Соціально-антропологічні якості буржуа

Прочитайте та законспектуйте основні положення.

Модерн - одна з назв того нового суспільного ладу, який став формуватися в Західній Європі з 16 століття та отримав визначення індустріального або капіталістичного суспільства. Зазначимо, що останні дефініції є гіевною мірою обмеженими, оскільки не у всіх країнах (особливо на Сході) постання промисловості означало відповідні зрушення у менталітеті населення. Називаючи ж новий лад Західної Європи виключно капіталізмом, ми заперечуємо саму можливість пошуку спільних рис з радянським соціалістичним ладом, який, між іншим, був результатом тотальної модернізації всіх сфер життя суспільства колишньої Російської імперії в 1920-1930-і роки. З огляду на це категорії Модерн, модерне суспільство є найбільш прийнятними для аналізу нових соціальних структур, габітусів та ненавмисних соціальних винаходів, зроблених звичайною людиною.

Буржуа в суспільстві Модерну, також як і дворянство в традиційному суспільстві, становлять пілотну соціальну групу, у якій виникають ненавмисні соціальні винаходи. Ці винаходи мають загально цивілізаційне значення та змінюють світ. Буржуа - носій нового габітусу. Він відрізняється від дворянина зовнішньо. У тіла цих людей вбудована різна соціальність, різна суспільна історія груп, до яких вони належать. Буржуа - носії нових особистісних зразків, нової ментальності. Проте обидві групи - і дворяни, і буржуа - привілейовані.

Запишіть.

Соціальне ім’я буржуа, бюргер походить від німецького burg («місто»). Буржуа, бюргери - старі міські жителі в Західній Європі. В Україні таких називали міщанами (від слов’янське «місце»). Як споконвічно міські люди буржуа не пов’язані із землею на відміну від селян та дворян. Звернемося до тих постулатів світосприйняття, які звичайно пов’язуються з буржуа:

1) Час - гроші. Цс уявлення немислиме в традиційному суспільстві. Засудження лихварства здійснювалося на тій підставі, що мав місце продаж часу, яким міг розпоряджатися тільки Бог. Гроші - абстрактне втілення витраченого часу та праці.

2) Зв’язок багатства та праведності. У традиційному суспільстві багатство не мало ореола праведності і в принципі засуджувалося.

Квснтін Массейс. Лихвар та його дружина. 1514 рік. Дувр.

3) Кредит - мірило чесноти.Дворянин був постійно в боргах, борги навіть його прикрашали. У буржуазному середовищі ідеальна людина - та, хто заслуговує кредиту. Точне дотримання грошових обов’язків та ощадливість входять у перелік достоїнств людини.

4) Старанність та працьовитість. Можна, звісно, наполягати на тому, що найбільш працьовитим є селянин. У тім зауважимо, що він працював для фізичного виживання. Як тільки загроза голоду зникала, він віддавався ліні. У традиційному суспільстві святкові дні оголошувалися з будь-якого приводу. Крім того, ні кому не приходило в голову заробляти статок щоденною працею. Переважали інші шляхи: придворна та воєнна служба, отримання спадку, рента, лихварство, алхімія, розбій. У випадку буржуа ми маємо мирне набування. Професійний обов’язок - уявлення, невідоме людині традиційного суспільства.

1) Розрахунок та планування - «життя з олівцем у руках», вміння ставити ціль та свідомо її досягати. М. Вебер називав це вміння ціле раціональністю. Методизм як релігійний принцип передбачав повсякденний самоконтроль за справою, тілом і духом.

5) Збереження грошей та ощадливістьстосовно речей підкреслює різницю буржуа від марнотратного дворянина. Шляхетні марнотратять і гроші, і речі.

