Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Тваринний світ та його охорона

а) місце і роль тваринного світу в природі

Тваринний світ є важливою частиною біосфери нашої планети. Разом з рослинами тварини відіграють значну роль в міграції хімічних елементів, яка лежить в основі існуючих у природі взаємозв’язків.

На Землі існує більше 1,5 млн. видів тварин, 60-70% з них становлять безхребетні.

Кліматична, геологічна та ландшафтна різноманітність і велика територія України зумовлюють видове багатство тваринного світу. На її терені, включаючи акваторії Чорного і Азовського морів, живе близько 44 800 видів тварин.

Найбільше уваги приділяється зараз вивченню, охороні, відтворенню та раціональному використанню хребетних тварин, фауна яких представлена в Україні більш ніж 200 видами риб, 18 видами земноводних, 20 видами плазунів, близько як 400 видами птахів та 101 видом ссавців.

Тварини відіграють важливу роль у житті нашої планети та житті людини. Велике значення тварини мають у формуванні ландшафтів. За рахунок морських, переважно одноклітинних, тварин з твердим скелетом відбулося утворення осадових порід (крейди, вапняку та ін.), поклади яких займають велику територію на поверхні Землі. З діяльністю представників кишковопорожнинних тварин — коралових поліпів пов’язано виникнення в теплих морях чисельних коралових островів та коралових рифів, загальна площа яких дуже значна.

Велика роль належить тваринам в утворенні ґрунту. Існуючі у великій кількості ґрунтові дрібні круглі черви (нематоди), ґрунтові кліщі, дощові черви, личинки комах, різні ссавці та інші тварини розпушують ґрунт, сприяють аерації і проникненню вологи, збагачують органічними речовинами, підвищують родючість.

За участю тварин формується хімічний склад підземних і ґрунтових вод.

Тварини впливають на життя рослин. Одні з них є запилювачами рослин (багато видів комах, деякі птахи — колібрі, нектарниці, окремі види летючих мишей), інші — переносниками насіння (багато птахів і ссавців). Значна кількість рослин зовсім не може існувати без тварин, тому що без допомоги останніх вони не можуть запилюватися або поширюватися. Велика кількість рослиноїдних тварин з’їдають рослини, сприяючи цим покращенню рослинного покриву.

Таким чином, беручи участь у кругообігу речовин у природі, впливаючи на стан і розвиток інших її компонентів, тварини відіграють велику роль у підтриманні динамічної рівноваги в живій природі.

Життя тварин тісно пов’язане з життям рослин і тому зміни чисельності перших позначаються на загальному стані других. Різноманітні міжвидові відносини склалися і між тваринами, внаслідок чого вони всі знаходяться в залежності один від одного.

Все це говорить про велику роль, яку відіграють тварини в природних екосистемах.

Неоціненною є роль тварин у житті людини. Багато з них — важливе джерело харчування і сировина для промислового виробництва (сільськогосподарські тварини, риба, хутрові звірі, різноманітна дичина).

Фауна диких тварин є невичерпним джерелом для одомашнення. У наш час інтенсивно одомашнюються хутрові звірі (соболь, норка, лисиця та ін.), проводяться дослідження з приручення лося, страуса, білої куріпки, глухаря та ін. При виведенні нових порід і з метою поліпшення якості існуючих використовуються для схрещування їх близькі дикі родичі.

Багато тварин є продуцентами корисних речовин (мед, віск, шовк, лак, спермацет, зміїна та бджолина отрута та ін.), які знайшли широке застосування в народній та офіційній медицині.

Безхребетні тварини мають особливе значення як фільтратори для очищення води — вони вилучають частки органіки та дрібних організмів із води, тим самим очищаючи її (губки, коралові поліпи, сидячі поліпи, ракоподібні, молюски та ін.).

Багато видів тварин завдають шкоди сільському господарству, переносять збудників та викликають захворювання людини та сільськогосподарських тварин (найпростіші, гельмінти, комахи, гризуни та ін.). Водночас багато видів є винищувачами вказаних шкідників, в чому полягає їх велика користь.

Усім відоме естетичне значення тварин.

Тварини є об’єктами наукових досліджень, у тому числі медико-біологічних, використовуються як моделі в біоніці.

Оцінюючи значення окремих видів тварин для людини, слід відзначити, що абсолютно шкідливих, як і абсолютно корисних, тварин у природі немає. Значення кожного з них у природі різнобічне і часто суттєво змінюється залежно від його місцеперебування, сезону, чисельності та характеру господарської діяльності людини. Нейтральні або корисні види можуть стати шкідливими, а шкідливі — корисними.

Прикладів того, як тварини, що вважалися шкідливими, після ретельного вивчення їх біології і способу життя визнавалися, навпаки, дуже корисними. Тут можна сказати, зокрема, про хижаків, що є діючим фактором природного добору. Хижі тварини оздоровлюють популяції інших тварин, які є для них кормом. Регулюючи чисельність хижаків там, де їх багато і де вони завдають шкоди, слід турбуватися про охорону в місцях з їх низькою чисельністю.

Кожен вид має або може мати в майбутньому певне позитивне (пряме або опосередковане) значення для людини, і тому повне знищення якогось виду тварин недопустиме.

Переконливими є й слова відомого американського еколога Олдо Леопольда: "Зберігати кожний гвинтик, кожне коліщатко — ось перше правило тих, хто намагається розібратися в невідомій машині". Під машиною О. Леопольд розуміє складну структуру біосфери.

