• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття господарського розрахунку

Ом

Рм = ------------- 100 ,

Ом + Ор

деРм -рівень механізації процесу, %;

Ом -обсяг механізованої роботи;

Ор -обсяг роботи, виконаної вручну.

Машино – транспортний парк –це сукупність тракторів, комбайнів, інших с.-г. машин і знарядь.

Основними шляхами підвищення ефективності МТП є :

- раціональна організація ( відповідність кількісного і марочного складу розмірам, спеціалізації та природним умовам господарства ) ;

- раціональний розподіл роботи між тракторами і комбайнами, що забезпечує

мінімальні затрати праці і коштів ;

- раціональне комплектування агрегатів ;

- ефективна організація використання, техобслуговування і ремонту ;

- підвищення кваліфікації механізаторів та допоміжних працівників.

Основними показниками ефективності використання МТП є :

§ річний, добовий та змінний виробіток на трактор або комбайн ;

§ кількість відпрацьованих за рік (сезон) днів і змін ;

§ коефіцієнт використання парку, що показує, яку частину року або періоду

машини працювали :

Кп = Др : Дк ;

- коефіцієнт змінності – скільки змін у середньому машина відпрацювала за день:

Кз = Зр : Др ;

- коефіцієнт інтенсивності – як виконувалися змінні норми виробітку :

Кі = Зф : Нв ,

де :Др –кількість днів роботи за рік або певний період ;

Дк –кількість календарних днів за рік, період ;

Зр –відпрацьовано змін ;

Зф –фактичний середній змінний виробіток ;

Нв –норма виробітку .

- собівартість робіт і послуг ;

- затрати праці на одиницю роботи .

Організація ремонту і технічного обслуговування с.-г. техніки.

Для подовження строку служби та зменшення експлуатаційних витрат у с.-г. діє система ТО.

Вона передбачає проведення:

– для тракторів : проведення кап. і поточного ремонтів, 1,2,3 та сезонного обслуговувань;

– самохідних комбайнів : тих самих ремонтів і 1,2 та сезонного обслуговувань;

– інших комбайнів і с.-г. машин – поточного ремонту, періодичних та післясезонних ТО.

Крім того, обов’язковим для всієї техніки є проведення щозмінного ТО.

Періодичність встановлюють за такими показниками:

по тракторах – у мотогодинах, в ум. ет. гектарах або у кілограмах витраченого пального;

для комбайнів – у т/га збирання 4

с.-г. машини – через певний час експлуатації , а ремонт – по закінченню річного циклу робіт.

План ремонтів складають для кожної машини окремо. Починають планування з капітального ремонту, потім передбачають поточний, потім – послідовно 1,2,3 ТО.

На утримання МТП та автомобілів у річному плані передбачають певні суми витрат. Вони складаються з відрахувань на ремонти, ТО, заміну і ремонт гумових шин та гусениць, зберігання техніки.

Відповідно до плану робіт та плану ремонтів визначають ліміт витрат для кожного трактора та комбайна. Цю планову суму доводять до механізаторів, за якими закріплено відповідну силову машину з набором робочих машин і знарядь. Частину зекономлених коштів одержують механізатори, що є умовою їх матеріальної зацікавленості у дбайливому ставленні до техніки.

Організація ремонтної бази і зберігання техніки

Ремонтна база с.-г. складається з власних ремонтних майстерень , а також районних та обласних ремонтних заводів. На підприємствах з великим МТП створюють спеціальні ланки майстрів-наладчиків, до яких додають пересувну майстерню з необхідним обладнанням для ТО та усунення несправностей, що виникають під час роботи.

Основними показниками роботи ремонтної майстерні є продуктивність праці працівників, використання основних фондів майстерні, собівартість умовного ремонту. Умови зберігання техніки значною мірою впливають на строк використання, технічну готовність машин, витрати на ремонти і ТО, а також на витрати ПММ при виконанні робіт.

Залежно від тривалості розрізняють: довгострокове зберігання (більше 2 міс.), короткострокове (від 10 днів до 2 міс.), міжсезонне ( при перерві у використанні до 10 днів).

Найбільш поширеним способом зберігання є комбінований з поєднанням в гаражах, під навісами та на спеціальних майданчиках з твердим покриттям.

1.3. ОРГАНІЗАЦІЯ МАТЕРІАЛЬНО – ТЕХНІЧНОГО ПОСТАЧАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ РИНКУ

1. Система матеріально-технічного забезпечення і виробничого обслуговування с.-г. підприємств

Для безперебійного матеріально-технічного забезпечення с.-г. підприємств створюється відповідна служба, на яку покладено такі основні завдання:

· визначення потреби підприємства в різних матеріально-технічних засобах;

· своєчасне оформлення замовлень та укладання договорів на поставку;

· встановлення прямих зв’язків із заводами - виготівниками;

· завезення матеріально-технічних засобів у господарство; організація відповідних вантажно-розвантажувальних робіт;

· контроль якості завезених матеріально-технічних засобів;

· забезпечення підрозділів господарства необхідними матеріально-технічними засобами;

· контроль за дотриманням встановлених лімітів та норм витрачання матеріально-технічних засобів;

· організація складування, зберігання і видачі мат.-тех. засобів, запобігання їх втратам;

· подання претензій та рекламацій на поставку недоброякісних та некомплектних засобів.

Для виконання цих завдань на великих підприємствах створюють спеціальні відділи, на середніх – посаду інженера з матеріально-технічного постачання, а на невеликих цю роботу виконують галузеві спеціалісти.

Створена система постачання с.-г. підприємств, яка включає такі форми :

- постачання на основі договорів з Агропромпостачем або Агротехсервісом ;

- постачання через оптову торгівлю ;

- через товарні біржі ;

- бартерні операції або натуральний обмін одного товару на інший ;

- закупівля матеріально-технічних засобів на інших підприємствах чи установах ;

- закупівля з використанням зовнішньоекономічних зв’язків.

При постачанні матеріально-технічних засобів із заводів-виготівників вони можуть надходити за прямими зв’язками та через посередників. В першому випадку підприємства надсилають на завод своїх представників і організовують транспортування машин ; вартість машини складається з вартості машини та витрат господарства на транспортування. При використанні посередників вартість машини збільшується на вартість їх послуг, особливо якщо посередників декілька.

Райагропромпостач - підприємства по постачанню матеріально-технічних засобів, що забезпечують господарства с.-г. машинами і різними матеріалами.

Районні виробничі об’єднання по виконанню агрохімічних робіт Райагрохім займаються постачанням та організацією зберігання мінеральних, гіпсових і вапняковим добрив, приготуванням та внесенням тукосумішей, транспортуванням і внесенням органічних добрив, вапнуванням та гіпсуванням грунтів, постачанням пестицидів, виконанням робіт по захисту рослин.

Районні енергетичні управління здійснюють подачу підприємствам електроенергії, підтримують роботоздатність електромереж.

Пересувні механізовані колони (ПМК) займаються будівництвом на селі виробничих та невиробничих об’єктів, міжрайонні управління осушувальних та зрошувальних мереж – регулюванням водного режиму, обслуговують та наглядають за меліоративною мережею.

