• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕРМІЧНІ УШКОДЖЕННЯ. ЕЛЕКТРОТРАВМА

Опікомназивається ушкодження тканин, що виникає внаслідок дії термічних, фізичних і хімічних факторів.

КЛАСИФІКАЦІЯ ОПІКІВ

І. За причиною:

- термічні (в результаті дії високої температури);

- хімічні (кислотами, лугами, фосфором, важкими металами та іншим);

- радіаційні [променеві] (альфа-, бета-, гама-, рентген-променями).

ІІ. За глибиною пошкодження

- поверхневі - І, ІІ, ІІІа ступеня (мають здатність самостійно загоюватися);

- глибокі - ІІІб, ІV ступеня (площею більше 1% самостійно не загоюються).

І ступінь - різко виражені почервоніння і набряк тканин, що супроводжується сильним болем. Пошкоджується тільки епідерміс;

ІІ ступінь - пошкоджується шкіра до сосочкового шару. На фоні гіперемії з’являються міхурі з відшарованого епідермісу, заповнені серозною, прозорою рідиною. Міхурі можуть утворюватися протягом першої доби.

ІІІ а ступінь - пошкоджуються верхівки сосочкового шару шкіри. На опіковій поверхні з’являються точкові крововиливи, міхурі лопають, спостерігається часткова відсутність епідермісу.

ІІІ б ступінь - пошкоджується повністю сосочковий шар шкіри. Епідерміс на більшій площі відсутній, шкіра мармурового малюнку, наявні міхурі заповнені геморагічним вмістом. Чутливість тканин в ділянці опіку знижена.

ІV ступінь - некроз шкіри і тканин, розташованих під шкірою. Спостерігається обвуглення шкіри, підшкірної клітковини, м’язів, кісток.

ІІІ. За площею:

- локальні (до 15% ураження шкіри);

- обширні (більше 15% ураження шкіри).

Вирішальним для визначення важкості хворого, правильної тактики в наданні допомоги і лікуванні потерпілих є визначення площі і глибини опікової поверхні.

Глибина визначається клінічно. Слід пам’ятати, що глибина ураження продовжується протягом декількох перших днів і залежить від:

- температури уражаючого фактора;

- тривалості дії на тканини;

- від стану тканин;

- особливостей організму.

Площу опікової поверхні визначають за допомогою правила долоні, коли площу долоні приймають за 1% площі тіла (частіше використовується при локальних опіках); також визначається площа опіку за правилом 9 (частіше використовується при обширних опіках) - голова і шия 9%, верхні кінцівки по 9%, тулуб по 18% спереду і ззаду, нижні кінцівки по 18%, промежина 1%.

Середня площа тіла дорослої людини - 16 000 см².

Загальні порушення організму при опіках носять назву опікової хвороби. Опікова хвороба розвивається при всіх обширних опіках, а також при глибоких опіках на площі більше 10% площі тіла.

Періоди опікової хвороби:

І - Опіковий шок. Виникає внаслідок подразнення величезної кількості нервових закінчень і супроводжується значною втратою рідини (плазми крові) через міхурі. Тому опіковий шок є травматичним і гіповолемічним водночас. Триває від декількох годин до двох діб, що залежить від площі і глибини опіку. Характерним є те, що довго триває еректильна фаза шоку, АТ утримується в нормі (тому по ньому не можна судити про важкість травми), сповільнюється кровоток, наступає згущення крові, втрачається реологічна здатність, падає ОЦК, розвивається олігурія. Температура при опіковому шоці нормальна чи дещо знижена.

ІІ - Гостра опікова токсемія. Виникає внаслідок всмоктування в кров великої кількості продуктів недоокисленого розпаду білків, екзо і ендотоксинів. Триває від декількох днів до декількох тижнів. Проявляється підйомом високої температури тіла, вираженою інтоксикацією організму, наростанням токсичної анемії, азотемії, важким порушенням білкового і мінерального обмінів, обезводненням організму.

ІІІ - Опікова септикотоксемія. В цей період на фоні пригнічення імунних властивостей організму проходить нагноєння опікової поверхні, розвиваються септичні ускладнення. Триває цей період від нагноєння ран до повного закриття опікової поверхні шкірою. Характерним є висока температура тіла, септичний стан, формується і відходить опіковий струп, порушення всіх видів обміну призводить до опікового виснаження.

ІV - Реконвалесценція. Після закриття опікової поверхні поступово нормалізуються функції організму, збільшується вага тіла. В цей період утворюються келоїдні післяопікові рубці, розвиваються контрактури на кінцівках.

Невідкладна допомога:

При локальних опіках - припинити дію травмуючого фактора, слід охолодити опікову поверхню доступними методами, ввести знеболюючі, серцеві препарати, шкіру навколо опіку обробити спиртом, а на саму опікову поверхню накласти пов’язку з фурациліном чи синтоміциновою емульсією. При потребі зробити іммобілізацію ураженої ділянки. Слід обов’язково привити проти правцю.

