• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державно-правові підстави здобуття Україною незалежності.

План

ЛЕКЦІЯ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Кафедра теорії та історії держави і права

з дисципліни „Історія держави і права України”

ТЕМА № 11 „Держава і право суверенної України”

(2 години)

для І курсу факультетів кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та факультету з підготовки слідчих

Дніпропетровськ – 2006

Лекцію підготував доктор історичних наук, професор, професор кафедри українознавства Дніпропетровського державного університету Заруба В.М.

Рецензенти:

Коржанський М.Й. – доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права ДДУВС.

Голуб А.І.. – доктор історичних наук, професор кафедри російської історії ДНУ.

Лекція обговорена та схвалена на засіданні навчально-наукового комплексу

_________________________

“____”_____________ 200__р., протокол № ____

Мета: вивчити процес виникнення різних форм української державності у ході національно-демократичної революції. Особливу увагу приділити характеристиці державного апарату Першої та Другої УНР, Української Держави гетьмана П.Скоропадського та ЗУНР. Показати особливості побудови та функціонування системи судівництва і судочинства. Проаналізувати джерела права і подати характеристику системи права і норм цивільного, карного та процесуального права.

1. Державно-правові підстави здобуття Україною незалежності.

2. Конституційний процес в незалежній Україні. Конституція 1996 року.

3. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади і місцевого самоуправління в незалежній Україні.

4. Розвиток права та правоохоронної системи в умовах незалежної України.

5. Державна символіка сучасної України.

Література:

1. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. // Радянська Україна. – 1990. – 17 липня.

2. Конституція України. - К., 1996.

3. Дробуш І. Розмежування функцій органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади // Право України. - 2001. - № 10.

4. Костицький В. Конституція України 1996 року - модель Української держави // Право України. - 2001. - № 8.

5. Скрипинюк В. Інститут державних секретарів і перспективи розвитку виконавчої влади в Україні // Право України. - 2001. - № 10.

6. Тацій В., Сташис В. Новий кримінальний кодекс України. // Право України. - 2001. - № 7.

7. Толочко П. Великий державний герб України // Київська старовина. – 2000. – № 5. – С. 26 - 28.

8. Шаповал В. П’ять років Конституції: реалії і проблеми // Віче. - 2001. - № 6.

В період перебудови і горбачовських реформ в СРСР, у союзних республіках виник і зростав рух за незалежність. З’явився він і в Україні, коли восени 1989 року офіційно створено Народний Рух України за перебудову, керівництво якого фактично взяло курс на вихід УРСР зі складу Союзу. Конституція 1977 року гарантувала союзним республікам право вільного виходу зі складу СРСР. Але жодних законодавчих актів щодо реального здійснення цього права, ніяких правових механізмів виходу не існувало. Тому здобувати легітимну незалежність республіці доводилося в складних умовах політичного тиску з боку Москви та при повній відсутності правової бази. І все ж Україна знайшла конституційні шляхи для вирішення означеного правового колапса. Цьому сприяв і динамічний розвиток суспільно-політичних подій в країні.

У березні 1990 р. пройшли чергові вибори до ВР УРСР на багатопартійній основі, при наявності багатьох претендентів на один депутатський мандат. У складі новообраної ВР утворилася опозиція у вигляді Народної Ради із 125 депутатів, які й повели боротьбу за здобуття реальної незалежності, що вилилося на першому етані в ухвалення 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет. Вона дала підстави для реорганізації державного механізму, місцевого самоврядування, органів прокуратури, міліції, суду в інтересах республіки.

Наступним кроком став Всесоюзний референдум 17 березня 1991 р. на якому 80,2 % учасників від УРСР проголосували за підтримку “Декларації”, тим самим схваливши виконання її положень.

Після невдалої спроби державного перевороту в СРСР Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 року ухвалила Акт проголошення незалежності України, яким констатувався вихід УРСР зі складу СРСР і “урочисто проголошувалася незалежність України та створення самостійної Української держави – України”. Щоб всенародно підтвердити його і зробити незворотнім, в день виборів першого Президента 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі 90,35 % виборців проголосували за підтримку Акта незалежності. А 5 грудня 1991 р. Верховна Рада у зверненні “До парламентаріїв і народів світу” денонсувала договір УСРР 1922 року про вступ до СРСР. З огляду на ці акти 8 грудня 1991 р. керівники Білорусі, України та Росії в Біловежській Пущі спільним актом оголосили про розпуск СРСР. Таким чином, Україна самостійно розробила механізм виходу із союзу і легітимним шляхом здобула незалежність.

2. Конституційний процес в незалежній Україні. Конституція 1996 року.