б) антропогенний вплив на тваринний світ

Тваринний світ відноситься до відновлюваних природних ресурсів. Однак для збереження їх здатності до відновлення потрібні конкретні, не порушені людиною, природні умови, де відновні процеси відбуваються з певною швидкістю. У наш час темпи витрачання відновлюваних ресурсів можуть бути такими, що не відповідають темпам їх відновлення. Надмірне витрачання відновлюваних ресурсів може призвести до їх виснаження. Прикладом може бути виснаження рибних ресурсів. Тривалий час існувала думка, що їх ресурси невичерпні. Сьогодення показало, що ця думка виявилася помилковою.

У документу, що має назву "Всесвітня стратегія охорони природи", разом з визначенням основних вимог щодо охорони природного навколишнього середовища, розглянуті основні фактори, які загрожують у наш час тваринам. До них належать руйнування або деградація місць існування; переексплуатація; вплив інтродукованих видів; втрата, скорочення або погіршення кормової бази; пряме знищення диких тварин.

Порушення та деградація місць існування спричиняє найбільш негативний вплив на всі групи тварин. Він загрожує 67% загальної кількості всіх рідкісних і зникаючих видів тварин. До цього фактору відносяться інтенсифікація ведення сільського господарства; вирубування лісів; будівництво меліоративних споруд та осушувальна меліорація; випалювання рослинності та антропогенні лісові пожежі; розширення забудови; природні явища.

Вирубування лісів, розорення степів, осушення боліт, спорудження водосховищ, каналів, прокладання автошляхів та залізниць, ліній електропередач, побудова міст, промислових об’єктів, розробка корисних копалин відкритим способом тощо докорінно змінюють екосистеми. Для тварин, що пристосовувалися до певних умов протягом тисячоліть, такі різкі зміни виявляються несприятливими, і вони або повністю зникають, або ж стають рідкісними.

Найчастіше зміни в екологічних системах відбуваються повільно, малопомітно, однак вплив їх на тваринний світ в кінцевому результаті значний.

Хімізація сільського господарства викликає зміну генетичних, фізіологічних, біохімічних та інших функцій живих організмів. Пестициди призводять до зменшення кількості тварин на великих територіях. Установлено, що кількість отрутохімікатів в організмі тварин збільшується по ланцюгу живлення. Слід також зазначити, що теплокровні тварини (ссавці, птахи) менш чутливі до пестицидів, ніж холоднокровні хребетні (риби, плазуни та земноводні).

Дуже страждають від пестицидів і корисні безхребетні тварини, зокрема, дощові черви, комахи-запилювачі та ін.

Забирання води для зрошення полів викликає загибель мальків риб. З поливних земель можуть зникнути сухолюбні тварини.

Відомі численні випадки загибелі тварин від сільськогосподарської техніки.

Різні дії — рибальство, обробка сільгоспугідь, заготівля дров, рекреаційне навантаження — розлякують тварин, особливо це небезпечно в період розмноження.

До серйозних екологічних наслідків призводить забруднення атмосферного повітря і водойм відходами промислового виробництва, стічними водами комунальних підприємств. Екологічним лихом для водної фауни стає забруднення морських екосистем нафтою і нафтопродуктами.

Величезна кількість тварин гине під колесами автомобілів на великих автомагістралях, загрозою для птахів є літаки та різні високі споруди, високовольтні лінії електропередач.

Спорудження гідротехнічних споруд ускладнює чи навіть зовсім унеможливлює існування багатьох видів цінних промислових риб, а також викликає інші негативні екологічні наслідки, які часто не враховуються під час проектування таких об’єктів.

Значної шкоди тваринам завдає їх пряме знищення.У результаті переслідування з боку людини були повністю знищені — лісові слони, стеллерова корова, тури, нелітаючі голуби — дронти, птах додо, безкрилі гагарки, лабрадорські гаги, європейські ібіси, мандрівні голуби та багато інших. Тепер вони є лише представниками сумного Чорного списку, опублікованого в 1973 р. МСОП. Тільки ссавців починаючи з 1600 року зникло 63 види і 55 підвидів. З 1980 року зникло 74 види птахів. Близько 90% зниклих видів тварин жили на островах. Вони не змогли вижити при вселенні інтродукованих людьми хижаків, нових видів рослин, захворювань і видів-конкурентів. На них полювали заради цінного м’яса, гарного пір’я, а місця перебування цих тварин необоротно змінювалися під антропогенним тиском.

Зникали тварини і з території України: кулан — у 17 столітті, тур — у 15, сайгак — у 19. Деякі види були остаточно знищені саме тут. Зокрема, кінь тарпан, колись значно поширений в Європі та Азії. Останнього тарпана в природі було вбито у 1879 р. за 35 км від Асканії-Нової, а один дожив до 1918 р. на кінному заводі у м. Миргород Полтавської області.

Зникнення видів вважається природним процесом, і за палеонтологічними даними середня швидкість цього процесу — один вид за століття. Але за останні 200 років швидкість зникнення видів зросла мінімум в 40 разів. У всіх життєвих форм масштаби вимирання в 100-1000 разів більше статистично очікуваних; ця швидкість зникнення видів прямо пов’язана з деструктивним впливом людства на природу Землі.