Тілесна чистота та охайність - чистота тілесна була вираженням чистоти духовної. Буржуа позначав власну різницю від інших чистим скромним домом. Аристократ виставляв пишність та марнотратство напоказ, але чистота тіла та дому не були для нього способом соціального маркірування. Буржуа протиставляв зніженості аристократії силу, міцність, здоров'я. Названа сукупність нових соціально-антропологічних якостей становила новий вид експресивного порядку. Честь купця не схожа на честь Дворянина. Звичай дуелі здається буржуа смішним, а марнотратний образ жиггя викликає засудження. Буржуа не бачить раціональності великих витрат. Любов до розкоші приймається остільки, оскільки це стимулює торгівлю

2. Соціологія та соціальна антропологія про походження капіталізму та «людини економічної»

Зауважимо, що питання про те, як і чому сформувалися нові соціальні якості, які перетворили звичайних жителів середньовічних буртів на новий панівний клас, залишається відкритим.

Першими, хто всебічно дослідив генезис та механізм функціонування модерного капіталістичного суспільства, були Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Вони розглядали буржуазну формацію як чергову ланку в процесі історичного розвитку Цей процес розглядався ними як явище суперечливе, що має позитивні та
негативні риси. Оскільки кінцевою точкою розвитку мав бути комунізм, то класики марксизму в цілому негативно ставилися до капіталістичного способу виробництва. Причини виникнення цього способу
виробництва вони вбачали, насамперед, у розвитку
виробничих сил. Капіталізм, породжений антагонізмом між новими виробничими силами та старими (феодальними) виробничими відносинами, вважався також конфліктною системою з обмеженим потенціалом довгострокового розвитку. При цьому за
схемою марксизму спочатку з’явилися матеріальні структури нового суспільства (капіталістичний спосіб виробництва), а потім уже безпосередньо буржуазія - новий панівний клас. Але як і чому самі люди
вибудовували ці структури, Маркс не розглядає.

Головною проблемою, яка знаходилася в центрі
уваги представників класичної німецької соціології -
Георга Зіммеля, Вернера Зомбарга та Макса Вебера,
було походження капіталістичного суспільства, розкриття його соціально-економічної, політичної та духовної сутності. Така пізнавальна орієнтація булла обумовлена намаганням представити власну,
альтернативну марксистській концепції теорію суспільства.

Першу спробу побудувати універсальну концепцію сучасного суспільства зробив Георг Зіммель. Його фундаментальна робота «Філософія грошей» була написана не без впливу «Капіталу» Карла Маркса. На відміну від нього Зіммель чітко не локалізував капіталістичне суспільство та грошове господарство в просторі та часі. Зіммель представив його як глобальний процес, коріння якого знаходяться властивостях свідомості людини. По суті, вчений намагався з'ясувати нематеріальні витоки капіталізму і за допомогою них побудувати власну концепцію відчуження.

Зауважимо, що за багатьма ознаками вчення про відчуження у Зіммеля та Вебера співпадають, полемічно спрямовуючись проти Маркса. Звісно, авторство соціологічної теорії відчуження історики соціології справедливо приписують К. Марксу. Але у Г. Зіммеля та М. Вебера ця теорія прописана глибше, цікавіше, потужніше. Для Маркса відчуження було ідеологічною ширмою, за якою ховалася полігизована теорія історичної місії пролетаріату, тобто до розробки проблеми він підходив упереджено. У Зіммеля та Вебера нема й сліду співчуття будь-яким групам або класам, нема і моралістичної оцінки феномена: відчуження - це і погано і добре. Воно, якщо висловлюватися точніше, ціннісно нейтральне. Більш того, у Вебера відчуження управління від робітників грало позитивну роль. Без нього взагалі не було б ні професіоналізації управління, ні перетворення менеджменту у провідний соціальний та економічний інститут суспільства.

