Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 8 державне управління підприємництвом

Історія свідчіть, що підприємництво розвивається лише тоді, коли держава створює відповідні умови. На державні органи покладається найважливіша функція – регулювання економіки та управління нею. Причому постає питання про те, що регулювання підприємницькою діяльністю повинно бути збалансованим.

Отже, державне регулювання підприємницької діяльності - це комплекс заходів держави, спрямованих накоординування та узгодження діяльності підприємницьких структур з метою досягнення загального макроекономічного розвитку та задоволення суспільних потреб.

Держава і ринок постійно взаємодіють, що і визначає подальший розвиток економічних процесів. Кількість регулятивних функцій, які виконують держава і ринок, може змінюватись. Це залежить від рівня розвитку продуктивних сил країни, її політичної орієнтації, особливостей історичного етапу, соціальної структури, національної специфіки. Активізація державного регулювання економіки забезпечується використанням низки основних принципів: узгодженням фундаментальних і поточних завдань, оволодінням механізмами реалізації цілей. Ефективність управління такою складною системою, як економіка, залежить не тільки від правильного дотримання міри централізації і децентралізації. Відстань між народом і владою – фундаментальна причина нездатності останньої виконувати свої суспільні та економічні функції. Найчастіше (і цілком обґрунтовано) у виникненні такого розриву звинувачують саму владу.

Світова економічна наука виробила три способи регулювання ринку: ринкове саморегулювання, тотальне і часткове регулювання економіки.

Класична ринкова економіка характеризується механізмом ринкового саморегулювання. Він функціонує на основі взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. Економіка народного господарства при цьому регулюється "незримою рукою" і спрямовується до кращого результату, збалансування інтересів товаровиробника і держави.

Якщо конкуренція серед товаровиробників зростає, то попит зменшується порівняно з пропозицією. В результаті діяльності великої кількості виробників зростає обсяг продукції (послуг), знижується їхня ринкова ціна, що призводить до зменшення кількості товаровиробників і продукції. І навпаки, якщо конкуренція незначна, то попит перевищує пропозицію, в результаті чого підвищується ринкова ціна, виробництво стає економічно доцільним і розширюється.

Суть тотального регулювання економіки полягає в тому, що Держава координує господарство в масштабах всієї країни через Державний план. Держава в обов'язковому порядку вказує кожному товаровиробникові програму дій - скільки і чого виробляти, скільки, де і за якою ціною реалізувати продукцію, в централізованому порядку забезпечує ресурсами, здійснює фінансову підтримку, якщо є потреба, не допускає ініціативи і самостійності. В основі цього способу регулювання економіки лежить абсолютизація державної форми власності, специфічна концепція державного управління, необґрунтовано підвищена економічна роль держави, недопущення конкуренції.

Такий спосіб регулювання економіки був характерний для колишнього СРСР і більшості країн Східної Європи. На перший погляд система господарювання за єдиним народногосподарським планом повинна була бути зручною і забезпечувати ефективність суспільного виробництва. Однак практика господарювання за більш ніж 70-річний період показала недосконалість цього способу регулювання економіки. Недосконалість виявлялася передусім у жорсткому плануванні, яке не передбачало оперативного реагування на суспільні потреби, не сприяло пошукові нових видів продукції і саморозвитку. До того ж механізм директивного планування через великі масштаби виробництва та недостатню методологічну обґрунтованість перетворився у механізм відтворення диспропорцій, що призвело до зростання запасів товарно-матеріальних цінностей, активної частини фондів, зменшення фондовіддачі, дефіциту товарів і послуг.

Класична вільна ринкова економіка вичерпала себе в період економічної кризи 30-х pp., коли стала очевидною потреба в пошуку додаткових регуляторів ринку, управління якими повинна здійснювати держава.

Суть часткового, м'якого регулювання економіки, характерного нині для більшості країн світу, полягає в тому, що держава шляхом застосування правових, адміністративних та економічних важелів регулює поведінку товаровиробника, визначає перспективи розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу роль щодо реалізації довготривалих програм розвитку.