Усі обслуговуючі підприємства та організації працюють із с.-г. підприємствами на основі договорів за договірними цінами та тарифами. Крім спеціалізованих підприємств існують приватні фірми, які працюють в будівництві, станціях обслуговування техніки, автозаправках.

2. Роль товарних бірж у матеріально – технічному постачанні

Товарна біржа згідно з чинним законодавством України є організацією, що об'єднує юридичних та фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладанні біржових угод, виявленні цін, попиту й пропозиції на товари, вивчення, упорядкування, прискорення товарообігу і пов'язаних з ним торгових операцій.

Діяльність товарних бірж здійснюється відповідно до Закону України "Про товарні біржі" від 16.01.1991 року, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку від такої діяльності.

Кошти товарної біржі формуються за рахунок: пайових, вступних і періодичних внесків та відрахувань організацій і осіб, які її створюють; доходу від надання платних послуг клієнтам біржі; штрафів за порушення статуту товарної біржі та правил біржової торгівлі; інших надходжень (видавнича, інформаційна діяльність тощо).

Завдання товарної біржі: організація постійно діючого товарного оптового ринку; надання членам та відвідувачам організаційно-посередницьких, інформаційних та інших комерційних послуг при здійсненні угод; здійснення котирування цін на продукцію, яка реалізується через дану товарну біржу; організація товарообмінних операцій, зустрічної торгівлі, експортно-імпортних операцій, проведення аукціонів і ярмарок з товарного профілю; страхування біржових угод; збір, обробка, аналіз, розповсюдження інформації про кон'юнктуру біржової торгівлі.

Основні учасники біржової торгівлі:брокери, які торгують за дорученням клієнтів за комісійну винагороду; дилери, які самостійно торгують, використовуючи власні кошти; маклери, які грають на ринку (ними можуть бути і дилери, і брокери); спеціалісти, які аналізують ситуацію на торгах і консультують учасників; організатори торгів, що забезпечують функціонування біржового процесу; керівники біржі, які відповідають за дотримання діючого законодавства та за правила роботи біржі; працівники апарату біржі, що технічно супроводжують біржову діяльність.

Місце на біржі — це окремий столик (кабіна), обладнаний телефоном, телефаксом, комп'ютером з виходом на електронне інформаційне табло біржі. Кожне місце має свій номер.

За посередницькі операції брокер одержує комісійну винагороду (куртаж, брокераж) — певний відсоток суми проведеної біржової операції.

Біржова угода — це угода купівлі-продажу, або угода про взаємну передачу прав і обов'язків щодо біржового товару, допущеного до обігу на біржі.

Біржові угоди прийнято поділяти на дві групи - угоди з реальним товаром; угоди з правами на товар. На сучасних біржах угоди з реальним товаром мають кілька різновидів.

Угода з коротким строком поставки ("касові" або "спот"). Виконання таких угод починається із моменту їх укладання, а поставка товару здійснюється в термін протягом 1 до 30 днів. Після укладення угоди покупець перераховує кошти на розрахунковий рахунок біржі і тільки після цього починається відвантаження товару. У разі несплати за угодою у визначені терміни угода анулюється, а гарантійний внесок покупця (не менше 0,5 відсотка від суми угоди) направляється на користь продавця.

Угоди з відстроченою поставкою ("форвард") - це взаємопередача прав і обов'язків на реальний товар з відстроченою поставкою. Продавець бере зобов'язання здійснити поставку закупленого товару у термін, обумовлений угодою, а покупець бере зобов'язання прийняти товар та здійснити оплату за цінами контракту, у випадку якщо відсутній повний розрахунок чи передоплата при укладанні угоди. Тривалість періоду між укладенням угоди та поставкою товару встановлюється кожною біржею залежно від його асортименту. На агропродукцію -3, 6, 9 місяців. Об'єктом торгівлі при форвардних угодах є товар, який буде вироблено (вирощено) на момент його поставки.

Ф'ючерсні угоди – укладаються не на обсяги товару, а тільки на певну кількість контрактів. Об'єктом ф'ючерсної угоди може бути тільки один вид продукції. Мета укладання ф'ючерсної угоди — одержання різниці між ціною контракту на момент його укладання та ціною на день закінчення контракту. Якщо за цей період ціна зросте, то продавець програє.

У момент укладення ф'ючерсної угоди покупець і продавець вносять гарантійну заставу розміром до 18 % від вартості контракту на окремий рахунок. У місяць поставки - 100 % вартості.

Опціонна угода – це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов'язання продати чи купити, а другий сплачує премію та одержує право купити чи продати певний товар за конкретною ціною протягом визначеного терміну.

Порядок підготовки та проведення біржових торгів

Місцем проведення торгів є торговий зал біржі. Біржа визначає місце в торговому залі для торгів окремими групами сільськогосподарської продукції.

Заявки на купівлю чи продаж реальної сільськогосподарської продукції подаються на біржу до початку торгів брокерами та іншими особами, що придбали право на участь у торгах.

Водночас із заявкою брокер зобов'язаний надати: документи на продаж – довідку сертифікованого складу про наявність заявленої кількості сільськогосподарської продукції; сертифікат якості елеватора, лабораторії, інших незалежних інстанцій для контролю сільськогосподарської продукції; документи на купівлю – документ про оплату на рахунок біржі гарантійного внеску.

Біржа має право вимагати від покупця документи, що підтверджують наявність на його рахунку в банку необхідних коштів, чи гарантію оплати від банку.

У заявці обов'язково вказують термін її дії. Подовження терміну дії чи зняття заявки, а також зміцнення інформації брокером фіксується письмово в терміни, встановлені біржею.

За заявками формується бюлетень продажу та купівлі на даний біржовий торг, позиції якого є підставою для оголошення інформації маклером, що веде торги. Інформацію в бюлетені подають за групами сільськогосподарської продукції, найменуваннями та за принципом зниження цін. Реквізитами бюлетеня може бути найменування, якісна характеристика, кількість, ціна, місцезнаходження сільськогосподарської продукції або місце поставки, умови оплати. Бюлетень за форвардними пропозиціями складається аналогічно бюлетеню за спотовим продажем і додатково структурується за термінами виконання. Ціни на продукцію приймають за базисом поставки, відповідно в бюлетені ураховують і базис поставки.

Біржа зобов'язана за добу до торгів підтвердити отримання заявки від брокера. У разі відхилення від інформації його заявки брокер повинен негайно сповістити про це біржу.

Бюлетень заявок на продаж надається брокерам біржею за дві години до початку торгів. Торги ведуться тільки валютою України.

