Попередження електротравматизму

Для попередження електротравматизму застосовуються захисні засоби: гумові рукавички, галошіі килимки, ізолюючі штанги, решітки і т.п. На металеві ручки інструментів, що використовуються при виконанні електромонтажних робіт, надягають ізолюючі ручки.

Про небезпеку поразки електричним струмом попереджають також плакати: «Не входь— небезпечно для життя», «Не вмикати. Працюють люди» і ін. Плакати звичайно вивішують на дверях і стінах приміщень, у яких знаходяться електроустановки, на електричних щитках і рубильниках, на опорах лінії електропередачі і т.д. Вказівок, що містяться на цих плакатах, необхідно строго дотримуватись.

Монтаж і ремонт електроустановок виконується відповідно до наступних вимог:

а)всі електроустановки повинні бути змонтовані так, щоб їхні струмоведучі частини були недоступні для випадкового дотику: проводи і кабелі ретельно ізольовані, інші струмоведучі частини закриті захисними огородженнями у виді кожухів, шухляд, шаф;

б)металеві частини електроустаткування, не призначені для проходження по них струму, повинні бути заземлені, тобто з'єднані з землею за допомогою мідних проводів; заземлення зменшує небезпеку поразки струмом людей, що доторкнулися до неструмоведучих частин, що виявилися під напругою; опір заземлюючих проводів повинен бути не більш 4 ом;

в) щоб уникнути небезпеки поразки електричним струмом, не дозволяється робити монтаж або ремонт електроустановок, якщо вони знаходяться під напругою. Потрібно за допомогою контрольної лампи або індикатора напруги переконатися, що напруга відсутня.

Перша допомога при поразці електричним струмом

Якщо, незважаючи на всі вжиті заходи, все-таки відбувається поразка людини електричним струмом, то порятунок потерпілого в більшості випадків залежить від швидкості звільнення його від дії струму, а також від швидкості й правильності надання потерпілому першої допомоги.

Може виявитися, що потерпілий сам не в змозі звільнитися від дії електричного струму. У цьому випадку йому негайно потрібно надати допомогу, вживши заходів обережності, щоб самому не виявитися в положенні потерпілого. Необхідно відключити установку найближчим вимикачем або перервати ланцюг струму, перерізавши провід ножем, гострозубцями, сокирою й ін.

Після звільнення потерпілого від дії електричного струму йому негайно потрібно надати долікарняну допомогу відповідно до його стану.

Надання долікарської допомоги. Після припинення дії електричного струму на людину необхідно викликати лікаря, однак до його прибуття слід надати потерпілому необхідну допомогу. Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому перебуває потерпілий. Для оцінки стану потерпілого перевіряють наявність у нього свідомості, дихання, пульсу. Потерпілий, після звільнення від дії електричного струму, може перебувати, як правило, в одному з трьох станів:

- при свідомості;

- непритомний, однак у нього є дихання та пульс;

- в стані клінічної смерті (відсутнє дихання та не прощупується пульс).

Якщо потерпілий при свідомості, то його слід покласти на підстилку із тканини чи одягу, створити приплив свіжого повітря, розстібнути одяг, що стискає та перешкоджає диханню, розтерти та зігріти тіло і забезпечити спокій до прибуття лікаря. Потерпілому, що знаходиться в непритомному стані, слід дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом або обприскати лице холодною водою. Якщо потерпілий прийде до тями, йому слід дати випити 15–20 крапель настоянки валеріани та гарячого чаю.

При відсутності ознак життя (дихання та пульсу) потрібно негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію (СЛР), адже імовірність успіху тим менша, чим більше часу пройшло від початку клінічної смерті. До заходів СЛР належать штучне дихання та непрямий (закритий) масаж серця. Штучне дихання виконується способом „з рота в рот” або „з рота в ніс”. людина, яка надає допомогу робить видих із своїх легень в легені потерпілого безпосередньо в його рот чи ніс; у повітрі, що видихається людиною є ще досить кисню. Попередньо потерпілого необхідно покласти спиною на тверду рівну поверхню, звільнити від одягу, що стискає (розстебнути комір сорочки, пасок, послабити краватку), підкласти під лопатки невеликий валик з будь-якого матеріалу (можна одягу), відхилити голову максимально назад.

Перед початком штучного дихання слід переконатися в прохідності верхніх дихальних шляхів, які можуть бути закриті запавшим язиком, сторонніми предметами, накопиченим слизом.