Якщо Георг Зіммель лише намітив основні напрямки розробки питань соціології господарства та соціології капіталізму, то у розвідках Вернера Зомбарга та Макса Вебера цей план знайшов якнайповнішого втілення. У їхніх роботах простежується амбівалентне почуття ставлення до капіталізму: відчуття колосальної сили нового ладу, який створює цілий світ, перетворивши землю за своїм образом та подобою, і в той же час - відчуття над-, якщо не антилюдяності його характеру. Поєднує вчених уявлення про капіталізм як про порядок, в основі якого знаходиться всезростаюча раціональність. Вебер та Зомбарт активно використовують та популяризують поняття «дух капіталізму», обидва стверджують про «ожиріння» сучасного капіталізму, про втрату ним початкової духовної основи. Але розходження між Зомбартом та Вебером були настільки значні, що книгу першого «Буржуа» можна визначити одним єдиним словом - «Анти-Вебер». Усі пояснення Зомбарта, які стосувалися як генезису західного капіталізму, так ходу та Результату його еволюції, діаметрально протилежні тим, які запропонував автор «Протестантської етики». За версією Зомбарта поєднанню в одній особі буржуа двох іпостасей капіталістичного духу (еротичного – жага золота, схильність до авантюризму та експансії, - та міщанського - прагнення здобувати гроші без застосування сили мирним шляхом угод) відбулося завдяки самому капіталізму як цілісній структурі, як сукупності вимог, які висувалися особистості буржуа-підприємця. Що ж стосується Вебера, то для виникнення капіталістичного духу був потрібний колосальний духовний переворот, який був здійснений у 16-17 століттях завдяки Реформації. Крім того, саме і тільки протестантизм став духовною засадою капіталізму. Зомбарт через вираз «Іудаїзм - це пуританізм» доводив, що роль духовного фактора могла зіграти будь-яка релігія.

Інша різниця між німецькими соціологами полягала в тому, що Зомбарт саме поняття західний капіталізм трактував набагато ширше, ніж Вебер. Багато того, що перший пов’язував з цим поняттям, другий розглядав як аналогічні зовсім іншим впливам, які мали місце в суспільствах Давнього Сходу, а потім античної та середньовічної Європи. Усі ці явища Вебер пов’язував з «політичним» і в той же час «торгівельним» капіталізмом лихварів та великих фінансистів, відкупщиків посад та податків, які концентрували у своїх руках великий капітал. А його він не вважав специфічними західним феноменом. Цей капіталізм, головною сферою якого було саме розподілення, а не виробництво Вебер строго та послідовно відрізняв від специфічно західного капіталізму, сферою якого споконвічно було промислове підприємництво, виробництво продукції, розрахованої на масового споживача.

Звідси більшість розбіжностей між Зомбартом, який розумів гранично широко дух капіталізму і Вебером, який роздвоював цей по-зомбартовські зрозумілий дух на типологічно чужі один одному структури: дух спекулятивно-лихварський, етос якого виражається дрібно-торгашеським «не обдуримо - не продаймо», і дух підприємницько-продуктивний з його відомим «чесність - найкраща політика».

Розширене розуміння капіталізму Зомбартом спонукало його обирати шлях гранично плюралістичного розуміння джерел та складових духу капіталізму, втіленнями якого на початковому етапі стали розбійники, феодали, державні чиновники, спекулянти, купці, ремісники. Говорячи про елементи, які створили у сукупності «дух» сучасного капіталізму, Вебер шукає інтегруючу їх «вибіркову спорідненість», яка забезпечує внутрішній зв’язок того, що на перший погляд являється чисто зовнішньою констеляцією явиш, які випадково стикнулися у часі та просторі, а саме: раціональна антична наука, доповнена у добу Відродження експериментом, раціональне римське право, раціональний тип ведення господарства та протестантизм, який дав ідеологічне обгрунтування та виправдання діяльності ремісника, лихваря, торгівця, підприємця.

