Теоретико-методологічні проблеми антропосоціоґенезу.

Відмінності між людиною і твариною полягають у наявності в першої соціальності, яка проявляється в наявності внутрішнього світу та здатності до об’єктивації його продуктів. З огляду на це головними критеріями, які вказують на людину не тільки як на біологічну, але й на психосоціальну істоту являються здатність до праці, виробнича діяльність, виготовлення знарядь праці за допомогою знарядь праці, цілеспрямований характер праці на відміну від умовнорефлекторної діяльності тварин, наявність розуму та абстрактного мислення, духовної культури, мови, здатність до спілкування.

Основні теорії походження людини

Прочитайте та виділіть основні положення. За всіма антропологічними ознаками людина як біологічна істота нічим не відрізняється від інших ссавців.

Запишіть.

Зауважимо, що всі теорії походження людини намагаються пояснити не її появу як біологічного виду, а саме появу перелічених вище ознак, завдяки яким вона виділилася із царства тварин та фактично протиставила себе природі.

Прочитайте та виділіть основні положення.

Теологічна теорія походження людини. Згідно з релігійними вченнями всіх народів світу людина (люди) була створена вищою (ими) істотою (ами), тобто богом або богами. Зокрема, у Старому завіті у книзі Буття зазначається, що Бог створив людину за образом та подобою Своєю з «праху земного», вдихнувши в неї життя. Згодом з ребра Адама Бог створив першу жінку Єву. Через акт гріхопадіння Адам та Єва були вигнані з Едемського саду на землю, де мали у важкій праці здобувати хліб свій. Подальша історія викладається Біблією як намагання людства наблизитися до Бога та пізнати його сутність.

На даний момент навіть ортодоксальні християни визнають, що не все, про що говорять Старий та Новий завіти, треба тлумачити буквально. Звісно, що світ не був створений Богом за 5508 років до Різдва Христового, і людина не складається з «праху земного». Проте в теологічній теорії порушено багато актуальних для соціальної антропології питань. Так, у самому акті творіння людина вже представлена не відособленою, а соціальною істотою (коли Бог творив людину, він творив її і як чоловіка, і як жінку). У сами витоках не було «Я» без «Ти», тобто зв’язок з іншим є суттю людського роду.

Створивши людину за образом та подобою своєю, Бог все одне залишає за нею статус незавершеного проекту. Онтологічний недолік усіх людей полягає в їхній гріховності, яку можна розглядати як стан відчуження людини, коли людська істота знає, що вона відокремлена від свого походження, від своєї мети та від інших людей. Цей факт гріховності - одна з найзначніших ознак людського роду. Інші істоти на землі такі, які вони є. Людина ж являється не тільки тою, ким вона є зараз, вона також знає про себе щось більше - вона творіння та дитя Бога. У Новому завіті ідеальна людина - це Ісус Христос, Син людський («Син Адама»), який своєю мученицькою смертю смерть здолав, а разом із цим змив з усіх людей первородний гріх.

Додамо, що важке, сповнене страждань життя людей на землі можна вважати доказом незавершеності людини як Божого творіння. На це ж, між іншим, вказували представники німецької школи філософської антропології, акцентуючи увагу на недосконалості людської натури, слабку вкоріненість людини в природі, відкритості її як біологічної істоти, тобто здатності до саморозвитку.

Теологічна теорія походження людини була панівною до середини XIX століття, поки її авторитет не був підірваний відкриттями в галузі і природничих наук, зокрема, концепцією еволюції, яку висунув Ч. Дарвін.

Трудова теорія походження людини (теорія Дарвіна-Енгельса). Через 20 років після навколосвітньої подорожі на кораблі «Бігль» Чарльз Дарвін представив громадськості свою теорію еволюції живих істот, в яку він не включив людину.

У 1871 році була опублікована робота «Походження людини та статевий добір», спеціально присвячена проблемам антропогенезу. На думку вченого, людина походила від мавпи шляхом дуже тривалої еволюції, боротьби за існування, виживання найсильніших.Свою точку зору щодо спорідненості людей та мавп Дарвін обгрунтовував за допомогою порівняльно-еволюційного методу, посилаючись на той факт, що тіло людини має спільний з тілом ссавців план будови. Навіть головний мозок людини та мавпи, а крім того - звивини та борозни кори великих півкуль схожі. Люди та вищі примати хворіють аналогічними хворобами, мають спільних паразитів, у них ідентичний хімічний склад крові та тканин.