У різних частинах світу на межі повного зникнення перебувають багато видівбільше 1000: горила, білий ведмідь, азіатські носороги, лев, тигр, гепард, багато видів птахів та інших тварин. Чисельність деяких видів оцінюється всього лише в декілька сот пар особин. У деяких країнах, наприклад, кількість видів птахів, що знаходяться під загрозою зникнення, дуже велика. Це, в першу чергу, держави Америки і Південно-Східної Азії; три "країни-рекордсмени" — Бразилія (111 видів під загрозою зникнення), Індонезія (92 види) і Колумбія (79 видів). Особливо цінними в кількісному відношенні є атлантичні ліси на сході Бразилії, тоді як найбільша кількість видів птахів, яким загрожує повне зникнення, на одиницю площі відмічена на Філіппінах. 75% зникаючих видів птахів живуть у тропічних лісах. Взагалі на межі зникнення знаходиться майже чверть ссавців і восьма частина птахів (інформація лише про ті види, за якими ведеться спостереження).

Переексплуатація тваринних ресурсів виникає тоді, коли промисел перевищує їх здатність до відновлення. Щоб зникли тварини, не потрібне їх повне знищення. Достатньо порушити структуру популяції. Існує норма чисельності кожного виду, нижче якої він не може існувати.

Однією з форм скорочення видів є браконьєрство. Браконьєрство — це незаконне добування тварин, у тому числі риби. Форми браконьєрства можуть бути різними, найчастіше це добування риби забороненими засобами і знаряддями виловлювання. Формами браконьєрства є виловлювання риби в заборонених місцях, виловлювання нестатевозрілої риби та під час її розмноження (нересту); добування тварин, що занесені до Червоної книги України.

Соціальна небезпека браконьєрства дуже велика: воно завдає шкоди охороні природи і ресурсам промислових тварин, підриває процеси їх відтворення, знижує економічний потенціал мисливського і рибного господарств.

Зниження обсягів вилову риби в Україні пов’язане з багатьма факторами. Серед них можна виділити такі: перевилов риби, тобто виловлюється вона в більшій кількості, ніж відтворюється; забруднення водойм, що викликає зміну кисневого режиму, режиму живлення, отруєння та загибель риби; негативний вплив гідротехнічних споруд, який виявляється у зміні режиму стоку річок, розподілі біогенних речовин, у перекритті шляхів до місць нересту прохідних риб та ін.; обміління річок, погіршення умов життя риб, зниження рівня та підвищення засоленості води у внутрішніх морях.

У Чорному та Азовському морях негативно впливає на обсяги запасів планктоноїдних риб такий фактор, як надмірний розвиток їх трофічного конкурента — гребневика мнеопсіса.

в) охорона тваринного світу

З огляду на значення тваринного світу та вплив на нього антропогенного фактору особливої актуальності набувають питання охорони, відтворення та раціонального використання тваринного світу. З цією метою проводяться організаційно-господарські, біологічні, культурно-виховні заходи. Першочергового значення в охороні тваринного світу набувають заходи правового характеру, тобто законодавче регулювання.

Верховна Рада та Кабінет Міністрів України прийняли ряд законів, постанов, розпоряджень, спрямованих на посилення охорони тваринного світу та його представників, що належать до категорії рідкісних і зникаючих. Чинне законодавство певною мірою регулює охорону умов існування диких тварин, вимагаючи дотримання правил безпеки при використанні отрутохімікатів у сільському і лісовому господарстві, збереження чистоти водойм у місцях існування і масових зимівель птахів, забороняючи розорювання гнізд корисних птахів та знищення місць існування диких тварин. Встановлені певні вимоги по охороні лісових кормових угідь хутрових тварин.

Законодавчі акти визначають види і умови користування тваринним світом, шляхи його охорони. Законодавством передбачений державний облік тварин та їх використання і державний кадастр тваринного світу.

Згідно із законодавством дикі тварини є державною власністю і ставлення до них має бути дбайливим, використання — економним.

Законоположення визначає правовий режим полювання та систему організації мисливських господарств.

З метою охорони рідкісних і зникаючих видів тварин укладені міжнародні конвенції. Серед них можна назвати такі — Конвенція по захисту тюленів, що живуть у північних частинах Тихого океану (1930 p.), Конвенція по регулюванню китобійного промислу (1946 p.), Конвенція про судноплавство і рибальство на Дунаї (1948 p.), Конвенція про рибальство і охорону морських ресурсів (1958 p.), Договір про захист білого ведмедя (1973 p.), Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, які перебувають під загрозою зникнення (1973 р.) та ін.

Заходами охорони і раціонального використання тваринних ресурсів є створення мисливських, звірівницьких та рибних господарств, морської аквакультури.

Загальна площа мисливських угідь України становить 52 049 тис. га. Поряд з охороною мисливських тварин важливими заходами, що спрямовані на збільшення їх чисельності, є проведення біотехнічних заходів з покращання стану середовища перебування тварин, а також їх штучне розведення в неволі з подальшим розселенням у природних умовах. На території мисливських угідь проводиться підгодівля тварин, висівання кормових культур, створюються солонці, галечники та інші штучні гніздівлі.

Надзвичайне значення для охорони тваринного світу має виділення мисливських заказників, тобто ділянок угідь, де мисливство заборонено на певний строк на всі або окремі види тварин. Найважливішими мисливськими тваринами в Україні є лані, кабани, байбаки, фазани, качки, лисиці.