При обширних опіках - припинити дію травмуючого фактора, на опіковій поверхні ніяких маніпуляцій не проводять. Слід завернути хворго в чисте простирадло і якомога швидше налагодити протишокову інфузійну терапію (реополіглюкін, дисоль, трисоль, лактасоль, фізрозчин); провести адекватне знеболення (анальгін з димедролом, дроперидол,баралгін, промедол, трамал), ввести серцеві глікозиди (корглікон, строфантин), гормональні препарати у великих дозах (гідрокортизон, преднізолон), зігріти хворого, дати пити в необмеженій кількості содово-сольовий розчин (на 1л води даємо 1 ч.л. солі і 0,5 ч.л. соди), молоко, лужні мінеральні води. При потребі налагоджуємо оксигенотерапію.

Лікування:

Загальне лікування в умовах стаціонару:

До виведення з шоку продовжується протишокова терапія, яка розширюється за рахунок переливання білкових препаратів (плазма крові, альбумін), введенням спазмолітиків (еуфілін, папаверин), антигістамінних препаратів (супрастин, діазолін, піпольфен, димедрол), призначаються антикоагулянти (гепарин), інгібітори протеаз (контрикал, гордос), робиться корекція ацидотичних зсувів (водиться розчин соди, трисамін), Після наводнення кровоносного русла рідиною, а це за добу біля 4 - 6 л рідин, після введення кожних 1,5 літра призначаються сечогінні прапарати (лазикс, манітол).

В період опікової токсемії призначається антибактеріальна терапія (антибіотики, сульфаніламідні препарати), кількість введеної рідини зменшується, проводиться ціленаправлена дезінтоксикаційна терапія, призначаються ентеросорбенти, продовжується корекція всіх видів обміну, боротьба з анемією.

В період септикотоксемії на фоні дезінтоксикації організму стимулюються імунні сили, призначається висококалорійна дієта, проводиться штучне харчування хворого.

Місцеве лікування хворого:

Проводиться двома методами: відкритим (безпов’язочним) і закритим (пов’язочним).

В період шоку проводяться найменші маніпуляції на опіковій поверхні. Хворого поміщають в палату з керованим абактеріальним середовищем, а на рани накладають одношарові волого-висихаючі пов’язки з фурациліном, які обробляють 1% розчином перманганату калію, йодопіроном, підсушують фенами побутовими.

В період гострої опікової токсемії проводять зміну пов’язок при допомозі ванн з детергентами, прикладають на рани сорбційну тканину «Дніпро», проводять некротомії.

В період септикотоксемії формується опіковий струп на глибоких опіках, проводять некректомії до 10 - 14 дня, до 21 дня проводять першу пересадку шкіри від цього ж пацієнта (всього може бути проведено до 5 - 7 пересадок шкіри). Місцево використовують антисептики, мазі на водорозчинній основі, гормональні мазі. Шкіру іноді беруть від матері до дитини, від свині, штучну шкіру-плівку. Місцево використовують лазерне проміння і ультразвук.

В період реконвалесценції використовують мазі на жирній основі, ванни, масаж, ЛФК, проводять реконструктивні пластичні операції.

ХІМІЧНІ ОПІКИ

При опіках кислотами утворюється щільний, сухий коагуляційний некроз тканин.

При опіках лугами утворюється глибокий, вологий колікваційний некроз тканин.

Невідкладна допомога:

- негайне промивання опікової поверхні під проточною водою до 15 хвилин (крім опіку негашеним вапном);

- елементи протишокової терапії;

- накладання пов’язки з антидотом

при опіках кислотами - з 2% розчином гідрокарбонату натрію,

при опіках лугами - з 2% розчином оцтової чи лимонної кислоти,

при опіку вапном - з 20% розчином глюкози.

ЕЛЕКТРОТРАВМА

Особливостями ураження струмом є те, що розвиваються порушення по всьому шляху дії струму, залишаючи на шкірі електромітки (місця входу і виходу струму), можливе ураження людини на віддалі до 1 метра при дуговому контакті.

Електротравма буває від струму низької напруги (від 6-12 до 550 в), При цьому зміни наступають як правило місцевого характеру по ходу нервів, судин, м’язів (некрози, ерозивні кровотечі, флегмони). Загальні зміни бувають близько 50% випадків.

Електротравма від струму високої напруги (1000 в і більше) надзвичайно важка. Площа і глибина пошкодження великі, загальні зміни в організмі наступають у 100% випадків, що залежить від петель ураження (особливо небезпечні, які проходять через серце).

Клініка:

- часто після ураження струмом наступає зупинка серця і дихання;

- втрата свідомості;

- підвищення тонусу м’язів;

- якщо прояви життя є, то виникає головний біль;

- світлобоязнь;

- глухість серцевих тонів і ослаблення пульсу;

- зниження пам’яті, слуху, зору.