Торги реальною сільськогосподарською продукцією з негайною поставкою відбуваються за таким регламентом:

— біржовий маклер, що веде торги, оголошує початок біржового торгу, після чого послідовно називає номер позиції згідно з бюлетенем продажу даного біржового дня;

— брокер-продавець демонструє маклеру реєстраційний номер, що підтверджує його присутність у залі; якщо продавця немає, позиція, яку він заявив, знімається з торгів;

— брокер-покупець сповіщає про готовність купити товар за тією позицією бюлетеня та за оголошеною ціною підняттям реєстраційного номера; якщо інших покупців немає, угоду вважають укладеною після оголошення маклером. Інформація про продану позицію висвітлюється на табло;

— якщо покупців виявляється більше одного, між брокерами відбувається конкурентний торг на підвищення ціни; брокер-покупець, який запропонував найвищу ціну, вважається стороною угоди;

— якщо покупців на оголошену позицію за стартовими умовами не виявлено, брокер-продавець може запропонувати зниження ціни; якщо виявився покупець, маклер фіксує ціну продажу і оголошує продаж позиції; якщо після запропонованої зниженої ціни продавець не виявляється, позиція знімається з торгів;

— у разі, коли під час зниження ціни виявляється більше ніж один покупець, здійснюють конкурентний торг на підвищення ціни за процедурою;

— за відсутності попиту на позицію брокер-покупець може запропонувати продавцю змінити умови продажу. Якщо брокер-продавець згоден, угоду укладають на запропонованих умовах. Право вибору сторони угоди між брокером-покупцем, який згоден на купівлю позиції згідно із заявкою, і брокером-покупцем, що запропонував вищу ціну, але лише на частину заявленої партії, має брокер-продавець;

— брокери, що уклали угоду, підписують тікет, в якому зазначено дані торгів, позицію бюлетеня, кількість, ціну, реєстраційний номер брокера та здають його реєстратору. Не підписання тікету є порушенням Правил;

— після оголошення всіх позицій бюлетеня на продаж маклер надає можливість брокерам для заяв та пропозицій, що стосуються змісту торгів або їх процедури. Після цього оголошують бюлетень на купівлю, причому брокер, що виконав своє замовлення на купівлю під час торгів за бюлетенем на продаж, може зняти свою позицію тільки в обсязі укладених угод.

Торги реальною сільськогосподарською продукцією з відстроченою поставкою відбуваються за регламентом, передбаченим Правилами щодо кожного місяця виконання поставки:

• біржовий маклер після оголошення всіх позицій бюлетеня за необхідності може зробити офіційні повідомлення біржі, потім закриває торги. Учасники торгів, що уклали угоди, оформляють біржові контракти в реєстраторів;

• біржовий комітет і представник органу, уповноваженого формувати та використовувати державні інтервенційні запаси (ресурси) сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, мають право оперативного втручання в перебіг торгів, якщо ціни біржових угод протягом дня різко підвищуються або знижуються, а також, якщо надходить невірна інформація, яка негативно впливає на торги;

• протягом встановленого біржею терміну біржа видає підсумковий бюлетень результатів торгів та оприлюднює його на інформаційному стенді.

На сьогоднішньому етапі розвитку біржової торгівлі в Україні в практичну діяльність лоти ще не запроваджені, однак розроблені вже їх параметри для всього біржового асортименту та встановлені нижні межі кількісного еталону. До біржових торгів допускається сільськогосподарська продукція визначеного переліку, затвердженого біржею стандартної якості. Продукція виставляється на біржах, як правило, відповідно до обсягів встановлених лотів: зернові насипом-вагонна партія 60т; насіння соняшни­ку насипом — 35т; цукор-пісок у мішках по 50 кг, вагонною нормою 60-68 т; олія автомобільними цистернами - по 8-12 т, залізничними — по 60 т; м'ясо в тушах - авторефрежераторами по 10-12 т, вагонними партіями - по 25 т.

Під час торгів та перебування на біржі учасники торгів і службовці біржі зобов'язані додержуватися Правил ділової етики, що затверджені біржею.

Котирування цін — виявлення і фіксування цін відповідно до укладених на біржі угод, а також інших даних, що свідчать про кон'юнктуру ринку. Котирування може здійснюватися як за результатами біржового дня, так і в процесі торгу (так зване, поточне, проміжне котирування). Це залежить від інтенсивності біржової торгівлі - обігу товарів (контрактів) на біржі. При незначній кількості угод здійснюється тільки підсумкове котирування. При великих обсягах біржової торгівлі визначають рівень цін протягом біржового дня.

Розрахунки за біржовими контрактами здійснюються лише через біржу. За спотовим біржовим контрактом покупець зобов'язаний здійснити оплату впродовж восьми робочих днів з моменту укладення угоди брокером на торгах біржі; під час укладання форвардного контракту покупець упродовж восьми робочих днів зобов'язаний виконати авансовий платіж розміром 50 відсотків від суми укладеного контракту. Цю суму біржа пере­раховує на розрахунковий рахунок продавця, як передоплату за контрактом. Решту суми покупець сплачує на рахунок біржі, продавець отримує суму тільки за умови поставки за контрактом, що підтверджується наданням на біржі акта приймання-передачі товару.

Тема 1.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ

1. Поняття, принципи і завдання наукової організації праці

Результативність праці називається її продуктивністю, а найважливішою умовою підвищення продуктивності праці є постійне вдосконалення її організації.

Наукова організація праці – комплекс заходів, що забезпечують ефективне поєднання людей із засобами виробництва в єдиному виробничому процесі на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду. До основних завдань і принципів НОП відносять:

· поділ та кооперування праці;

· найповніше використання знань, умінь та навичок кожного працівника;

· вдосконалення виробничих процесів і робочих місць для збільшення корисного часу протягом зміни;

· створення кращих умов праці та відпочинку;

· поліпшення трудової дисципліни;

· розробка та впровадження науково обгрунтованих норм праці;

· безпека праці;

· підвищення професійного та культурного рівня працівників;

· зростання відповідальності та матеріальної зацікавленості в кінцевому результаті виробництва;

· дотримання режиму економії.

2. Форми організації праці

До основних форм організації праці відносять цехову та бригадну. У великих за розміром господарствах функціонує цехова організація. Цехи виділяють за галузевим принципом:

- виробництво і переробка продукції рослинництва;

- виробництво, переробка та реалізація продукції тваринництва;

- капітальне будівництво;

- інженерно-технічне забезпечення;

- транспортне обслуговування;

- допоміжні і обслуговуючі виробництва;

- соціально-побутове обслуговування.

За часом існування розрізняють постійні та тимчасові форми організації праці. До них відносять бригаду, ланку або групу працівників.

Постійна бригада – великий колектив працівників певної професії, за яким на тривалий час закріплено землю або тварин та необхідні засоби виробництва для виконання всіх робіт переважно власними силами, одержання запланованого обсягу продукції на основі матеріальної заінтересованості на умовах госпрозрахунку, оренди, колективного підряду, колективної чи приватної власності.

Постійним бригадам надають виробничу самостійність, доводять тільки план виробництва, технологію та ліміт витрат.

Бригади класифікують за складом галузей (спеціалізовані, галузеві, комплексні), та рівнем механізації ( ручної праці, механізовані, комплексної механізації ).

Тимчасова бригада створюється на час виконання певного обсягу робіт із будівництва, збирання врожаю, перевезення великого обсягу вантажів, стриження овець тощо.

Формою внутрішньобригадної організації праці є ланки. Їх створюють на рік, сезон або невеликий проміжок часу для виконання певної роботи. Ланки часто використовують для вирощування всіх культур, особливо просапних і технічних.

Значного поширення набувають різні форми підряду: колективний, сімейний, індивідуальний, орендний.

