• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та види митних режимів. Загальні правила їх застосування

Переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон здійснюється відповідно до заявлених митних режимів.Поняття “митний режим” (англ. customs regime) служить для визначення можливості переміщення товарів, порядку митного оформлення і митного контролю, розміру митних платежів, які підлягають сплаті щодо товарів та транспортних засобів, що переміщуються, а також визначає коло дій, які можуть бути здійснені щодо останніх.

Митний режим є однією з основних категорій митного законодавства України і визначає:

– конкретний порядок переміщення товарів через митний кордон України в залежності від їх призначення;

– умови знаходження товарів та їх припустиме використання на (за межами) митній території;

– межі прав фізичних та юридичних осіб по розпорядженню товарами, що знаходяться в їх володінні;

– додаткові вимоги до даного товару та правового статусу особи, яка переміщує його через митний кордон (у випадках, передбачених митним законодавством).

Визначення митних режимів здійснюється за такими ознаками:

– походження товарів (український чи іноземний);

– вибрана юридичними чи фізичними особами мета переміщення;

–напрямок переміщення;

–строк знаходження товарів під митним режимом;

–сплата митних платежів, а також надання митних пільг;

–статус товарів після завершення митного оформлення.

Вибір або зміна митного режиму стосовно товарів є прерогативою особи, яка переміщує товари. Митні органи при цьому приймають рішення про можливість розміщення конкретного товару під митний режим, обраний особою, яка здійснює декларування, тобто надають дозвіл на використання даного режиму або відмовляють у такому дозволі, виходячи з умов, визначених МК України.

Розміщення товарів під окремі митні режими може обмежуватися у випадках невиконання або неповного виконання умов розміщення товарів під даний митний режим залежно від статусу товарів, їх призначення, сфери застосування чи використання тощо. Наприклад, під режим реекспорту можуть розміщуватися тільки товари, що походять з інших країн, під режим реімпорту – виключно українські товари, що походять з України в режимі експорту. Знаходження товарів під деякими митними режимами обмежується визначеними термінами. Товари, що ввезені на митну територію України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох років. Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців.

В Україні згідно із ст. 185 МК України діють такі види митних режимів.

1. Імпорт – митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень (ст. 188 МК України).

Ввезення товарів для вільного обігу без обмеження строку відрізняє митний режим “імпорт” від інших митних режимів, відповідно до яких товари ввозяться на митну територію на певний строк та в подальшому повинні бути вивезені з території України або заявлені в інший митний режим. Регулювання розміщення товарів у режимі “імпорт” здійснюється відповідно до норм чинного законодавства, які встановлюють загальний порядок здійснення митного контролю та митного оформлення, сплати податків і зборів.

Основними умовами переміщення товарів у режимі імпорту відповідно до ст. 189 МК України є:

– подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України;

–сплата податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України;

– дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.

Ці умови на практиці створюють складний механізм використання цілої системи заходів регулювання ввезення товарів на митну територію України в зазначеному режимі. Відповідно до чинного законодавства здійснюється оформлення, сплачуються податки і збори, надаються пільги, здійснюється дотримання вимог щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.

2. Реімпорт – митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території (ст. 190 МК України).

Основні умови переміщення товарів у режимі реімпорту встановлено у ст. 191 МК України. Товари можуть переміщуватися в зазначеному режимі, якщо вони:

– походять з митної території України;

–ввозяться на митну територію України не пізніше як через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України;

– не використовувалися за межами України для одержання прибутку;

– ввозяться в тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про переміщення товарів через митний кордон України в режимі реімпорту” від 12 груд. 2002 р. № 1881^[39] встановлено, що режим реімпорту застосовується до:

– товарів, стан яких змінився внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили в установленому Державною митною службою порядку;

– товарів, щодо яких проводилися операції з передпродажної підготовки (захист від корозії, боротьба із шкідниками, сортування, пакування, маркування, тестування) чи які були піддані дрібному ремонту, за умови, що такі дії не змінили їх вартості, визначеної на момент вивезення (експорту), та кодів згідно з УКТЗЕД.

Порядок застосування митного режиму реімпорту до товарів, що переміщуються через митний кордон України, затверджено Наказом Держмитслужби від 7 жовтня 2003 р. № 662^[40].

