• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ. ЗАСОБИ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ.

Рис.8.2. Види, типи і форми ділового спілкування

Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.

Пряме вербальне спілкування. Здійснюється воно шляхом безпосереднього усного контакту між учасника­ми спілкування (спілкування «обличчям до обличчя»). Під час прямого вербального спілкування інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонацій­них засобів (підвищення або пониження тону, манера вимови, що виражає почуття, ставлення до предмета висловлювання). Крім того, пряме вербальне спілкуван­ня охоплює елементи невербального (жести, міміку, пози тощо).

Розрізняють такі форми прямого вербального спіл­кування: індивідуальне монологічне, індивідуальне діа­логічне, групове монологічне і групове діалогічне.

Особливістю індивідуального монологічного спілку­вання є передавання відправником усної інформації ре­ципієнту без зворотного зв'язку. Найчастіше таким є спілкування між менеджером і підлеглим щодо форму­лювання певного завдання, доручення роботи або оці­нювання (нерідко з елементами критики) зробленого підлеглим. За такої ситуації працівник вислуховує ке­рівника, не висловлюючи своєї реакції. Це аж ніяк не означає відсутність реакції підлеглого, оскільки вона може вияеитися у невербальній формі. Індивідуальне монологічне спілкування характерне для авторитарно­го стилю й ефективне за необхідності термінового вирі­шення проблеми, коли недоцільно витрачати час на об­говорення її з підлеглим.

Індивідуальне діалогічне спілкування відбувається між двома людьми і передбачає зворотний зв'язок між відправником і реципієнтом. Як правило, це поетапне пе­редавання інформації: відправник передає інформацію реципієнту, який осмислює її і доводить до відома від­правника власну думку, тобто первинний відправник і ре­ципієнт міняються ролями. Потім процес повторюється.

Таке спілкування можливе також шляхом переходу індивідуального монологічного спілкування в діалогіч­не, яке може відбутися з ініціативи керівника або під­леглого, наприклад в разі незгоди з висловленими керівником положеннями.

Під час групового монологічного спілкування учас­никами комунікації є троє і більше осіб. В управлінні цю форму найчастіше застосовують при проведенні так званих авторитарних нарад («оперативок», «п'ятихви­линок» тощо), коли керівник дає завдання підлеглим на певний період. Модифікацією такого спілкування є пуб­лічний виступ керівника перед колективом чи за його межами (лекція, доповідь).

Групове діалогічне спілкування є формою колектив­ного обговорення проблем, ситуацій, пропозицій тощо на ділових нарадах, засіданнях колегіальних органів управління тощо. Як правило, таке спілкування розпо­чинається в монологічній формі. Керівник знайомить присутніх з предметом наради, вислуховує думки учас­ників і підбиває підсумки, формулює спільне рішення щодо слушності пропозицій.

Непряме вербальне спілкування. Особливістю його є відсутність безпосереднього контакту між учасниками, отже, інформація, що передається, більш «стерильна» порівняно з прямим вербальним спілкуванням, тобто позбавлена емоційного (інтонаційного) наповнення і не супроводжується невербальними засобами спілкування.

За письмової форми непрямого вербального спілкуван­ня інформація передається від відправника до реципієн­та у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів (назва організації - відправника і організації - отримувача, дата відправлення, номер реєстрації вихідної кореспонденції, підпис відповідаль­ного працівника тощо), що є її перевагами. Основні недо­ліки такої форми спілкування - обмеженість інформа­ції, яку можна подати письмово, затримання в часі між відправленням інформації і отриманням зворотного зв'язку від реципієнта,, ймовірність виникнення поми­лок при розшифруванні повідомлення.

Поширеним є і непряме вербальне спілкування з ви­користанням технічних засобів (телефонного зв'язку, електронної пошти, факсимільної техніки тощо), які забезпечують оперативність передавання інформації. Однак використання їх унеможливлює документування інформації. Динамічно розвивається і все більше знахо­дить прихильників спілкування засобами електронного зв'язку. Особливі перспективи його пов'язані із законо­давчим регламентуванням порядку застосування елек­тронного підпису документів.

Невербальне спілкування. Мовлення є основним, але не єдиним типом спілкування. Обмін інформацією між людьми, в тому числі і в діловому житті, здійсню­ється за допомогою багатьох інших засобів - жестів, міміки, постав, одягу, запахів тощо, тобто засобів невербального спілкування. У процесі такого спілкування передавання інформації, формування власного образу, думки про партнера, здійснення впливу на нього відбу­вається без використання мовних засобів.