Найдосконалішим вважають орендний підряд, який грунтується на оренді основних засобів виробництва – землі, продуктивних тварин, автотранспорту, с.-г. техніки, ремонтних майстерень, переробних та підсобних підприємств, будівель.

ТЕМА 1.4. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ

1. Поняття про робоче місце

Робоче місце – це зона дії працівника і розміщення засобів виробництва, необхідних для виконання певної роботи.

На робочому місці залежно від виду роботи може працювати один або декілька чоловік. Місце обмежено просторово / кабіна трактора чи автомобіля, зерноочисна лінія, що складається з декількох машин і яку обслуговує група людей /.

Робоча зона – більш широке поняття і означає певну ділянку, на якій переміщуються засоби виробництва і можуть існувати кілька робочих місць.

Робочі місця класифікують за часом існування ( постійні, тимчасові ), рівнем механізації (ручна праця, механізовані, автоматизовані), кількістю працівників (індивідуальні, колективні).

До організації робочого місця ставлять такі вимоги:

- точне виконання прийнятої технології, максимальне скорочення ручної праці;

- створення умов для застосування передових методів робот;

- дотримання енергометричних вимог при забезпеченні працівника засобами виробництва, сировиною, матеріалами тощо;

- раціональне оснащення необхідним обладнанням;

- створення необхідних санітарно-гігієнічних та комфортних умов роботи.

2. Обслуговування робочих місць

Обслуговування робочого місця – це послідовність переміщення засобів і предметів праці, чітке в часі пересування виконавців та виконання робочих процесів.

Виділяють централізоване, децентралізоване та змішане обслуговування.

Централізоване обслуговування робочих місць здійснюється спеціальними підрозділами для технічного і технологічного обслуговування машин та обладнання. Децентралізоване виконується самими працівниками при здійсненні простих робіт простими знаряддями. При змішаній формі використовується централізована форма з безпосередньою участю виробничників.

Періодичність обслуговування залежить від встановленої періодичності проведення необхідних заходів, строків служби вузлів і деталей знарядь, необхідності щозмінної підготовки їх до роботи. Для цього складають відповідний план-графік.

Раціональне планування та обслуговування робочих місць і зон підвищує економію часу, а за рахунок цього і продуктивність праці.

3. Атестація робочих місць

АРМ передбачає визначення фактичного стану організації робочих місць і встановлення ступеня відповідності їх типовим технологіям та вимогам НОП за такими факторами:

- відповідність кваліфікації виконавця функціям, які він виконує;

- забезпечення необхідною нормативно-технічною документацією, обладнанням, приладами, інструментом, машинами, встановленого рівня механізації;

- належний облік і аналіз роботи виконавців;

- відповідність вимогам охорони праці;

- оцінка якості роботи.

Атестацію здійснює атестаційна комісія, яка складає акт, на підставі якого у 10-денний строк розробляються організаційні і агрозоотехнічні заходи щодо приведення робочих місць у належний стан.

Тема 1.4. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

1. Суть, завдання та організація нормування праці в сільському господарстві

Нормування – це встановлення норми праці на виконання окремих робіт і виробництво певного виду продукції в конкретних природних та організаційно-економічних умовах.

Нормування відіграє важливу роль у поліпшенні організації праці, плануванні, визначенні потреби в робочій силі і засобах виробництва, створює умови для підвищення матеріальної заінтересованості працівників у кінцевих результатах виробництва. Нормування необхідне для виявлення резервів зростання продуктивності праці й ефективності використання техніки.

Нормування праці здійснює нормувальник за участю економіста, інженера, спеціаліста відповідної галузі, а також бригадира чи завідувача фермою.

Для спостережень нормувальнику потрібні секундомір, бланки спостережних листів, мірна стрічка, лінійка (для вимірювання глибини обробітку ґрунту). Спостереження ведуть за роботою сумлінних працівників при технічно справних засобах виробництва. При нормуванні розрізняють:

► Норма виробітку– виражена у натуральних одиницях кількість роботи чи продукції, яку може виконати або виготовити працівник за одиницю часу.

► Норма часу – встановлений у годинах чи хвилинах час, потрібний для виробництва одиниці продукції або виконання одиниці роботи в конкретних виробничих умовах.

► Норма обслуговування – кількість засобів виробництва, які може якісно обслужити за одиницю часу ( 1 год., зміна ) працівник або група працівників.

Норми праці повинні бути обгрунтованими, напруженими, але доступними для виконання при нормальній інтенсивності праці і враховувати конкретні умови виробництва.

1. Методи нормування праці в сільському господарстві.

Нормування праці в сільському господарстві здійснюється двома методами: сумарним і технічним ( поелементним ).

Сумарним методом норму виробітку або часу визначають за фактично виконаним обсягом роботи або виробленої продукції, за аналогією з існуючою нормою або на підставі власного досвіду. При цьому не беруть до уваги затрати праці на окремі елементи робочого процесу, передовий досвід, зміни в техніці, технології виконання робіт чи організації праці.

Технічне нормування спрямоване на вивчення процесів праці з метою їх раціоналізації.

Необхідною складовою цього способу є спостереження, тобто вивчення всіх затрат часу протягом зміни на виконання різних елементів роботи, відпочинок та простої. Спостереження проводять методом хронографії ( фотографії робочого дня ), хронометражу та фотохронометражу.

Метод фотографії робочого дня використовують переважно у рослинництві, хронометраж – на

ремонтних роботах, фотохронометраж – у тваринництві.

Для аналізу даних спостережень і встановлення норми виробітку всі затрати часу поділяють на час роботи та простоїв. Робочий час включає :

- підготовчо-заключні операції; їх виконують лише на початку і в кінці зміни. Це приймання і здача робочого місця, одержання завдання та інструменту, щозмінне ТО машин і знарядь, здавання виконаної роботи чи готової продукції ;

- основна ( чиста робота ) – безпосереднє виконання робочого процесу ;

- допоміжна робота – повороти агрегату, засипання насіння і добрив у сівалку, перехід працівника від одного оброблюваного рядка на інший, від однієї тварини до іншої ;

- додаткова робота необхідна для того, щоб протягом зміни підтримувати в належному стані знаряддя праці та робоче місце, час на особисті потреби, передбачені перерви на відпочинок.

В ході спостережень відмічають також простої, зумовлені технічними, технологічними, організаційними причинами, погодними умовами. Затрати часу на простої при розрахунку норми виробітку не беруть і не планують. Розрахунково-аналітичний спосіб грунтується на існуючих нормативах і характеристиках засобів виробництва.

ТЕМА 1.5. ОРГАНІЗАЦІЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

1. Суть оплати праці. Основні принципи оплати праці

Оплата праці – це частина одержаного продукту, що виділяється на особисте споживання відповідно до кількості та якості затраченої праці.

Основні завдання організації оплати праці : стимулювання підвищення продуктивності праці, швидкого та якісного виконання робіт, запобігання втратам продукції, економія грошових та матеріальних ресурсів.

Основні принципи організації оплати праці :

- гарантованість;

- розмір відповідно до кваліфікації, кількості, якості, строку виконання робіт;

- матеріальна зацікавленість в підвищенні продуктивності праці;

- простота і зрозумілість залежності оплати праці від кінцевого результату виробництва.

