• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Способи утримання худоби

Структура та оборот стада

Структура стада – виражене у відсотках відношення окремих груп тварин (вікових і статевих) до загального поголів’я на кінець періоду (місяці, кварталу, року).

Розрізняють фактичну, планову та раціональну структуру стада. Фактична відображає фактичне співвідношення груп тварин; раціональна – найефективніше співвідношення, що відповідає перспективній спеціалізації і враховує досягнення НТП в галузі; планову структуру встановлюють на певний плановий період.

Оборот стада – рух та зміна складу вікових та статевих груп тварин за певний період (рік, пасовищний і стійловий періоди, квартал та місяць).

Повний (замкнутий, закінчений) оборот стада – коли на підприємстві вирощують усе поголів’я молодняка; неповний – утримують тварин окремих статево-вікових груп в умовах поглибленої спеціалізації тваринництва.

ТЕМА 1.11. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА

1. Виробничі типи скотарських підприємств

1) молочно-м’ясні підприємства із замкнутим оборотом стада;

2) молочні підприємства з питомою вагою корів у стаді 80 - 90 %, в яких телят вирощують до 10 – 20 -денного віку, потім реалізують у інші спеціалізовані підприємства;

3) спеціалізовані підприємства по вирощуванні нетелей від 10 - 20-денного віку до 6-місячної лактації або корів-первісток до 3 міс. лактації;

4) підприємства по інтенсивному вирощуванню і відгодівлі понадремонтного молодняка від 10 – 20 –денного віку до 13 – 18-місячного;

5) спеціалізовані підприємства, що здійснюють заключну відгодівлю понадремонтного молодняка від 6- або 12-місячного віку;

6) підприємства, спеціалізовані на утриманні ВРХ м’ясних порід при замкнутому обороті стада; молодняк вирощують і відгодовують до 18-місячного віку;

7) племінні підприємства, які займаються поліпшенням існуючих та виведенням нових порід.

Застосовують дві системи утримання худоби: стійлову та стійлово-пасовищну.

Цілорічно стійлова система доцільна при вирощуванні та відгодівлі молодняка на м’ясо. Стійлово-пасовищна найефективніша для корів і при вирощуванні нетелей (де створено культурні пасовища на достатній площі з розрахунку 0,25 – 0,4 га на голову).

Існують два способи утримання худоби: прив’язний і безприв’язний. Найбільш поширений

прив’язний спосіб (індивідуальний або груповий). Корми роздають в індивідуальні годівниці, доять корів переносними апаратами або у молокопровід. Таке утримання дає змогу здійснювати індивідуальний догляд за тваринами і вести облік продукції, але він досить трудомісткий.

Найефективніший є безприв’язний спосіб утримання ВРХ. Основні виробничі процеси (годівля, доїння, напування) здійснюють у різних приміщеннях або в різних зонах одного приміщення. Може бути двох варіантів: на глибокій підстилці й безприв’язно-боксовий.

Система безприв’язного способу на глибокій підстилці передбачає утримання худоби без стійл; вона має вільний доступ до кормів, складених на вигульному майданчику. Гній видаляють 1-2 рази на рік. Доять худобу на доїльних майданчиках або в залах.

Особливістю безприв’язно-боксового способу є те, що тварин утримують відокремленими групами (по 25-50 голів) у секціях приміщення з індивідуальними боксами для відпочинку.

3. Відтворення стада і утримання молодняка

Правильне відтворення стада включає:

- своєчасне парування (штучне осіменіння) телиць і корів після їх отелення;

- інтенсивне використання дорослих тварин та своєчасне їх вибракування;

- своєчасна заміна вибракуваних тварин продуктивнішим молодняком;

- збереження усього приплоду;

- ліквідація яловості, підвищення плодючості;

- раціональне вирощування ремонтного молодняка;

- належна племінна робота на підприємстві, спрямована на поліпшення якості стада.

Найефективнішим є парування телиць у 16 - 18-міс. віці, а корів після отелення – через 1.5 – 2 міс. Строк використання корів 7 – 8 лактацій, тобто вибраковують щорічно 12 – 15 %. Враховуючи інші причини вибракування, то воно може становити 20 % і більше.

Крім того, треба пам’ятати, що найвищого надою від корів досягають на 2 – 3-місяці лактації, тобто після отелення.

ТЕМА 1.11. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА І ЯЛОВИЧИНИ

1. Промислова технологія виробництва молока

На фермах с.-г. підприємств впроваджують промислову потоково-цехову технологію виробництва молока.