Оформлення товарів у режимі реімпорту можливе лише за умови, що товари, заявлені у режим реімпорту, можуть бути ідентифіковані як такі, що були раніше експортованими товарами.

Здійснення реімпорту товарів протягом одного року з дати їх експорту передбачає повернення власнику цих товарів або уповноваженим особам суми вивізного (експортного) мита, сплаченого при їх експорті. Особа, що переміщує товари в режимі реімпорту, сплачує суми, одержані експортером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих під час вивезення (експорту) цих товарів, а також проценти з цих сум, нараховані за обліковою ставкою Національного банку України.

3. Експорт – митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України (ст. 194 МК України). Експорт є одним із пріоритетних напрямів ЗЕД держави.

Умовами переміщення товарів у режимі експорту відповідно до ст. 195 МК України є:

– подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України;

– сплата податків і зборів, встановлених на експорт товарів;

– дотримання експортером вимог, передбачених законом.

Чинним законодавством встановлено вимоги щодо тарифного і нетарифного регулювання експорту та спеціальні вимоги стосовно переміщення певних товарів або операцій з цими товарами. Держава здійснює контроль за валютними надходженнями від зовнішньоекономічних угод.

4. Реекспорт – митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України вивозяться з цієї території у режимі експорту (ст. 196 МК України).

Основні умови переміщення товарів у режимі реекспорту встановлені у ст. 197 МК України. Товари можуть переміщуватися в зазначеному режимі, якщо:

– митному органу надано дозвіл уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу чи органу, визначеного міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, на реекспорт товарів;

– товари, що реекспортуються, перебувають у тому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення на митну територію України, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;

– товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку;

– товари, що реекспортуються, вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію України.

Порядок застосування митного режиму реекспорту до товарів, що переміщуються через митний кордон України, затверджено Наказом Держмитслужби від 07.10.2003 р. № 661^[41].

З метою виконання міжнародних договорів України Кабінет Міністрів України постановою від 06.08.2003 р. № 1211 “Деякі питання реекспорту товарів”^[42] уповноважив Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції видавати дозволи на реекспорт товарів, переліки яких оприлюднюються Міністерством:

– походженням з України, що здійснюється з території інших країн відповідно до міжнародних договорів України;

– походженням з інших країн, що здійснюється за межі митної території України.

Дія цієї постанови не поширюється на товари, реекспорт яких здійснюється відповідно до Указу Президента України від 13.01.1998 р. № 117 “Про Положення про державний експортний контроль в Україні”.

Заходи нетарифного регулювання не застосовуються до товарів, які переміщуються в режимі реекспорту.

5. Транзит – митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України (ст. 200 МК України).

Із урахуванням джерел правового регулювання і сфери застосування транзиту виділяють дві його форми: а) міжнародний транзит, використання якого регламентується положеннями міжнародних конвенцій з питань транзиту або передбачається окремими положеннями інших міжнародних угод (наприклад, Всесвітньою поштовою конвенцією); б) транзит товарів, який здійснюється згідно з національним законодавством.

Регламентація цього митного режиму міститься у гл. 33 МК України, Законі України “Про транзит вантажів” від 20.10.1999 р.^[43] і низці нормативних актів. Правове регулювання транзиту транспортних засобів займає окреме місце в митному регулюванні ЗЕД. Це пояснюється тим, що транспортні засоби в системі міжнародного обміну не є, як правило, безпосереднім об’єктом державного регулювання зовнішньоторгової діяльності. Тому положення МК України щодо режиму транзиту стосуються тільки товарів. Дія Закону України “Про транзит вантажів” не поширюється на транзит пошти, багажу, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин, небезпечних і шкідливих відходів, продукції подвійного призначення, експорт та імпорт товарів, переміщення товарів з використанням трубопровідного транспорту та ліній електропередачі.

Регламентація митного режиму транзиту товарів, що встановленанаціональним законодавством, створює основу застосування режиму з урахуванням потреб конкретних учасників транзиту, специфіки різних способів транспортування, особливих властивостей окремих товарів тощо.

