Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основи психолого-педагогічної діагностики вихованості учнів

Зміст та особливості процесів самовиховання та перевиховання особистості

Процес формування особистості здійснюється під впливом різноманітних чинників, які більшою чи меншою мірою визначають її спрямованість. Однак, ніяка сила не змусить вихованця діяти за правилами та вказівками, якщо він сам не проявить власну ініціативу та активність. В протилежному випадку, боячись покарання, він зовнішньо проявлятиме послух. Натомість його внутрішній світ потерпатиме від постійної боротьби суперечностей, які виникають між бажаннями і можливостями. Щоб цього не трапилося, слід пам’ятати, що виховний процес буде ефективним за умови актуалізації самовиховання, і за необхідності, перевиховання.

Самовиховання–цілеспрямована і свідомо здійснювана діяльність особистості, яка спрямована на формування власних позитивних якостей, подолання негативних якостей і вироблення активної життєвої позиції.

Самовиховання тісно пов’язане з самоосвітою, яка передбачає самостійне здобуття знань, формування вмінь і навичок практичної діяльності. Адже без усвідомлення людиною значення інтелектуальної діяльності, працелюбності, наполегливості майже не можливо одержати позитивний результат виховної діяльності.

Процес самовиховання має давню історію. Ще за часів первіснообщиного ладу домінантну позицію займав той, хто активно працював над своїм фізичним розвитком, оволодівав усіма життєво необхідними уміннями і навичками.

У перших школах стародавніх країн (Єгипту, Китаю, Індії, Греції) не було чітко організованого навчання і виховання. Освіченим громадянином ставала та людина, яка чітко усвідомлювала необхідність роботи над удосконаленням своєї особистості. Так, до змісту освіти у стародавній Індії входило вивченння священих книг – вед. Ознайомлення з кожною з них вимагало кропіткої і наполегливої праці. Щоб досконало вивчити одну з вед потрібно було працювати над нею не менше 12 років.

Українська народна педагогіка зберегла чимало прикладів, коли самовиховання і самонавчання ставало важливою умовою здобуття професії. Зокрема, така форма організації навчання як челядництво передбачало навчання учня у майстра, який насправді не дуже і прагнув передавати свої цінні знання і розкривати секрети ремесла. В такому випадку лише бажання, кмітливість і талант самого учня допомагали опанувати ази певної професії.

Проблема самовиховання особистості є і сьогодні актуальною. Запорукою формування гармонійно розвиненої особистості нині є лише наполеглива праця над собою, що базується на усвідомленні важливості своїх дій та поведінки, становленні мотивації, виробленні і дотриманні програм самовиховання.

Домогтися позитивних результатів у самовихованні особистості можливо лише за умови активізації цього процесу та взаємоузгодженості педагогічних дій педагогів і батьків, що реалізується на таких етапах:

1.Діагностико-прогностичний етап, який спрямований на з’ясування ставлення особистості до процесу самовиховання, визначення наявності мотиваційної основи для роботи із самовдосконалення, встановлення перспектив подальшого розвитку особистості, визначення змісту роботи над подоланням вихованцем перешкод на шляху до самовдосконалення.

2. Регулятивно-спонукальний.На цьому етапі проводиться виховна робота з тими вихованцями, які вирізняються недостатнім рівнем готовності до роботи над собою. Зусилля вихователів також спрямовуються на формування спонукальних мотивів і свідомого ставлення вихованців до самовиховання.

3. Організаційно-дієвий. Цей етап характеризується тим, що у вихованця з’являється прагнення до самовдосконалення через формування ідеалу, який він наслідує. При цьому вихованець починає усвідомлювати відмінність між собою і ідеалом, що спонукає його до самопізнання, самопереконання і активних дій над собою за таким алгоритмом:

Самопізнання самокритика самоаналіз

самооцінка самопереконання саморегуляція

Важливо, щоб обраний вихованцем ідеал був не лише позитивним, а й постійно вдосконалювався і збагачувався.

4. На етапі самоконтролюсамовиховання стає невід’ємною частиною діяльності вихованця з реалізації програми самовиховання. В цей період набуває важливого значення діяльність педагога щодо залучення вихованця до різних форм роботи (наукової, гурткової, громадської), сприяння втіленню задумів та визначенню їх ефективності. При цьому важливо дещо згорнути зовнішній контроль за діями вихованця, що стимулюватиме його до прояву самостійності та ініціативи.

