Роль активності і власної діяльності у психічному розвитку.

ІІІ. Пояснення нового матеріалу

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. - 4-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 1999, гл. І § 1, ІІ § 2 ст 79-80

3. Савчин М.В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навч. посіб. — К.: Академвидав, 2005, Р.1.3., 2.1.

4. Костюк Г.С. Вікова психологія Навч. пос. – К.: Радянська школа, 1976. ст. 90-105

Завдання студентам для самостійної роботи

Опрацювати Базову програму розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» - виписати принципи побудови програми (активності, природовідповідності, ампліфікації, індивідуального підходу) ст. 10-12
Хід проведення заняття

І. Організація студентів: ознайомлення з темою, метою та планом заняття.

Формування нових психічних якостей залежить не тільки від зовнішніх умов, а й від активності дитини, включення її в діяльність. Зовнішня діяльність під керівництвом дорослого зумовлює зміни у внутрішній (ідеальній) психічній діяльності. Тому навчання має здійснюватися в сенситивні періоди для розвитку психічних функцій, враховувати рівень та особливості досягнутого психічного розвитку.
С. Л. Рубінштейн намагався, не моралізуючи, дати ясний аналіз природи людини та її ставлення до інших людей. Згідно з його поглядами, природі людини властиво не страдальний початок, а активне дієве ставлення до дійсності. «Розкриття цього відношення людини до світу можливо через об'єктивну ха рактеристики людського способу існування у світі як свідомої і чинної істоти, і в спогляданні, в пізнанні, в любові здатної поставитися до світу і іншій людині у відповідності з тим, якою вона є насправді, відповідно до її сущності і тим адекватніше відповідно її суті змінити і перетворити її своєю дією. Звідси людська відповідальність за серйозне і все втрачене ».

При обговоренні активності особистості слід звернути увагу на її мотивацію й самооцінку. Свого часу К. А. Абульханова-Славська виділила типи особистостей, активність яких залежить від того, з яких позицій здійснюється самооцінка. Такий підхід дає можливість досліджувати діалектику багатопланових співвідношеннь, спираючись на психологію особистості, і разом з тим не нехтувати формами її суспільної обумовленості.

У свою чергу, А. М. Леонтьєв вважав правомірним «обернути вихідну тезу» С. Л. Рубінштейна щодо співвідношення зовнішнього і внутрішнього в детермінації поведінки людини. Він писав:

«Внутрішнє (суб'єкт) діє через зовнішнє і цим сам себезмінює». По суті, А. Н. Леонтьєв не протистояв ідеям С. Л. Рубінштейна, а пропонував свій варіант визначення активності людини. У контексті суджень А. Н. Леонтьєва активність визнаєтся тим особистісним сенсом, який пов'язує людину з реальністю самого її життя в цьому світі, з її мотивами.

Ефективно впливати на оточуючих може не тільки істинна особистість. Людина, безособова для інших людей, людина, чия присутність або відсутність не змінює стиль життя інших, не збагачує і не знедолює їх, по суті своїй обезлічена. Справжня особистість має специфічну активність,- вона заворожуюче впливає на інших, люди хочуть слідувати за нею в своєму розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція №6	\|	Провідна діяльність та формування психічних процесів, особистісних новоутворень та інших видів діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.037 сек.