Відстрілювання, відловлювання та інші види добування і використання диких тварин регулюються різними законодавчими і нормативними актами. У повсякденній практиці основними документами є положення про мисливське господарство і правила та строки полювання. Ці положення і правила визначають як загальний правовий режим охорони тваринного світу, який є державною власністю, так і порядок використання ресурсів фауни — умови отримання права на добування звірів і птахів, терміни, способи і знаряддя полювання, а також відповідальність за порушення цих правил, у правилах передбачається також плановість і суворе нормування здобичі. Дозволяючи полювання лише в певні проміжки часу за рік, правила мають на меті недопущення надмірного добування диких тварин, а також їх охорону в періоди розмноження.

У зв’язку з різко вираженою сезонністю природних явищ тварини розмножуються лише в певні пори року. Очевидно, що полювання на них в період спарювання (гону), вагітності самок, вирощування молодняку недопустиме, бо може порушити нормальний хід розмноження і призвести до порушення відтворення поголів’я.

Полювання недоцільно проводити також і в той час, коли мисливські тварини дають низькоякісну, малоцінну продукцію (шкіру, м’ясо та ін.). Полювання на хутрових звірів, як правило, починається пізно восени, коли повністю дозріє їхнє зимове хутро, і триває до кінця зими, до появи перших ознак весняного линяння. Полювання на більшість копитних дозволяється восени або на початку зими, коли підросте молодняк. Полювання на пернату дичину, як правило, починається в серпні і триває на перелітних видів птахів до їх відлітання на південь, а на осілі види — до кінця зими. Іноді дозволяється весняне полювання на самців водних птахів.

Терміни полювання на різні види мисливських тварин установлюються органами мисливської інспекції.

З метою запобігання перепромислу ряду особливо цінних мисливських тварин полювання на них проводиться тільки за особливими дозволами — ліцензіями, які видаються органами Державної мисливської інспекції. Кількість ліцензій, що видаються, залежить від запасів даної тварини в тій чи іншій області, які визначаються спеціальним обліком чисельності тварин.

В мисливських господарствах нерідко встановлюється для кожного мисливця норма добування різних тварин за одне полювання, за один день полювання чи за весь мисливський сезон. За недотримання правил полювання, браконьєрство винні притягуються до відповідальності. Форми відповідальності і види стягнень відрізняються залежно від ступеня громадської небезпеки і шкідливості тих чи інших видів браконьєрства.

Охорона і використання рибних запасів також регулюється положенням і правилами рибальства, розробленими відповідно до місцевих умов, їх дотримання є обов’язковим як для підприємств, що ведуть промислове виловлювання риби, так і для громадян, що займаються любительською риболовлею.

Особливе місце в правилах займає питання про допустимість тих чи інших видів лову. Заборонено, наприклад, застосування дрібносітчастих неводів для лову тюльки, бо це може негативно позначитися на молоді інших цінних промислових риб.

Положення і правила рибальства забороняють добування риби біля гребель і шлюзів — ближче, ніж за 500 м, та між устоями мостів.

Забороняється також добування риби способами і знаряддями, що завдають значної шкоди: вибуховими і отруйними речовинами, острогою, вогнепальною зброєю, шляхом обладнання запруд та ін.

Забороняється забруднювати водойми і їх береги, самовільно проводити днопоглиблювальні і вибухові роботи.

Любительський лов вудкою дозволяється в усіх місцях, крім заповідних, та тих водойм, де риба розводиться штучно. Застосування інших знарядь любительського лову допускається з великими обмеженнями. Суворе дотримання законів і правил забезпечує охорону рибних запасів та їх раціональне і бережне використання, порушення ж завдають збитків і переслідуються за законом. Контроль за дотриманням законодавства здійснюється спеціальними органами рибоохорони та державними і громадськими інспекціями з охорони природи.

Виловлювання риби в більшості водойм припиняється на час нересту.

Порушення законів і правил охорони рибних запасів тягне за собою карну, адміністративну, дисциплінарну, а крім того, як правило, і матеріальну відповідальність.

Закони про охорону природи передбачають здійснення заходів щодо подальшого збагачення і якісного удосконалення фауни нашої країни. Ці заходи спрямовані, з одного боку, на збільшення різноманіття і підвищення чисельності корисних диких тварин, а з іншого — на скорочення популяцій організмів, які завдають шкоди народному господарству.

З таких робіт найбільше значення мають інтродукція завезення, випускання і пристосування тварин до нових умов існування. Інтродукція пов’язана з акліматизацією виникненням певних фізіологічних і морфологічних особливостей, які дозволяють організмам виживати і давати потомство в нових умовах існування.

Організми пристосовуються до кліматичних, фізико-хімічних і ґрунтових умов нового для них середовища, а також до біотичних факторів, тобто до рослин і тварин нового біоценозу, які служать їжею або є конкурентами, паразитами чи хижаками по відношенню до даного виду.

Широкі програми завезення і акліматизації були здійснені для багатьох видів хутрових звірів, промислових риб, природних паразитів і хижаків, що є ворогами шкідників сільського і лісового господарства.

Інтродукція нових видів може спричинити витіснення аборигенних видів, навіть до їх повного зникнення. Інтродуковані види можуть змінювати свою екологію, фенологію, спадковість, ставати шкідниками, переносниками збудників хвороб, давати потворні гібриди з місцевими формами. Боротися з такими видами буває іноді дуже важко. Тому інтродукцію слід проводити дуже обдумано, на суворо науковій основі. Особливо обережно треба підходити до інтродукції видів, нових для вітчизняної фауни. Рибні і мисливські господарства повинні орієнтуватися на внутрішньогосподарське і міжобласне розселення тварин, а в окремих випадках — на їх реінтродукцію.

