Джерела екологічного права в Україні

Суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства та природи регулюються нормативними актами різної юридичної сили — Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Нормативні акти, в яких викладено правові норми, які регулюють згадані відносини, є джерелами екологічного права. В Україні головними джерелами екологічного права є Конституція та Закон України "Про охорону навколишнього і природного середовища" (1992 р.). Охорона та використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюються Земельним кодексом України (1992 р.); охорона і використання надр — Кодексом про надра України (1994 р.); охорона і використання вод — Водним кодексом України (1972 р., 1995 р.); охорона і використання лісів — Лісовим кодексом України (1994 р.). Правова охорона і використання тваринного світу регулюються Законом України "Про тваринний світ" (1993 р.); правова охорона атмосферного повітря — Законом України "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.); правові основи організації, охорони та ефективного використання природно-заповідного фонду України — Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (1992 р.). Інші важливі документи природоохоронного напряму є закони: "Про екологічну експертизу" (1995), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995), "Про відходи" (1998), "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" (2000), "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру" (2000), "Про об’єкти підвищеної небезпеки" (2000), "Про екологічну мережу" (2001).

У Конституції України записано, що в інтересах теперішнього і майбутніх поколінь держава проводить необхідні заходи для охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання Землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств і покращення навколишнього середовища. Природні ресурси України є власністю її народу, який має право володіння, користування і розпорядження природними багатствами. Народ України здійснює право власності на природні об’єкти через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів.

Кожен громадянин України особисто або через громадські об’єднання, трудові колективи, органи територіального громадського самоуправління має право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов’язаних з використанням і охороною природних ресурсів, вимагати від інших громадян і організацій дотримання правил природокористування і екологічної безпеки, а також вимагати заборони на діяльність підприємств, установ, організацій і громадян, які заподіюють шкоду природному середовищу.

Кожен громадянин також має право відповідно до законодавства України користуватись природними об’єктами для задоволення власних потреб, але одночасно зобов’язаний охороняти землю, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, сприяти відновленню їх як першооснови свого життя і життя суспільства.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" деталізує і доповнює відповідні статті Конституції України. Він закріплює основні напрями екологічної діяльності: охорону природи, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, захист і оздоровлення навколишнього середовища. Закон встановлює основні принципи охорони навколишнього природного середовища: 1) пріоритетність вимог екологічної безпеки; 2) соціально-екологічний принцип природокористування, який полягає у науково обґрунтованому поєднанні екологічних, економічних і соціальних інтересів; 3) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища; 4)безплатність загального природокористування і платність спеціального природокористування для господарської діяльності; 5)нормування впливу господарської та іншої діяльності на природне середовище; 6)стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища; 7)компенсацію шкоди, заподіяної порушеннями природоохоронного законодавства; 8)поєднання заходів стимулювання і відповідальності.

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" закріплює правогромадян України на безпечне для життя навколишнє природне середовище. Це невід’ємне природне право людини реалізується шляхом 1) участі в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища; 2) участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; 3) об’єднання в громадські природоохоронні організації; 4)одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища. Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом до підприємств, установ і організацій про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Він зобов’язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції в цій галузі.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, а йобов’язки 1)берегти природу, 2) раціонально використовувати її багатства, 3)додержуватись законодавства про охорону навколишнього природного середовища, 4)здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, 5)не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів, 6)компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням навколишнього природного середовища.

Важливим є розділ про екологічну експертизу. Законодавче закріплена її обов’язковість. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування по всіх проектах і програмах, реалізація яких без такого позитивного висновку забороняється. Окрім державної Закон передбачає інші форми екологічної експертизи — громадську, наукову, які проводяться незалежно від державної.

Стандарти в галузі охорони навколишнього середовища проголошуються обов’язковими. Визначена система екологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднюючих речовин; гранично допустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів, а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються і вводяться у дію Міністерством охорони здоров’я та Міністерством охорони навколишнього природного середовища.

Закон передбачає, що в Україні здійснюється загальне і спеціальне природокористування з додержанням екологічних вимог. Громадянам гарантується право загального безоплатного використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо). В порядку спеціального природокористування громадянам, підприємствам, установам і організаціям природні ресурси надаються у користування і оренду на підставі спеціальних дозволів і за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, — на пільгових умовах або безкоштовно.

Природні ресурси діляться на загальнодержавні та місцеві. До республіканських природних ресурсів віднесено 1) територіальні води; 2) природні ресурси континентального шельфу та економічної (морської) зони; 3)поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш ніж однієї області; 4) лісові ресурси; 5) види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України; 6) природні ресурси в межах об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значення; 7) корисні копалини, за винятком загальнопоширених. Один з центральних розділів Закону — розділ про економічний механізм управління природокористуванням.

Економічний механізм управління природокористуванням передбачає:

• формування системи екологічних обмежень (ліміти шкідливих викидів у атмосферу, скидів стічних вод у поверхневі водойми, розміщення відходів, використання ресурсів);

• створення системи економічних важелів зменшення негативного впливу на довкілля;

• розвиток економічного стимулювання — пільгового оподаткування, екологічного страхування, надання природних ресурсів під заставу;

• створення системи фінансування природоохоронних заходів.

До джерел формування системи екологічного фінансування належать платежі, грошові стягнення, страхування. Платежі бувають трьох видів:

• за спеціальне використання природних ресурсів;

• за погіршення якості природних ресурсів;

• за забруднення довкілля.

На розмір нормативу плати за використання природних ресурсів впливають їх поширення, розташування, якість, доступність, можливість переробки, відтворення й утилізації.