Розмір заробітної плати на державних підприємствах гарантований державними законами, на колективних та орендних підприємствах – положеннями про оплату праці, на приватних підприємствах – за складеною угодою, але не нижче за прийняту на державних підприємствах.

2. Тарифна система оплати праці в сільському господарстві

Тарифна система складається з трьох основних частин : тарифних сіток, тарифних ставок і тарифно-кваліфікаційних довідників.

Тарифна сітка – шкала співвідношення в оплаті робіт, які потребують різної кваліфікації і виконуються в неоднакових умовах. Складається з 6 тарифних розрядів із присвоєними їм тарифними коефіцієнтами, що показують, у скільки разів оплата за даним розрядом більша за перший. Тарифні сітки розроблені для працівників різних професій та умов праці: на механізованих роботах, кінно-ручних роботах, будівельних роботах та перевезеннях.

Тарифна ставка – розмір оплати праці за кожним розрядом за одиницю часу або за норму виробітку.

Тарифно – кваліфікаційний довідник – містить перелік і характеристику робіт, віднесення їх до певного розряду залежно від способу виконання та використовуваних засобів.

3. Тарифікація сільськогосподарських робіт

Тарифікація – встановлення тарифного розряду на певні види робіт. За основу тарифікації беруть такі ознаки як трудність, складність, відповідальність, шкідливість умов виконання роботи. Оцінку проводять за бальною шкалою.

Трудність роботи визначають за необхідними для її виконання фізичними зусиллями (5балів).

Складність – за потрібним рівнем кваліфікації (5 балів).

Відповідальність буде тим вищою, чим більше збитків надасть господарству несвоєчасне або неякісне виконання конкретної роботи (4 бали).

Шкідливість роботи виявляється в тому, наскільки може позначитися виконувана робота на здоров’ї виконавців (4 бали).

Таким чином, найважча, найскладніша, найвідповідальніша та найнебезпечніша робота оцінюється у 18 балів (5 + 5 + 4 + 4).

ТЕМА 1.5. ОПЛАТА ПРАЦІ НА С.-Г. ПІДПРИЄМСТВАХ

1. Тарифний фонд оплати праці

Тарифний фонд оплати праці у рослинництві розраховують за технологічними картами виробництва кожної культури при певній плановій урожайності. Для цього визначають обсяг роботи по кожній операції, ділять його на прийняту норму виробітку, а знайдену кількість нормо-змін з урахуванням кількості виконавців і тарифікації виконуваної ними роботи множать на тарифні ставки згідно з розрядами робіт.

У тваринництві встановлюють нормативну чисельність робітників кожної професійної групи діленням поголів’я тварин певного виду на норму обслуговуванням. Потім одержаний результат множать на кількість днів у виробничому циклі, кількість циклів протягом року і на відповідну тарифну ставку за зміну.

До визначеної суми оплати праці виробничників по кожному виду продукції додають певну частину оплати бригадира, його помічника, обліковця.

Загальний тарифний фонд оплати праці по кожній культурі або виду тваринницької продукції одержують підвищенням розрахункового фонду до 150 %.

Розцінка за одиницю продукції визначається діленням основного фонду оплати праці на норму виробництва продукції у натуральному чи грошовому вираженні. Якщо поряд з основною продукцією одержують побічну, то її перераховують у основну за встановленими коефіцієнтами.

2. Оплата праці за прогресивно зростаючими розцінками

Бригади і ланки, що працюють на умовах колективного підряду, можуть встановлювати стабільні прогресивно зростаючі розцінки за одиницю продукції або валовий доход. При визначенні таких розцінок встановлюють мінімальну (нормовану) і максимальну (досягнуту передовими господарствами регіону і селекційно-дослідними станціями) урожайність або продуктивність худоби, а потім приймають інтервал шкали і кількість градацій урожайності чи продуктивності. Рекомендовано такі інтервали: для зернових – 1-2 ц, картоплі – 10-15, для коренеплодів – 15-20 ц/га.

До початкового фонду оплати праці, що припадає на 1 га, включають тарифний фонд з урахуванням підвищеної оплати за збирання урожаю, а також для всіх градацій, крім першої, додаткові витрати, пов’язані з підвищеною врожайністю (збирання, сортування, транспортування тощо). При визначенні фонду оплати праці за вирощування високих урожаїв по кожній градації додають додаткову оплату за якість роботи і знайдену суму за умовами колективного підряду збільшують на певну частку – до 150% фонду.

На мінімальну урожайність відносять приблизно половину додаткової оплати за якість робіт (4 або 6.2 %), а решту ділять на кількість інтервалів за мінусом одного (мінімальної чи нормативної врожайності) і цей відсоток додають до його значення за попереднім інтервалом.

Розподіляючи відсоток премії, від максимального значення залишають резерв для стимулювання за економію витрат, а першу градацію (нормовану врожайність) не враховують зовсім. Розрахунок для інших градацій здійснюють так: той відсоток, що залишився, за мінусом резерву, ділять на кількість градацій (мінус перша) і додають його до відсотка, який припадає на першу градацію.

3. Оплата праці трактористів-машиністів

Її розрахунок здійснюють за тарифними ставками на механізовані роботи. Працівникам, зайнятим на збиранні врожаю та заготівлі кормів, можна встановлювати підвищені розцінки оплати праці: трактористам-машиністам – до 60 %. Для решти працівників – 30 і 15 %.

Якщо трактор або комбайн працює в дві зміни і виконує за день не менше двох змінних норм виробітку, старшому трактористу-машиністу нараховують додатково 10% його заробітку. Трактористів заохочують також за подовження строку використання машин, економію палива і мастил, а також коштів на ремонтах, за безперебійну роботу на підприємстві тощо.

У період, коли трактористи не зайняті на основній роботі, їх залучають до інших робіт з оплатою не нижче II розряду без надбавки за класність. Цілозмінні простої с.-г. техніки з причин, що не залежать від механізаторів, оплачуються у розмірі 50 % почасової тарифної ставки III розряду.

ТЕМА 1.5. ОПЛАТА ПРАЦІ КЕРІВНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА СПЕЦІАЛІСТІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

1. Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців

Оплату праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюють за розцінками за 1 тис. грн. реалізованої (виробленої) продукції чи валового доходу. Розцінки встановлюють, виходячи з середньорічного обсягу прийнятого показника за останні 5 років і затверджених посадових окладів. При цьому для осіб, що виконують обов’язки в цілому по підприємству, розцінки встановлюють за середньорічним обсягом виробництва показника по підприємству, а для відповідальних за окрему галузь, - за обсягом продукції або валового доходу цієї галузі.

Розцінки оплати праці керівників, спеціалістів та службовців відділків, ферм чи цехів встановлюють за середньорічним обсягом валової продукції або доходу по підрозділу та річною сумою заробітної плати цих працівників згідно з посадовими окладами.

При визначенні посадових окладів виходять з того, до якої групи на даний рік віднесено підприємство та його підрозділи за обсягом реалізації (виробництва) продукції. За цими показниками підприємства поділяють на 6, а підрозділи – на 5 груп, для яких встановлені межі посадових окладів.