Реінтродукція процес завезення і випуску диких тварин в райони колишнього ареалу. Зокрема, так були відновлені популяції соболів, бобрів, зубрів, кабанів, фазанів.

Ефективним є розселеннядеяких видів промислових тварин з метою розширення областей їх поширення. Останній захід пов’язаний з тим, що за межами їх ареалів є значні території, екологічні умови яких повністю підходять для існування. Перешкоди на шляхах розселення не давали змоги даним організмам проникнути на ці території. Якщо цих тварин завезти на них, то вони зможуть не тільки вижити в нових для них районах, але й добре прижитися в них і розмножуватися.

Збільшення ресурсів фауни можна досягнути і шляхом підвищення щільності заселення тваринами місць існування. Це здійснюється застосуванням різних біотехнічних заходів, спрямованих на поліпшення кормових і захисних умов місць існування даних тварин. Так, при вирубках лісу бажано залишати окремі дуплисті дерева, купи підліску, зарості кущів та високу траву. На місці вирубаного лісу слід влаштовувати ремізи — ділянки, засаджені деревами і кущами, які створюють захисні укриття для лісових тварин. Ремізи слід розміщати також у степових місцях — в яругах і балках, серед полезахисних лісових смуг, у заплавах річок і струмків.

Треба строго охороняти нори борсуків і лисиць (там, де вони корисні), тхорів та інших хутрових звірів. Для копитних тварин рекомендується будувати різні навіси, де б вони могли ховатися в погану погоду. Для водних птахів по берегах водойм розставляють штучні гніздища — ящики, дуплянки, корзини, маленькі будиночки та інші укриття. Для збільшення чисельності дрібних комахоїдних птахів розвішують дуплянки, синичники, шпаківні та ін. Поліпшення кормових умов місць існування багатьох тварин сприяє різкому збільшенню їх чисельності. Створення надійної кормової бази запобігає далеким міграціям (які часто приводять до загибелі) тварин, зміцнює їх стійкість до різних захворювань. Кормові ресурси тварин можуть бути значно збагачені шляхом проведення таких біотехнічних заходів: висаджування кормових рослин для покращання живлення рослиноїдних тварин; внесення добрив і обробіток ґрунту на ділянках з кормовими рослинами; збільшення чисельності різних тварин, які є їжею для корисних хижаків; підгодівля корисних тварин у період нестачі природних кормів; забезпечення тварин необхідними їм мікроелементами й вітамінами.

В організованих мисливських і рибоводних господарствах проводять суворо організовану, науково обґрунтовану боротьбу з хижаками промислових тварин.

Для профілактики різних захворювань диких тварин проводять відстрілювання дуже хворих і сильно травмованих тварин, прибирають трупи загиблих тварин, прибирають гній у місцях скупчення копитних біля годівниць і під наметами, очищують місця водопою. З кормом тваринам дають різні запобіжні вакцини, глистогінні препарати.

Для поліпшення умов існування цінних у господарському відношенні водних організмів проводять біологічну меліорацію водойм — штучне підвищення біологічної і господарської продуктивності водних угідь. Біологічна меліорація включає заходи, спрямовані на поліпшення умов розмноження риби, збереження і покращання природних та обладнання штучних нерестилищ, створення штучних гнізд для водоплавних птахів і хутрових звірів, насадження кормових і захисних рослин — очерету, рогозу та ін.

Важливим аспектом охорони тварин є морська аквакультура — система заходів по штучному розведенню в морях різних харчових і технічних рослин та тварин. Існуючі морські господарства спеціалізуються на вирощуванні мідій, устриць, морських гребінців, трепангів, креветок, лососевих риб, кефалі та ін. Аквакультура дає 98% усіх устриць, що зараз добуваються, 84% мідій, 30% морських гребінців.

З метою охорони рідкісних і зникаючих видів тварин їх заносять до Червоних книг (міжнародної та регіональних). З 1991 р. ведеться Європейський Червоний список тварин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі.

Четверте видання Червоної книги МСОП містило на своїх сторінках 226 видів і 79 підвидів ссавців, 181 вид і 77 підвидів птахів, 77 видів і 21 підвид плазунів, 35 видів і 5 підвидів земноводних, 168 видів і 25 підвидів прісноводних риб.

Перше видання Червоної книги Української РСР (1980 р.) містило 85 видів (підвидів) тварин: ссавці — 29; птахи — 28; плазуни — 6; земноводні — 4; комахи — 18.

Друге видання Червоної книги України (1994 р.) містить 382 види (підвиди) тварин: гідроїдні поліпи — 2; круглі черви —2; кільчасті черви — 7; ракоподібні — 26; павукоподібні — 2; комахи — 173; молюски — 12; круглороті — 2; риби — 32; земноводні — 5; плазуни 8; птахи 67; ссавці — 41.

Для збереження генофонду рідкісних та зникаючих рослин і тварин створюються природно-заповідні території — заповідники, заказники та ін. Вони є природними полігонами для проведення наукових досліджень, які спрямовані на вивчення біолого-екологічних особливостей раритетних видів і розробки шляхів їх збереження.