Цехи створюють залежно від фізіологічного стану корів. Виділяють чотири цехи:

· 1-й – сухостою, де корів утримують перед отеленням протягом 50 днів;

· 2-й – отелення (25 днів);

· 3-й – роздоювання та осіменіння (60-90 днів);

· 4-й – виробництва молока (200-230 днів).

Крім того, створюють додаткові цехи (кормові, зберігання і реалізації молока, механізації та автоматизації виробничих процесів).

Корів доять 2-3 рази на добу (при дворазовому доїнні продуктивність праці значно вища).

Первинна обробка молока передбачає його очищення (фільтрування) та охолодження. Реалізація молока здійснюється протягом 1 год. після доїння; якщо це відбувається пізніше, то молоко необхідно охолодити до 10˚С.

Доцільною є також організація переробки молока (нормалізація, пастеризація, розфасування в пляшки чи пакети), для чого обладнують спеціальні потокові лінії, на яких молоко розфасовується протягом 35-40 хв. після доїння.

Набуває поширення глибока переробка молока на молочні продукти з наступною реалізацією у власних магазинах або через торговельні підприємства.

2. Підготовка і роздавання кормів

У молочному скотарстві застосовують індивідуальну та групову годівлю.

Годівля кормосумішами ефективніша, ніж окремими кормами. Кормосуміші готують у спеціальних кормоцехах, де встановлюють обладнання для обробки та змішування кормів.

Роздають корми мобільними роздавачами (тракторними, електрифікованими) і стаціонарними (скребковими чи стрічковими).

Для раціонального використання кормів у пасовищний період важливе значення має правильна організація випасання худоби.

Існує два способи спасування зеленої маси на пасовищі:

1) безсистемне (вільне) випасання, коли худоба пасеться щодня на всій площі протягом пасовищного періоду;

2) загінне випасання, коли пасовище поділяють на ділянки (загони), які і спасують одна за одною; кожен загін повинен бути вільним від худоби протягом 20-40 днів для відростання трави.

Фронт випасання однієї корови становить близько 2м.

3. Дорощування і відгодівля молодняка

При виробництві яловичини виділяються такі виробничі групи молодняка:

- до 4 - 6-місячного віку (молочний період);

- від 4 - 6 до 12 - 14 міс. (до 280 – 320 кг);

- відгодівля від 12 - 14 до 16 - 18 міс. (на м’ясо молодняк реалізують живою масою 400 – 500 кг залежно від тривалості відгодівлі).

Важливим є вирощування тварин спеціалізованих м’ясних порід, які характеризуються вищими смаковими якостями м’яса, ніж худоба молочних і молочно-м’ясних порід.

ТЕМА 1.11. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СВИНАРСТВА

1. Виробничі типи і розміри свинарських підприємств

У галузі виділяють такі типи ферм і підприємств:

- репродуктивні ферми та підприємства, де утримують свиноматок та їх приплід до 3 – 4 місячного віку з наступною реалізацією на відгодівельні ферми та підприємства;

- відгодівельні ферми та підприємства, на яких молодняк відгодовують на м’ясо до 7 – 9- місячного віку і реалізують живою масою 100 – 120 кг;

- підприємства із закінченим оборотом стада, де утримують маточне поголів’я та здійснюють відгодівлю одержаного молодняка;

- племінні підприємства, які поліпшують існуючі породи та створюють нові; молодняк реалізують товарним господарствам

2. Відтворення стада та утримання свиней

Основне стадо комплектують багатоплідними (7 – 8 поросят в перший опорос) і багатомолочними свиноматками та висококласними кнурами – плідниками.

Свиноматок використовують 6 – 8 опоросів, тобто протягом 3 – 4 років, вибракування становить 25 – 40 %.

Строк використання кнурів–плідників - близько 3 років.

У ремонтній групі молодняка свинок повинно бути у 2 – 2,5 раза більше. Парують їх у віці 9 – 10 місяців при живій вазі 120 – 130 кг.

Кількість кнурів розраховують виходячи із середнього навантаження на одного 18 – 20 свиноматок при природному паруванні і 60 – при штучному.

Поросність свиноматок у середньому становить 114 днів. Відлучають поросят від них у віці 2 місяці.

Застосовують різні способи утримання свиней: вигульне і безвигульне.

Вигульне може бути вільновигульним та режимно - вигульним. Утримують свиней також у літніх таборах.