Фрідріх Енгельс у статті “Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину”, яка була частиною незавершеної роботи “Діалектика природи”, докладно зупинився на аналізі небіологічних факторів антропогенезу. За версією Енгельса, трудова діяльність для задоволення потреб у їжі та захисті згуртовувала первісний колектив предків людей, викликала утворення зв’язків його окремих членів у процесі виробництва. Ускладнення суспільного життя та виробничих навичок призвело до необхідності обміну виробничого досвіду та його передачі наступним поколінням, внаслідок чого виникає мова. Тобто, на думку вченого, еволюція людини укладалася в наступну схему “праця породила мову, а мова породила людину”. При цьому Енгельс не заперечував і біологічний вплив на еволюцію людини: двонога локомоція, прогресивний розвиток мозку та руки, роль м’яса (сирого, а згодом і смаженого) у біохімії людського організму. Проте в міру еволюції людини вплив законів природного добору поступово слабшав, а дія законів соціального розвитку посилювалася.

Зауважимо, що протягом останніх 100 років теорія Дарвіна-Енгельса була пануючою в природничих та соціальних науках. Проте з часом у ній виникало все більше недоліків та парадоксів:

- дана теорія не може пояснити “стрибки” в еволюції предків людини, коли в них з’являлися принципово нові якості. Тому досі залишається відкритим питання про проміжну ланку в еволюції людини та вищих приматів;

- теорія зазначає на виділення людини з царства тварин, але щоб зробити це, людина вже повинна була мати свідомість і здатність до соціального;

- у рамках теорії Дарвіна-Енгельса невірно стверджувати, що спочатку «виникла» праця, «потім» - колектив-суспільство, а згодом — мова, свідомість та розум. Насправді ці процеси відбувалися параллельно.

- свідомість породжується тільки як наслідок праці, але щоб працювати, уже необхідними є інтелект і мова, що з’являється в спільноті (доказ еволюції людини не пояснював особливостей соціального життя).

Під гаслом компенсації недоліків трудової теорії антропогенезу в другій половині XX століття виникла низка альтернативних теорій Теорія антропогенезу В. Ф. Поршнева: людина як «надтварина» та «тварина навпаки».

За Поршневим, пралюдина була непогано укорінена в природі, але вона не була хижаком. Щоб вижити, жертви ускладнювали інтердиктивну взаємодію. Почуття страху робило жертву невротиком, у неї відбувається ультрапарадоксальна інверсія процесів центральної нервової системи, внаслідок чого позитивний подразник викликав гальмування, а негативний - позитивну реакцію, збудження.

Внаслідок розщеплення виду давніх гомінід виокремилися 1) палеоантропи - хижаки-сугестори, 2) хижаки, які вдало імітували інтердиктивні дії палеоантроп і в, але самі не могли протистояти психічній дії останніх, 3) дифузний тип - жертви хижаків, які не мали психологічного захисту від хижаків, які паралізували волю до опору імпульсам інтердикції, 4) неоантропи - розвинені в напрямку сапієнтизації, можуть свідомо не піддаватися магнетизуючому впливу інтердикції.

Утім, незважаючи на акцент у поясненні генезису психіки, теорія Поршнева має суттєві недоліки: намагається визначити причини еволюційних стрибків без зв’язку із трудовою діяльністю; не пояснюється, чому раптово частина пралюдей перетворилася на хижаків.

Теорія антропогенезу 3. Фрейда: “людина як тварина, яка відчула каяття”. На 3. Фрейда, людина має совість,тобто такий дар, який виділив людину із царства тварин.

У роботі “Тотем і табу” Фрейд виводить феномен совісті з первородного гріха, який скоїли пралюди - убивство первісного “батька” (тотема). Сексуальне суперництво дітей із батьком призвело до того, що вони вирішили позбутися його. Проте злочин убивства викликав каяття. Діти поклялися ніколи більше не робити так. Внаслідок цього було накладене табу (заборона) на сексуальні відносини між родичами - перша соціальна норма, а вбитий батько став праобразом Бога. Каяття та заборони спричинили появу Едипіва комплексу та совісті. Теорія антропогенезу Фрейда не менш міфічна, ніж теологічна і викликає багато запитань:

- як у людей-тварин з’явилася совість?