До розрахунку за продукцію працівникам, спеціалістам та службовцям щомісяця нараховують аванс у розмірі 80 % встановленого посадового окладу. Премії їм виплачують за кожний відсоток приросту обсягу реалізації (виробництва) продукції чи валового доходу порівняно з середнім рівнем за попередні роки до 2 % річної заробітної плати за посадовими окладами; за кожний відсоток рентабельності – 0,1 місячного посадового окладу і за кожний відсоток приросту цього показника порівняно з середнім за попередні п’ять років – до 0,5 місячного окладу.

2. Оплата праці бригадирів, їхніх помічників, начальників загонів, ланкових та старших робітників

Працю звільнених бригадирів у рослинництві й тваринництві оплачують за розцінками за продукцію, валових або госпрозрахункових доход відповідно до тарифних ставок III-VI розрядів для трактористів-машиністів господарств I групи. Доплату за кінцеві результати та премії їм нараховують так само, як і всім членам бригади. Не звільненим від основної роботи бригадирам за сумісництво доплачують 25%, ланковим і старшим робітникам – до 15 % їхнього відрядного заробітку.

На окремі періоди с.-г. робіт можна призначати звільнених або незвільнених помічників бригадирів. Оплату звільнених помічників визначають у розмірі 60-80 %, а незвільнених – 10-15 % тарифної ставки бригадира.

Якщо бригаду або ферму очолює спеціаліст, його працю оплачують, виходячи з посадових окладів для спеціалістів даної групи підприємств. За ділові якості таким керівникам можна присвоювати I або II клас, який дає право на надбавки до посадового окладу відповідно 50 і 30 %.

ТЕМА 1.5. ОПЛАТА ПРАЦІ ВІД ВАЛОВОГО І ГОСПРОЗРАХУНКОВОГО ДОХОДІВ

1. Особливості оплати праці від валового та госпрозрахункового доходів

Із застосуванням сучасних організаційних форм ( госпрозрахунок і оренда ), основою здійснення оплати праці є одержаний валовий чи госпрозрахунковий доход.

Валовий доход – різниця між вартістю валової продукції та матеріальними затратами на її виробництво. Вартість валової продукції, затрати праці і матеріальних ресурсів розраховують за нормативами, плановими даними чи фактичними результатами за останні три роки.

Спочатку визначають норматив відрахувань на оплату праці від валового доходу. Він становить:

Фо_б

Н = ------------- · 100

Вп_б– Мз_б

де Н – норматив відрахувань від валового доходу до єдиного фонду оплати праці, %;

Фо – базовий рівень фонду оплати праці по господарству або підрозділу, що склався за

базовий період;

Вп – валова продукція за базовий період, грн.;

Мз – матеріальні затрати на виробництво продукції в базовому періоді, грн.

Потім розраховують фонд оплати праці за плановий валовий доход:

Вд_п · Н

Фо_п = ---------------- ,

де Фо_п – фонд оплати праці з розрахунку на плановий валовий доход, грн.;

Вд – плановий валовий доход.

Планову розцінку оплати праці за 1 грн. валового доходу визначають діленням єдиного планового фонду оплати праці на суму планового доходу :

Р = Фо_п : Вд_п ,

де Р – планова розцінка за 1 грн. валового доходу, грн.

Єдиний фонд оплати праці розподіляють на дві частини : авансування працівників протягом року і винагорода за кінцеві результати.

Фонд оплати праці за фактично одержаний валовий доход розраховують за формулою:

Фо_ф = Р · Вд_ф ,

де Фо_ф – єдиний фонд оплати праці за фактично одержану продукцію, грн.;

Вд_ф – фактично одержаний валовий доход, грн.

При остаточному розрахунку з працівниками за кінцеві результати роботи від єдиного фонду оплати праці за фактично одержаний валовий доход віднімають суму виданого авансу. Доплату розподіляють між працівниками пропорційно до одержаного авансу з урахуванням коефіцієнта трудової участі кожного.

Коефіцієнт трудової участі – узагальнююча оцінка кількості та якості праці, яку вкладено працівниками в кінцевий результат виробництва. Він враховує трудову активність, кваліфікацію, ставлення до роботи, сумісництво професій тощо. Базовий коефіцієнт приймають за одиницю, а індивідуальні встановлюють в колективі. Вони можуть бути позитивні і негативні ( додатні і від’ємні). Позитивними оцінюють високу кваліфікацію механізаторів ( I і II класи), що дає право на підвищення коефіцієнта відповідно на 10 і 20 %; сумісництво професій ( від 0,10 до 0,20 ); виконання змінних норм виробітку більш як на 100 % ( 0,20 – 0,50 ) і т.д.

За негативними коефіцієнтами оцінюють виконання дуже простих робіт, тобто низьку кваліфікацію працівника ( - 0,10 ), порушення трудової дисципліни тощо. Щоб вирахувати загальний коефіцієнт за окремий період, до базового додають позитивні та негативні оцінки з їхніми знаками.

Розподіляючи доплату за продукцію з урахуванням КТУ, суму, яка припадає на 1 грн. авансу, множать на КТУ та суму авансу кожного працюючого і визначають його частку в загальному результаті.

Оплата праці за прогресивно зростаючими розцінками

( приклад розрахунку ).

Бригади і ланки, що працюють на умовах колективного підряду, можуть встановлювати стабільні прогресивно зростаючі розцінки за одиницю продукції або валовий доход.

Умова завдання :

Розрахувати фонд оплати праці для бригади, що працює на умовах колективного підряду на вирощуванні озимої пшениці, за прогресивно зростаючими розцінками. Нормована урожайність культури встановлена на рівні 40, максимальна – 50 ц/га. Додаткова оплата за якість та строки виконання робіт, встановлена в господарстві, - 8,3 %. Премія за продукцію складає 35 %. Встановлена планова розцінка за одиницю продукції – 3,60 грн/ц.

· Встановлюють мінімальну (нормовану) і максимальну (досягнуту передовими господарствами регіону і селекційно-дослідними станціями) урожайність, а потім приймають інтервал шкали та кількість градацій урожайності. Рекомендовано такі інтервали: для зернових культур – 1-2 ц, картоплі – 10-15, коренеплодів – 15-20 ц/га.

· Визначають середнє значення урожайності для кожної градацій.

· До початкового фонду оплати праці, що припадає на один гектар, включають тарифний фонд з урахуванням підвищеної оплати за збирання врожаю, а також для всіх градацій, крім першої, додаткові витрати, пов’язані з підвищеною врожайністю (збирання, сортування, транспортування тощо).

· На мінімальну врожайність відносять приблизно половину додаткової оплати за якість робіт (4 або 6,2 %), а решту ділять на кількість інтервалів за мінусом одного (мінімальної урожайності) і цей відсоток додають до його значення за попереднім інтервалом. Наприклад, при нормативній врожайності додаткова оплата за якість робіт становить 4 %. Якщо в шкалі сім інтервалів, то на один припадатиме 0,71 % (8,3 - 4 : 7 - 1). Звідси на другу градацію припаде 4,71 %, третю – 5,42, на четверту – 6,13 % і т. д.