Веберівське прагнення полягало в тому, щоб показати, як має обмежувати себе пристрасть до наживи, накопичення і навіть пристрасть до «розважливості», які самі по себе не являються капіталістичними за своєю природою, щоб, по-перше, з їхнього поєднання виник саме капіталістичний дух (а не феодальний або ремісничий). А по-друге, щоб він був при цьому саме духом сучасного - продуктивного, промислово-підприємницького - капіталізму, а не архаїчно-паразитичного та торгівельно-лихварського.

Поряд із зазначеними відмінностями можна навести ще декілька принципових розбіжностей між Максом Вебером га Вернером Зомбартом. Вебер проголосив та послідовно застосовував на практиці принцип утримання від оціночних суджень, тоді як на сторінках робіт Зомбарта ми зустрічаємо постійне порушення етичних канонів, суб’єктивізм та упередженість. До того ж Зомбарт та Вебер по-різному трактували набір тих людських якостей, які допомогли постати європейському капіталізму. Як уже зазначалося вище в розвідці «Кохання, розкіш та капіталізм», ощадливості як буржуазній чесноті, несамовитому труду та молитві, про які веде мову Вебер, Зомбарт протиставляє бездіяльне неробство, розкіш та марнотратство. Замість протестантської аскези саме вони являються провідним чинником життя доби лицарів-придворних та прекрасних дам.

Утім, якими б принциповими не були протиріччя між Георгом Зіммелем, Вернером Зомбартом та Максом Вебером, головною для них залишалася заочна полеміка з Карлом Марксом, твердження про те, що саме людина створила структури капіталістичного суспільства, а не зазначені структури - нову соціальність людини. Найкраще вона представлена у творчій спадщині Вебера. Головне, що відрізняє підхід М. Вебера від аналогічних спроб пояснити походження та еволюцію капіталізму К. Маркса, Г. Зіммеля, В. Зомбарта, полягає в концепції мотивації трудової діяльності. Він блискуче пояснив, як релігійна категорія «покликання» перетворилася на могутній мотив творчої праці.

Протилежність підходів Маркса і Вебера проявляється і розумінні того, який економічний уклад виконує функцію універсально-історичного. У Вебера це - капіталізм, який, як зазначалося вище, існував у всіх давніх цивілізаціях. У Маркса в ролі історично універсального суспільного ладу виступав комунізм, у рамках якого людство жило за часів первісної общини. У Вебера капіталізм мав еволюціонувати далі в нескінченність, а згідно з Марксом, він буде змінений новим комунізмом. До моменту появи комунізму суспільство залишиться розколотим класовою нерівністю, яка походить із самої природи капіталізму. Вебер заперечував дане положення, вважаючи, Що класова нерівність є однією з існуючих у сучасному суспільстві типів нерівності, конфліктний потенціал якої буде зменшуватися.

Але попри принципові методологічні, світоглядні та теоретичні Розбіжності, є підстави проводити певні паралелі між марксистською теорію капіталізму та концепціями представників німецької класичної соціології кінця 19 століття (особливо з Вебером). Насамперед, раціональність характеризує всесвітньо-історичний процес як у Карла Маркса, так і у Макса вебера. І в тому, і в іншому випадку раціональність являється процесом нагромадження позитивних рис економічного життя, і по ходу історії вона наростає. Різниця полягає лише в тому, що у Вебера раціональність пов’язана з капіталізмом, а у Маркса - з комунізмом. У першого наростають елементи релігійної етики, прагматизму, калькуляції, індивідуалізму, а у другого - елементи атеїзму, альтруїзму, калькуляції та колективізму.

Зважаючи на полеміку у німецькій соціології щодо природи та причин виникнення буржуа та буржуазного суспільства, цілком слушним стає питання, що завадило формуванню капіталістичного суспільства в Україні в ранньомодерну добу ХУІ-ХУІІІ століть? Причини цього полягають, на нашу думку, у наступних факторах. По-перше, тривалість землеробської колонізації степової України значно уповільнила розвиток міст, які по суті більше нагадували великі села. Українські селяни надавали перевагу освоєнню нових земель, ніж пошуку заробітку в містах. Ця риса надовго визначила селянський характер української нації та менталітету.

