Прикметник як частина мови

Прикметник (имя прилагательное) – це самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Основною морфологічною ознакою прикметників є те, що вони змінюються за родами, відмінками та числами, які залежать від іменників: широка дорога, дерев’яні двері, перспективна ідея. Зв’язок прикметника з іменником називається узгодженням. Прикметник має морфологічну категорію ступенів порівняння якостей (чистий – чистіший, найчистіший).

Прикметники поділяються на три розряди: якісні, відносні і присвійні. Якісні прикметники виражають якість, властивість предмета безвідносно до інших предметів із різним ступенем інтенсивності, наприклад: вузька дорога, талановитий економіст, довжелезна дорога. Якісні прикметники утворюють ступені порівняння; від них можна утворити антоніми (веселий – сумний, далекий - близький), іменники з абстрактним значенням (досконалий – досконалість), якісні прислівники з суфіксами –о,-е (гарячий – гаряче, важливий – важливо). Відносні прикметники називають ознаку предмета на основі відношення до іншого предмета, ознаки або дії, наприклад: пшеничний хліб, залізна конструкція, кілограмова гиря, купальний сезон. Присвійні прикметники вказують на належність предмета особі (істоті), наприклад: сестрина книжка, Андріїв зошит, Франкові вірші. Виділяють ще перехідні групи прикметників, наприклад: кам’яне серце (якісний), кам’яний пам’ятник (відносний), кроляча клітка (присвійний), кроляча шапка (відносний).

У реченні прикметник переважно виступає в ролі означення або іменної частини складеного присудка.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відмінювання географічних назв	\|	Ступені порівняння прикметників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.049 сек.