Кримінальне право та процес УСРР 1920-х – 30-х років.

Радянське кримінальне право 1919 – 1921 рр. спрямовувалося перш за все на боротьбу з контрреволюцією, бандитизмом, спекуляцією і саботажем. Джерелом права виступала революційна правосвідомість, а також декрети, постанови, рішення та положення органів центральної і місцевої влади. У 1921 році уряд прийняв низку нормативних актів метою яких було зміцнення більшовицької диктатури: “Про заходи боротьби з бандитизмом”, “Про заходи боротьби з посадовими злочинами”, “Про боротьбу з хабарництвом”.

З переходом до непу радянські юристи розгорнули широку дискусію з питань революційної законності, внаслідок якої сформувалася наука і практика кримінального права. Її результатом стали два кримінальні кодекси УСРР – 1922 та 1927 рр.

Кримінальний кодекс 1922 р. складався з загальної та особливої частин і містив 227 статей. За 6 статтею “злочином визнавалася будь-яка суспільно-небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний період”. Особлива частина КК містила кваліфікацію складів злочинів, класифікувала їх за видами, встановлювала санкції за конкретний злочин. Говорилося, що метою покарання є попередження злочинності, позбавлення злочинця можливості здійснювати злочини та його перевиховання. Основними злочинами названо: державні (контрреволюція); проти порядку правління; посадові; порушення законів про відокремлення церкви від держави; господарські; проти життя, здоров’я, свободи та гідності особи; майнові; військові; проти народного здоров’я, громадянської безпеки і порядку. Міри покарання встановлювалися у вигляді громадського осуду, штрафу, ув’язнення, виправних робіт, вигнання за межі УСРР, розстрілу. Смертна кара не застосовувалася до вагітних жінок, неповнолітніх (до 18 років), за строком давності (5 років і більше). Позбавляли волі від 6 місяців до 10 років. КК 1922 року встановлював 36 складів злочинів, а КК 1927 р. – 45. Встановлювалася відповідальність і за недонесення про державні злочини.

З утворенням СРСР і згортанням непу, 1927 р. в УСРР приймається новий Кримінальний кодекс, в який ввійшли постанови уряду 1923 – 26 рр.: “Положення про військові злочини”, “Положення про злочини державні”. А після 1927 року Кодекс доповнили 56 законодавчими актами, які збільшили склад злочинів з 45 до 60. В цілому кримінальне законодавство 20-х рр. спрямовувалося більше на захист держави аніж особи.

На початку 30-х років, в зв’язку з жорстокими, незаконними методами індустріалізації та колективізації та з опором їм частини суспільства, радянський законодавець ужорсточує відповідальність населення за невиконання чи порушення розпоряджень уряду у кримінальному порядку. Санкції стають неадекватно жорстокими, засоби впливу починаються з крайніх. Словесна незгода з режимом, критика вождів, або відмовчування коли всі їх славили, розцінювалися як зрада, шкідництво, шпигунство, підбурювання до повалення ладу, прихована ворожість і як результат - притягнення до суду, або позасудових органів та кара. Підвищено рівень відповідальності за злочини в сфері економіки, службової діяльності, виробничих відносин. Приймалися закони в Москві, а в Україні лише дублювалися.

7 серпня 1932 року ухвалено постанову уряду “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної власності”, яка в народі дістала назву “закон про п’ять колосків”. Злочинець, який посягнув на громадське добро, оголошувався ворогом народу і карався розстрілом. За пом’якшуючих обставин – конфіскація майна і позбавлення волі не менше як на 10 років без застосування амністії. Жменя зерна взята з колгоспного поля ставала підставою заведення кримінальної справи.

Кримінальна відповідальність встановлювалася за випуск недоброякісної продукції, за антиколгоспну агітацію, погрози на адресу керівництва і влади, за обважування і обмірювання покупців, за невиконання в термін планових завдань. Образа представників влади прирівнювалася до злочину проти порядку управління. Під зрадою Батьківщині, за що встановлено смертну кару, розуміли шпигунство, видачу таємниці, втечу чи переліт за кордон, перехід на бік ворога, здача в полон. Недонесення каралося терміном до 10 років. Максимальні терміни (до 25 років) встановлювали за більшість злочинів проти держави і суспільства. Законом від 1 грудня 1934 року “Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терактів” внесено суттєві зміни до процесуального законодавства. Слідство в таких справах скорочувалося до 10 днів, звинувачувальний акт вручався за 24 години до суду, процес проходив без прокурора і адвоката, не допускалися касації, апеляції та помилування, вирок виконувався відразу ж після його винесення. Того ж року створено особливу нараду, яка проводила в масовому порядку позасудової репресії. 9 грудня 1934 роки постановою “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу УСРР” зазначені новели ввели і в Україні. Отже, влада вважала, що шляхом посилення репресій і розширення кримінальної відповідальності можна ефективно розв’язати всі економічні, соціальні та політичні проблеми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цивільне право УСРР 1920-х – 30-х років.	\|	Земельне, трудове та родинно-шлюбне право УСРР 1920 - 30-х років.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.