Безвигульне утримання практикують на відгодівельних підприємствах. Свиней утримують у клітках індивідуально або групами. Розміри груп: для холостих та поросних свиноматок – до 20 голів; поросят після відлучення і ремонтного молодняка – по 25 – 30 і свиней на відгодівлі – до 50 голів. Кнурів утримують групами до 10 голів.

3. Відгодівля свиней

Розрізняють кілька видів відгодівлі тварин:

– м’ясний (від 3 – 4 місяців до 7 – 9 місяців і реалізують живою масою 100 – 120 кг, найпоширеніший метод);

– беконний (до 6 – 7 місяців з реалізацією живою вагою 90 – 100 кг);

– напівсальний (до 10 – 12 місяців і вагою 120 – 150 кг);

– сальний (переводять вибракуваних свиноматок та кнурів-плідників живою масою 250 – 300 кг).

Годують свиней сухими мішанками комбікормів, вологими кормосумішами та харчовими відходами. При годівлі відходами їх попередньо стерилізують та подрібнюють.

Доцільна 2 – разова годівля (за винятком підсисних маток та поросят після відлучення).

Гній видаляють транспортерами, гідрозмивом.

ТЕМА 1.11. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ВІВЧАРСТВА

1. Виробничі типи і розміри вівчарських підприємств

Їх поділяють на племінні й товарні.

До племінних належать:

– племінні заводи;

– племінні підприємства-репродуктори;

– племінні ферми товарних господарств;

– племоб’єднання.

Спеціалізовані товарні вівчарські підприємства і ферми можуть бути:

– комбіновані із замкнутим оборотом;

– репродукторними;

– по вирощуванню ремонтного молодняка;

– по вирощуванню й відгодівлі (нагулу) понадремонтного молодняка.

Розмір та спосіб формування отар визначаються поголів’ям овець на фермі, породою, умовами утримання, рівнем механізації. При формуванні отар необхідно дотримуватися таких вимог:

– вони мають бути однорідними за статтю, віком і по можливості за породою овець;

– формуватися після відлучення ягнят, восени на строк не менше одного року;

– розміри отар повинні забезпечити найкраще обслуговування при максимальній економії робочої сили і засобів виробництва.

2. Відтворення стада і способи утримання овець

Структура стада залежить від виробничого напрямку вівчарства та особливостей кормової бази. У тонкорунному вівчарстві питома вага вівцематок у стаді повинна становити 65 – 70 %, а в м’ясо – сальному і смушковому грубововному – 75 – 80 %.

В умовах екстенсивного ведення галузі окоти овець проводять навесні, коли їх утримують уже на пасовищі. На підприємствах, де заготовлені корми та побудовані приміщення, практикують зимові та ущільнені окоти (40-45 днів).

Штучне осіменіння проводять маючи на увазі, що кітність триває приблизно 5 місяців. Перших ярок парують у віці 14-18 місяців, баранчиків – у 18, вівцематок після відлучення ягнят – у 3-4 місяці. Вівцематок утримують 5-6, баранів-плідників – 4-5 років і щороку вибраковують відповідно 15-20 і 20-25 % поголів’я.

У вівчарстві застосовують пасовищну або стійлово-пасовищну системи утримання.

Стриження овець повинно тривати 10-15 днів. Тонкорунних і напівтонкорунних овець стрижуть 1 раз на рік весною, грубововних – 2 рази, романовських – тричі (навесні, влітку, восени).

Для стиження овець організовують електростригальні пункти. Вони мають такі відділення: для стриження овець, пакування вовни та утримання овець до і після стрижень. Перед стриженням овець протягом 10-12 год не годують і не напувають.

Важливим заходом у м’ясо-вовновому і м’ясо-сальному вівчарстві є правильна організація відгодівлі та нагулу. У зимовий період на відгодівлю, а в літній – на нагул ставлять вибракуваних дорослих овець і понадремонтний молодняк. Дорослих тварин відгодовують протягом 2-3 міс, молодняк – до 7-8 міс; реалізують живою масою 35-40 кг.

Нагульні отари формують з овець одиакового віку, породи, статі і вгодованості. Перед нагулом 5-10 % поголів’я зважують і мітять (таким чином здійснюють контроль за нагулом). Організовують чабанські бригади з 3-4 чоловік для обслуговування однієї отари.