Невідкладна допомога:

- припинити дію електричного струму доступними методами;

- провести серцево-легеневу реанімацію;

- ввести серцеві середники (корглікон, кордіамін, камфора);

- при шоці налагодити інфузійну терапію;

- на уражені місця накласти асептичну пов’язку;

- ввести заспокійливі (седуксен, реланіум);

- налагодити оксигенотерапію;

- обов’язково госпіталізувати потерпілого.

Лікуванняпроводиться в стаціонарі як опікового хворого, три дні підряд робиться ЕКГ, рани лікуються як опікові.

ХОЛОДОВА ТРАВМА

Поділяється на локальну і загальну.

Локальна має 3 форми:

1. Первинний кріонекроз - відразу наступають незворотні зміни.

2. Зльоденіння - виникає при швидкій дії холоду, постукування по шкірі дає металічний звук, стан зворотній.

3. Відмороження - в дореактивному періоді,

- в реактивному періоді.

Загальна має 2 форми:

1. М’язеве тремтіння - проходить самостійно.

2. Замерзання.

Холодовій травмі сприяють: підвищена вологість, вітер, розлади кровообігу, кахексія, авітаміноз, здалення тканин одягом чи взуттям.

Відмороженням називається пошкодження тканин, визване довготривалою дією низької температури.

Дореактивний період триває протягом першої доби. Клініка дуже бідна. Шкіра холодна в місці ураження, бліда, біль незначний, відмічається поколювання в шкірі, зниження чутливості.

Реактивний період проявляється після внутрішнього зігрівання тканин і клініка залежить від глибини пошкодження.

І ступінь - свербіння, пекучий біль, зниження чутливості, невеликий набряк і ціаноз шкіри. Триває до тижня.

ІІ ступінь- утворюються міхурі, заповнені геморагічною рідиною, виражений набряк тканин, після приєднання інфекції рани нагноюються. Загоєння проходить до трьох тижнів без рубців.

ІІІ - ІV ступені - клінічно розрізнити їх важко. Проходить некроз всієї товщі шкіри і підлеглих тканин. Якщо процес розвивається по типу сухої гангрени, то через 3-4 тижні мертві тканини відмежовуються від здорових. Якщо процес перебігає по типу вологої гангрени, то приєднується інфекція, виражена інтоксикація організму, може розвинутись сепсис.

Невідкладна допомога:

- якнайшвидше припинити дію холоду, занести в тепле приміщення, зігріти хворого, дати гаряче пиття;

- ввести заспокійливі і знеболюючі середники;

- накласти термоізолюючу пов’язку (шкіру обробити спиртом, накласти суху асептичну пов’язку, вату, церату, зовнішню пов’язку);

- надати повного спокою ураженій ділянці;

- призначити теонікол, реополіглюкін;

- провести профілактику правцю.

Лікування:

- протягом першої доби спокій ураженій ділянці;

- призначити спазмолітики (папаверин, нікотинова кислота, но-шпа);

- в/в реополіглюкін, реоглюман;

- антикоагулянти (гепарин);

- починаючи з другої доби - зняти термоізолюючу пов’язку, оцінити ступінь ураження і лікувати як опікову рану, як гнійну рану;

- антибактеріальна і дезінтоксикаційна терапія;

- при некрозах проводиться некректомія і ампутація кінцівок.

ЗАМЕРЗАННЯ

Виникає при швидкому пониженні температури тіла в результаті дії зовнішнього середовища.

Клініка проявляється знобінням, втомлюваністю, апатією, затрудненням активних рухів. Шкіра «гусяча», холодна, блідо-синюшна. Пригнічується робота серця (брадикардія, падає АТ).

Хворі присідають, руками обіймають коліна, у них виникають галюцинації (тепла хата, вогонь). Ступінь важкості визначається по ректальній температурі:

І - зниження до 36°,

ІІ - 36 - 35°,

ІІІ - нижче 35°.

Невідкладна допомога:

- швидке зігрівання хворого (поміщають у ванну при t 36° і доводять через 20 хв. до 40°) протягом 2 годин;

- гаряче пиття;

- в/в реополіглюкін, 5% розчин глюкози;

- антикоагулянти (гепарин);

- серцеві середники (корглікон, строфантин);

- антигістамінні (димедрол).

Лікування:

- після зігрівання проводиться лікування можливих ускладнень (бронхіт, пневмонія, набряк легень, набряк мозку, парези).

Читайте також:

1. ЕЛЕКТРОТРАВМАТИЗМ ТА ДІЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ
2. Електротравматизм.
3. Електротравматизм. Основні причини та шляхи зниження його рівня. Фактори які його викликають.
4. Особливості електротравматизму. Електричний струм як чинник небезпеки
5. Перша допомога при електротравмах.
6. Попередження електротравматизму
7. Сутність, призначення та основні процеси, що відбуваються при хіміко-термічній обробці сталі
8. Термічні методи дослідження свердловин. Термічні властивості гірських порід. Фізичні основи використання термокаротажу
9. Термічні напруження в гірських породах
10. Термічні опіки
11. Термічні характеристики

Переглядів: 8820