Як показує досвід, значну роботу з охорони тваринного світу виконують зоопарки, спеціалізовані розплідники, акваріуми та океанаріуми. Усвідомлюючи винятковість свого завдання, багато зоопарків об’єднуються у всесвітню мережу, яка вже зараз налічує близько 1000 зоопарків. Сполучними ланками, що забезпечують координацію роботи та управління цими зоопарками, є міжнародні організації, такі, як Всесвітня організація зоопарків, Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, Всесвітній фонд дикої природи та ін. Зоологічним статутом зоопарків є "Стратегія охорони природи в зоопарках світу", у ньому визначаються обов’язки і можливості зоопарків та акваріумів у збереженні біо-різноманіття світової фауни.

4. Природно-заповідні території та Червона книга в системі збереження біологічного різноманіття:

а) природно-заповідна справа в Україні

До складу природно-заповідних територій входять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього середовища.

Увесь цей природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання і розглядається як складова частина світової системи природних територій і об’єктів, що перебувають під особливою охороною,

Заповідна справа — це пріоритет сучасної природоохоронної політики держави. Концепція розвитку заповідної справи передбачає розвиток та вдосконалення мережі природно-заповідних територій, системи керування ними та зростання їх суспільного значення для розвитку держави. Важливе значення має розробка і впровадження ефективного економічного механізму функціонування системи природно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо) та впровадження єдиного порядку формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження і розвиток природно-заповідного фонду. В основі природно-заповідної справи лежать такі принципи:

- створення в заповідниках як своєрідних "еталонах" природи умов, необхідних для збереження і розвитку всіх видів тварин і рослин;

- підтримання екологічної рівноваги ландшафтів шляхом охорони природних екосистем;

- можливість вивчати еволюцію природних екосистем як у регіональному, так і в більш широкому біогеографічному плані; вирішувати багато аутекологічних і синекологічних питань;

- мережа природно-заповідних об’єктів повинна відображати широтно-меридіанні, а в гірських регіонах — висотні закономірності поширення екосистем;

- включення в сферу діяльності заповідників соціально-економічних питань, пов’язаних із задоволенням рекреаційних, краєзнавчих та інших потреб населення. Природно-заповідні території відіграють неоціненну роль в екологічному вихованні, освіті та в формуванні екологічного світогляду у широких верств населення та підростаючого покоління.

Відносини у галузі охорони, відтворення і використання природно-заповідного фонду регулюються Законом "Про природно-заповідний фонд України" (прийнятий 16 червня 1992 р.) та державною Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні (затверджена 22 вересня 1994 p.)- Закон визначає правові основи організації, охорони, використання територій та об’єктів фонду. Основна мета Програми — забезпечити збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду, гарантувати обґрунтований розвиток заповідної справи на період до 2005 року.

Для керування заповідною справою створено Головне управління національних парків і заповідної справи при Міністерстві природних ресурсів. У листопаді 1997 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про вдосконалення державного керування заповідною справою. Крім цього, прийнято ряд постанов Верховної Ради, уряду, ведеться інтеграція з країнами Європи — здебільшого з метою забезпечення дії в Україні міжнародних конвенцій.

Першочерговими і головними завданнями розвитку заповідної справи на найближчі роки визначені такі завдання:

- довести площі об’єктів природно-заповідного фонду до 5, а в окремих регіонах — до 10 відсотків площі України чи відповідного регіону;

- підвищити флористичну, ценотичну, фауністичну та ландшафтну репрезентативність природно-заповідного фонду. Ця проблема набуває нині особливого значення у зв’язку з необхідністю збереження всіх компонентів екосистем, а не лише рідкісних. Зберегти все багатство різних типів природного різноманіття на перших порах можна через механізм удосконалення класифікації категорій природно-заповідного фонду, потім її запровадження, що є основою репрезентативної мережі природно-заповідних територій;

- активізувати роботу по створенню у прикордонних місцевостях міждержавних природно-заповідних територій. Питання формування транскордонних природно-заповідних територій є особливо актуальним, оскільки саме в цих місцях ще концентруються великі простори малозмінених лісових масивів, лук, водно-болотних угідь. За Севільською стратегією кожна країна, у тому числі й наша, повинна забезпечити створення біогеографічної мережі біосферних заповідників. Усі вони потребують підвищення ступеня репрезентативності по відношенню до регіону, який представляють:

- створити Державний кадастр природно-заповідного фонду України;

- розробити Національний план дій по збереженню та раціональному використанню водно-болотних угідь;

- удосконалити систему державного управління, насамперед, заповідниками та національними природними парками;

- удосконалити існуючу класифікацію територій природно-заповідного фонду;

- розробити та впровадити ефективний економічний механізм функціонування системи територій природно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо);

- впровадити єдиний порядок формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження та розвиток природно-заповідного фонду України.

б) природно-заповідний фонд України

Після розбудови завершеної мережі природно-заповідних територій постає інша проблема — формування своєї національної екомережі. Як і вся природоохоронна громадськість Європи, Україна також розпочала на державному рівні закладати перші підвалини її формування. Це зовсім новий напрям діяльності, хоча такі ідеї висловлювалися вченими вже давно.

Панєвропейська екомережа (ECONET) — це нова політика в охороні природи. Вона була започаткована в Нідерландах і зараз набуває значного розвитку. Вона розглядається як основний напрямок реалізації стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. ECONET націлена на інтеграцію територій, що охороняються, і тих, де збереглася природна рослинність, у різних країнах Європи в єдину систему, яка б забезпечила функціонування, збереження і відтворення всього біорізноманіття. З цією метою були розроблені міжнародні критерії і стандарти (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2001). їх було затверджено на конференції міністрів навколишнього середовища країн Європи в Софії (Болгарія) у 1995 р. Програма створення екомережі для Європи була розроблена в 1999 р., а в 2005 р. планується її завершення. Для України така програма була розроблена в 1998 p., a 28 вересня 2000 р. прийнятий Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2005 роки".

