Селянство як культура та образ життя. Соціальні винаходи селянства

Прочитайте та законспектуйте основні положення.

Селянська культура духовно орієнтована на присутність вічності і пов’язана із стародавніми ритмами. В селянській культурі закарбовані елементи натуралістичної міфообрядовості. Культурний побут селян спирався на устрій патріархальної моралі, що означало покору старшому в родині. Молодше покоління шанувало старших. Жінка шанувала чоловіка, що мало характер неписаного подружнього закону.

Запишіть.

Можна зробити висновок, що життя в селянських спільнотах - приклад нероздільності соціального та культурного, адже, такий міцний зв’язок підтримувався не тільки між всіма членами родини, а і з сусідами. Солідарність і колективний інтерес, що домінував над індивідуальним – це норма та звичний принцип життя селянина.Мережива та візерунки на селянській одежі, побутові речі і будівлі виконують не тільки естетичні функції, але й являються соціальним маркером, належністю до певної спільноти, виконання певної соціальної ролі.

Характерною особливістю життя селянства є є добровільна і безкорисна допомога. Наприклад, сусіду по господарству (жнива, будівництво житла, тощо). Ввечері, після роботи, селянин-господар пригощав село обідом з дванадцяти страв (щоб кожен місяць року був ситий). Потім були співи, веселощі, розваги.

В селянській культурі вважалося нормою виконувати зобо’язання, “тримати чесне слово”, що означало мати авторитет і займати почесне місце в спільноті. Селяни завжди засуджували ледарство і основна мета була спрямована на “достатнє” забезпечення життя, що означало домінування моральних якостей над заможністю.

Інтелектуальні здібності селян визначалися кмітливістю, легкістю у засвоєнні нових знань, розсудливістю, уважністю та хорошою пам’яттю. Зважаючи на те, що була велика кількість неписемних, популярним явищем було читання вголос, що переходило в колективні дискусії. Багато бажаючих було до науки, що сформувало шанобливе ставлення на селі до вчителів.

Весілля вважалося основним ритуалом в житті селянства. Взяти шлюб означало особливу подію, отримання статусу повноцінного і повноправного члена суспільства. В ритуалі брало участь все селище і кожен мав роль, освячену традицією.

Селянську культуру визначають як традиційну, тобто таку, функціонування якої задано із самого початку, а також як ритмічну та ритуальну. Ритуал — одна з основних форм соціального контролю. Ритм проявляється в усьому, починаючи від господарської діяльності і закінчуючи особистими відносинами. Можна говорити про добовий, сезонний, річний ритми. Будь-яке порушення ритму — війна, епідемії, неврожай — створювало напруження в суспільстві. Ритм — свого роду наркоз, за допомогою якого на користь минулого переборюється майбутнє. Уявлення про свободу волі та активність індивіда несумісні з ритмом. У ритмізованому бутті немає відповідальності за мету.

Циклічність та ритуальність впливають на ставлення до смерті, яка сприймається не як етап, а як стан. Воно визначається виразом: «Усі ми помремо». Смерть не являється індивідуальною драмою, вона – родовий феномен. Вона не приватна, оскільки нема уявлень про індивідуальність людини. Людина боїться померти на самоті. Як зазначає французький історик Ф. Ар’єс, можна знайти суміш нечутливості та намагання до прилюдності: кожний вважав природнім зайти, з кожним прощалися. Тут нема екзистенційної туги, заперечення смерті, як і віри в просте продовження життя після смерті^{^[1]}. У похоронних ритуалах виражається солідарність з сім'єю та родом. У ритуалі спільнота демонструє свою єдність, відновлює цілісність після смерті одного зі своїх членів.

У традиційної людини немає біографії як послідовності життєвих подій. Є лише ланка локусів, які відповідають можливому маршруту подорожі між двома точками. Біографії селян являються найчастіше біографіями сім’ї та роду, а не окремої людини.

Селянин знаходиться на найнижчих сходинках соціальної ієрархії. Це задає особливості селянського габітусу, тобто правила життєвої гри. Селяни завжди удаються до специфічних тактик і стратегій, спрямованих на продовження існування.

Селянство завжди на межі. Існування невизначене та залежить від капризів природи та суб’єктів політичної та економічної влади. Рішення начальства майже завжди незрозумілі та чужі, загроза голоду. Як наслідок, поява феномену моральної економіки як етики виживання. Соціальні прийоми «життя разом» (взаємодопомога, вимушена щедрість, общинна земля, поділ праці) дозоляють селянам вижити в екстремальних природних та соціальних умовах. А відсутність загрози індивідуального голоду дозволяє характеризувати селянські спільноти як більш гуманні, ніж сучасні індустріальні суспільства.

Селянська община у певному смислі організована навколо проблеми мінімального доходу та зниження ризику, збереження культурно зафіксованого рівня існування. Селяни діють як поліпи, які створюють кораловий риф. Вони можуть провалювати реформи, розроблені владою. Єдина суспільна думка, норми, які беззастережно поділяються всіма - джерело сили як опозиції влади. Повсякденний опір селян більш потужний, ніж повстання. Серед його форм виділяють тяганину, симуляцію, дезертирство, крадіжку, удаване незнання, саботаж тощо. Фактично вони разом із принципами моральної економіки являються ненавмисними соціальними винаходами, яким зараз користуються всі. З’явившись в селянських общинах, техніки прослизання та вислизання продовжують існувати в місті. Такими техніками користуються насамперед ті, хто знаходиться на найнижчих сходинках соціальної ієрархії.

У взаємообмінах повсякденного життя має місце не жага матеріальної вигоди, але механізм виживання, прагнення до блага, уявлення про честь і плідність.

Запишіть.

Таким чином, характерною особливістю селянства є життя насичене щоденною працею, строгий розподіл господарчих функцій між членами родини, раціональна організація побуту, бережливе ставлення до матеріальних ресурсів, виконання родинних традицій і ритуалів. Праця на землі — це не тільки основи формування ментальності, це смисл людського життя, який підкріплений працелюбством.

Зв’язок із рідною землею містить сакральний характер, який проявляється в одухотворенні (матінка-земля).

Характеризуючи селянство як соціальну групу, слід наголосити на таких псилогічних характеристиках як згуртованість і працьовитість.

Родина виступає важливою умовою життя селянина, джерелом матеріального і морального благополуччя. Сім’я мала патріархальний характер і ієрархічний уклад. Отже, в рамках соціальної антропології можна виділити такі основні риси селянства: набожність, покора, доброта, гостинність, працьовитість, чесність, любов до батьківщини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика селянства як соціальної групи. Селянське господарство	\|	Дворянство як верхівка традиційного суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.