• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Туристи, як суб’єкти туристичних правовідносин

Особливості правосуб'єктності юридичних осіб

Правосуб'єктність юридичних осіб — це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ,громадських об'єднань, господарських товариств (корпорацій), комерційних організацій, підприємств, релігійних організацій та ін.

У державних і громадських органів та організацій — суб'єктів права, як правило, немає розриву між правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність і дієздатність у них виникають, здійснюються і припиняються одночасно.

Правосуб'єктність юридичних осіб може бути загальною та спеціальною . Загальна правосуб'єктність передбачає можливість наявності певних прав та обов'язків, сумісних з сутністю суб'єкта. Спеціальна — означає наявність у суб'єкта прав та обов'язків згідно з цілями, зазначеними у статуті, договорі, нормативно-правовому акті. Цим видом правосуб'єктності володіють юридичні особи, що, як правило, не здійснюють господарської діяльності, особливо державні органи та органи місцевого самоврядування або ж діяльність яких ліцензується. Вона визначається цілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняється разом з її ліквідацією.

Правосуб'єктність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Припиняється правоздатність і дієздатність юридичних осіб одночасно — з моменту припинення юридичної особи. Способами припинення юридичної особи може бути її юридична ліквідація або реорганізація (поділ, злиття або приєднання).

Перед тим, як розглядати вивчення туриста, як суб’єкта туристичних правовідносин, необхідно розглянути поняття «правовий статус».

Правови́й ста́тус — становище того чи іншого суб'єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою.

Правовим статусом наділені, наприклад, особа взагалі, консули, державні службовці, туристи, іноземці

В залежності від суб'єкта, його правовий статус наповнюється тими чи іншими елементами.

Так, правовий статус визначається національним та міжнародним законодавством.

турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;

Відповідно до ст. 25 ЗУ «Про туризм» пердбачає права та обов'язки туристів і екскурсантів

Туристи і екскурсанти мають право на:

реалізацію закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності;

необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього середовища;

інформацію про наявність ліцензії у суб'єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, дозволів, сертифікатів, інших документів, наявність яких передбачена законодавством;

отримання обов'язкової інформації, що передує укладенню договору;

отримання туристичних послуг, передбачених договором;

особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна;

одержання відповідної медичної допомоги;

відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;

сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами;

реалізацію інших прав.

Туристи і екскурсанти зобов'язані:

не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування;

виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила;

поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування;

зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об'єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування;

дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг;

надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту;

дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки;

відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями.

Виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування.

Іноземним туристом є будь-яка людина:

а) яка має намір зробити подорож і/або робить подорож у будь-яку іншу країну крім тієї, котра є її постійним місцем проживання;

б) основною метою подорожі якої є поїздка або перебування, що не перевищує трьох місяців, за винятком тих випадків, коли дозволене перебування терміном більш трьох місяців або відновлений тримісячний дозвіл;

в) яка не буде здійснювати якої-небудь оплачуваної діяльності у відвідуваній країні поза залежністю від того, чи було їй це запропоновано чи ні;

г) яка наприкінці зазначеної поїздки або перебування в обов'язковому порядку залишить відвідувану країну або для повернення в країну її постійного проживання, або для поїздки в іншу країну.

Право кожної людини на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку, а також право вільно пересуватися без обмежень, крім тих, котрі передбачені законом, визнається в усім світі.

Місцеве населення в місцях транзиту і тимчасового перебування має право на вільний доступ до своїх власних туристських ресурсів, забезпечуючи своїм відношенням і поводженням дбайливе відношення до навколишнього природного і культурного середовища.

Воно також вправі очікувати від туристів розуміння і поваги його звичаїв, релігій і інших сторін його культури, що є частиною спадщини людства.

Туристи повинні своїм поводженням сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як на національному, так і на міжнародному рівні, і в такий спосіб сприяти збереженню миру.

У місцях транзиту і тимчасового перебування туристи повинні поважати сталий політичний, соціальний, моральний і релігійний уклад і підкорятися діючим законам і правилам.

