Визначення якості та маси силосу.

Характеристика силосних споруд та способи і техніка силосування.

Суть процесу силосування та методи його регулювання.

Сирована для силосування.

Значення та види силосу.

План

Час: 2 год.

Література: Л-2,с. 293...299

1. Значення та види силосу. Силос – цінний соковитий корм, що являє собою зелену масу, законсервовану дією молочної кислоти, що виробляється молочно - кислими бактеріями. Силос буває: простий та комбінований. В інтенсифікації тваринництвазаготівля достатньої кількості якісного силосу займає важливе місце. Силос - це вид консервованого корму, який виготовляється із різної рослинної сировини (кукурудзи, соняшнику, сорго, суданської трави, однорічних бобово-злакових сумішок та ін.). Силосування - це простий і надійний спосіб консервування та зберігання кормів, який доступний практично всім господарствам. Значення силосу в годівлі тварин Заготівля силосу порівняно з іншими способами заготівлі кормів менш залежить від погодно - кліматичних умов. Силос згодовують майже всім видам тварин: ВРХ, вівцям, коням тасвиням і птиці так знані комбіновані силоси. Питома вага силосу у забезпеченні кормами сільськогосподарських тварин залежить, в першу чергу, від природно-кліматмчної зони. У раціонах молочних кормів та ВРХ на відгодівлі і овець силос може складати до 50 % загальної поживності раціону; у раціонах свиней-до 20 %. Силос поліпшує перетравність інших видів кормів раціону, особливо грубих.

Перетравність поживних речовин силосу дещо нижча, ніж зелених рослин, але значно вища від перетравності сіна з цих же рослин. Силосування - це найбільш дешевий спосіб заготівлі кормів при порівняно незначних втратах поживних речовин. Це досягається, перш за все, збереженням у масі, що силосується, клітинного соку рослин з розчиненими поживними речовинами, що забезпечує йому біологічну повноцінність. Водночас, молочна кислота, яка утворюється в силосованій масі, надає силосу приємного смаку і властивостей дієтичного корму та сприяє кращому травленню тварин і ефективному засвоєнню поживних речовин корму. Втрати поживних речовин корму під час силосування у два-гри рази менші, ніж при заготівлі сіна. Не менш цінним є й те, що під час силосування у кормі зберігається значно більше каротину (15-37 мг/кг), ніж у сіні, що забезпечує зоотехнічну норму в ньому протягом зимово-стійлового періоду. Отже, поживність 1 кг силосу хорошої якості становить: 0,18-0,26 кормових одиниць; До ЗО ґ перетравного протеїну; 1,2-3,5 г— кальцію; 0,5-0,9 г - фосфору; 15-37 мг- каротину Зазначені переваги стосуються саме якісного силосу, який заготовлений без порушення технологічних процесів. При згодовуванні силосу з підвищеним вмістом кислот (так званий перекислений силос) погіршується здоров'я тварин. 2.Сировина для силосування. Добір сировинний та класифікація рослин за придатністю до силосування. Під час силосування різних кормових культур необхідний відповідний рівень підкислення корму (рН 4,0-4,2), за якого виключається дія небажаних мікробіологічних процесів, а він досягається за певної величини цукрового мінімуму. Водночас це залежить від показника буферності, — це здатність протидіяти зміні реакції рН при додаванні кислот чилугу. У свою чергу буферна дія рослин залежить від концентрації в них білків, амінокислот, лужних солей, органічних кислот та інших речовин, які мають властивості