По-друге, у зв'язку із зазначеним вище в Україні не склалися потужні та численні династії купців та промисловців. Уже в ХУІ-ХУІІІ століттях більшість мешканців українських міст були не українці: поляки, євреї, німці, вірмени, згодом - росіяни. Міська капіталістична культура була чужою для українських селян.

По-третє, не греба виключати потужний вплив релігійного фактору. Православ’я як одна з найтрадиційніших та найортодоксальніших гілок християнства засуджувала особисте збагачення, а індивідуалізм та необмежену свободу людини вважали гріхом гордині. За таких умов кількість сміливців, які бажали б розірвати споконвічне коло традиційного життя та почати займатися підприємницькою діяльністю, було небагато. З огляду на це стає зрозумілим, шо поняття «міщанський», «буржуазний» мають в українській мові негативні конотації.

По-четверте, навіть ті українці, які займалися підприємницькою діяльністю, не завжди вважали себе підприємцями. Українські купці та промисловці, які на початку XIX століття викупили свою свободу у поміщиків, продовжували жити як заможні селяни. Самі вони проявляли великий потяг до того, щоб отримати особисте або успадковане дворянство, а їхні діти, як правило, не хотіли продовжувати справу своїх батьків, надаючи перевагу заняттям інтелектуальною працею (професія лікаря, адвоката, письменника, громадського діяча).

Унаслідок усіх цих факторів так і не склався особливий експресивний порядок, стиль життя та світогляду українських підприємців та середнього класу взагалі, а українські міста тривалий час залишалися бургами без буржуа.

3. Соціальні винаходи буржуа. Робінзіон Крузо: соціальне ім'ята

міф

Ставши новою пілотною групою нового суспільства, буржуа були авторами безлічі ненавмисних соціальних винаходів. Частина з них уже наведене у переліку соціально-антропологічних якостей нової соціальної групи (тілесна чистота, ціле раціональність, працьовитість, матеріальний добробут як показник чесноти тощо). На відміну від селян та дворянство, у яких доволі слабо була розвинена здатність працювати з абстрактними категоріями, буржуа - людина, яка може оперувати практичними абстракціями таким, як праця, гроші, право, час. Між іншим, буржуа змінюють саме уявлення про час. Якщо у традиційному суспільстві панівними були уявлення про час-коло, то у модерному - уявлення про час- стрілу, де минуле, теперішнє та майбутнє існують в усвідомленій триєдності разом із усвідомленням особистої відповідальності за зроблені вчинки. Зауважимо, що поступово практичними абстракціями оволодівають й інші прошарки суспільства.

Наступними винаходами буржуа являються людська індивідуальність та приватність як особливості образу життя. Вони виникають завдяки розвитку не тільки зазначених абстракцій, але й завдяки постанню складної інституціональної мережі. У буржуазну епоху людина вважає себе незалежним економічним, політичним правовим суб’єктом. Вона бачить себе вільною. Таке само сприйняття зумовлене наявністю складних соціальних посередників у взаємодіях між людьми. Ці посередники можуть являтися складними соціальними системами та інститутами (банки, біржі, правові кодекси тощо). Фактично мова йде про формування довгих, опосередкованих соціальних зв’язків, яких не було у традиційному суспільстві.

Однією з особливостей повсякденного життя та побуту стає комфорт та затишок.

У XIX столітті у буржуа відбувається зміни стиля життя. Постійна активність посідає місце дисципліни та самообмеження. Ще у XVIII столітті буржуа вважали гроші лише засобом, то надалі вони перетворюються на мету. Одночасно якості міщанської чесноти переносяться на підприємство. Втрачається ощадливість як риса приватної особи. Буржуа-людина починає марнотратити як дворянин. Проте солідність, холодний розрахунок, ощадливість стають рисами фірми як соціального інституту.