Зміст роботи щодо керівництва процесом самовиховання особистості залежить від її вікових, індивідуальних особливостей, а також від змісту та умов її діяльності.

Оскільки самовиховання є специфічним видом діяльності, то методи його реалізації класифікують за такими особливим ознаками, як:

· визначення мети і змісту діяльності: самоорганізація, самостимулювання, самонаказ, самопланування, самозобов’язання;

· здійснення діяльность: самоспостереження, вправляння;

· контроль і оцінка результатів діяльності: самоконтроль, самоперевірка, самозвіт, самоаналіз, самооцінка;

· корекція майбутньої діяльності: самостійне аргументування та внесення змін в майбутні дії через формування нової мети і завдань.

На думку, за О. Рудницької, методи самовиховання є рефлексивною діяльністю особистості, яка спрямована на формування прийнятої моделі поведінки. Вони поділяються на дві групи: репродуктивні (дія за зразком, шаблоном), продуктивні (створення власної поведінкової моделі).

Розв’язання проблем самовиховання вимагає педагогічної допомоги, зміст якої значною мірою зумовлений особливостями вікового розвитку вихованців.

В організації самовиховання дітей молодшого шкільного віку переважають ігрові методики, залучення до художньої самодіяльності та гурткової роботи. Важливе значення має метод прикладу. Так, вимагаючи від вихованців бути правдивим, чесним, ввічливим, наполегливим, дорослі повинні демонструвати позитивний приклад для наслідування.

Процес самовиховання підлітків вирізняється певною специфікою, пов’язаною з особливостями віку: бурхливим зростанням і розвитком організму, розпорошеністю інтересів, посиленням прагнення бути дорослими. Тому педагогічну допомогу підліткам доцільно пропонувати у формі тренінгових занять, вечорів “самопізнання”, “круглих столів”. Педгогічна допомога вихованцям юнацького віку полягає у визначенні життєвих перспектив, професійної орієнтації і має бути невимушеною, ненав’язливою.

В організації самовиховання ефективним є спеціальні практичні прийоми:

· “рух уперед”, або привчання вихованців до планування своєї роботи на визначений проміжок часу (день, тиждень, місяць);

· “хвилинки самокритики, взаємокритики” – усвідомлення своїх і чужих недоліків і помилок;

· “самохарактеристика”, “взаємохарактеристика” – аналіз своїх та чужих якостей, оцінка змісту та результатів своєї діяльності та діяльності інших;

· “морально-етичні інформаційні хвилинки” – своєрідні звіти про здійснення добрих справ, виконання громадських, колективних, шкільних доручень.

Самовиховання в театральній школі має свою специфіку. За словами Л.А. Волкова – “це процес створення самого себе”, що розпочинається, із самопізнання: “перш ніж створити в собі другу людину, – стверджує автор, – необхідно пізнати власну особистість, її особливості, характерні риси. Бути тим, чий образ відтворюєш на сцені, – бути, а не грати – ось головний зміст акторської техніки...Самовиховання радості життя, оптимізму, задоволення – є запорукою успіху акторської діяльності”.

Самовиховання майбутнього актора є важливим чинником формування “сценічної наївності”, що здійснюється в два етапи:

На першому етапі “створення самого себе” відбувається активна робота над вивченням свого власного “Я”, виявленням своїх позитивних і негативних рис та закріпленням позитивних якостей. Цей етап передбачає виконання завдань щодо:

а) становлення актора-громадянина (самостимулювання до вироблення чесності, відповідальності, активної життєвої позиції тощо);

б) формування внутрішнього “контролера”, тобто уміння аналізувати, критикувати і оцінювати свою діяльність на сцені іпоза нею.

Другий етап полягає у створенні персонажу“в самому собі”, що вимагає від актора навчитися жити логікою почуттів і вчинків свого героя, втілитися в нього душею і тілом, перейнятися його проблемами і поведінкою.

Розвиваючи в собі позитивні якості і риси актор отримує змогу передати головний задум режисера, втілити головний моральний заповіт – перемогу добра над злом навіть у тому випадку, якщо персонаж є негативним.

