Прислівник як частина мови

Прислівник (рос. наречие) – невідмінювана частина мови, що передає ознаку дії чи стану, ступінь чи міру вияву іншої ознаки: добре працює, по-весняному тепло, летять угору. За значенням прислівники поділяються на два розряди: означальні та обставинні. Обставинні – прислівники, що означають часові та просторові обставини дії, їх причину та мету: поїхав учора, дзвенить угорі, прийшов додому. Означальні – прислівники, що виражають якісні ознаки дії або стану, означають кількісний вияв, ступінь чи міру вияву ознаки: спокійно відпочивати, швидко працював, міцно спить, утричі більша вага, занадто повільно говорить. Означальні прислівники утворюють ступені порівняння. Вищий і найвищий ступені означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників. Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів –ше- або –іше- (довго – довше, тепло – тепліше), а також суплетивно (гарно – краще, погано - гірше) або аналітичним способом (вдало – менш вдало, ясно – більш ясно). Найвищий ступінь твориться за допомогою частки най, що додається до форми вищого ступеня (весело – веселіше, найвеселіше; дорого – дорожче, найдорожче) або аналітичним способом (вдало – найменш вдало).

У реченні прислівники виступають у ролі різних обставин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Творення і вживання дієприслівників	\|	Правопис прислівників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.