Зазначимо, що якості та чесноти буржуа почали активно пропагуватися Ще на початку формування суспільства Модерну в літературних та публіцистичних творах. У XVIII столітті Б. Франклін опублікував свою «Авгобіоірафію», в якій виклав квінтесенцію капіталістичного духу. Але століттям раніше англійський письменник Д. Дефо написав роман «Робінзон Крузо», який став прецедентним текстом тієї епохи, а його головний герой - соціальним ім’ям буржуа і соціальним міфом, створеним самим буржуа. Зауважимо, що слідом за Ю. Карауловим під прецедентиним текстом ми розуміємо текст (або нарагив), значущий для особи в пізнавальному або емоційному відношенні, який має надособовий характер (тобто добре відомий широкому оточенню цієї особи, включаючи її попередників і сучасників) та звернення до якого поновлюється неодноразово в дискурсі Даної особи. За всіма цими параметрами роман «Робінзон Крузо» був прецедентним текстом епохи, текстом, які знали та обговорювали на початку XVIII століття всі.

Робінзон - не стільки людина, скільки втілення міфу, він не стільки людина взагалі, а зразковий англійський купець. Він залишає рідний дім не для того щоб злитися з природою, а для того щоб заробити грошей на работоргівлі. Потрапивши на безлюдний осгрів, Робінзон проявляє всі властивості габітусу буржуа. Він відчуває необхідність вести самому собі облік. Ним рухає пристрасть до інвентарів та

балансів. У романі панує пафос повсякденної праці, а всі справи вирішуються за допомогою угоди - нехай навіть із самим собою. Світ Крузо - це світ повсякденних успіхів у постачанні, забезпеченні безпеки, затишку, комфорту. Робінзон-пустельник не віддається ледарству, він радий будь-якому знаряддю, яке потрапляє до нього з цивілізації.

Хоча Робінзон на перший погляд авантюрист, насправді він холодний та позбавлений еротичного почуття, як між іншим і естетичного: любити - марнотратити, господарювати - зберігати. У цій тезі характеристика генезису буржуа, яку дав Зомбарт, мабуть, більш точна, ніж у Вебера. Нагадаємо: у капіталістичному дусі Зомбарг вбачав дві сторони: підприємницьку (еротичну) та міщанську. Але у випадку з Робінзоном Крузо можна переставити акценти: авантюрист - еротичний, а підприємець уособлює міщанську сторону капіталізму.

Робінзон залишається глухий до проблематики честі , якою вона розумілася у традиційному суспільстві. Він не бере на себе ані сміливості, ані повноважень судити про жорстокі звичаї канібалів, залишаючи це на розсуд Бога. У даному випадку можна побачити здатність працювати з абстрактною нормою, яка відокремлена від конкретного випадку.

Як відомо, після загибелі корабля Робінзон врятував у першу чергу ті речі, які вважав найважливішими для життя: годинник, гросбух, чорнила та перо. Уже зрозуміло, що годинник та гросбух необхідні були для ведення обліку над самим собою. Навіщо ж потрібні чорнило та перо? Справа у тому, що за часів колоніальної експансії навчання письму було знаком входження в капіталістичне суспільство, було практикою ініціації. Французький філософ та культуролог М. де Серто називає твір Дефо романом письма. У Дсфо призвання Робінзона до завойовницької та освоювальної задачі стосовно острову проявляється у рішенні писати щоденник (тим більше, шо події в романі викладаються від першої особи). Писати щоденник - означає конструювати приватний простір, в якому можна панувати над часом та речами. Ведення щоденника свідчить про виникнення у головного героя біоірафічної ідентичності та індивідуальності - ознак людини Модерну. Додамо, що за допомогою того ж письма Робінзон конституює дикість. П’ятниця - неписьменний індіанець, який має стати об’єктом цивілізації та відповідати існуючим у суспільстві Модерну нормам.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етапи і фази реабілітації.	\|	Пролетарі - знедолені Модерном

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.