На митний режим “транзит” поширюються загальні правила переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, заборони та обмеження щодо переміщення (ст. 95-97 МК України).

Рішення про допущення товарів до переміщення і режиму транзиту приймається митним органом на підставі наявних документів і за умови виконання перевізником положень чинного законодавства.

Відповідно до Закону України “Про транзит вантажів” застосування даного режиму забезпечується шляхом: відсутності будь-якої дискримінації стосовно учасників транзиту, транзитного вантажу за ознакою його місця походження, відправлення, ввезення, вивезення чи призначення або у зв’язку з обставинами, що стосуються права власності на цей вантаж або на транспортний засіб транзиту, місця реєстрації чи прапора останнього, а також при оподаткуванні операцій, пов’язаних з транзитом вантажів, за винятками адекватного реагування на дискримінаційні заходи стосовно України чи економічних санкцій міжнародних організацій, підтриманих Україною; вільного вибору учасниками транзиту транзитних послуг, робіт (крім випадків, визначених законами та міжнародними договорами України), їх надавачів (виконавців), засобів транзиту, а також маршрутів транзиту; відсутності не обґрунтованих затримок і обмежень, у тому числі стосовно засобів транзиту, та звільнення від сплати будь-яких інших платежів, крім єдиного збору, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України.

Вантажі, що переміщуються транзитом через територію України, підлягають обов’язковому декларуванню.

Здійснюється транзит відповідними автомобільними, залізничними, водними та повітряними шляхами у прямому або змішаному сполученні. У прямому сполученні транзит передбачає транспортування товарів одним видом транспорту без перевантаження на інший. Транзит товарів у прямому сполученні здійснюється за єдиним транспортним документом на всьому шляху проходження. У змішаному сполученні транзит може бути пов’язаний з перевантаженням товарів з одного виду транспорту на інший, сортуванням, пакуванням, обмірюванням, накопиченням, формуванням або подрібненням партій вантажу, тимчасовим зберіганням тощо.

Товари, що переміщуються транзитом, повинні: а) перебувати в незмінному стані, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання; б) не використовуватися на території України ні з якою іншою метою, крім транзиту; в) у випадках, визначених законодавством України, переміщуватися за наявності дозволу на транзит через територію України, який надається відповідними уповноваженими органами; г) у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, переміщуватися встановленими маршрутами та шляхами; д) бути доставленими до митного органу призначення у строк, що визначається відповідно до чинних в Україні нормативів на перевезення вантажів, виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення.

6. Тимчасове ввезення (вивезення) – митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов’язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування (ст. 204 МК України).

Режим тимчасового ввезення (вивезення) встановлює вимоги, дотримання яких допускає тимчасове користування іноземними товарами на території України, а українськими – за її межами.

Статус товарів, розміщених у цей режим, а відповідно і зміст режиму, визначається тимчасовим характером перебування і використання такого товару на митній території України або поза нею. Стаття 206 МК України встановлює перелік товарів щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування. Такий дозвіл надається щодо:

–товарів, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходах;

– професійного обладнання, необхідного особам, які прибувають в Україну (виїжджають з України), для підготовки репортажів, здійснення записів або передач для засобів масової інформації або зйомки фільмів;

– контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв’язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією;

– зразків товарів і предметів та рекламних фільмів за умови, що вони залишаються власністю особи, яка перебуває або проживає за межами території тимчасового ввезення, і їхвикористання на території України не має комерційного характеру;

–товарів, що ввозяться з освітніми, науковими чи культурними цілями, тобто наукового та навчального обладнання, обладнання для поліпшення дозвілля моряків, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться в рамках навчальної, наукової або культурної діяльності;

– особистих речей пасажирів та товарів, що ввозяться для спортивних цілей;

– матеріалів для реклами та туризму;

– транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України;

– морських і повітряних суден, які ввозяться з метою ремонту;

– устаткування та матеріалів, призначених нерезидентами для будівництва та ремонту морських і повітряних суден.

