Проблеми виходу українських підприємств на світові ринки

Серед різноманітності видів зовнішньоекономічної діяльності основну позицію займає міжнародна торгівля, за допомогою якої країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів, збільшувати загальний обсяг виробництва, а також забезпе- чувати задоволення потреб в тих продуктах, виробництво яких усе- редині країни є вкрай неефективним або неможливим взагалі. Таким чином, з огляду діючих процесів глобалізації у світовій економіці, питання позицій українських підприємств на зовнішніх ринках стають все більш актуальними. Хоча в нашої держави є достатній потенціал для інтенсивної інтеграції у світову економіку, недосконалість державної політики та обмеженість фінансових та виробничих потужностей, від- сутність міцного корпоративно-коопераційного каркасу національної економіки у вигляді конкурентоспроможних підприємств не дають мож- ливості вітчизняним виробникам зайняти вагому частку світового рин- ку. Для успішної діяльності на зовнішніх ринках необхідно докладати значних і цілеспрямованих зусиль. Зарубіжні споживачі більш вимогли- ві до якості, асортименту товарів, їх сервісу, реклами тощо. У розвину- тих країнах встановлено більш жорсткі стандарти, діють різноманітні нормативно-правові акти, що жорстко регламентують показники експлуатації устаткування, використання товарів. Першочерговою причиною гальмування процесів виходу на зовнішні ринки є успадкована від СРСР структура виробництва. У минулому Україна спеціалізувалася переважно на випуску проміжної промислової продукції, тоді як виробництво кінцевих товарів знахо- дилося за межами республіки [2]. У національній структурі промисло вості традиційно переважають матеріало- та енергомісткі види вироб- ництва. Високотехнологічні виробництва сьогодні не визначають про- мисловий профіль України [2]. Тому значна частина українських виро- бів є неконкурентоспроможними на світових ринках. На світовому ринку чимало товарів з низьким рівнем обробки, які складають основну частку українського експорту за рахунок низьких цін [1]. Насиченість ринку виробами традиційного машинобудування, що їх випускає вітчизняна промисловість, доводить, що Україна, як виробник складної продукції, потребує розвитку інноваційних процесів. Це зумовлює необхідність залучення додаткових вкладень. Також важливим є те, що дослідження зовнішніх ринків є склад- нішим, ніж внутрішніх. Адже наші підприємства не мають за кордом надійних джерел маркетингової інформації, спеціалізованих фірм-кон- сультантів та інших посередників. Це призводить до зниження якості одержуваної інформації, і, як наслідок, вироблені товари далеко не завжди відповідають попиту зарубіжного споживача, прийнятим в інших країнах традиціям, національній специфіці тощо. Значне нагромадження взаємної заборгованості між підприємст- вами є також вагомим питанням, адже перешкоджає розвитку кооперації та прозорого відкритого партнерства, які є важливими показниками як для закордонних інвесторів,так і для партнерів. У нашій державі процес визначення підприємств та товарів, які повинні формувати зовнішньоторговельний профіль країни в середньо- та довготерміновому періодах знаходиться лише на стадії розвитку, що спричинене багатьма недоліками в законодавстві, які не сприяють розвитку економіки, притоку інвестицій. Тому виникає потреба у внесенні змін до українського законодавства відповідно до світових норм, які будуть сприяти розвитку української економіки. Органи державної влади повинні здійснювати ефективне управління державною власністю, зокрема, налагодити вивчення світових ринків, організацію реклами та участь у міжнародних виставках, ярмарках тощо. Існують також внутрішні проблеми в самих вітчизняних підпри- ємствах. Основними з них є: недооцінка динаміки зростання ринку чи власних конкурентних переваг, втрата ділової репутації, невикорис- тання раніше напрацьованих коопераційних зв’язків. Що ж стосується розміщення українських цінних паперів на зовнішніх фондових ринках, то воно свідчить про початок виходу українських компаній на провідні фондові біржі світу і впровадження європейської культури запозичення тимчасово вільних коштів для розвитку компаній. Все більше вітчизняних підприємств починають розглядати зарубіжні фондові ринки, як джерело залучення капіталу. За цих умов головним завданням держави стає реалізація полі- тичних і соціально-екологічних програм, для фінансового забезпечення яких держава повинна контролювати процес розвитку корпоративного сектору вітчизняної економіки, спрямовувати цей процес у позитивне русло, у тому числі через укладання міжнародних угод і рекламу вітчизняних брендів на світовому ринку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність, цілі міжнародної та європейської маркетингових сегментацій	\|	Необхідність розробки маркетингової стратегії. Порядок та послідовність розробки стратегічних рішень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.