Числівник (имя числительное) – це повнозначна частина мови, що означає абстрактно-математичне число або певну кількість однорідних предметів чи порядок предметів при лічбі і відповідають на питання скільки? котрий? котра? котре?
За значенням, структурно-граматичними властивостями та характером вживання числівники поділяються на кількісні й порядкові (перший, двадцять другий). Кількісні числівники, в свою чергу, поділяються на чотири групи: власне кількісні (два, двадцять, п’ятдесят); неозначено-кількісні (багато, кілька, кільканадцять); збірні (троє, обидва, десятеро); дробові (п’ять шостих, нуль цілих і сім десятих).
За будовою і особливостями творення числівники поділяються на три групи: прості, складні, складені.
Простими називаються однослівні числівники з непохідною основою, яка дорівнює кореню: сорок, сто, чотири, трильйон.
Складними називаються числівники, що утворилися з коренів двох числівників, об’єднаних в одне слово: одинадцять, двісті, дев’ятсот, півтора, півтораста.
Складеними називаються ті, що складаються з двох і більше простих або складних числівників: двадцять п’ять, сорок шість, сімсот сімдесят вісім, одна друга, три сьомих.
Числівники слід відрізняти від кількісних іменників: один – одиниця; два – двійка, пара; п’ять – п’ятірка; одна третя – третина; одна десята – десятина; сто – сотня.
Числівники, як правило, не змінюються за родами та числами. Родові ознаки мають тільки числівники нуль, один (ч. р.), одна (ж. р.), одне, одно (с. р.), мільйон, трильйон (ч .р.), тисяча (ж. р.).
За числами числівники також не змінюються, крім числівника один (одні – множина).