Умовою застосування зазначеного режиму є подання митному органу документів на такі товари з обґрунтуванням підстав їх тимчасового ввезення на митну територію України або вивезення за межі митної території України; надання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, зобов’язання про їх зворотне вивезення (ввезення) у строки, обумовлені метою тимчасового ввезення (вивезення), але не перевищують строків, встановлених МК України; подання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, дозволу відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення (вивезення) товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законом. Рішення про допущення застосування режиму тимчасового ввезення (вивезення) приймає митний орган. Не допускається переміщення товарів у даному режимі, якщо немає можливості встановити надійність їх ідентифікації або відсутня гарантія щодо повернення.

Статтею 208 МК України встановлено загальний строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів – один рік з дня ввезення на митну територію України (вивезення з митної території України). Цей термін не поширюється на товари, що не підлягають відчуженню на території України та призначені для службового користування представництв іноземних фірм. Такі товари декларуються митним органом на строк до трьох років з моменту акредитації цих представників під зобов’язання про зворотне вивезення (ст. 298 МК України). Строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів може бути продовжений відповідним митним органом. Так, митниця може продовжувати зазначений строк тільки в межах одного року, регіональна митниця та Держмитслужба – понад одного року. До закінчення встановленого митним органом строку особа, яка надала зобов’язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у режимі тимчасового ввезення (вивезення), має:

– вивезти (ввезти) ці товари згідно із зобов’язанням, наданим митному органу;

– або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо таких товарів з додержанням вимог чинного законодавства.

7. Митний склад – митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України (ст. 212. МК України).

Значення митного складу для підприємництва у сфері ЗЕД визначається, передусім, тим, що за товар, розміщений під цим режимом, надається можливість сплачувати митні платежі або піддаватися нетарифним методам регулювання (квотування, ліцензування, спеціальні дозволи) тільки за фактом угоди. Це дає можливість учаснику ЗЕД прийняти вигідне рішення, погодивши свій вибір із кон’юнктурою відповідного товарного ринку, здійснити угоди в найбільш сприятливий час (залежно від цінового фактора, що складається), зекономити на накладних витратах. Звозячи великі партії товарів, одержати інші вигоди і запобігти невигідним ситуаціям. Крім того, самі товари, що перебувають у режимі митного складу, можуть бути (з дозволу митного органу) підготовлені до продажу, транспортування, можуть сортуватися, пакуватися тощо^[44].

У режим митного складу можуть поміщатися будь-які товари, за винятком товарів, що заборонені до ввезення в Україну, вивезення з України та транзиту через територію України; товари, термін зберігання або використання яких закінчився; транзитні підакцизні товари; товари, що надходять в Україну як гуманітарна допомога; живі тварини; електроенергія та газ; товари, що надходять на адресу приватних осіб; спирт та алкогольні напої за кодами згідно з УКТЗЕД 2203 00, 2204–2208; тютюнові вироби за кодами згідно з УКТЗЕД 2402 10 00 00, 2402 20 10 00, 2402 20 90, 2403 10 00, 2403 10 90 00, 2403 99 10 00; давальницька сировина, закуплена на митній території України^[45].

Товари, ввезені на митну територію України, можуть зберігатися в режимі митного складу не більше трьох років з дати поміщення цих товарів у зазначений режим.

Строк зберігання в режимі митного складу підакцизних товарів, ввезених із-за меж митної території України, не може перевищувати трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим.

Товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються в режимі митного складу, до закінчення строків зберігання повинні бути задекларовані власником або уповноваженою ним особою до іншого митного режиму.

Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим. До закінчення зазначеного строку такі товари мають бути вивезені за межі митної території України.

8. Спеціальна митна зона – це митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законом (ст. 217 МК України).

Правові та економічні основи створення спеціальних митних зон в Україні були закладені Законом України “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.1992 р.^[46] Згідно з його умовами на території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони та порти, експортні, транзитні зони, митні склади, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, створення яких передбачено чинним законодавством.

Статус і територія спеціальної митної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони.

У спеціальних митних зонах створюються сприятливі митні умови та режими митного оподаткування: пільгові режими та рівень оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови, банківсько-кредитна система, система кредитування і страхування, умови застосування окремих видів платежів та система державного інвестування.

Товари можуть перебувати у спеціальних митних зонах протягом усього часу функціонування таких зон.

Під митний режим спеціальної митної зони можуть бути розміщені товари, що не заборонені до ввезення на українську територію і вивезення з неї.

Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України. Відповідно товари, ввезені на території спеціальних митних зон, для цілей оподаткування розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території України.

Митні органи мають право здійснювати постійний контроль та нагляд за кордонами спеціальних митних зон, а також за доступом у них; вимагати від осіб, які переміщують товари через кордон спеціальної митної зони, ведення обліку руху таких товарів з метою їх контролю; проводити перевірку товарів, що переміщуються через кордон спеціальної митної зони; здійснювати перевірки товарів, що знаходяться у спеціальних митних зонах; здійснювати інші передбачені законом заходи, спрямовані на забезпечення надійності митного контролю.

Для належної організації митного контролю митні органи можуть вимагати від органів управління цієї зони вжиття таких заходів: спорудження огорожі по периметру зони, встановлення обмежень щодо порядку доступу в зону в певні години роботи та інших, що не перешкоджають нормальному функціонуванню зони відповідно до закону про таку зону.

Забороняється будь-яке будівництво в межах спеціальних митних зон без попереднього погодження з митним органом, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона.

У спеціальних митних зонах допускається здійснення виробничих та інших комерційних операцій з товарами за умови додержання МК України. Перелік видів товарів та операцій, що з ними здійснюються, визначається в законі про конкретну спеціальну митну зону.

З метою забезпечення виконання законів та з урахуванням характеру товарів можуть запроваджуватися окремі заборони та обмеження щодо здійснення операцій з товарами у спеціальних митних зонах. Такі заборони та обмеження стосовно спеціальних митних зон встановлюються законами.

9. Магазин безмитної торгівлі – митний режим, відповідно до якого товари, а також супутні товарам роботи, не призначені для споживання на митній території України, знаходяться та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання (ст. 225 МК України).

Кабінетом Міністрів України постановою від 17.07.2003 р. за № 1089 затверджено Порядок відкриття і ліквідації магазинів безмитної торгівлі та продажу товарів магазинами безмитної торгівлі^[47].

Власником магазину безмитної торгівлі може бути лише підприємство-резидент, яке зобов’язане: своєчасно декларувати митному органу товари, що надходять до магазину чи вибувають з магазину, та подавати всі документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення; виключити можливість надходження до магазину та вилучення з магазину товарів поза митним контролем; вести облік товарів, що надходять до магазину безмитної торгівлі та реалізуються ним, і подавати митним органам, у зоні діяльності яких знаходиться магазин безмитної торгівлі, звіт про рух товарів.

Форми звіту про рух товарів у магазині безмитної торгівлі затверджено наказом Держмитслужби від 31.07.2003 р. № 512^[48].

Магазини безмитної торгівлі мають право здійснювати торгівлю всіма видами продовольчих товарів вітчизняного (на умовах експорту) та іноземного походження, крім товарів, які заборонено до ввезення, вивезення, транзиту, та товарів по кодах відповідно до УКТЗЕД 27.01 – 27.16.

Товари, а також супутні товарам роботи в режимі магазину безмитної торгівлі реалізуються лише у спеціальних торговельних закладах (магазинах безмитної торгівлі).

Розташування магазинів та умови реалізації у них товарів повинні виключати можливість безпосереднього ввезення цих товарів для споживання на митній території України.

Строк перебування товарів у режимі магазину безмитної торгівлі не може перевищувати трьох років із дня їх поміщення в цей режим. Після закінчення або впродовж зазначеного строку товари можуть бути заявлені митному органу для: вільного обігу на митній території України; вільного обігу за межами митної території України; поміщення в режим митного складу; знищення під митним контролем.

Власники магазинів безмитної торгівлі можуть мати митні склади для зберігання та наступного постачання в магазини всіх видів товарів, у тому числі підакцизних.

10. Переробка на митній території України – митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту (ст. 229 МК України).

Завдяки застосуванню зазначеного режиму товари, які є предметом міжнародного обміну та потребують певної переробки, обробки, ремонту тощо, дозволяється ввозити та переробляти на митній території України без застосування до них заходів нетарифного регулювання. Ввезення та переробка здійснюється з дозволу митного органу. Враховуючи характер операції, встановлюються чітки критерії можливості застосування режиму. Операції щодо переробки товарів можуть включати:

– власне переробку товарів;

– обробку товарів – монтаж, збирання, монтування та налагодження, внаслідок чого одержуються інші товари;

– ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання;

– використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються.

