Поняття про екологічне право

Головною метою прикладних екологічних досліджень є створення ефективної системи управління якістю навколишнього середовища в межах екосистем різного ієрархічного рівня. Така система управління повинна мати надійний правовий механізм, який би забезпечував реалізацію науково обґрунтованих принципів раціонального природокористування.

Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини в стосунках з природою. Найбільш важливі суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими для виконання і дотримання норм права, забезпечених державним примусом на випадок невиконання їх.

У нормах права, що регулюють суспільні відносини в галузі взаємодії суспільства та природи, визначаються природні об’єкти, що підлягають охороні з боку держави, закріплюються права і обов’язки всіх природокористувачів щодо використання та охорони природного середовища, вказуються попереджувальні, заборонні, компенсаційні, каральні та заохочувальні заходи, пов’язані з виконанням природоохоронного законодавства, визначаються засоби контролю і повноваження органів контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, передбачаються ступені відповідальності за порушення природоохоронних вимог та порядок відшкодування завданої природі шкоди.

На початку XX ст. законодавство багатьох країн регулювало взаємодію природи і суспільства в основному шляхом встановлення особливого режиму охорони об’єктів природи, які мали культурне, історичне, наукове, природоохоронне значення, та створення тут заповідників, національних парків, пам’яток природи. У середині XX ст. у зв’язку із залученням природних ресурсів у господарське використання у великих масштабах, збільшення антропогенного впливу на природу у правовому регулюванні взаємодії суспільства і природи на перший план висуваються завдання раціонального природокористування.

У 70-х роках ХХ ст. у законодавстві з’являється новий аспект регулювання і новий термін "охорона навколишнього середовища", що зумовлено забрудненням його у багатьох країнах і впливом цього забруднення на здоров’я людей. Охорона навколишнього середовища оформляється в один з основних напрямів діяльності держави і суспільства (наприклад, в США в 1986 р. виходить Закон про національну політику в охороні навколишнього середовища), а правове регулювання взаємодії суспільства і природи виділяється в окрему галузь — право навколишнього середовища. В Україні, як і вінших державах, що входили до складу колишнього СРСР, за цією галуззю права в юридичній науці закріплюється термін "екологічне право".

В історії правового регулювання суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства та природи відомий російський вчений-юрист В.В.Петров виділяє три етапи: природно-ресурсний, природоохоронний та соціально-екологічний.

Природно-ресурсний етап відзначався переважанням споживацького підходу у взаємовідносинах між суспільством та природою. Спочатку регулятором суспільних відносин у використанні земельних ресурсів виступало земельне право. Пізніше при розширенні масштабів природокористування з земельного права виділилося гірське, водне та лісове право. У 60-і роки XX ст. у зв’язку з необхідністю комплексного використання природних ресурсів почало формуватися єдине природно-ресурсне право, що включило в себе земельну, гірську, водну та лісову галузі права. Природно-ресурсне право — це система правових норм, що регулюють природно-ресурсні відносини з метою раціонального використання і відтворення земельних, гірських, водних, лісових та фауністичних природних ресурсів для задоволення потреб народного господарства, а також для охорони права природокористувачів та держави і зміцнення законності у даній сфері відносин.

На жаль, незважаючи на всі вжиті заходи, руйнування біосфери нашої планети продовжувалося, що спричинило появу нового виду діяльності — охорони навколишнього середовища. Відповідно до цього сформувалася нова галузь права — природоохоронне право і почався природоохоронний етап. Природоохоронне право — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини з метою охорони природи і захисту навколишнього середовища від руйнівного впливу господарської діяльності.

Однак при сучасних темпах збільшення масштабів несприятливого господарського впливу на природу захисні природоохоронні заходи відстають від негативних змін, які відбуваються в біосфері. Тому у 80-ті роки виникає і дістає загальне визнання нова концепція, згідно з якою головним завданням у взаємовідносинах між суспільством та природою визнається створення такої системи раціонального природокористування, яка б попереджувала саму можливість виникнення конфліктних ситуацій при взаємодії суспільства та природи, тобто базувалася б на соціально-екологічному принципі. Відповідно до цього настає новийсоціально-екологічний етап правового регулювання суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства та природи. На цьому етапі природно-ресурсне і природоохоронне право інтегруються у єдине екологічне право або право навколишнього середовища.

Екологічне право — це система правових знань та норм у галузі охорони навколишнього середовища та природокористування, що встановлюють і регулюють відносини в цій галузі між державами, а в межах останніх — між державою, з одного боку, і об’єднаннями, підприємствами, установами та окремими громадянами, з другого, з метою гармонізації взаємодії між суспільством та природою і забезпечення високої якості життєвого середовища (Г.Бачинський, 1991).

Оскільки відновлення і збереження динамічної рівноваги планетарної земної екосистеми — це глобальна, загальнолюдська проблема, зростає значення міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища, формування і юридичного закріплення коректних норм поведінки держав у сфері взаємовідносин з природою. Тому екологічне право стає зараз окремою галуззю міжнародного права.

Екологічне право є не лише системою правових норм, а й системою правових знань у згаданій сфері. Це означає, що воно, з одного боку, є самостійною галуззю системи права, а з іншого — окремим підрозділом юридичної науки, який останнім часом став також галузевим підрозділом екології. Це дає змогу екологам-юристам при розробці нормативних актів у сфері гармонізації взаємовідносин між суспільством та природою тісно співробітничати з екологами-галузевиками іншого профілю.

Виходячи зі сказаного, головним завданням екологічного права слід вважати розробку правового механізму оптимізації та управління гармонійним розвитком локальних, регіональних та глобальної екосистем.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про природні ресурси. Економічні важелі природокористування	\|	Джерела екологічного права в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.