Земельне, трудове та родинно-шлюбне право УСРР 1920 - 30-х років.

Ще в перший свій прихід радянська влада поширила в Україні чинність російських законодавчих актів – декрету “Про землю”, постанови “Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів”, закон “Про соціалізацію землі”. В 1919 році Конституція УСРР скасувала приватну власність на землю, а декрет ВУЦВК “Про соціалістичний землеустрій” ввів державну власність на землю, заборонив будь-які цивільно-правові угоди з нею. Лише держава дістала право визначати правила володіння та користування землею. Землекористування встановлювалося колективне та індивідуальне трудове. 1920 року ухвалено “Закон про землю” який закріпив зрівняльне землекористування. В 1922 році приймається постанова ВУЦВК “Основний закон про трудове землекористування” яка повністю ввійшла в ухвалений 29 листопада 1922 р. Земельний кодекс УСРР. Він складався з загальних положень і чотирьох частин: про трудове землекористування; про міські землі; про державне земельне майно; про землеустрій і переселення. Всі принципи, встановлені попередніми актами, ввійшли до кодексу. Купівля, продаж, дарування, заповідання землі заборонялися, а порушники притягалися до кримінальної відповідальності з конфіскацією землі. Землекористування передбачалося общинне, дільничне, колективне. Останнє мало домінувати у вигляді артілей, товариств спільного обробітку землі, комун. Допускалася оренда землі за умови не отримання надприбутку.

Зі згортанням непу, 1927 року Земельний кодекс змінено і прийнято в новій редакції, яка обмежила земельні права приватних власників на користь місцевих рад. А з початком колективізації закони і постанови “Про колективні господарства”, “Загальні начала землекористування і землеустрою” розширювали права колгоспів і захищали їхні землі і майно, створювали сприятливі умови землекористування. 1 березня 1930 р. ухвалено Зразковий статут сільгоспартілі, який знищив всі межові знаки, створив сукупний державний земельний фонд, надав колгоспам землю у безстрокове користування. Остаточне закріплення норм соціалістичного землекористування у вигляді одержавлення землі відбулося з прийняттям постанови РНК “Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розтринькування”. Нею заборонялося присадибне господарство колгоспників, за винятком кількох соток для кухонних потреб.

У 1919 – 1920 рр. українські більшовики намагалися запровадити в УСРР дію Кодексу законів про працю РСФРР (1918 р.), який проголошував права на працю, на її оплату, на відпочинок, загальний обов’язок працювати. Проте в умовах воєнного комунізму, діяли переважно воєнні заходи – трудова повинність, трудові мобілізації, мілітаризація виробництва, натуроплата праці. Невихід на роботу кваліфікувався як дезертирство, саботаж, контрреволюція. Лише 15 листопада 1922 року вводиться в дію Кодекс законів про працю УСРР, який став цілковитою рецепцією аналогічного російського кодексу. Він узагальнив правотворчість держави в галузі трудових відносин і складався з 17 розділів, які містили 192 статті.

Перший, загальний розділ містив положення, що норми кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом, в тому числі і надомників, а також робітників підприємств, державних, громадських, приватних і військових господарств та установ, юридичних і фізичних осіб які наймають робочу силу. Далі за розділами розглядалися такі питання трудових відносин як порядок найму і надання робочої сили, порядок залучення громадян до трудової повинності, укладання колективних договорів, трудових договорів, правила внутрішнього трудового розпорядку, нормування праці, винагорода за працю, гарантії і компенсації, регулювання робочого часу і відпочинку, учнівство, праця жінок і неповнолітніх, охорона праці, професійні спілки, порядок вирішення трудових спорів і питання соціального страхування. Основними принципами трудових відносин проголошувалася добровільність угод, встановлювався мінімум оплат. Тривалість робочого дня мала становити 8 годин, неповнолітні, жінки, гірничі і конторські працівники користувалися пільгами 6 годинного робочого дня. Надурочні та понаднормові години заборонялися. Трудові спори мали вирішуватися або в примусовому, або в примірювальному порядку. Соціальне страхування мало бути обов’язковим для підприємств всіх форм власності.

В умовах згортання непу і початку колективізації та індустріалізації приймаються нормативно-правові акти, які змінюють трудове законодавство в бік його ужорсточення на користь держави та спрямовуються на винищення приватного підприємництва. Зокрема це постанови “Про заходи зміцнення трудової дисципліни на державних підприємствах”, “Про заходи щодо поліпшення виробничого режиму і зміцнення трудової дисципліни на підприємствах”. В 30-і роки на їх підставі виходять нормативні акти за якими робітників, що завдали збитків підприємству, порушували трудову дисципліну, притягали до кримінальної та матеріальної відповідальності. Зловживання владою, залякування робітників, залучення їх до безоплатної примусової праці стали нормою.

З приходом до влади в Україні, більшовики однією з перших галузей права піддали законодавчому нормуванню родинно-шлюбні стосунки. В 1919 році РНК УСРР приймає низку декретів, які скасували попередню правову основу шлюбу: “Про громадянський шлюб та про ведення книг актів громадянського стану”, “Про організацію відділів записів актів громадянського стану”, “Про розлучення”. Ними законним визнавався лише громадянський шлюб зареєстрований у відділі ЗАГСу, скасовувалися релігійні обмеження (різна віра), дозвіл батьків, наявність посагу, станові, гільдійні обмеження. Розлучення ставало вільним, на прохання однієї з сторін. Тоді ж підготовлено Сімейний кодекс УСРР, але через громадянську війну його не встигли прийняти.

Лише 31 травня 1926 рокуВУЦВК ухвалив “Кодекс законів про родину ,опіку, подружжя і про акти громадянського стану”. Він мав п’ять розділів: 1. Родина. 2. Опіка й опікування. 3. Шлюб. 4. Зміна громадянами своїх імен та прізвищ. 5. Визначення особи безвісти відсутньою або померлою. До кодексу ввійшли всі положення зазначених декретів. В ньому врегульовувалися майнові та аліментні відносини подружжя, правовідносини між дітьми та батьками, питання опіки та піклування, порядок судового встановлення позашлюбного батьківства. Вперше запроваджувався інститут усиновлення дітей. Шлюбний вік встановлювався для чоловіка з 18 років, для нареченої - з 16 років. Умовою ставилася незареєстрованість в іншому шлюбі та відсутність психічних захворювань. Процедура одруження і розлучення спрощувалася до одного дня. Майно надбане за час подружжя ставало спільною власністю, незалежно на кого з подружжя воно зареєстровано. Подружжя зобов’язане було платити аліменти з непрацездатності один одному, якщо вона наставала до шлюбу, під час шлюбу та протягом року після шлюбу.

В 30-і роки до Кодексу внесено низку суттєвих змін. Зокрема, посилено відповідальність за несплату аліментів, ускладнено процедуру розлучення і укладання шлюбу, заборонено аборти і розширено права дітей та породіль. Шлюбний вік для жінок підвищився до 17 років.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кримінальне право та процес УСРР 1920-х – 30-х років.	\|	ТЕМА № 9 „Державно-правове становище України в роки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.269 сек.