Порядок застосування митного режиму переробки на митній території України встановлено наказом Держмитслужби України від 13.09.2003 р. № 609^[49].

Строк переробки товарів на митній території України встановлюється митним органом під час надання дозволу підприємству-резиденту виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продукцією їх переробки. Як правило, він не може бути більшим ніж 90 днів.

Митні органи проводять перевірку товарів, ввезених для переробки на митній території України, здійснюють контроль за обов’язковим обсягом виходу продуктів переробки.

11. Переробка за межами митної території України – митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки за межами митної території України та наступного повернення в Україну (ст. 237 МК України).

Зазначений митний режим є свого роду зворотним відображенням митного режиму переробки на митній території України. Це стосується як проведення операцій щодо переробки, так і товарів, які дозволяється розміщувати в зазначений режим. Вивезення товарів для переробки за межами митної території України здійснюється з дозволу митних органів. Митні органи здійснюють контроль за обов’язковим обсягом виходу продуктів переробки. Строк переробки товарів за межами митної території України встановлюється митним органом під час видачі дозволу підприємству-резиденту, виходячи з тривалості процесу переробки товарів, але, як правило, не може бути більшим ніж 90 днів.

Виходячи з технологічних особливостей переробки, Кабінет Міністрів України за поданням відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади може встановлювати інші строки переробки товарів.

Порядок застосування митного режиму переробки за межами митної території України встановлено наказом Держмитслужби України від 13 верес. 2003 р. № 609^[50].

12. Знищення або руйнування – митний режим, відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються.

Знищення або руйнування товарів допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади, що здійснюють відповідно до їхньої компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Такий дозвіл митним органом не видається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, що визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи спільно з іншими органами державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України (ст. 243 МК України).

Порядок застосування митного режиму знищення або руйнування товарів, що перебувають під митним контролем, затверджено наказом Держмитслужби від 24 груд. 2003 р. № 905^[51].

Для здійснення митного оформлення в зазначеному режимі зацікавлена особа подає в митний орган заяву, вантажно-митну декларацію, товаросупроводні документи. У заяві зазначаються: назва товару, дані про характер товару; кількість; причина руйнування; спосіб і місце знищення або руйнування. Заявник бере також на себе зобов’язання надати митному органу у встановлений термін акт про знищення або руйнування та інформацію про відходи та залишки, які можуть утворитися в результаті застосування режиму.

Усі витрати, пов’язані із знищенням та руйнуванням (зберігання, транспортування, навантаження, розвантаження), здійснюються за рахунок їх власника чи іншої зацікавленої особи. Усі відходи (залишки) підлягають обов’язковому митному оформленню і мають бути поміщені у відповідний митний режим як іноземні товари, ввезені на митну територію України під митним контролем.

13. Відмова на користь держави – митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються і не справляються податки і збори, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання (ст. 246 МК України).

Відмова від товарів на користь держави допускається з дозволу митного органу.

Митне оформлення товарів відповідно до зазначеного режиму здійснюється із застосуванням вантажної митної декларації у встановленому порядку.

Порядок застосування митного режиму відмови на користь держави до товарів, що перебувають під митним контролем, затверджено наказом Держмитслужби України від 24 груд. 2003 р. № 906^[52].

Перелік товарів, що не можуть бути поміщені в митний режим відмови на користь держави, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 груд. 2003 р. № 1955^[53].

Читайте також:

1. Effects/Accessories - Ефекти/Аксесуари - Тут ви можете вибрати плагін для застосування його до ландшафту.
2. I. Загальні збори АТ
3. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
4. I. Загальні положення
5. I. Загальні положення
6. I. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА.
7. I. Застосування похідної та інтеграла до роз’язування задач елементарної математики.
8. II. Загальні вимоги до розробки екскурсії
9. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
10. II. Поняття соціального процесу.
11. II. Правила щодо аргументів.
12. IV етап. Практичне застосування одержаних даних.

Переглядів: 2098