Невербальне спілкування - обмін інформацією між людьми за допомогою немовних комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпе­чують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Словесна інформація завжди супроводжується «мо­вою тіла», адже людина свідомо чи підсвідомо посилає співрозмовникам і отримує від них сигнали про її сприйняття чи несприйняття. Навіть за найбільшого на­магання утриматися від передавання невербальної ін­формації, в тому числі після наполегливих тренувань, індивіду не вдається повністю контролювати свою пове­дінку, оскільки багато виявів невербальної інформації є частиною фізіологічної природи людини. Наприклад, у скрутній ситуації людина пітніє, червоніє, стає метуш­ливою тощо, хоча розуміє, що саме така поведінка де­монструє співрозмовнику її справжню реакцію.

Формами невербального спілкування є міміка, по­става, жести, умовні сигнали.

Міміка - вирази обличчя, спричинені рухами його м'язів, які виражають здивування й байдужість, страх і радість, задоволення й незадоволення, гнів і спокій, по­розуміння і його відсутність тощо і є міжнародним засо­бом спілкування.

Постава - звичне положення тіла людини під час сидіння, ходіння тощо; властива манера триматися. По­зи формуються тілом, руками, ногами і символізують соціальний стан або конкретну ситуацію, в якій перебу­ває людина. Прикладом пози як символу соціального стану можна назвати «позу шерифа»: розставлені ноги, високо підняте підборіддя, оперті на стегна руки. Якщо у такій позі керівник зустрічає підлеглого, того, очевид­но, чекає неприємна розмова.

У діловому спілкуванні частіше спостерігаються по­зи, які відображають налаштованість його учасників. Наприклад, якщо співрозмовник зручно сів у кріслі, послабив краватку, розстібнув ґудзики піджака, це сиг­налізує про намір доброзичливого спілкування, оскіль­ки він демонструє відкритість, настрій на плідну спів­працю. І навпаки, скуті рухи свідчать про напруженість у розмові.

Жести - рухи, виконувані переважно руками, іно­ді й ногами. Мова жестів надзвичайно виразна. Почув­ши, наприклад, неприємну звістку, людина інстинк­тивно витягує перед собою руку з розкритою назовні долонею, символічно намагаючись відштовхнути неба­жану інформацію. Якщо інформація складна, її необ­хідно обміркувати, співрозмовник береться руками за голову або потирає потилицю. Багато людей, знаючи, що жести підсвідомо можуть продемонструвати справжні почуття міцно стискають руки або ховають їх під стіл.

Відстань. Розташування.

Успіх спілкування певною мірою залежить від "комфорт­ності" дистанції між учасниками спілкувального акту. Важливо, щоб комфортно почували себе обидва спілкувальники - адре­сант і адресат (аудиторія). Незручна дистанція може несвідомо сприйматися чи й свідомо трактуватися як вторгнення в особи­стий простір або ж як відчуженість, небажання йти на збли­ження тощо. Відстань між комунікантами - це ідіоетнічна оз­нака: в різних народів вона не однакова.

У Європі, в тому числі в Україні, розрізняють такі дистанції: Інтимна (від 0 до 0,4 м), особиста (від 0,4 до 1,5 м), суспільна (від 1,5 до 4 м) і відкрита (від 4 до 8 м). Приблизно такі ж відстані і в СІЛА. У домашніх умовах у нас відстань між дівча­тами, молодими жінками становить у середньому 0,55 - 1 м, а між чоловіками - 0,7-1,56 м. На вулиці ці величини дещо інакші: 0,3 - 1 м між дівчатами, молодими жінками і 1,2 -1,75 м між чоловіками. За нормами етикету, інтимна розмова може відбуватися на відстані 0,5 м, спілкування з друзями - 0,5 - 1,2 м, ділова зустріч - 1,2 - 3,7 м. Інтимну й особисту відстані спілкування називають близькими.

Читайте також:

1. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
2. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
3. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
4. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
5. V Засоби навчання
6. Адреноблокуючі засоби.
7. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
8. Акустичні засоби|кошти| захисту
9. АПАРАТНІ ЗАСОБИ ПЕРСОНАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРІВ
10. Аргументація як раціональна частина комунікації.
11. Банк (філія) - учасник СЕП не має права передавати засоби захисту інформації іншій установі.
12. ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ. ЗАСОБИ ВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ.

Переглядів: 2249