У цих же місцях туристи також повинні:

а) виявляти саме велике розуміння у відношенні звичаїв, вірувань і вчинків місцевого населення і найбільшу повагу у відношенні природного і культурного надбання останнього,

б) утримуватися від підкреслення економічних, соціальних і культурних розходжень, що існують між ними і місцевим населенням тощо.

3. Органи державної влади, які здійснюють регулювання туристичної сфери (загальної та спеціальної компетенції)

Управління туристчиною галузю здійснюється через державнтй механізм, який втілює в собі : виконавчу, законодавчу та судову владу.

Державний апарат є структурним елементом державного механізму (апарат ВРУ, апарат КМУ), тобто структурної системи до якої входія органи державної влади.

Так законодавча влада видає закони для регулювання туристичною діяльністю.

Виконавча влада забезпечує у правління та координацію туристичної діяльності.

Органи державної влади можна класифікувати наступним чином:

Кабінет Міністрів України, персональний склад якого призначається Президентом, а згоду на призначення Прем'єр-міністра дає Верховна Рада;

міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, яка призначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим;

міністерства і республіканські комітети Автономної Республіки Крим, які утворюються і ліквідовуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим;

місцеві державні адміністрації, голови яких призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України;

б) органи, керівники яких призначаються та звільняються з посад за особливим порядком.

Відповідно до Конституції України така особлива процедура призначення передбачена стосовно голів Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, які призначаються на посади та звільняються з посад Президентом за згодою Верховної Ради України. Сюди можна віднести і Голову Національного банку України, який призначається та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України;

в) органи, що утворюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади утворюють свої структурні підрозділи в областях, містах Києві, Севастополі, районах. Обласні та районні державні адміністрації створюють свої управління, відділи та інші структурні підрозділи.

Особливе місце у системі органів виконавчої влади належить інституту глави держави Президентові. Це офіційна особа, яка займає формально вище місце в системі державних органів і здійснює представництво держави у внутрішньополітичному житті та у міжнародних відносинах, координує діяльність усіх вищих органів державної влад, виражає інтерес усього суспільства, слугує гарантом суверенітету й територіальної цілісності держави.

Центральним органом виконавчої влади в сфері туризму є Міністерство інфраструктури, яке діє на підставі та в межах Положення

Затвердженого Указом Президента України від «Про Положення про Міністерство інфраструктури України» від 12 травня 2011 року № 581/2011

Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінінфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері транспорту, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, туризму та інфраструктури.

Мінінфраструктури України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України, а також вищезгаданим Положенням: «..

4. Мінінфраструктури України відповідно до покладених на нього завдань:

4.1) у сфері регулювання інфраструктурної галузі:

4.1.1) визначає пріоритетні напрями та здійснює відповідні заходи щодо формування та реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства та забезпечує нормативно-правове регулювання у цих сферах, у тому числі з питань діяльності Міністерства і центральних органів центральної виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Міністром інфраструктури України;

4.1.2) затверджує стратегії, програми розвитку авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства, поштового зв'язку, метрополітенів, міського електричного транспорту та туризму;

До інших центарльни органів виконавчої влади відноситься Державне агентство України з туризму та курортів, яке діє на підставі «Положення про Державне агентство України з питань туризму та курортів» затвердженого Указо Президента від від 8 квітня 2011 року N 444.

Державне агентство України з питань туризму та курортів (Держтуризмкурорт України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної

політики у сфері туризму та курортів.

Держтуризмкурорт України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства інфраструктури України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра інфраструктури України.

Основними завданнями Держтуризмкурорту України є реалізація державної політики у сфері туризму та курортів, а також внесення пропозицій Міністру інфраструктури України щодо її формування.

Міністерство інфраструктури, Держтуризмкурорт України утворюють свої структурні підрозділи в областях, містах Києві, Севастополі, районах. Обласні та районні державні адміністрації створюють свої управління, відділи та інші структурні підрозділи.

Читайте також:

1. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
2. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
3. Автоматизація туристичних послуг
4. Адміністративні правовідносини
5. Аналіз фінансових результатів діяльності туристичних підприємств
6. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ
7. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.
8. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків.
9. Банки як суб’єкти підприємницької діяльності.
10. Банківські правовідносини
11. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
12. Безпека в туристичних походах

Переглядів: 3221