· Визначаємо додаткову оплату в грошовому виразі із розрахунку на 1 га площі посіву.

· Визначаємо фонд оплати з урахуванням додаткової оплати за строки та якість виконання робіт.

· Розподіляючи відсоток премії, першу градацію не враховують. Розрахунок для інших градацій здійснюють так: відсоток премії ділять на кількість градацій (за мінусом першої) і додають його до відсотка, який припадає на першу градацію.

· Розраховуємо грошове вираження премії на 1 га посівної площі.

· Визначаємо фонд оплати праці з урахуванням додаткової та преміальної оплати.

· Розраховуємо прогресивно зростаючі розцінки за 1 ц зібраного врожаю.

Приклад розрахунку прогресивно зростаючих розцінок на озиму пшеницю

( планова розцінка – 3.60 грн/ц )

Прогресивно зростаючі розцінки у тваринництві визначають за тією ж самою методикою, що і в рослинництві.

ТЕМА 1.6. ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗРАХУНОК В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ І ОБ’ЄДНАННЯХ

Найважливішим елементом господарського механізму є господарських розрахунок, або діяльність підприємств в умовах ринкових відносин.

Господарський розрахунок – метод раціонального ведення господарства, що грунтується на порівнянні в грошовій формі витрат і результатів виробничої діяльності. Він вимагає відшкодування всіх витрат й одержання максимального прибутку, який забезпечує необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, матеріальну заінтересованість працівників підприємства у збільшенні виробництва продукції та підвищенні її рентабельності.

Госпрозрахунок стосується не тільки підприємства в цілому, але і окремих його підрозділів та працівників. Тому розрізняють загальногосподарський і внутрігосподарський госпрозрахунок.

Загальногосподарський розрахунок спрямований на вирішення основних питань організації та управління виробництвом по підприємству в цілому, тобто відносини з державою, іншими підприємствами і установами.

Внутрігосподарський розрахунок на підприємствах означає організацію внутрішніх відносин, тобто керівництва з підрозділами та окремими працівниками, підрозділів між собою.

Мета їх єдина – виробити найбільшу кількість продукції при найменших затратах, одержати максимально можливий прибуток і на цій основі підвищити рівень життя трудового колективу.

2. Основні принципи господарського розрахунку

Організація госпрозрахунку грунтується на таких принципах:

ü Свобода господарської діяльності товаровиробників тобто право самостійно вирішувати питання організації виробництва ;

ü Окупність витрат тобто така організація виробництва, при якій надходження від реалізації продукції та інші надходження відшкодовують усі витрати, а за рахунок прибутку, що залишився, можна було б забезпечити розширене відтворення, матеріальне заохочення працівників і створити резервні фонди. Цього можна досягти тільки за рахунок збільшення виручки від реалізації та зменшення собівартості продукції ;

ü Матеріальна заінтересованість підприємства в цілому та його працівників у результатах виробництва, що підтримується відповідними державними дотаціями, пільговим оподаткуванням, формами оплати праці, системою матеріального стимулювання працівників за кінцеві результати роботи тощо ;

ü Матеріальна відповідальність підприємства перед державними установами та іншими підприємствами за виконання договірних зобов’язань, використання і своєчасне повернення кредитів банкам чи іншим інвесторам. Підрозділи та окремі працівники несуть таку саму відповідальність перед підприємством за виконання планів, використання та збереження засобів виробництва тощо ;

ü Контроль за господарською і фінансовою діяльністю підприємства з боку державних установ та органів, щоб запобігти марнотратству і безгосподарності. Так державна податкова служба контролює правильність і своєчасність відрахувань підприємствами податків у державний бюджет, банки стежать за своєчасним поверненням кредитів та цільовим їх використанням, адміністрація підприємства контролює роботу підрозділів і окремих працівників.

ТЕМА 1.6. ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗРАХУНОК НА ДЕРЖАВНИХ ТА КОЛЕКТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

1. Госпрозрахунок на державних підприємствах

Кожне підприємство має самостійний баланс, рахунки коштів у банках, а також всі права юридичної особи.

Держава здійснює економічне регулювання діяльності підприємств податковою політикою, іноді встановленням державного замовлення на реалізацію продукції, правовими актами, що регламентують порядок використання державного майна та земельних ресурсів.

Основою виробництва є укладені договори із заготівельними та іншими підприємствами та організаціями. Державні підприємства самі проводять зовнішньоекономічну діяльність у межах чинного законодавства. Вони самі розробляють виробничі плани, встановлюють реалізаційні ціни на продукцію, матеріали та непотрібні засоби виробництва.

В умовах ринкової економіки реалізація продукції набуває більшого значення, ніж власне її виробництво. По причині неможливості тривалого зберігання більшості видів с.-г. продукції ціни на неї часто диктують заготівельні організації. Тому керівники і спеціалісти повинні ретельно вирішувати питання маркетингу, організовувати промислову переробку продукції та реалізацію її безпосередньо населенню.

Держава тільки частково виділяє матеріальні засоби виробництва під ту кількість продукції, яка передбачена прийнятим державним замовленням. А тому частину засобів підприємства закуповують шляхом прямої закупівлі у підприємств – виробників, через товарні біржі та в результаті зовнішньоекономічної діяльності. Виробнича та соціальна діяльність, а також оплата праці здійснюється за рахунок зароблених колективом грошей. Частина прибутку використовується для виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, іншими вищестоячими органами, друга частина надходить у його повне розпорядження і разом з коштами на оплату праці утворює госпрозрахунковий доход колективу.

Платежі у державний бюджет проводяться згідно затверджених нормативів у вигляді податків на прибуток, на додану вартість, на землю, транспортні засоби, акцизні збори. Крім того, державні підприємства відраховують кошти до централізованих фондів: пенсійного, соціального страхування, зайнятості ( відповідно 32, 4, 1.5 % фонду заробітної плати ).

За рахунок прибутку, що залишився після відрахувань у державний бюджет, сплати кредитів та відсотків, підприємства мають право створювати спеціальні фонди: соціального розвитку, резервний та ін. Таким чином, господарська діяльність державних підприємств здійснюється на основі самофінансування та самоврядування, тобто всі прорахунки та досягнення в роботі підприємства безпосередньо позначаються на добробуті кожного працівника.

Таким чином, при умові обмеженості коштів, що можуть бути виділені з державного бюджету, підприємства повинні дбати про розширення виробництва за власні кошти, в основному за рахунок отримуваного прибутку, що стимулює підвищення рентабельності та подальший їх розвиток.

ТЕМА 1.7. ВНУТРІГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗРАХУНОК

1. Економічна суть внутрігосподарського розрахунку

Вищого рівня рентабельності виробництва може досягти лише підприємство, яке поряд із загальногосподарським здійснює внутрішньогосподарський розрахунок. Суть його полягає у створенні для виробничих підрозділів (відділків, ферм, бригади тощо) умов, які дали б змогу проявитися загальним принципам госпрозрахунку.

Основне завдання внутрігосподарського розрахунку – залучення до боротьби за економію коштів, підвищення продуктивності праці та ефективності використання засобів виробництва, зростання врожайності с.-г. культур і продуктивності худоби.