Основними функціями державного регулювання економіки є:

Ø регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

Ø регулювання зовнішньоекономічних відносин;

Ø розроблення і регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики;

Ø захист внутрішнього товаровиробника і пріоритетних виробництв;

Ø розроблення і регулювання регіональної політики;

Ø соціальний захист населення;

Ø захист особи, інтересів товаровиробника і держави;

Ø утримання і забезпечення ефективної роботи органів державної влади.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

Ø податкову й фінансово-кредитну політику, в тому числі встановлення ставок податків і процентів із державних кредитів, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій;

Ø державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

Ø науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

Ø договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Постійно ведеться пошук напрямів удосконалення взаємовідносин між державою та товаровиробниками, і залежно від багатьох факторів спостерігається послаблення або посилення державного втручання. В нинішніх умовах господарювання держава вже не тільки визначає загальні правила і рамки функціонування ринкової економіки, а й сама доповнює ринковий механізм.

Об'єктивні причини необхідності державного регулювання такі:

Ø наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;

Ø недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;

Ø повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків - робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;

Ø забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;

Ø сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища існування народів;

Ø підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; здійснення цінової політики; - кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом.

Ø розв'язання питань міжнародної політики і співпраці.

Функції державного регулювання економіки залежать від соціально-економічного і політичного рівня розвитку держави, компетенції органів державного регулювання, рівня розвитку ринкового господарства, моделі розвитку національної економіки.

Практика державного регулювання підприємницької діяльності передбачає застосування правових, адміністративних та економічних методів. Під методами розуміють засоби впливу держави на сферу підприємництва з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до прийнятої національної економічної політики.

Правові методи регулювання - це діяльність органів державної влади й управління щодо встановлення та контролю за дотриманням обов'язкових юридичних правил поведінки суб'єктів права.

Ефект правових методів регулювання ринку знижується у зв'язку з протиріччями між прийнятими законами, постановами і рішеннями, які приймаються урядом та органами виконавчої влади на місцях. Низьким залишається і рівень виконання рішень та постанов.

Говорячи про правові методи регулювання ринку, треба пам'ятати, що розроблення і прийняття законів - складний процес, який вимагає від усіх його учасників високої компетенції, витримки і сміливості.

У системі державного регулювання домінуючими залишились адміністративні методи. Їх суть полягає у прямому втручанні в діяльність підприємців шляхом визначення і підтримки мінімально допустимих рівнів життя населення; контролю над монопольними ринками; захистом внутрішнього ринку і національних інтересів у системі міжнародного співробітництва; реалізацію цільових програм, виконанням державних замовлень (контрактів), ліцензуванням, квотуванням, встановлення норм і стандартів щодо регламентації відповідності вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків, державного підприємництва.

За нормальних умов господарювання адміністративні методи відіграють другорядну роль. Їх використання стає доцільним за умов недієвості ринкового механізму або в екстремальних ситуаціях.

Економічні методи державного регулювання економіки пов´язані зі створенням органами державного управління фінансових або матеріальних стимулів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання та обумовлюють їхню поведінку, зберігаючи право на вільний вибір.

У країнах з розвиненою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку є грошово-кредитне регулювання. Саме грошово-кредитна система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються всі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Грошово-кредитне регулювання в Україні здійснює Національний банк, який впливає на формування попиту і пропозиції на позичковий капітал, здійснення емісії, контроль за грошово-кредитною системою, концентрацію тимчасово вільних резервів інших банків.

Основними засобами грошово-кредитного регулювання є: розміри банківських резервів, які комерційні банки зберігають у Національному банку; облікові ставки; операції на відкритому ринку; регулювання ліквідності комерційних банків.

Сьогодні правове регулювання підприємства здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємства, кількості зайнятих свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємства , яка повинна бути першоосновою, фундаментом (базою - в повному розумінні цього слова) формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.
Правова база підприємства - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців ,їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносин між державою та підприємцями,суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.