В багатьох європейських країнах (Нідерланди, Бельгія, Польща та ін.) така екомережа вже розроблена. Подібні роботи вже здійснені в Литві та Естонії. З 1980 р. розв’язанням відповідних проблем займаються Чехія і Словаччина.

Основним каркасом екомережі буде існуюча мережа природно-заповідного фонду, але вже доповнена новими елементами. Зокрема, до неї залучатимуться інші природні території, що охороняються, та перспективні для заповідання, які будуть з’єднуватися природними екокоридорами, що забезпечить безперервний біоенергетичний та генетичний обмін у межах природного середовища. Буферні зони будуть сприяти зміцненню мережі та її захисту від зовнішніх негативних факторів. Визначатимуться й охоронятимуться центри біорізноманіття, ареали раритетності, міграційні шляхи тощо. Головна мета екомережі — зберегти весь комплекс екосистем, середовищ існування видів та їх генетичної різноманітності, не допустити подальшої фрагментації рослинного покриву, забезпечити достатній простір природних середовищ для збереження видів, створити сприятливі умови для вільного розселення і міграції видів флори та фауни, забезпечити відновлення компонентів ключових екосистем та екологічну стабільність ландшафтів України, що є запорукою стабільності людського життя.

Території та об’єкти природно-заповідного фонду класифікуються за такими основними категоріями.

Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і передаються заповідникам.

Біосферні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення спонтанних та глобально-антропогенних змін, що відбуваються в біосфері.

Території природних і біосферних заповідників підлягають особливій охороні.

У грудні 1984 р. рішенням ЮНЕСКО до світової глобальної мережі біосферних територій, що охороняються, було включено два найстаріших заповідники України — Асканію-Нову та Чорноморський.

Заповідники є найвищими формами охорони природних територій. З одного боку, вони є "еталонами" незайманої природи, а з іншого — це природні лабораторії, в яких проводяться різноманітні комплексні наукові дослідження з вивчення природи. Тут вирішуються наукові проблеми охорони і відтворення природних ресурсів, їх обліку, ведеться пошук засобів їх поліпшення і раціонального використання.

Національні природні парки — природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-куль-турну, наукову, освітню та естетичну цінність.

У більшості країн світу основною категорією природно-заповідних ділянок природи є національні парки. Перший у світі національний парк був створений в 1872 р. у верхів’ях річки Йеллоустоун в СІЛА, потім вони були створені в Канаді, Африці, Австралії, Новій Зеландії. Зараз їх у світі нараховується більше 2300.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами в національних парках вилучаються з господарського використання і передаються національним паркам. Охорона природи в них поєднується з науковою роботою та організацією відпочинку населення і туризмом. Використання природних ресурсів у національних парках обмежене.

Регіональні ландшафтні парки — природоохоронні, рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. Охорона природи в них має підпорядковане значення.

Заказники — природні території, створені з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

Заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Пам’ятки природи — окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення. Цей статус надається природним об’єктам з метою збереження їх у природному стані. Термін "пам’ятки природи" ввів відомий німецький дослідник природи Олександр Гумбольдт.

Оголошення пам’яток природи проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників чи користувачів.

Пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Пам’ятки природи існують у багатьох країнах світу і розміри їх сильно варіюють — від кількох гектарів до десятків тисяч. Так, пам’ятка природи "Ущелина динозаврів" в СИТА займає площу 82 тис. га. У Росії відомо близько 9 тис. пам’яток природи.

Заповідні урочища — лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Оголошення заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок та інших природних об’єктів у їх власників чи користувачів.

Ботанічні сади — створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам.

Дендрологічні парки — створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам.

Зоологічні парки — створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ розведення диких тварин у неволі.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам.

Парки — пам’ятки садово-паркового мистецтва — цей статус надається найбільш визначним та цінним зразкам паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Оголошення парків пам’ятками садово-паркового мистецтва проводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників чи користувачів.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні і зоологічні сади, дендрологічні парки та парки — пам’ятники садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Природно-заповідний фонд України займає трохи більше 4% території країни. При цьому частка природних заповідників складає 6,4% , біосферних заповідників — 9,1%, а національних парків — 23,9% цього фонду.

Наша держава здійснює заходи, спрямовані на підтримання Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення (02.02.1973 р., м. Рамсар, Іран). Україна стала 118 країною, яка ратифікувала цю Конвенцію, і 8 лютого 1999 р. Кабінет Міністрів затвердив Положення про водно-болотні угіддя.

Водно-болотні угіддя — це райони боліт, драговин, торфовищ та різних водойм: природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує 6 м і які є місцем існування мігруючих птахів, водно-болотної флори і фауни.

Зараз до Міжнародного переліку водно-болотних угідь занесено понад 1 тис. одиниць загальною площею близько 750 тис. км2. До 2005 р. їх кількість заплановано збільшити вдвічі. В Україні "Рамсарський список" природних об’єктів, пов’язаних з водно-болотними угіддями, збільшився до 22 одиниць загальною площею 650 тис. га.

Розташовані вони в основному на узбережжі Чорного і Азовського морів.

