочої сили та її структура
12. Вартість робочої сили та її структура.

Переглядів: 4470