буферів, то регулюють реакцію середовища. Чим вищий вміст в рослинах білків (протеїну) чи інших буферних речовин, тим більше потрібно кислот, щоб силос став достатньо кислим. Це пояснює, чому рослини з великою буферною місткістю повинні мати і значну кількість цукрів. Ціла низка наукових досліджень вчених свідчить про те, що вміст протеїну в рослинах, як правило, обернено пропорційний вмістові цукрів, і навпаки. Саме тому бобові культури, порівняно із злаковими, силосуються погано. Отже відношення вмісту цукрів до буферності характеризує силосованість корму. Для високоякісної рослинної сировини, що силосується, відношення цукрів до буферності мас бути більшим за 3, а цукрів до протеїну - більше за 1. Знання придатності рослин для силосування допомагає конкретизувати практичні заходи нормування та комбінування різних сумішей із легко, важко- і несилосованнх рослин та добирати найдоцільніші консерванти для одержання якісного силосу. Наукові основи силосування розроблені вченим А.А.Зубріліним, в основу яких покладено теорію цукрового мінімуму. Цукровий мінімум - це та мінімальна кількість цукрів, яка необхідна для утворення такої кількості молочної кислоти, яка забезпечує зміщення показника рН (кислотності) до межі 4,0-4,2 при якій зелена маса добре консервується, а шкідлива мікрофлора практично не діє. Залежно віл, співвідношення фактичного вмісту цукру і його необхідного мінімуму всі рослини (по А. А. Зубрі лі ну) згруповано в гри основні групи: ті, що легко силосуються; ті, що важко силосуються і ті, що не силосуються. Легко силосуються рослини, у яких вміст цукру становить 2-4 %, що в 1,7 рази перевищує ту мінімальну кількість, яка необхідна для забезпечення оптимальної кислотності. До них належать: кукурудза, пічка буряків, тимофіївка, райграс, пасовищні трави, підв'ялені до 60-70% вологості, соняшник, сорго, суданська трава, нові кормові культури (борщівник, сильфія, мальва). У групу рослин, що важко силосуються входять ті, вміст у яких становить 1,5-2% тобто величина цукрового мінімуму наближена до мінімальної його кількості. До них належать: жито, пшениця, овес, бобово-злакові сумішки однорічних і багаторічних трав, конюшина, люпин до фази цвітіння, кормові боби, вика.

До тих, що не силосуються належать рослини, вміст цукрів яких недостатній для створення оптимального кислотного середовища. До них належать: соя, кропива, чина, еспарцет, люцерна, гичка моркви, бадилля картоплі, зелена маса суріпиці, ріпаку. їх можна силосувати з рослинами перших двох груп. 3.Суть процесу силосування та методи його регулювання. Теоретичні та технологічні основи силосування Біологічні основи силосування полягають у спрямуванні процесів консервування в сторону розвиткукорисної мікрофлори тавиключення дії шкідливих мікроорганізмів, які погіршують якість силосу. Свіжоскошена рослинна сировина має значну кількість різноманітних мікроорганізмів, які готові вступити в дію мал.1 Мікроорганізми силосованої рослинної сировини.

Найвідповідальнішим етапом початковий — етап розвитку змішаної мікрофлори, коли всі корисні та шкідливі мікроорганізми готові вступити в діюпід час вивільнення клітинногосоку звмістом цукрів у ньому уже при першому ущільненні рослинної сировини. Найшкідливішимиє плісняві гриби та аеробні бактерії, що викликають значне нагрівання маси та швидко псують її. Проте головноюумовою їх життєдіяльності є наявність кисню в середовищі. Зважаючи на те,що молочнокислі бактерії розвиваються яку кисневому, так і в безкисневому середовищі, силосну масу відразу після закладання в траншею починаютьущільнювати. Отже, плісняві гриби в силосі зберігаються не довго, адже вони добре переносять кисле середовище, проте с аеробами. Якщо затриматися з ущільненнямсилосної маси, то за умов доступу повітря вони розмножуються і використовують молочну та іншіорганічні кислоти. Це спричиняє підвищення кислотності та створює сприятливіумови для розвитку спорових форм мікроорганізмів -(маслянокислих бактерій та амоніфікаторів),внаслідок чого корм псується і стає непридатним для згодовування.