Ø Кримінально-виконавчий кодекс України

Ø Сімейний кодекс України

Ø Про надра

Ø Кодекс торговельного мореплавства України

Ø Житловий Кодекс

Ø Повітряний кодекс України

Ø Водний кодекс України

Ø Цивільний процесуальний кодекс України

Ø Цивільний кодекс України

Ø Господарський кодекс України

Ø Митний кодекс України

Ø Кодекс законів про працю України

Ø Бюджетний кодекс України

Ø Кримінальний кодекс України

Ø Земельний кодекс України

Ø Лісовий кодекс України

Ø Господарський процесуальний кодекс України

Ø Кодекс України про адміністративні правопорушення

Ø Кримінально-процесуальний кодекс України

Ø Кодекс адміністративного судочинства України

Опираючись на закордонний досвід можна виділити два види та кілька моделей регулювання підприємницької діяльності з сторони держави - - економічний лібералізм, економічний дирижизм і типові моделі.

Економічний лібералізм - це система соціально-економічних відносин з домінуванням ринкових регуляторів і мінімальним державним втручанням. До країн економічного лібералізму можна віднести США, Канаду, Велику Британію, Австралію, в яких державний сектор не перевищує 10 % , державні витрати сягають 30-35 % ВВП, переважають правові та економічні методи регулювання.

Економічний дирижизм. - система соціально-економічних відносин зі значним впливом держави на соціально-економічний розвиток. До країн економічного дирижизму відносять Австрію, Японію, Німеччину, в яких державний сектор відіграє істотну роль, державні витрати сягають 45-50 % ВВП, для регулювання активно використовуються прямі, адміністративні і специфічні методи.

Узагальнивши досвід регулювання економіки та підприємницької діяльності можна виділити кілька моделей:

Ліберальна (американська) модель передбачає втручання в підприємницьку діяльність держави за залишковим принципом, тобто втручання в ті процеси, які не регулюються ринковим механізмом. Державне регулювання зводиться до встановлення "правил гри", створення належних умов для ведення бізнесу, вирішення проблем соціального характеру, використання державних інвестицій.

Неоліберальна (німецька) модель орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, стимулювання розвитку малого бізнесу, зростання зайнятості, соціальної спрямованості розвитку ринку, економічної безпеки працівникам, вирівнювання доходів, соціальне страхування, забезпечення мінімальної оплати праці.

Європейсько-кейнсіанська модель передбачає значну частку державного сектора в економіці країни. Державна власність концентрується в енергетиці, вугільній, газодобувній промисловості, машинобудуванні, фінансовій сфері. Бюджет розглядається як засіб впливу на попит і витрачається переважно на інвестиції та структурні зміни. Ця модель характеризується високим рівнем узгодженості заходів, що реалізуються державою.

Соціал-демократична (шведська) модель, яка впроваджується у скандинавських країнах та частково у Португалії, Іспанії, передбачає посилену увагу до соціальної сфери, рівня зайнятості, соціального забезпечення, трудових відносин та жорсткої політики доходів. Головним орієнтиром цієї моделі є забезпечення максимально сприятливих умов для виявлення кожним суб'єктом власної суспільно-корисної активності, активне втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту, домінування ідей рівності та солідарності.

Японська модель ринкового господарства передбачає досить високий рівень керованості за допомогою поза державних об'єднань, особливої ролі фінансово-банківських установ. Основні фонди держави майже повністю зосереджені в галузях інфраструктури, що допомагає створити сприятливі умови для розвитку приватного сектора економіки. Японська модель регулювання будується шляхом поєднання державних і приватних інтересів на основі застосування позаекономічних важелів-планів, прогнозів, програм, рекомендацій тощо. В регулюванні домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним.

Таким чином, застосовувати ту чи іншу існуючу модель регулювання підприємницької діяльності шляхом автоматичного запозичення неможливо. При виборі схеми державного регулювання слід враховувати багато чинників: наявність конкретних умов, стан виробничого потенціалу, можливості забезпечення економічної безпеки, національний менталітет, традиції тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шляхи зниження собівартості продукції підприємства	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.