Здобуття Україною незалежності спричинило зміни в державній і правовій системі, що потребувало радикальних змін Конституції 1978 р. Спочатку ВР ішла шляхом внесення змін та доповнень до неї, а паралельно ішов процес вироблення нового основного закону. Ще 24 жовтня 1990 р. утворено конституційну комісію, яку очолив Л.Кравчук. Вона розробила перший проект і подала на розгляд в комітети ВР. За ним Україна мала стати президентською республікою. Другий проект, поданий на розгляд у вересні 1993 р., передбачав створення парламентської республіки з двопалатним парламентом і прем’єр-міністром на чолі уряду. У листопаді 1993 р. розроблено третій проект в якому вже йшлося про президентсько-парламентську республіку. Проте, жоден з цих проектів не здобув підтримки депутатів.

В листопаді 1994 р. створено нову конституційну комісію яка почала розробку чергового проекту. В травні – червні 1995 р. через відсутність основного закону виникла конституційна криза, котра закінчилася угодою між Президентом та ВР. 20 березня 1996 р. на розгляд ВР винесено четвертий проект Конституції, який передбачав президентсько-парламентську республіку з 2-х палатними Національними Зборами (Сенат і Палата депутатів). Після внесених змін і доповнень в комітетах та погоджувальних радах, ВР 4 червня прийняла проект в першому читанні. 19 червня розпочалися другі читання і вранці 28 червня 1996 року Конституція України була ухвалена Верховною Радою.

Вона складається з преамбули, 15 розділів, 161 основної статті, та 14 статей перехідних положень. Основний закон нашої держави конституює права, свободи та обов’язки людини і громадянина, народне волевиявлення через вибори та референдуми, визначає структуру, функції, повноваження права та обов’язки всіх гілок влади – законодавчої – Верховна Рада, глави держави – Президента, виконавчої – Кабінет Міністрів, судової (Верховний Суд, Конституційний Суд) ,а також йдеться про прокуратуру, територіальний устрій, Автономну Республіку Крим, місцеве самоврядування. Означено також порядок внесення змін до Конституції, визначено прикінцеві та перехідні положення.

Діюча Конституція визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну і правову державу, за формою правління республікою (президентсько-парламентську), за формою устрою – унітарну. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в ній є народ.

3. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади і місцевого самоуправління в незалежній Україні.

Згідно з Конституцією 1996 р. в Україні діє принцип поділу гілок влади. Єдиним вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада, яка обирається на 4 роки, в складі 450 депутатів за змішаною (мажоритарною і пропорційною) системою, з осіб яким виповнилося на момент реєстрації 21 рік. Керує роботою ВР Голова, його перший заступник та заступник. ВР затверджує перелік галузевих комітетів, які здійснюють законотворчу роботу. Структуру, компетенцію, повноваження та порядок функціонування ВР визначено в розділі четвертому Конституції (ст. 75 – 101).

Главою держави є Президент який виступає від її імені. Інститут президентства засновано 5 липня 1991 р. Президент видає укази, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України і додержання Конституції. Він призначає керівників держадміністрацій, представляє прем’єр-міністра, утворює і ліквідовує міністерства, має право розпустити ВР, оголосити всенародний референдум. Його права і обов’язки визначено п’ятою главою Конституції (ст. 102 – 112).

Найвищим органом в системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів на чолі з прем’єр-міністром. Кабмін відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Окрім прем’єра, до нього входять перший віце-прем’єр, три віце-прем’єри та міністри. Конституційний склад Кабміну – 29 міністрів. Він вирішує питання державного управління, забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України. Його функції і повноваження визначені розділом шостим Конституції (ст. 113 – 120).

За десять років незалежності структура, функції і концепція організації органів місцевої влади змінювалися декілька разів. На початковому етапі згідно з Законом 1992 р. сільські, селищні, міські ради народних депутатів визначалися як органи місцевого самоврядування, а районні і обласні ради – як органи регіонального самоврядування. Районні ради у містах визначалися складовою частиною міського самоврядування. В обласних і районних центрах в 1992 – 94 рр. існував інститут Представника Президента з підпорядкованою йому місцевою держадміністрацією. За Конституцією 1996 р. на місцях діють в режимі місцевого самоврядування міські, сільські, селищні та районні у містах ради депутатів. В обласних та районних центрах діють в режимі єдиного державного керівництва державні адміністрації на чолі з головами.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Конституційний Суд утворюють президент (6 осіб), ВР (6 осіб) та з’їзд суддів України (6 осіб). До судів загальної юрисдикції належать районні (міські), обласні та прирівняні до них за компетенцією, Верховний Суд України. Діяли до 2001 року арбітражні суди, а відтоді - апеляційні господарські суди.

4. Розвиток права та правоохоронної системи в умовах незалежної України.