Узимку, а також на підприємствах з невеликою площею пасовищ організовують відгодівлю овець на м’ясо. Нри інтенсивній відгодівлі тварин улітку відгодовують зеленою масою й концкормами, а восени і взимку – кормосумішами.

ТЕМА 1.12. ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕРЕРОБКИ І ЗБЕРІГАННЯ ЗЕРНА

1. Способи зберігання зерна

Зерно і зернову продукцію зберігають у спеціально обладнаних зерносховищах насипом і в тарі.

При першому способі:

– переміщення зернової маси можна повністю механізувати;

– раціональніше використовується площа та об’єм сховищ;

– таке зберігання дешевше, не потребує витрат на придбання тари.

Партії зерна розміщують з урахуванням його цільового призначення (продовольче, фуражне, насінне), вологості, наявності домішок, ознак зараження шкідниками і хворобами; враховується також сорт, репродукція та клас зерна.

Висота насипу має бути 2-2,5 м і нижчою висоти стінок засіку.

2. Спостереження за станом зберігання зерна

Найважливішим показником, який контролюється при зберіганні зерна, є його температура.

Найкраще зберігається зерно при температурі в усіх ділянках насипу 8-10˚С і нижче. Температуру визначають спиртовими або ртутними термометрами на металевій штанзі та вміщеними у металеву оправу.

Здійснюють також постійний контроль за станом зараженості кліщами та іншими амбарними шкідниками.

Схожість насіння визначають раз на 3 - 4 місяці і не пізніше 20 днів до сівби.

Вологість перевіряють 1-2 рази на місяць.

Результати спостережень записують у спеціальний журнал та шнурову книгу.

Скорочення втрат зерна при його зберіганні і переробці вимагає добре налагодженого обліку. Зміна маси партій зерна може бути викликана зміною його вологості, очисткою, внаслідок його розмелювання.

3. Етапи підготовки зерна до здачі на хлібоприймальні пункти

При прийманні зерна передбачається така послідовність операцій:

– визначення маси і розвантаження зерна;

– попереднє (в разі потреби) очищення зерна на зерноочисних машинах;

– формування партій зерна;

– активне вентилювання зерна до обробки;

– сушіння зерна на зерносушильних машинах до стану, стійкого до зберігання;

– зважування зерна;

– розміщення зерна у зерносховищах;

– вентилювання зерна для охолодження, вирівнювання температури і вологості;

– знезараження.

ТЕМА 1.12. ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕРЕРОБКИ ЗЕРНА НА БОРОШНО І КРУПУ

1. Види помелів, виходів і сортів борошна

Практикують кілька видів помелу і одержують різні виходи і сорти борошна.

Виходом називають кількість борошна, виробленого із зерна в результаті його помелу (у %). Прийняті такі виходи пшеничного борошна, що мають і свої сортові назви: вихід 96% - оббивне (односортне); вихід 85% - II сорт (односортне); вихід 78% - двосортне, трисортне.

Крім борошна, у процесі помелу утворюються побічні продукти різної цінності, такі як борошняний пил та висівки.

Всі помели поділяються на разові і повторні. Разові – коли перетворення зерна на борошно відбувається після одноразового пропускання його через подрібнювальний пристрій чи машину; повторний – після кількох раз. Зерно перед розмелюванням необхідно старанно очистити від домішок і забруднення, для поліпшення фізичних та біохімічних властивостей зерна перед розмелюванням його зволожують і відлежують.

2. Показники якості борошна

Якість борошна всіх видів і сортів нормується стандартами, для яких характерні такі показники:

1. Показники, кількісний вираз яких не залежить від виходу і сорту борошна: запах (слабкий, специфічний борошняний), смак (солодкуватий), хруст, вологість (до 15%), зараженість шкідниками, наявність металодомішок (до 3млг/1кг), наявність пророслих зерен (до 3% у партії).

2. Показники, що нормуються для борошна різних виходів і сортів: колір, крупність помелу, кількість та якість клейковини.

Читайте також:

1. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
2. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.
3. Біологічні способи лікування ран.
4. Благоустрій та утримання території населених пунктів.
5. Валютний курс і способи його визначення
6. Варіанти і способи вимірювань характеристик телефонних каналів
7. Видатки на утримання органів державного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядування.
8. Види і способи вибіркового спостереження.
9. Види середніх величин та способи їх обрахування.
10. Види середніх величин та способи їх обрахування.
11. Види середніх і способи їх обчислення
12. Види та способи гартування.

Переглядів: 2401