Вологість рослинної сировини та способи її регулювання. Важливим фактором, який впливає на якість силосу, є вологість маси, що силосується. Життєдіяльність бактерій, в першу чергу гнильних і маслянокислих, стримується сухістю середовища. При вологості 65-60% більшість силосних культур добре силосуються, за виключенням зеленої маси із молодих трав з високим вмістом протеїну (люцерна, еспарцет, соя та інші). Втрати при силосуванні таких культур невеликі і не перевищують 10%. Пропорційно збільшенню вологості підсилюється дія шкідливих мікроорганізмів і відповідно зростають втрати від гак званого "угару маси", тобто розкладу поживних речовин бактеріями до газоподібних речовин. У зеленій масі вологістю 70-65% вміст цукрів повинен бути таким, щоб перетворившись у молочну кислоту, під впливом молочнокислих бактерій, створювалось середовище з показником рН 4,2. Саме ця кислотність виключає дію гнильних і маслянокислих бактерій та забезпечує добру збереженість силосної маси. Під час силосування зеленої маси вологістю 70-75% втрати поживних речовий зростають до 11-14%. В окремих випадках, які як правило обумовлюються або дощовими періодами ліга під час заготівлі силосу, або особливостями культур (наприклад, борщівники) вологість маси може становити 75 і більше відсотків. Подрібнена силосна маса таких культур легко віддає клітинний сік з цукрами під час ущільнення і починаються бурхливі мікробіологічні процеси. Втрати сухих речовин від "угару" становлять 15-20% і крім, цього 4-5% сухої речовини втрачається з соком, який втікає на дно траншеї. Недоліком є й те, що силос із високовологої маси одержують перекисленим (якщо в сировині достатньо цукрів), що супроводжується до всього ще й спиртовим бродінням за рахунок дії дріжджі». Вологість вихідної сировини регулюють фазою розпитку культур (строком збирання), ступенем подрібнення зеленої маси, додаванням сухих (грубих) кормів, нідв'яленняммаси. Якість силосу, збір поживних речовин згектару посіву кормових культур багато в чому залежать від строку збирання культур на силос. Нині для основних силосних культур встановлено оптимальні строки їх збирання .

4. Характеристика силосних споруд та способи і техніка силосування.

Для збереження силосу використовують:

наземні

траншеї напівзаглиблені

заглиблені - башти; - плівкові рукави. Сховища для заготівлі силосу Для заготівлі силосу використовують траншеї та башти. Сучасний спосіб заготівлі консервованих кормів — це силосування в плівкових рукавах, який використовується у понад 15 європейських країнах. Цілим рядом наукових установ доведено, що втрати сухої речовини під час силосування у герметичних баштах не перевищують 10 %, тоді як у бетонованих траншеях - 20-22 %, а у не облицьованих наземних сховищах - 30 і більше відсотків. Вибір сховища для силосування залежить насамперед від обсягів заготівлі силосу. При великих обсягах більш доцільним є траншейний спосіб, який дозволяє використовувати різні види транспорту (для завантаження, транспортування тощо). Траншеї мають бути з твердою основою та облицьованими стінами. Бокові стіни облаштовують під нахилом 10-14° назовні, шо дає змогу якісно ущільнювати масу біля країв та запобігати її самозігріванню і, як наслідок, зниженню якості силосу. Якщо траншея наземна, то з метою попередження промерзання силосу по всій висоті її слід обвалювати землею. Будують траншеї на більш підвищених місцях рельєфу для запобігання потрапляння води та облаштовують водовідвідні канали. Башти - це сховища більш дорогі порівняно з траншеями. Місткість їх різна (від 400 до 800 т) і залежить від діаметра та висоти башти. Технологічні основи силосування. Важливим резервом одержання якісного силосу с зменшення втрат під час ферментації, які можуть досягати 10-15 і більше відсотків. До заготівлі силосуслід ретельно готуватися: підготувати техніку в першу чергу, щоб не сталося тою, що силосну яму завантажують протягом 2-3, а то й більше тижнів. Оптимальний строк завантаження силосної траншеї 5 днів. Збирання кукурудзи чи іншої силосної культури повинне проводитися в стислі строки, на сучасних комбайнах з якісним подрібненням сировини.

Таблиця 1. Дози хімічних консервантівзалежно від придатності рослин до силосування, л/т.