При внутрігосподарському розрахунку всі виробничі підрозділи розробляють планове завдання виробництва продукції або виконання робіт і ліміти витрат для цього. Оплата праці і матеріальне заохочення працівників залежать від кінцевих результатів роботи кожного з них.

Для впровадження внутрігосподарського розрахунку потрібно здійснити такі заходи :

ü удосконалити організаційну структуру підприємства;

ü визначити склад госпрозрахункових підрозділів, порядок їхніх взаємовідносин, права та обов’язки керівників і окремих працівників;

ü закріпити необхідні засоби виробництва за кожним підрозділом відповідно до їх спеціалізації;

ü уточнити склад працівників у кожному підрозділі;

ü упорядкувати систему різних форм і нормативів;

ü розробити в кожному підрозділі обгрунтоване госпрозрахункове завдання;

ü організувати у кожному підрозділі по кожному виду продукції своєчасний і достовірний облік робіт, продукції і витрат;

ü здійснювати протягом року оперативний контроль і аналіз виконання планових завдань кожним підрозділом;

ü забезпечити матеріальну заінтересованість та відповідальність підрозділів і окремих працівників за результати роботи.

2. Умови ведення внутрішньогосподарського розрахунку

Внутрішньогосподарський розрахунок організовується на основі умов, які складаються з таких основних розділів:

§ Госпрозрахункові підрозділи та функціональні служби. Тут наводяться перелік виробничих і допоміжних підрозділів, вказують склад постійних працівників у них, по кожному підрозділу відображається площа с.-г. угідь, поголів’я худоби, приміщення, інші основні засоби виробництва.

§ Економічні зв’язки трудових колективів з адміністрацією та між собою. У цьому розділі регламентуються обов’язки адміністрації підприємства. Вона визначає спеціалізацію підрозділів, забезпечує їх засобами виробництва і матеріалами, розробляє необхідні норми і нормативи, встановлює обсяги виробництва, ліміти матеріальних і грошових витрат, організовує реалізацію виробленої продукції, облік виконання робіт, витрат та виробленої продукції, здійснює контроль за виробничою діяльністю підрозділів. Головні спеціалісти разом з керівниками підрозділів розробляють технологію виробництва продукції, виконання робіт, проектують заходи щодо раціонального та високопродуктивного використання землі, техніки, трудових ресурсів. Керівники підрозділів використовують надані підрозділам засоби виробництва, забезпечують розстановку робочої сили, виконують вимоги технології, звітують за відповідними показниками перед адміністрацією підприємства.

§ Планування виробничої діяльності.

§ Облік, контроль і аналіз.

§ Матеріальне стимулювання.

§ Матеріальна відповідальність.

ТЕМА 1.7. ОРЕНДНІ ВІДНОСИНИ В СИСТЕМІ ВНУТРІГОСПОДАРСЬКОГО РОЗРАХУНКУ

1. Оренда як найбільш досконала форма внутрігосподарського розрахунку

Оренда - це майновий найм, згідно з яким одна сторона надає іншій землю та інші засоби виробництва в тимчасове користування за плату.

На оренді можуть працювати бригади, ланки, родини, окремі працівники, не члени господарства. В оренду можуть передаватися земельні угіддя, робоча і продуктивна худоба, техніка, будівлі і споруди, інші засоби виробництва виробничого і невиробничого призначення.

Орендні відносини передбачають повну матеріальну відповідальність орендаря за раціональне використання наданих йому засобів виробництв та повну самостійність при вирішенні виробничих питань.

Основою орендних відносин є договір на виробництво продукції (виконання робіт), який укладається між орендарем і адміністрацією підприємства. В ньому визначається :

§ назва сторін, що домовляються;

§ предмет договору (обсяги виробництва та реалізації продукції чи виконання робіт);

§ обов’язки орендодавача: виділити земельні угіддя, передати техніку та інші засоби виробництва, відкрити кредит на придбання матеріальних ресурсів і авансування працівників, визначити розмір реалізаційних цін та порядок реалізації продукції, забезпечити необхідними консультаціями з питань технології, механізації тощо;

§ обов’язки орендаря: сплачувати орендну плату, кошти на організацію та управління підприємством, оплату праці залучених працівників здійснювати за свій рахунок та ін.;

§ загальні положення: сторони несуть відповідальність за порушення умов договору і кожна з них не може його розірвати, не повідомивши про це іншу сторону за 2 місяці; орендар, який не виконав зобов’язань по договору, повністю або частково повертає орендодавачу одержаний аванс та сплачує штраф у розмірі вартості недоданої продукції, якщо причиною не було стихійне лихо або це сталося з вини орендодавача.

Всі спірні питання вирішуються в судовому порядку.

2. Організація роботи орендних колективів.

У с.-г. виробництві оренда здійснюється переважно у двох формах :

· на основі оренди землі та інших засобів для виробництва продукції, що передбачена договором;

· на основі оренди землі та інших засобів з правом вибору видів продукції, обсягів і порядку використання. У цьому випадку орендодавач отримує тільки орендну плату.

Порядок оцінки виробленої продукції при її реалізації може мати такі варіанти:

· за цінами заготівельних підприємств, якщо продукція за дорученням адміністрації реалізується безпосередньо заготівельнику;

· за внутрігосподарськими цінами, коли продукція реалізується підприємству, а вироблена понад договір – на розсуд орендаря;

· за договірними або ринковими цінами, якщо орендар сам визначає структуру та обсяг продукції.

Матеріальні ресурси (насіння, корми, ПММ тощо) й послуги, обумовлені договором, орендарі отримують за планово-обліковими цінами, встановленими керівництвом підприємства. Якщо орендар реалізує продукцію не орендодавачу, то всі ресурси він закуповує у інших підприємств і організацій за договірними чи ринковими цінами.

Визначення орендної плати залежить від способу оцінки виробленої орендарем продукції:

§ При оцінці продукції за внутрішньогосподарськими цінами, які нижчі від договірних чи ринкових:

- орендна плата за землю не стягується, орендодавач отримує її за рахунок різниці в цінах;

- орендна плата за основні засоби виробництва стягується в розмірі амортизаційних відрахувань.

§ При реалізації орендарем виробленої продукції за договірними або ринковими цінами:

- орендна плата встановлюється в розмірі прибутку, який одержують з 1 га землі або з 1 голови худоби, при цьому вона встановлюється як по кожній с.-г. культурі чи кожній групі тварин, так і в середньому на 1 га землі або умовну голову; прибуток розраховують як різницю між виручкою від реалізації продукції та витратами підприємства на її виробництво;

- орендна плата встановлюється окремо по кожній групі основних засобів: земельні угіддя, продуктивна або робоча худоба, техніка, будівлі, споруди тощо.

Важливим є обгрунтуванн

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.
7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
8. Алгоритм маркетингового розрахунку цін.
9. Алгоритм розрахунку апаратів псевдозрідженого шару.
10. Алгоритм розрахунку ризиків за загрозою відмова в обслуговуванні
11. Алгоритм розрахунку та підбору технологічного обладнання
12. Алгоритм розрахунку температури поверхні чипу ІМС процесора

Переглядів: 1589