• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

БЮДЖЕТ РОБОЧОГО ЧАСУ СЕРЕДНЬООБЛІКОВОГО ПРАЦІВНИКА НА 200__ р.

У процесі аналізу персоналу треба оцінити використання його в часі в цілому на підприємстві, за підрозділами й категоріями; порівняти кількість відпрацьованих днів на одного працівника, робітника й за категоріями — за планом і фактично; проаналізувати втрати робочих днів у зв’язку з невиходами на роботу й за причинами.

Чисельність персоналу в перспективному плані можна визначити, використовуючи метод екстраполяції, тобто «від досягнутого», коригуючи тенденцію зміни показників. Точність розрахун­ку залежить від досвіду плановика.

Більш точним є збільшений метод планування чисельності робітників коригуванням базової чисельності. Його доцільно застосовувати на підприємствах з однорідним виробництвом (легка, харчова, добувна промисловість). Цим методом можна визначити планову чисельність працівників на підприємстві в цілому, у різних структурних підрозділах і різних категорій працівників. Метод потребує незначного обсягу інформації та нетрудомісткий.

Планову середньооблікову чисельність промислово-виробни­чого персоналу на підприємстві (Ч_п) визначають за формулою:

,

де Ч_б — базова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб; К_о — зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;
Є — планована економія чисельності працівників за факторами, осіб.

Чисельність працівників за категоріями (Ч_і) визначають на підставі питомої ваги кожної категорії в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (Ч_п):

де У_і — питома вага і-ї категорії персоналу в чисельності промис-
лово-виробничого персоналу в базовому періоді, %; Є_і — зміна чисе-
льності і-ї категорії персоналу, яка розрахована на підставі техніко-
економічних чинників підвищення продуктивності праці, осіб.

Чисельність працівників непромислового персоналу плану­ють окремо, по кожному виду діяльності з урахуванням її особли­востей, незалежно від чисельності промислово-виробничого
персоналу.

На підприємствах, де в планових розрахунках використовують показник продуктивності праці (виробіток продукції на одного працівника промислово-виробничого персоналу) планову чисель­ність (Ч) визначають так:

Ч= ОВ / В

де ОВ — плановий обсяг випуску нормативно-чистої, товарної (валової) продукції, грн; В — плановий виробіток цієї самої продукції на одного працівника промислово-виробничого персо­налу, грн.

Загальну чисельність промислово-виробничого персоналу в поточному плануванні доцільно визначити диференційованим методом: розрахунок окремих категорій персоналу з подальшим підсумовуванням. Тільки докладні розрахунки, які враховують особливості праці та виробництва, дають змогу точно визначити чисельність працівників кожної категорії.

Чисельність робітників визначають за трудомісткістю робіт, нормами виробітку, робочими місцями на підставі норм обслуговування.

Для розрахунку планової чисельності робітників-відрядників треба визначити загальну нормативну трудомісткість виробничої програми, яка складається з трудомісткості виробничої програми та трудомісткості зміни залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду.

Трудомісткість виробничої програми (Тр_вп) розраховують таким методом:

і-ї одиниці продукції, нормо-год; ОВ_і — планова кількість продук­ції і-го виду.

Спочатку розраховують трудомісткість порівнюваної продук­ції з урахуванням її зниження в плановому періоді у зв’язку з переглядом норм часу за планом підвищення ефективності вироб­ництва.

Потім визначають нормативну трудомісткість на нові вироби. Якщо норми часу на неї ще не розраховано, можна виходити з питомих затрат часу (трудомісткості) на 1000 грн подібної продукції з урахуванням зниження затрат часу у зв’язку з виконанням заходів за планом підвищення ефективності виробництва.

Трудомісткість зміни залишків незавершеного виробництва (Тр_нзв) визначають за формулою:

,

де ∆НЗВ — зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, грн; Тр₁₀₀₀ — питома трудомісткість 1000 грн продукції в базовому періоді, нормо-год; К_зн — коефіцієнт зниження трудомісткості в плановому періоді за рахунок заходів плану підвищення ефективності виробництва.