Консерванти	Рослини, які
легко _силосуються	важко силосуються	не силосуються
Мурашина
Пропіонова
Оцтова			-
КНМК
Бензойна

На жаль більшість господарств у сучасних умовах заготівлю силосу проводять довго, строки заготівлі затягуються. Саме тут слід зважити на сам процес завантаження траншей. Перед завантаженням силосних траншей їх очищають і на дно кладеться шар соломи товщиною 30-50 см. Завантаження силосної маси розпочинають з торцевої сторони, протилежної до майданчика завантаження. Транспортні засоби повинні розвантажуватися на майданчику, а потім маса, то силосується подається в траншею бульдозерами. Це пов'язано з тим, що зелена маса може забруднюватися землею, а земля зв'язує багато кислот і як результат підкислення маси іде сповільнено. З самого початку укладену масу у траншеї ущільнюють. Це необхідно для швидкої ізоляції маси, що силосується, від повітря, раціонального використання ємкості силосної споруди. Якщо сировина, що силосується, має вологість, яка не перевищує 75%, то її ущільнюють під початку заготівлі до кінця завантаження силосної траншеї. Щоденно після завершення сплощування силосну масу необхідно додатково ущільнювати протягом 3-4 годин. Слід звертати увагу на ущільнення маси біля стін траншеї. Якщо закладена силосна маса має підвищену вологість в межах 80% і більше, то гака маса не потребує додаткового ущільнення з метою запобігання втрат клітинного соку. Рівень силосу в силосній ямі бажано розподіляти під ухилом (мал.2), тоді ферментації піддається якомога менше силосованої маси. Такий метод заготівлі силосу запроваджений у Англії, США та Німеччині.

Мал 2. Спосіб заготівлі силосу з розподілом маси та ущільненням її під ухилом.

Температура - це показник ступеня герметизації с маси, що силосується. Під час дотримання технології закладання силосу, ущільнення, ізоляції від зовнішнього середовища - самозігрівання » результаті дихання рослинних клітин і життєдіяльності бактерій не буває, температура не буває вищою 35-37 °С. Нагрівання вище цієї температури призводить до значного збільшення втрат поживних речовин (цукру, вітамінів, білка) і різкого зниження показника перетравного протеїну. Перегрітий силос називають бурим, він мас запах свіжоспеченого хліба, чи меду і поїдається тваринами з задоволенням. Це і призвело до неправильного судження про переваги "гарячого силосу". При підвищеній температурі білки і амінокислоти вступають в хімічний зв'язок з цукрами і утворюють при цьому стійкі складні сполуки - меланоїди - (бурі речовини). При цьому білки стають недоступними (малодоступними) для перетравлення (при температурі 36 °С перетравність стаиовить'70,8 %, при 60 °С - 40,3 %). Для зменшення втрат поживних речовин після завершення процесів закладання поверхню силосу слід ретельно ізолювати від зовнішнього середовища з використанням повітро- і водонепроникної плівок. Для цього в основному використовують поліетиленові плівки товщиною 0,15-0,20 мм. Кращими для вкривання силосу є світлонепроникні плівки. Вони стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно доцільними є широкоформатні плівки з шириною 8-12 м. Під час їх використання зменшуються затрати праці на вкриття силосу і досягається кращий захист силосної маси від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати (накладаючи краї однієї на другу), а їх слід

