• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ

Загальна характеристика сучасної філософії, суть ірраціоналізму

В другій половині ХІХ ст. починає здійснюватись перехід до нової некласичної науки. В цей же час і в філософії спостерігається відхід від класики. Змінюється парадигма філософії.

Парадигма (гр. paradeigma – приклад, зразок) – це концептуальна схема, яку протягом певного часу науковці визнають як основу своєї практичної діяльності.

Для філософії зміна парадигми означала зміну принципів філософствування, переоцінку цінностей, яку відстоювала класична філософія.

3 тенденції в філософії, що знаменували відхід від класики:

- вчення Артура Шопенгауера (1788-1860) про волю, книга «Світ як воля і уявлення»;

- позитивістська концепція Огюста Конта (1798-1857), що закликав звільнити знання від філософської інтерпретації;

- християнський екзистенціалізм Сьорена К’єркегора (1813-1855): існування особистості є абсолютно ірраціональним і лише християнство задає їй необхідний напрям.

Ці тенденції знайшли пряме продовження в сучасній західній філософії. Особливістю і основною рисою сучасної філософії є ірраціоналізм.

Ірраціоналізм (лат. «нерозумний», «несвідомий») – це філософське вчення, яке наполягає на обмежених пізнавальних можливостях розуму і мислення, а орієнтується на інтуїцію, почуття та інстинкти, тобто апелює до несвідомого.

Найвизначніші ірраціоналістичні вчення ХХ ст.:

- «Філософія життя»: А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, О. Шпенглер.

- Психоаналіз: З. Фрейд, Г. Маркузе, Е. Фромм.

- Екзистенціалізм: М. Хайдеггер, К. Ясперс, А. Камю, Ортега-і-Гасет.

Дві основні тенденції сучасної філософії:

- Радикальний нігілізм (лат. nihil – ніщо) – повне заперечення ідей і цінностей класичної філософії. В найвищій мірі проявився в творчості Ф. Ніцше.

- Течії, що намагаються зберегти класичну спадщину (неокантіанство, неогегельянство).

«Філософія життя» Фрідріха Ніцше

«Філософія життя» - це напрям у так званій некласичній філософії кінця ХІХ – поч. ХХ ст., представники якого проголосили життя основним предметом філософії.

Фрідріх Ніцше (1844-1900) – німецький філософ.

Праці: «Так говорив Заратустра» (Заратустра – давньоіранський пророк Х-VІ ст. до н.е.); «По ту сторону добра і зла», «Воля до влади», «Антихристиянин».

Ідеї:

- Центральною категорією є «життя». Змальовує ірраціоналістичну картину світу. Основою життя є «воля до влади». Людина живе за інстинктами і несвідомими намірами і єдине, що надає життю космічного порядку, то це «воля до влади».

- Критикує сучасне суспільство, його науку, мистецтво, релігію.

- Його погляди містять прогнози на майбутнє, він передбачив багато подій політичного життя і наукових відкриттів.

- Вчення Ніцше про надлюдину, ґрунтується воно на таких положеннях:

а) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається воно з рівнем розвитку «волі до влади»;

б) існує природна нерівність людей, вона обумовлена відмінністю їх життєвих сил і «волі до влади»;

в) сильна людина – це природжений аристократ, вона є абсолютно вільною і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами;

г) якщо відсутня «воля до влади», то людина деградує (занепадає).

Психоаналіз Зігмунда Фрейда

З. Фрейд (1856-1939) – австрійський лікар-психіатр, творець психоаналізу.

Психоаналіз (гр. «душа» і «розчленування») – загальна теорія і метод лікування психічних захворювань. Психіка визнається самостійним, незалежним від фізичного, фактором.

Фрейдизм – філософсько-психологічна доктрина, яка оформилась на поч. ХХ ст. Фрейдом, і що пояснює явища суспільства, культури, творчості на основі положень психоаналізу.

Праці: «Тлумачення сновидінь», «Нариси з психології сексуальності», «Тотем і табу», «Я і Воно».

Система З. Фрейда включає три елементи: теорія невідомого, вчення про дитячу сексуальність, теорія сновидінь.

Аналіз психіки за З. Фрейдом (праця «Я і Воно»):

Фрейд створює модель особистості і включає до цієї моделі 3 головні елементи:

1) «Я» (Ego) – це є свідомість, вона дуже важлива, оскільки з її допомогою індивід орієнтується в оточуючому світі, формують особисте «Я».

2) «Над – «Я» (Super-Ego) – це внутрішнє сумління особистості або моральний цензор, який оцінює конкретні обставини життя з точки зору соціальної моралі, виступає як «внутрішня цензура». В свідомості проявляється у формі совісті, а в психіці проявляється як почуття страху, депресії, неповноцінності.