в) Червона книга, її роль в збереженні біологічного різноманіття

Червоні книги — офіційні документи неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, які містять систематизовані відомості про рослини і тварин світу чи окремих регіонів, стан яких викликає стурбованість за їх майбутнє. Червоні книги —своєрідні програми збереження і збільшення чисельності видів рослин і тварин, яким загрожує небезпека зникнення.

Міжнародний Союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), створений у 1948 p., організував Комісію з рідкісних і зникаючих видів, до якої ввійшли видатні вчені з багатьох країн. З 1948 по 1954 р. Комісія склала перелік видів диких тварин, що знаходилися на межі зникнення, а потім почала роботу над

Червоною книгою фактів ("Red data book"), яка вийшла в 1966 р. До неї ввійшло 211 видій і підвидів ссавців і 312 видів і підвидів птахів. Книга була видана у вигляді перекидного календаря із замінюваними сторінками. Кожному виду був виділений окремий листок, причому книга була надрукована па папері червоного кольору — кольору застереження. З цього часу в усьому світі стали видавати подібні переліки зникаючих видів, хоча папір для них тепер використовується звичайний і червоною буває тільки оправа.

До четвертого видання Червоної книги (1979 р.) було включено 321 вид і підвид ссавців, 485 — птахів, 41 — земноводних, 141 — плазунів, 144 — риб, а також рідкісні, зникаючі і ендемічні види рослин. Зараз виходять окремі томи п’ятого видання.

З 1991 р. виходить Європейський Червоний список тварин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі. Крім цього, видаються Червоні книги і Червоні листки окремих держав. Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. затверджено Положення про Червону книгу України, яка є основним державним документом з питань охорони тваринного і рослинного світу. Вона містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково-обґрунтованого відтворення. До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, у межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони і знаходяться під загрозою зникнення.

До першого видання Червоної книги Української РСР (1980) було включено 85 видів і підвидів тварин та 151 вид судинних рослин.

В останньому виданні Червоної книги України в томі "Тваринний світ" (1994) міститься 382 види і підвиди тварин, до тому "Рослинний світ" (1996) включено 541 вид, підвид, різновидність і форму вищих рослин.

Для забезпечення диференційованого підходу до визначення черговості застосування охоронних заходів усі рідкісні і зникаючі види живих організмів поділені на сім категорій, визначених на основі шкали, запропонованої в Червоній книзі МСОП:

0 категорія (зниклі) — види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація щодо існування їх у дикій природі;

1 категорія (зникаючі) — види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме далі згубна дія факторів, що впливають на їх стан;

II категорія (вразливі) — види, які в найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії "зникаючих", якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;

III категорія (рідкісні) види, популяції яких є невеликими і які в даний час не відносяться до категорії "зникаючих" чи "вразливих", хоча їм і загрожує небезпека;

IV категорія (невизначені) — види, про які відомо, що вони відносяться до категорії "зникаючих", "вразливих" чи "рідкісних", однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони відносяться, відсутня;

V категорія (недостатньо відомі) — види, які можна було б віднести до однієї з вищеназваних категорій, однак через відсутність повної достовірної інформації питання залишається невизначеним;

VI категорія (відновлені) — види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

З метою охорони рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань в 1997 р. створена Зелена книга України.

Цим законодавчим актом передбачено, що Зелена книга України є підставою для розробки заходів щодо охорони та невиснажливого використання природних рослинних ресурсів. Працює Національна комісія з питань Зеленої книги України.

Усі названі заходи є одним з найважливіших кроків охорони живої природи для нинішніх і прийдешніх поколінь.

 


Таблиця 15.2. Національні природні парки України (за станом на 1999 р.)

Назва Місцезнаходження Рік заснування Площа, га
Карпатський Івано-Франківська обл., смт. Яремна
Шацький Волинська обл., Любомльський р-н, смт. Шацьк
"Синевир" Закарпатська обл., Міжгірський р-н, смт. Синевир
Азово-Сиваський Херсонська обл., м. Генічеськ
"Вижницький" Чернівецька обл., Вижницький р-н, смт. Берегомет 7 928,4
"Подільські Товтри" Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський 261 316
"Святі гори" Донецька обл., м. Слов’яногірськ
Яворі вський Львівська обл., Яворівський р-н, смт. Івано-Франкове 7 078,6
Деснянсько-Старогутський Сумська обл., м. Середина-Буда 16215,1
"Соколівські Бескиди" Львівська обл., м. Соколе
Ужанський Закарпатська обл., смт. Велике Березне 14 906,6

 

 


Читайте також:

  1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  2. VI. ОХОРОНА ФЛОРИ І ФАУНИ
  3. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
  4. Блок 4. Умови та охорона праці.
  5. Глобальна біосферна і екологічна криза та охорона довкілля
  6. Джерела, масштаби і наслідки забруднення атмосфери. Охорона атмосфери від забруднення.
  7. До теми 9: Правова охорона навколишнього природного середовища в містах і інших населених пунктах, у промисловості, енергетиці, на транспорті й у сільському господарстві.
  8. КОНВОЮВАННЯ ДО СУДІВ. ОХОРОНА КОНВОЙОВАНИХ У СУДОВІЙ УСТАНОВІ І ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ
  9. Лекція 4 Правова охорона земель
  10. Лекція 5. Правова охорона винаходів і корисних моделей.
  11. Лекція 5.Правова охорона винаходів і корисних моделей.
  12. Мета та завдання курсу «Охорона праці».




Переглядів: 4944

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття про біологічне різноманіття | Правовий статус та юрисдикція Економічного суду СНД

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.052 сек.