- скепсис викликає сама теза про Едипів комплекс, оскільки в архаїчних суспільствах за умов матрилінійності та нестійкого парного шлюбу визначити батька було доволі проблематично;

- за Фрейдом, не зрозуміло, чи в кожному первісному колективі людей мав місце акт батьковбивства, чи він був одиничним;

- теза Фрейда про тотемізм як найдавнішу форму первісних релігійних уявлень не підтвердилася результатами польових антропологічних розвідок. Отже, теорія Фрейда залишає більше питань, ніж відповідей у розв’язанні проблем антропогенезу.

Теорія Е. Кассирера: “людина як символічна тварина”. Як й інші представники філософської антропології Е. Кассирер звернув увагу на слабку вкоріненість людини в природному оточенні. Дійсно, інстинкти в людині послаблені, витіснені суто людськими потребами і мотивами. Враховуючи слабку вкоріненість та спеціалізованість, людина як вид мала зникнути. Проте, природа здатна запропонувати кожному виду багато шансів на виживання. Здатність до імітації разом зі слабкою інстинктивною програмою змінила спосіб людського існування. Наслідуючи тварин, людина перетворювалася то в одну, то в іншу істоту, що зумовило виникнення системи орієнтирів, які надбудовувалася над її власними інстинктами. Згодом між рецепторною та ефекторною системами почав формуватися “символічний всесвіт”, що сплітається навколо людини в міцну мережу (міфологія, мова, мистецтво, наука).

Касссирер наголошує на символічному характері спілкування зі світом у людини, який відрізняється від знакових сигнальних систем тварини, адже, тільки в людському інтелекті є як реальність, так і можливість. Для первісного мислення важко проводити різницю між сферами буття та значення, вони постійно змішуються, у результаті чого символ наділяється магічною або фізичною силою. Поступово на їхній основі став формуватися інтелект з ідеєю можливого та трудова діяльність, яка перетворювала можливе на реальність.

Прочитайте та виділіть основні риси. Законспектуйте.

Антропосоціогенез (від грец. – anthropos – людина, лат. – societas – людина і грец. genesis – походження) називають історично тривалий процес перетворення людини з біологічної істоти в соціальну. В цьому процесі наявна нерозривна єдність двох паралельних процесів: антропогенезу (формування людини) і соціогенезу (розвитку суспільства). Слід наголосити на тому, що спочатку почався антропогенез, а потім, коли людина сформувалася в своїх основних біологічних рисах, починається власне процес соціогенезу. З цих причин, що сам процес антропосоціогенезу фактично завершився в наш час. Відтак, шлях пізнання цього явища – аналіз наявних і здобутих наукою(соціальною антропологією, археологією, психологією та ін.) даних.

Джерела теорії антропосоціогенезу:

1) етнографічні (вивчення традиційно-побутової культури народів),

2) археологічні (в тому числі й експериментальна археологія),

3) антропологічні (одонтлогія, скелетні останки, расознавство),

4) лінгвістичні (мовні; прямі і опосередковані), писемні (не раніше IV тис. до н.е.),

5) природничі (геологія, географія, кліматологія, зоологія та ботаніка, дендрологія, система позитивно-виробничих знань – обробка каменю, металу, гончарство, скотарство і землеробство, астрономічні уявлення, тощо. Таким чином, теорія антропосоціогенезу має характер синтезу джерел інформації.

Запишіть.

Паралельно з терміном антропогенез в науці використовується ще один термін – гомінізація(від латин. homo – людина), під яким розуміється процес олюднення мавпи – від появи перших специфічно людських особливостей до виникнення виду людини розумної (Homo Sapiens). Це комплексний феномен, який включає:

1) розвиток прямоходіння,

2) прогресивне перетворення мозку і особливо його еволюційно найпізнішої ділянки – неокортексу,

3) адаптацію руки до трудової діяльності,

4) зміни зубочелюстного апарату,

5) формування членороздільної мови,

6) формування концептуального мислення, свідомості, інтелекту,

7) перебудову онтогенезу (індивідуального розвитоку організму людини з моменту утворення ембріону до природної смерті)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.3.	\|	Періодизація історії первісного суспільства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.