Вартісна оцінка природних ресурсів ґрунтується на двох показниках: витрати на підготовку й використання та прибуток виробника.

Повітря безкоштовне. Вартість води залежить від її якості й водозабезпеченості регіонів, тому диференціюється за басейнами й коливається в широких межах. Визначаючи вартість ґрунту, враховують вид землекористування та характеристики ґрунту.

Плата за забруднення довкілля поширюється на:

• викиди в атмосферу шкідливих речовин;

• скиди забруднень у поверхневі водойми, територіальні та внутрішні морські води, в підземні горизонти та систему каналізації;

• розміщення відходів.

Для конкретного підприємства визначаються гранично допустимі викиди (ГДВ) і скиди (ГДС) кожного із забруднювачів. На підставі цих лімітів формуються платежі за забруднення довкілля. За понаднормативні викиди й скиди та розміщення відходів плата збільшується в 5 разів порівняно з нормативною. Враховують і клас небезпечності відходів. Розміщення 1 т відходів коштує:

• І класу (надзвичайно небезпечні) —55 грн.;

• II класу (високонебезпечні) — 2 грн.;

• III класу (помірно небезпечні) — 0,5 грн.;

• IV класу (малонебезпечні) — 0,2 грн.

Платежі за викиди пересувними джерелами обчислюють відповідно до виду й кількості спаленого палива, а також коригувальних коефіцієнтів, що враховують народногосподарське значення населеного пункту та кількість жителів у ньому.

Платежі за скиди обчислюють на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів скидів, нормативів збору та коригувального коефіцієнта (регіонального або басейнового), що враховує територіальні екологічні особливості й еколого-економічні умови функціонування водного господарства.

Сума збору за розміщення відходів залежить від фактичних обсягів відходів, затверджених лімітів та коригувальних коефіцієнтів, що враховують віддаленість звалищ від населеного пункту й характер облаштуваннямісця розташування відходів (полігони, де забезпечується захист атмосферного повітря й поверхневих вод від забруднення, та звалища, де не задовольняються ці умови).

Платежі за природокористування скеровуються до республіканського (50%) та місцевого (50%) бюджетів, а платежі за забруднення навколишнього середовища — до республіканського (10%), обласних (20%), міських, селищних чи сільських (по 70%) позабюджетних фондів.

Одним із важливих важелів економічного управління природокористуванням є фінансування — надання коштів на певні природоохоронні заходи у вигляді бюджетних чи власних коштів підприємства, банківських кредитів, коштів екологічних фондів та екологічного страхування. Останнє дає змогу пом’якшити наслідки аварій через стихійне лихо або технологічні помилки: страхові компанії можуть відшкодувати збитки, створити умови для запобігання аваріям тощо.

До заходів економічного стимулювання належать також:

• податкові пільги, які повністю або частково дорівнюють природоохоронним витратам;

• звільнення від оподаткування екологічних фондів і природоохоронного майна;

• заохочувальні ціни й надбавки на екологічно чисту продукцію;

• пільгове кредитування для підприємств, що охороняють довкілля;

• екологічний податок на продукт, у процесі вироблення якого завдається шкода довкіллю;

• екологічні премії за використання природозберігаючих технологій та ін.

Передбачено здійснення добровільного і обов’язкового державного та інших видів страхування громадян і їхнього майна, доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього середовища.

Вивчаючи екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, Закон передбачає, що підприємства, установи, організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє середовище, повинні бути обладнані незалежно від часу введення їх у дію а) устаткуванням і апаратурою для очищення викидів і скидів або їхнього знешкодження, зменшення впливу фізичних факторів та б) приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких незавершене виконання в повному обсязі всіх екологічних вимог і заходів, передбачуваних у проектах на будівництво та реконструкцію.

Підприємства, установи та організації, громадяни зобов’язані додержуватись правил транспортування, зберігання і використання засобів захисту рослин, стимуляторів їхнього росту, хімічних речовин. При створенні нових препаратів для зазначених цілей повинні розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій і методи визначення залишків цих препаратів у навколишньому середовищі і продуктах харчування.

У Законі регулюються питання порядку оголошення та правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха. Зонами надзвичайної екологічної ситуації (катастрофи) оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи виникли тривалі або необоротні зміни в навколишньому середовищі, що зробили неможливим проживання на них населення і ведення господарської діяльності. Зонами екологічного лиха оголошуються території, де відбуваються стійкі зміни в природному середовищі, які негативно впливають на здоров’я людей, призводять до повної деградації тих чи інших природних ресурсів.

У зонах надзвичайної екологічної ситуації здійснюються спеціальні заходи за програмами, що затверджуються парламентом. У зонах екологічного лиха проводяться заходи для оздоровлення навколишнього середовища, поліпшення здоров’я населення, відновлення природних ресурсів або обмеження господарського використання їх.

Фінансування заходів щодо ліквідації надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха провадиться за рахунок а) підприємств, установ та організацій, винних у виникненні надзвичайної ситуації, а також б) за рахунок коштів місцевого бюджету і позабюджетних фондів охорони природи. Населенню, яке проживає в зонах надзвичайної екологічної ситуації чи екологічного лиха, а також розміщеним в цих зонах підприємствам, організаціям і установам надаються компенсації і пільги відповідно до діючого законодавства. Суперечки з питань охорони навколишнього середовища вирішуються судом, арбітражем або Радами народних депутатів чи утворюваними Радами органами в порядку, встановленому в законодавстві України.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснює шляхом укладення договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності 00Н, інших урядових і неурядових організацій. Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в республіканському законодавстві про охорону навколишнього середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про екологічне право	\|	Урбоекологія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.