Загальну чисельність основних робітників-відрядників (Ч) визначають так:

,

де Тр — загальна планова нормативна трудомісткість вироб­ничої програми, нормо-год; Ф — плановий корисний фонд робо­чого часу одного робітника, год; К_в.н — плановий коефіцієнт виконання норм.

Аналогічно можна визначити чисельність основних робітників за професіями та кваліфікацією, а також допоміжних робітників, зайнятих на нормованих роботах. Для цього використовують нор­мативну трудомісткість робіт за професіями й розрядами, диференційовані планові коефіцієнти виконання норм за розрядами й фонди корисного робочого часу робітників окремих професій.

У масовому типі виробництва середньооблікову чисельність основних виробничих робітників (Ч) можна розрахувати за нормами виробітку:

,

де ОП — обсяг робіт; В — планова норма виробітку за годину; Ф — плановий фонд робочого часу одного робітника, год; К_в.н — плановий коефіцієнт виконання норм.

Середньооблікову чисельність робітників, які зайняті на роботах, де застосовують норми обслуговування (апаратурні, допоміжні) (Ч), визначають за формулою:

,

де Ц — кількість об’єктів обслуговування, одиниць; Зм — кількість змін роботи; НО — норма обслуговування (кількість об’єктів на одного робітника).

Середньооблікову чисельність робітників на роботах, для яких не можна встановити ані обсяг робіт, ані норми обслуговування (Ч), визначають за робочими місцями:

Середньооблікову річна чисельність учнів (Ч) розраховують виходячи з їх потреби за окремими професіями й терміну навчання:

,

де Ч_у — загальна чисельність учнів, яких планується навчити в плановому періоді, осіб; — середній термін навчання учня даної професії, місяці.

Середньооблікову чисельність працівників апарату управління в цілому та за окремими категоріями, якщо є відповідні дані (тру­домісткість робіт, норми обслуговування), розраховують аналогіч­но розглянутим методам.

За відсутності таких даних використовують нормативи чисель­ності цих категорій, установлені методами математичної статистики залежно від певних чинників (Ч). Наприклад:

,

де Ч — норматив чисельності працівників по категорії, осіб; К — постійний коефіцієнт, який пов’язує зв’язок нормативу з чисельним значенням чинника; а₁, а₂, а₃ — показники ступеня за чисель­них значень чинників; х₁, х₂, х₃ — чисельні значення чинників.

Приклад. Для розрахунку чисельності працівників, які займаються керівництвом основним виробництвом:

х₁ — чисельність технологічних робітників основного виробництва;

х₂ — кількість самостійних структурних підрозділів;

х₃ — коефіцієнт механізації виробничих процесів.

Чисельність працівників охорони визначають за кількістю пос­тів і режимом роботи.

У процесі розрахунку чисельності персоналу важливо визначити додаткову потребу (надлишок) у працівниках різних категорій (∆Ч). Вона складається з приросту чисельності у зв’язку з розширенням виробництва, а також можливого планового прибутку у зв’язку з призовом на службу до Збройних Сил, виходом на пенсію тощо.

де Ч_к, Ч_п — облікова чисельність працівників на кінець і початок планового періоду, осіб; Ч — середньооблікова чисельність працівників у плановому періоді, осіб; г — планові втрати працівників (вихід на пенсію, призов до Збройних Сил і т. ін.), %.

Одночасно з розрахунком додаткової потреби в персоналі визначають джерела її забезпечення, які можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Результати розрахунків потреби підприємства в персоналі відображають у «Плані чисельності персоналу»

Читайте також:

1. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
3. III. Виконання бюджету
4. Line (500, 2000) - (1500, 3000)
5. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
6. Алгоритм перевірки кошторису бюджетної установи
7. Алгоритм розробки методичних основ бюджетування
8. Аналіз використання робочого часу на підприємстві
9. Аналіз використання фонду робочого часу.
10. Аналіз виробничого травматизму у адміністративно-територіальних одиницях України за 2006-2009 роки
11. Аудит розрахунків з бюджетами
12. Аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ включає три етапи.

Переглядів: 1282