Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості. Програма виховання як система цілей виховання.

Визначення мети і завдань виховання має велике теоретичне і практичне значення. "Що сказали б ви про архітектора, писав КД.Ушинський у відомій праці "Людина як предмет виховання", — який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам своєї виховної мети... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті і вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право запитати вихователя, якої мети він добивається в своїй діяльності, і вимагати на це питання якісної й категоричної відповіді".

Основними напрямками всебічного розвитку особистості є: моральне, розумове, трудове, естетичне й фізичне виховання.

Завдання морального виховання: а) формування в учнів моральних понять, поглядів, переконань; б) виховання моральних почуттів; в) вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

Завдання розумового виховання: а) озброєння учнів знаннями основ наук; б) формування наукового світогляду та національної самосвідомості; в) оволодіння основними мислительними операціями; г) формування умінь і навичок культури розумової праці.

Завдання трудового виховання: а) ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва; б) практична підготовка їх до праці; в) психологічна підготовка до праці; г) підготовка до свідомого вибору професії.

Завдання естетичного виховання: а) формування естетичних понять, поглядів і переконань; б) виховання естетичних смаків; в) вироблення вмінь і навичок вносити в життя красу; г) розвиток в учнів творчих здібностей.

Завдання фізичного виховання: а) виховання здорової зміни; б) підготовка до захисту Батьківщини; в) підготовка до фізичної праці.

Людина, підкреслював А.С.Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова частина виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети.

Провідні завдання виховання школярів зумовлені пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою "Освіта" ("УкраїнаXXI століття"), до яких належать:

Ø формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу,
бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

Ø забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків,
жінки-матері, культури та історії свого народу;

Ø формування високої мовної культури, оволодіння українською
мовою;

Ø прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які мешкають на території України;

Ø виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції;

Ø утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інши доброчинностей;

Ø формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого
господаря;

Ø забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони
та зміцнення їх здоров'я;

Ø виховання поваги до Конституції, законодавства України,
державної символіки;

Ø формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи,
правами людини та її громадською відповідальністю;

Ø формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

Ø розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення
умов їх самореалізації;

Ø формування у дітей і молоді уміння міжособистісногоспілкуваннята підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Програма виховання — короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного закладу по вихованню учнів за весь період їх навчання.

Програма будується на основі загальної мети виховання. Це ряд послідовних цілей, які досягаються в ході реалізації конкретних завдань і змісту виховання.

Цілі виховання можуть бути: а) за часом їх досягнення: загальні, етапні, оперативні; б) за змістом: гуманізм, патріотизм, громадянська активність. Цілі за змістом також реалізуються поетапно (сумлінне ставлення до праці формується через пізнання цінності праці, а останнє досягається через виконання певної роботи).

На жаль, сьогоднішня школа не має ще орієнтовної програми виховної роботи, а тому вона зводиться в основному до набору безсистемних виховних заходів, які мають стихійний характер.

У процесі реалізації напрямів національного виховання враховують таку систему компонентів духовного світу особистості українця: національна психологія - психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності, духовної спадщини народу; національний характер і темперамент — вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбивість і душевне багатство; національний спосіб мислення — самобутня істотність, завдяки чому із століття в століття відтворюється і розвивається самобутня українська культура і духовність; народна мораль, етика — людяність, доброта, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання; народна естетика — краса поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння власноручно вишивати одяг, готувати смачну їжу; народна правосвідомість: життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя; національна філософія — самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо; національний світогляд — система поглядів, переконань, ідеалів, яка складає основу національної духовності; національна ідеологія — ідейне багатство нації, система філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і переконань; національна свідомість та самосвідомість — відчуття усвідомлення гордості за приналежність до української нації.

"Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає Стельмахович М.Г., — диктується рядом вагомих

мотивів. По-перше, нагальною потребою відродження й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філософією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення національного виховання через освіту. Термін "едукація" у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення національного невігластва".¹

Головна мета, пріоритетні напрямки, основні шляхи реформування в усіх впливових ланках української системи національного виховання заманіфестовані розділом восьмим "Декларації про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року, "Державною національною програмою "Освіта" (Україна XXI століття"), "Концепцією середньої загальноосвітньої школи України" (1990 p.), "Концепцією школи нової генерації — української національної школи-родини" (1994 p.), "Концепцією безперервної системи національного виховання" (1994 p.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ідеал національного виховання.	\|	Категорії дидактики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.049 сек.