Виховання і самовиховання тісно пов’язане з перевихованням.

Перевиховання–це активна діяльність, яка спрямована на подолання негативних якостей особистості, що виникли під впливом несприятливих умов соціального середовища (друзів, людей з негативною поведінкою, вулиці, засобів масової інформації).

Об’єктом перевиховання є певні соціально значущі відхилення, що мають місце у ході розвитку педагогічно занедбаних, важковиховуваних, неуспішних в різних видах діяльності (в тому числі навчальній) вихованців. Результатом перевиховання є виправлення відхилення. Він не буде ефективним в тому випадку, якщо учень не приймає умови педагога і не виявляє активності і самостійності.

Методика роботи з перевиховання включає такі етапи:

1.Діагностування вихованця з метою виявлення недоліків і позитивних сторін поведінки і діяльності, укладання програми перевиховання.

2.Реалізація програми виховної роботи, значення якої ще не зовсім усвідомлюється вихованцем.

3.Упровадження вже визнаної і прийнятої учнем програми роботи. Цей етап ще називається переломним, оскільки дитина вже починає виявляти самостійність і активність, добровільно виконуючи свої обов’язки і доручення (хоча раніше така поведінка їй не була притаманною).

Перевиховання має реалізовуватися відповідно до таких принципів, як:

- гуманне ставлення до педагогічно занедбаних і важковиховуваних вихованців;

- адекватне позитивне ставлення до всіх вихованців, незалежно від їх поведінки;

- інтегроване використання методів переконання, навіювання і примусу, а також методу педагогічного вмовляння;

- віра в учня – згідно цього принципу педагог одержить високі результати у тому разі, якщо покладатиме надію на перевиховання і сам буде переконаний у можливості виправлення школяра;

- співробітництво, що передбачає організацію спільної взаємодії педагога і учня, унаслідок якого досягаються заплановані результати;

- стимулювання і мотивація позитивної поведінки і діяльності, що є основою у здійснення перевиховання, оскільки переконаність самого вихованця у необхідності змін його поведінки, діяльності, стійка мотивація вчинків і дій дасть змогу закріпити нові якості особистості.

Зазначимо, що у професійному вихованні процес перевиховання виступає домінантою в роботі з майбутніми акторами, хореографами, художниками, які мають професійно небажані якості (наприклад, є незібраними, недисциплінованими, безвідповідальними, нечесними тощо).

Під вихованістю у педагогіці розуміють комплексну властивість особистості, яка характеризується наявністю і ступенем сформованості соціально цінних якостей і властивостей, що відображають усебічність її розвитку.

Діагностування вихованості – це розпізнання і вивчення істотних ознак вихованості, їх комбінацій, форм вираження як реалізованих цілей виховання. Діагноз встановлюється тоді, коли педагог ще не володіє повною інформацією про вихованість учня, а робить висновок на основі її суттєвих проявів з метою встановлення причин, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку якостей і властивостей особистості; визначення факторів, які сприяють успішній реалізації цілей виховання.

Діагностика спрямована на вивчення учнів, які удосконалюють своє самостановлення, і педагогів, що організовують пізнавальну, трудову, художньо-естетичну та ін. діяльність вихованців, створюють умови для зміни позиції особистості у системі відносин, її всебічного формування.

Знання вихованця повинно прийти до вихователя не у процесі байдужого його вивчення, а лише в процесі спільної з ним роботи і найактивнішої йому допомоги... (А. С Макаренко).

Отже, поняття "діагностика виховання" ширше, ніж поняття "вимірювання виховання". Вимірювання проводиться з метою констатації стану вихованості. У діагностиці ж оцінка вихованості є причиною більш глибокого вивчення протікання виховного процесу, визначення шляхів його удосконалення на основі знання про способи й умови взаємодії його компонентів.

Другою важливою особливістю діагностики є прогностичний характер її висновків. Прогноз потрібний для того, щоб внести необхідні корекції розвитку школяра: підсилити бажані і нейтралізувати небажані тенденції. У цьому розумінні діагностика є основою індивідуального підходу до вихованця. Проте, оскільки розрив між метою і досягнутими результатами спостерігається постійно, завдання діагностики вихованості актуальне для всіх вихованців. Ступінь вихованості колективу визначається на підставі своєрідного поєднання вихованості всіх його членів.