склеюват и клеючими плівками або заплавлювати. Таку плівку слід якісно закріпляти біля стін траншей. Для цього дерев'яною лопатою її закладають між стіною траншеї і масою сировини, що силосується, місце з'єднання засипають грунтом і ущільнюють. Плівку прикладають по всій поверхні не товстим шаром глинистого грунту (8-10 см), тирсою чи торфом (20-25 см), зверху тюками соломи. Проте більш якісне укриття силосу може бути досягнуте з використанням мішків з піском, що усуває псування поверхні плівки гризунами, якісну ізоляцію і зберігання маси від промерзання в зимові періоди. З метою захисту плівки від гризунів по її поверхні розсипають негашене вапно. Надзвичайно важливим фактором, який забезпечує збереженість якості заготовленого силосу, є правильне його використання. З метою запобігання повторної ферментації під час використання силосу слід розраховувати тижневу потребу силосу для тварин в господарстві, яка повинна бути в межах 1,5-2,0 м силосу по довжині силосної траншеї. Технологія вивантажування силосу з траншеї повинна передбачати мінімальне попадання повітря в траншею силосної маси. Покриття траншеї знімають поступово на величину тижневої потреби в силосі, бульдозерами по всій поверхні траншеї. Вивантаження силосу з ями проводять гак, щоб не подушити монолітності основної маси, для цього слід використовувати спеціальні ножі чи фрези, якими товщину розрахованої маси одноразово відрізають від іншої по всій ширині і висоті траншеї. Край зрізу покривають соломою і плівкою. В умовах України є можливість одержати силос доброї якості та високої поживності для молочних корів із силосованої суміші зеленої маси кукурудзи й люцерни у співвідношенні 1:1. Кукурудза повинна силосуватися в фазі початку воскової стиглості зерна (пізня тістоподібна стадія або стадія "м'якого сиру"), а люцерна повинна бути молодою з високим вмістом протеїну. Це фаза початку цвітіння люцерни (10-15% квітучих рослин). Отже, силосування - це простий і надійний спосіб консервування зелених рослин. Порівняно з іншими способами консервування, менше залежить від ногодніх умов. При правильному доборі сировини для силосування, використанні сучасної високопродуктивної техніки, заготівлі силосу в оптимальні, стислі строки та правильному зберіганні є всі передумови одержання високоякісного корму та підвищення продуктивності тварин.

5. Визначення якості та маси силосу. Силос з зелених рослин оцінюють за тостом 2363885. Він повинен мати добре виражену структуру, збереження повинна бути консистенція, без ослезнявіння, без затлого, пліснявілого, гниласного та інших сторонніх запахів. Оцінку якості проводять: - за органолептичними ознаками; - лабораторним методом; На якість силосу встановлено з класи. За органолептичними ознаками оцінку проводять за такими показниками: - фаза заготівлі - подрібнення - запах ( І та ІІ клас - приємний фруктовий, запах квашених овочів, ІІІ клас – допускається слабий запах меду, свіжоспеченого житнього хліба) - - вологість - - дотримання технології закладки. - До не класного відносять силос бурого, темно – коричневого кольору, з сильним запахом меду чи свіжоспеченого житнього хліба. - Для контролю якості силосу відбирають пробу об’єднану не менше 2 кг. Приймають силос партіями. Партія повинна бути однорідна по складу і закладена в одне сховище. - На кожну партію оформляється паспорт якості, де вказують вид силосу та результати обстеження. - При лабораторному обстеженні встановлюють вміст сухої речовини( %), масову долю сирого протеїну (%), вміст каротину (мг/ кг). - Масову долю молочної та масляної кислоти (%), рН силосу. - Для визначення об’єму силосної траншеї заміряють такі показники: - Шв, Шн, Дв, Дн, В. V_тр =Шв +Шн/2 х Дв+Дн/2 х В М = Vтр х d Об’єм в баштах визначають за формулою: V = П²/ 2 х 3,14 х В П- діаметр башти В- висота ( глубина) башти - мінує відстань від краю до рівня силосу М= Vб х d

Втрати корму і його поживної цінності можна значно зменшити при використанні технології силосування в рукавах і, отже, виробляти більше продукції тваринництва з використанням силосованою корму з рукавів. Важливо, щоб сільськогосподарський товаровиробник знав вартість вироблених ним кормів. Нерідко фактичну калькуляцію втрат заміняють узятими з літератури даними, вилив вартості кормів на вартість, наприклад, молока (рис. 69). Щодо вартості концентрованих кормів часто ведуться суперечки з торговцями кормів. Якщо вартість концентрованих кормів збільшити на 2,50 євро, тобто з 12,50 до 14,00 євро за 1 ц, то загальна вартість кормів раціону зростає приблизно на 0,01 євро на 1 кг молока. Якщо збільшити вартість основного корму на туж величину з 12,50 до 15.00 євро на 1 ц, то загальна вартість кормів раціону зростає на 0,04 євро на 1 кг молока.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модель зеленого конвеєра	\|	Визначення якості і облік силосованої маси.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.