Рятівник робить глибокий вдих, а потім, щільно притиснувши свій рот через марлю до рота потерпілого (при цьому, як правило, закриває ніс потерпілого своєю щокою), вдуває повітря в легені. При цьому грудна клітка потерпілого розширяється. За рахунок еластичності легенів та грудної стінки потерпілий робить пасивний видих. В цей час його рот повинен бути відкритим. Частота вдування повітря повинна складати 12 разів за хвилину. Аналогічно провідиться штучне дихання способом „з рота в ніс”, при цьому вдувають повітря через ніс, а рот потерпілого повинен бути закритим.

При проведенні штучного дихання слід бути уважним, оскільки коли у потерпілого з’являються перші ознаки слабкого поверхневого дихання, то необхідно до нього пристосувати ритм штучного дихання. У випадку зупинки серця, яку можна визначити за відсутністю у потерпілого пульсу на сонній артерії і за розширенням зіниці або його фібриляції, необхідно одночасно з штучним диханням провідити непрямий масаж серця.

При необхідності проведення непрямого масажу серця потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (підлога, стіл), оголюють його грудну клітку, розстібають пасок. Рятівник стає зліва чи справа від потерпілого, поклавши на нижню третину грудної клітки кисті рук (одна на другу), енергійно (поштовхами) натискує на неї. Натискувати потрібно досить різко, використовуючи при цьому вагу власного тіла, і з такою силою, щоб грудна клітка прогиналась на 4–5 см в сторону до хребта. Необхідна частота натискувань становить 60 – 65 разів за хвилину.

Масаж серця необхідно поєднувати з штучним диханням. Якщо СЛР здійснює одна людина, то заходи щодо рятування потерпілого необхідно провідити в такій послідовності: після двох глибоких вдувань у рот чи ніс зробити 15 натискувань на грудну клітку, потім знову повторити два вдування і 15 натискувань для масажу серця і т.д. якщо допомогу надають двоє рятівників, то один повинен робити штучне дихання, а інший – непрямий масаж серця, причому в момент вдування повітря масаж серця припиняють. Після одного вдування повітря в легені потерпілого необхідно п’ять разів натиснути на його грудну клітку.

Заходи щодо оживлення можна вважати ефективними, якщо:

- звузилися зіниці,

- шкіра починає рожевіти (в першу чергу шкіра верхньої губи),

- при масажних поштовхах явно відчувається пульс на сонній артерії.

Штучне дихання та непрямий масаж серця необхідно виконувати доти, поки у потерпілого повністю не відновиться дихання та робота серця або поки не прибуде швидка медична допомога.

БОРОТЬБА З ПОШИРЕННЯМ ПОЖЕЖІ Й ЗАСОБИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ

При порушенні протипожежних мір й у випадках аварій не виключене виникнення вогнищ загоряння, які можуть перетворитися в пожежу. Тому в електроустановках, де можливе загоряння ізоляції електричних машин й апаратів, проводів і кабелів, мінерального масла й інших горючих речовин, ПУЭ й місцеві протипожежні інструкції пропонують міри боротьби з поширенням пожеж і ліквідацією вогнищ загоряння.

Кабелі, прокладені відкрито, не повинні мати зовнішнього джутового обплетення, що охороняє броню від корозії. Замість знятого джутового обплетення броня фарбується вогнестійкою фарбою.

Кабельні спорудження й конструкції, на яких закріплюють кабелі, повинні бути виконані з вогнестійких матеріалів.

В електромашинних приміщеннях необхідно мати первинні засоби пожежогасіння.

Більшу небезпеку поширення пожежі представляють маслонаповнені апарати - трансформатори й вимикачі. З метою обмеження пожежі у випадку загоряння масла під трансформатором обладнається спеціальна маслоприймальна яма, покрита ґратами, поверх якої насипають гравій. При пожежі трансформатора масло з бака через нижній спускний кран зливають через гравій у яму.

Двері камер, що містять масляні трансформатори й вимикачі з більшою кількістю масла, виконуються важкогорючими. Вихід з камери трансформатора, вимикача повинен бути назовні або в приміщення з вогнестійкою підлогою, стінами й перекриттям, не утримуючого вогненебезпечного або вибухонебезпечного предметів, апаратів і виробництв. При виконанні цієї вимоги загоряння масла в трансформаторі або в результаті вибуху вимикача не викличе поширення вогню на електроустаткування або виробниче приміщення. У всіх приміщеннях, у яких установлені маслонаповнені апарати, необхідно мати ящики з піском і вогнегасники.