3) «Воно» (Id) – це таємничий світ «несвідомого», це «резервуар» психічної енергії, «киплячий котел» пристрастей, що вимагають негайного задоволення. Несвідоме складається із забутих вражень дитинства, з природжених інстинктів, що пов’язують людину з предками. «Воно» - складне, ірраціональне і становить основу життя. Несвідоме «проривається» в снах, гіпнотичних станах, а також тоді, коли ми щось забуваємо, безконтрольно ховаємо, прибираємо речі. Це – «нижче» несвідоме. Є і «вище» - його Фрейд пов’язує з процесами творчості, в яких інтуїція, уявлення, визрівання замислу, ідеї, образу дійсно відіграють дуже велику роль.

В індивідуальному житті людини відбивається історичне минуле людства, це є «родова пам’ять» про події глибокої давнини, що знаходять прояв в долі та характері людини.

Міф про Сізіфа – приреченість людини на мізерний результат від важкої праці.

Міф про Прометея – приреченість індивіда на мучеництво із-за добра.

Міф про Нарциса – приреченість на поразку по причині переоцінки себе.

Міф про Прокруста – приреченість людини всьому давати свою оцінку, «підганяти» речі до своїх уявлень та інші.

Великий вплив на поведінку людини мають інстинкти. Лібідо (гр. статевий потяг, пристрасть). Проявами лібідо є: любов батьків до дітей, загальнолюдська любов, ненависть, творчість, політична боротьба.

Три шляхт розвитку лібідо: пряма мета, витіснення, сублімація.

Сублімація (лат. «піднесення») – це є відхилення лібідо від прямої мети і спрямування його енергії до несексуальних цілей, лібідо знаходить іншу мету, далеку від сексуального задоволення.

Витіснення – це витіснення інстинкту у сферу несвідомого, забування потягу.

За допомогою сублімації Фрейд намагається пояснити все багатство суспільних явищ, процесів і розвиток культури в цілому: «Культура є плата за людське щастя».

Культ науково-технічного розуму та його противники в сучасній філософії. Сайєнтизм і антисайєнтизм. Йонезі Масуда

Наша епоха – це епоха НТР, основою якої є раціональне знання.

НТР розпочалась в середині 50-х років ХХ ст. і являє собою сучасний етап науково-технічного прогресу, що характеризується докорінною якісною зміною продуктивних сил суспільства.

У зв’язку з НТР у філософії виникли 2 напрями:

1-Сайєнтизм (лат. scientia - наука) (техніцизм) – висуває оптимістичні прогнози і надії на те, що з допомогою нової техніки будуть вирішені складні проблеми і суперечності людського життя, зміниться система влади (вона буде належати науково-технічним спеціалістам), зміниться і сама людина.

2- Антисайєнтизм (антитехніцизм) – є негативною реакцією на сайєнтизм, розвінчує ілюзію сайєнтизму і ототожнює технізоване суспільство з тоталітарною державою, де техніка доведена до досконалості, але пригнічені свобода та індивідуальність людини.

Йонезі Масуда – представник сайєнтизму, визначний японський дослідник проблем «інформаційного суспільства», йому належить бестселер «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство» (1983).

Ідеї:

- Головним багатством сучасного суспільства є інформація. Вона має такі особливості: не зникає при споживанні; не передається повністю при обміні, залишаючись в інформаційній системі у того, хто передає; є неподільною, тобто має суть лише при достатньо повному наборі відомостей; якість її підвищується з додатком нової інформації.

- В праці «Комп’ютопія» описує місто майбутнього – «комп’ютополіс» - це місто з кабельним телебаченням, з рейковою системою 2-містних екіпажів, з автоматизованою доставкою товарів додому, з комп’ютерними системами охорони здоров’я, освіти і контролю за станом навколишнього середовища.

Ці ідеї – не утопічні мрії, а втілюються в життя в розвинутих країнах.

- В технізованому суспільстві сформується новий тип людини – «homo inttelligens».

Представниками антисайєнтизму є письменники, які працюють в жанрі антиутопій. Антиутопії – фантастичні твори, які являють собою особливий вид соціальної критики. В цьому жанрі працюють:

- Аркадій і Борис Стругацькі – російські письменники («Важко бути Богом» - 1966, «За мільярд років до кінця світу» - 1977, «Пікнік на узбіччі» - 1972);

- Євген Замятін – російський письменник («Ми» - 1924);

- Олдос Хакслі – англ. письменник («Прекрасний новий світ» - 1932);

- Джорж Оруелл – англ. письменник («1984» - 1949);

- Станіслав Лем – польський письменник («Солярис» - 1961, «Сума технології», «Абсолютний вакуум»).