Із здобуттям незалежності перед українськими юристами, політиками та урядовцями постало непросте завдання привести правову систему держави у відповідність до нових історичних умов існування та розвитку суспільства. Найсуттєвіших змін зазнало конституційне право, формування якого завершено ухвалою у 1996 р. – нової Конституції. Реформування економічної системи спонукало видання цілої низки цивільно-правових актів які забезпечили нормування нових ринкових відносин. Це Закони України “Про господарські товариства”, “Про заставу”, “Про банкрутство”, “Про аудиторську діяльність”, “Про авторське право і суміжні права”. Внесено суттєві зміни до ЦК (1963 р.), зокрема про визначення терміну позовної давності для фізичних і юридичних осіб трьома роками. Для захисту права власності подаються такі позови як виндикаційний (вилученя свого майна у незаконного власника) та негаторний (вимога власника усунути перешкоди до реального здійснення права власності).

Поява ринкової економіки спричинила урізноманітнення трудових правовідносин. Законодавець закріпив їх Законами “Про охорону праці”, “Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку”, “Про відпустки”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів”. Означеними актами врегульовувався порядок найму робочої сили (укладання контракту) на підприємства різної форми власності, охорони праці, соціального захисту працівника, тощо.

Реформуванню аграрного законодавства поклав початок Земельний кодекс 1990 р., який дав поштовх до створення законодавчої та нормативної бази нового земельного права. Цією базою стали укази, закони, постанови та рішення центральних органів влади – “Про селянське (фермерське) господарство”, “Про форми власності на землю”, “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”, “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи” тощо. Вони дали підставу до роздержавлення землі, ліквідації колгоспів та створення сільськогосподарських підприємств різного типу та форм власності. Ведеться передача землі у власність юридичних осіб, приватизація і оцінка землі, створюється її ринок. В умовах незалежності прийнято новий Повітряний (1993) та сімейно-шлюбний (2002) кодекси.

Радикальних змін зазнало кримінальне право. З Кодексу вилучено такі міри покарання як заслання і вислання, різко звузилося застосування смертної кари, а х 1997 року її дію призупинено. З 1 вересня 2001 року вступив у дію новий Кримінальний кодекс України.

Реформується і правоохоронна система. 5 листопада 1991 р. прийнято закон “Про прокуратуру”, а 1996 його принципові засади закріпила Конституція України (розділ VII). Згідно з ними очолює систему Генеральний прокурор, якого призначає Президент, але затверджує і контролює ВР. Діють обласні, міські, районні прокуратури, АРК та міст Києва і Севастополя, міжрайонні та спеціальні (воєнні, транспортні, природоохоронні). Органи внутрішніх справ в своїй діяльності керуються законом “Про міліцію” 20 грудня 1990 року, указами Президента, постановами ВР та рішеннями КМ. Функції міліції визначено як профілактична, адміністративна, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна. МВС складається з наступних підрозділів: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна, ДАІ, міліція охорони, спецпідрозділи. До 2003 р. в структурі МВС знаходилася пожежна охорона, яку передано до системи МНС.

5. Державна символіка сучасної України.

Державні символи незалежної України визначає стаття 20 Конституції 1996 року. Згідно з нею “Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради”. Таке формування пов’язане з тим, що донині ВР не затвердила Великий Державний Герб, а замість нього використовується лише його головний елемент – Малий Державний Герб у вигляді Знака Княжої Держави Володимира Великого (тризуба). Пропоновані на розгляд геральдичної комісії ВР проекти поєднання тризуба з гербом козацько-гетьманської України (козак з мушкетом при повній екіпіровці) були відхилені через не зовсім вдале сполучення цих частин. Залишається не з’ясованою до решти і генеалогія та семантика тризуба, зміст якого трактується вченими по-різному.

Більш визначилася ВР з Державним Гімном. Конституція закріпила музику Михайла Вербицького, а в лютому 2003 року депутати затвердили в новій редакції і його текст на слова Павла Чубинського “Ще не вмерла України і слава і воля”. Подолавши спротив комуністів, депутати парламенту затвердили і Державний Прапор України – “стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів”.

Столицею України є місто Київ, котрий має давню історичну традицію державного, політичного, економічного, культурного та релігійного центру українських земель, як столиця середньовічної Руської Держави, як місто, в яке в’їхав з тріумфом Б.Хмельницький після визволення України від іноземного гніту.

Всі державні символи України мають глибокий історичний зміст, давні традиції використання та вживання і овіяні славою боротьби українського народу за свою соборність та незалежність. Їхнє використання та захист регламентується відповідним законодавством.

Читайте також:

1. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
2. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
3. Громадянство України. Поняття громадянства. Підстави набуття громадянства
4. Грудня 1999 р. у м. Гельсінкі Європейська Рада схвалила спільну стратегію ЄС щодо України, спрямовану на зміцнення стратегічного партнерства з Україною.
5. Державно-правові засади соціальної роботи.
6. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук: загальна характеристика
7. ДЛЯ ОТРИМАННЯ|здобуття| ЛІЦЕНЗІЇ НА ТУРАГЕНТСЬКУЮ ДІЯЛЬНІСТЬ
8. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
9. Загальні підстави виникнення прав і обов’язків батьків і дітей.
10. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
11. Закон достатньої підстави

Переглядів: 1728