Третьою особливістю діагностики вихованості є те, що перевага в ній надається методам, які сприяють виявленню цілісної позиції особистості школяра. Вимірювання ж базується на узагальненні оцінок окремих актів поведінки вихованця. Будучи спрямованою на потреби організації виховного процесу, діагностика передбачає згорнуті рішення педагога і тому надає перевагу інтегративній діагностичній інформації. А це передбачає й інтегральну оцінку ступеня сформованості позиції особистості, а також її окремих позицій.

Критерій (від гр. kriterion) - ознака, на основі якої здійснюється оцінка, мірило. Критерії вихованості - це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості (колективу).

Критерії вихованості умовно поділяють на "тверді" і "м'які". До "твердих" критеріїв належать важливі статистичні дані, які в комплексі характеризують загальний стан вихованості молоді: кількість правопорушень і тенденції їх зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за скоєні злочини; кількість розлучень і сімей, які розпалися; темпи поширення пияцтва, наркоманії, куріння, проституції серед молоді та багато інших показників. У педагогіці ці критерії використовуються порівняно мало; упродовж десятиліть не прийнято було говорити про проблеми, які виявляються при використанні цих критеріїв.

Для характеристики шкільного виховання застосовуються "м'які" критерії, що допомагають педагогам одержати загальне уявлення про хід і результати виховного процесу.

У психолого-педагогічній літературі є чимало методик і програм діагностики вихованості, які звертаються до різних критеріїв. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи: 1) пов'язані з проявом результатів виховання у зовнішній формі - судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості (провідні якості особистості, основні відношення особистості, віддалений результат виховання, суспільна спрямованість, поведінка у проблемній ситуації та ін.) і 2) пов'язані з явищами, прихованими від очей вихователя - мотивами, переконаннями, планами, орієнтаціями.

Більшість з наявних методик і програм вивчення вихованості школяра громіздкі, недостатньо враховують реальні можливості класного керівника, фактор його часу. Педагог реально може здійснити обгрунтування мінімуму найбільш типових ознак, які характеризують вихованість учнів.

Особистість характеризується таким рівнем психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо управляти власною поведінкою і діяльністю (С.Л. Рубінштейн). Отже, вихованість особистості характеризується не сукупністю окремих якостей, а їх певною ієрархією, змодельованою відносно вектора "мотив - ціль": мотиви діяльності "цементують" загальну спрямованість особистості на суб'єктивну мету діяльності; осмислена мета виконує роль орієнтира у побудові програми дій; програма визначає модель діяльності, її етапи, засоби і способи вирішення тих чи інших завдань; ефективне виконання діяльності передбачає самоконтроль, самооцінку, корекцію, визначення цілі вищого рівня тощо.

Критеріями вихованості виступають такі інтегральні прояви особистості, як система цінностей (смислів), здатність включитися у відповідний вид діяльності, проявити цілеспрямованість, осмисленість, самостійність, творчу активність, відповідальність.

Кожен з визначених критеріїв тісно пов'язаний із суб'єктивною позицією особистості, її цілеспрямованою активністю. Тому визначені компоненти взаємодіють, утворюють цілісність.

У визначенні показників і ознак вихованості учня вихідними є: з одного боку, інтегральні прояви особистості, їх структура, з іншого – їх динаміка: "зона найближчого розвитку".

Оскільки суб'єктом діяльності вихованець стає в міру того, як розвиваються мотиви, цілі, здатність свідомо і самостійно будувати і творчо реалізувати програму дій, здійснювати самоконтроль, самооцінку, корекцію діяльності, суттєвою ознакою його вихованості є ступінь співвідношення регуляції і саморегуляції. Саме це співвідношення показує, які мотиви є домінуючими, як конкретизуються суб'єктивні цілі, як поєднуються знання, уміння, переконання, дії.

Таким чином, вихованість особистості учня є цілісним утворенням, яке має високий рівень сформованості змістового, структурного і динамічного компоненту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етапи, закономірності і принципи виховання	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.