Екзистенціалізм. Жан-Поль Сартр «Екзистенціалізм – це гуманізм»

Екзистенціалізм (лат. existential – існування) – ірраціоналістичний напрям у філософії ХХ ст., який досліджує спосіб буття людської особистості. Екзистенція розглядається як «буття – в – світі» і дана людині в її переживаннях і недоступна раціональному пізнанню.

Екзистенціалізм поділяється: релігійний (Г. Марсель, К. Ясперс, М. Бердяєв) та атеїстичний (Ж.-П. Сартр, А. Камю).

Основні ідеї екзистенціалізму:

- Філософи-екзистенціалісти по-своєму визначили предмет філософії. Вони вважали, що буття речей для нас є зовсім невідомим і незрозумілим, але є один вид буття, який всім добре знайомий. Це є власне буття або існування людини. людина може сказати собі: «Яє» і «Я існую».

Світ включає в себе (за М. Хайдеггером «Час і буття»): Суще – це речовий світ, зовнішній, що вивчається конкретними науками; Буття – це існування людини (екзистенція). Хайдеггер для того, щоб позначити існування людини використовує нім. слово Dasein («ось» і «тут»). Буття як духовне існування є предметом вивчення філософії.

Головна теза екзистенціалізму: у людини існування передує суті.

- Головним поняттям екзистенціалізму є поняття буття людини (екзистенція). Риси екзистенції:

1) «часовість».

Структура буття (М. Хайдеггер):

- «Буття-в-світі» - це перший екзистенціал буття, що пов'язаний з минулим. Коли речі вже «закинуті» в світ, і тому людина існує не сама по собі, а співіснує з іншими людьми та речами світу;

- «Запобігання наперед» - це другий екзистенціал буття, що звернутий у майбутнє, це – «проект» людей і речей, які є не тим, чим є, а чим можуть бути, тому людське буття завжди більше того, чим воно є, бо включає і те, чим воно може бути;

- «Буття при внутрісвітовому сущому» - це третій екзистенціал буття, що звернутий до теперішнього. Людина користується речами, отже її буття є речовим.

Отже, людині властива внутрішня часовість.

Спосіб людського існування (М. Хайдеггер):

- «Неістинне» буття – перевага моментів теперішнього, для якого характерна приреченість людини до світу речей, який заступає людині її власну суть, середовище «поглинає» людину, яка пізнає себе за аналогією з іншими людьми і речами та прирівнює себе до них, індивідуальність втрачається і формується «масове суспільство» - натовп. Це – безособове життя. Відчуження.

- «Істинне» буття – перевага моментів майбутнього, усвідомлення людиною своєї конечності і свободи, яке доступне лише «перед лицем смерті». Тут людина набуває індивідуальності, страх смерті відкриває людині її власну суть. Істину себе самої людина може осягнути лише в критичній ситуації, лише в ній людина може «повернутись до себе самої».

2) трансцендентність (лат. transcendere - переступати) – вихід за свої межі.

Розуміння трансцендентності:

- релігійний екзистенціалізм розуміє це як рух людини від світу до Бога, до самозаглиблення;

- атеїстичний екзистенціалізм розуміє це як здатність людини не лише як існувати в світі, але й усвідомлювати своє життя в поняттях і серед речей (людина є і об’єктом і суб’єктом пізнання).

3) антиномічність (гр. antinomus – протиріччя в законі) – людина знаходиться ніби між двома світами: перед нею предметний світ, а за нею – її сили і сподівання.

4) історичність – людина перебуває в історії і не може прожити поза нею, поза суспільством.

5) людина унікальна і неповторна.

6) екзистенція є вільна. Свобода – це вибір самого себе, свого проекту і відповідальність за здійснений вибір.

Творчість А. Камю (1913-1960):

- тема абсурду: есе «Міф про Сизіфа», повість «Сторонній», п’єса «Калігула».

- тема бунту: есе «Бунтівна людина», роман «Чума», п’єса «Праведники».

Есе (досвід, нарис) – жанр літератури, що підкреслює індивідуальну позицію автора з невимушеним, часто парадоксальним викладом, орієнтованим на розмовну мову.

Основна ідея есе «Міф про Сізіфа» - вища мужність людини полягає в боротьбі із безсутністю буття. Життя поза людиною не має суті, а цю суть людина повинна знайти в собі.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. III. Загальнотеоретична філософія
3. III. ПІЗНЯ ГРЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ
4. А) Філософія православ'я
5. Академічна філософія кінця – XIX – поч. XX ст.
6. Антична філософія
7. Антична філософія
8. Антична філософія як перший етап західної філософської традиції. Загальна характеристика
9. Антична філософія.
10. Антична філософія.
11. Антична філософія: космоцентризм
12. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.

Переглядів: 1113