Для гасіння пожеж можна використати воду, водяну пару або спеціальні хімічні речовини. Вода є найбільш дешевим і розповсюдженим засобом гасіння. Висока теплоємність і велика теплота випару води дозволяють ефективно відбирати тепло від джерела пожежі. Однак воду не можна застосовувати для гасіння легкозаймистих рідин (бензин, гас, мінеральне масло), тому що, маючи більшу щільність, вода збирається внизу цих рідин, збільшуючи цим палаючу поверхню. Також не можна гасити водою такі речовини, як карбід кальцію або селітру, які виділяють у контакті з водою горючі речовини. Не можна застосовувати воду й для гасіння електроустановок, що перебувають під напругою без застосування спеціальних мір захисту від поразки електричним струмом через струмінь води.

Вода для гасіння пожежі надходить від загального водопроводу або від спеціальної пожежної водойми або резервуара. Якщо напір у загальному водопроводі недостатній, то його підвищують насосами або пожежними мотопомпами.

Для гасіння пожежі в закритих приміщеннях рекомендується застосовувати водяну пару, вогнегасні властивості якого полягають у розведенні повітря, у результаті чого знижується концентрація кисню й температура палаючої речовини. Водяний пар може бути використаний для гасіння обмоток електричних машин, а також різних твердих і рідких палаючих речовин.

Гарні результати при гасінні пожежі дає хімічна піна, утворена при змішуванні піногенераторних порошків (ПГП) з водою. Вогнегасні властивості піни складаються в ізолюючій дії, здатності зменшувати випар горючої речовини й охолоджувати його верхній шар.

Гасити пожежу доцільно за допомогою повітряно-механічної піни, утвореної в результаті механічного перемішування водяного розчину піноутворювачів з повітрям, здійснюване в спеціальному апараті - піногенераторі.

Ручний пінний вогнегасник ОП-5 призначений для гасіння різних матеріалів на невеликій площі горіння хімічною піною. Його заряд складається з кислотної частини, розміщеної в склянці ємністю 0,5л, і лужної частини у вигляді суміші двовуглекислого натрію із солодовим екстрактом. При змішанні складових частин заряду в результаті їхньої хімічної реакції утвориться вуглекислий газ, що створює в балоні значний тиск. Через цього піна викидається через отвір у вигляді струменя довжиною 6-8 м. Тривалість дії вогнегасника близько 1 хв.

Для приведення цього вогнегасника в дію необхідно підняти й перекинути до відмови його рукоятку, що викличе відкриття клапана в горловині склянки з кислотною частиною заряду. Потім балон потрібно перевернути догори дном, і тоді лужна частина заряду з'єднається з кислотної, отчого й утвориться піна.

З хімічних засобів гасіння широке застосування одержала вуглекислота. При швидкому випарі рідкої вуглекислоти утвориться снігоподібна вуглекислота, що, будучи спрямована в зону пожежі, знижує концентрацію кисню в повітрі, а також охолоджує поверхню палаючої речовини. Вуглекислота застосовується для гасіння пожеж у закритих приміщеннях і може бути використана в електроустановках, що перебувають під напругою, внаслідок її низької електропровідності й безпеки відносно поразки людей електричним струмом.

Ручні вуглекислотні вогнегасники типів ОУ-2, ОУ-5 й ОУ-8 ємністю 2,5 й 8л призначені для гасіння невеликих вогнищ пожежі. Вони приводяться в дію відкриттям запірного вентиля обертанням маховика. Більше ефективними в порівнянні з вуглекислотними вогнегасниками є вуглекислотно-брометилові вогнегасники типу ОУБ-3 й ОУБ-7 ємністю 3 й 7 л відповідно. Вони призначені для гасіння невеликих вогнищ пожеж тліючих матеріалів, а також електроустановок, що перебувають під напругою. Ці вогнегасники непридатні для гасіння речовин, здатних горіти без повітря (наприклад, кіноплівка).

Для гасіння пожеж електроустановок можна застосовувати порошковий вогнегасник типу ОПС-10 ємністю 10 л, що також придатний для гасіння невеликих вогнищ загоряння лужних металів.

Варто сказати й про такі найпростіші засоби гасіння, як сухий пісок й азбестова або грубошерста тканина, накидання якої на вогнище загоряння може швидко загасити полум'я.

Монтаж і демонтаж простих вузлів апаратів і арматури електроосвітлення

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПОРАЗКА ЛЮДИНИ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ	\|	Монтаж електропроводок.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.