• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історія розвитку менеджменту

1. Передумови виникнення менеджменту

2. Класичні теорії менеджменту

3. Характеристика інтегрованих підходів до управління

4. Порівняльна характеристика японського і американського підходу до менеджменту

5. Етапи розвитку управлінської науки в Україні

-1-

Простежуючи еволюцію менеджменту, можна сказати, що витоки її сягають у глибину тисячоліть.

Виникнення управлінської діяльності ми знаходимо в найдавні­ших суспільствах. В доісторичні часи полювання, спільна праця та охо­рона власної території вимагали чіткої координації дій кожного члена племені. Навряд чи можна було створити велетенські споруди та могутні імперії Стародавнього Світу без уміння керувати масами людей.

Управління як сфера людської діяльності виникло разом із формуванням соціуму – сукупності людей, що існують, певним чином взаємодіючи між собою у процесі спільного виконання тих чи інших робіт. Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження і становлення державно­сті. Перші приклади свідомого управління відносяться ще до V-ІІІ тисячоліть до н. е., що було зафіксовано на глиняних табличках, які дій­шли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у древньому Єгипті та Шумері, пов'язаного з комерційними операціями і управлінням дер­жавою.

Мислителі Древньої Греції також внесли свій вклад у розвиток науки управління. Зокрема, Сократ, підкреслюючи важливість поділу праці і спеціалізації, бачив завдання управління у тому, щоб поставити кожну людину на належне їй місце.

У історичному контексті теорія управління виділяє п’ять значних стрибків у становленні управлінської науки, які виводять її на новий етап розвитку.

Перша управлінська революція характеризується як релігійно-комерційна і пов’язується із виникненням писемності у давньому Шумері (V-ІІІ тисячоліття до н.е.). Вважається, що це сприяло виникненню особливої касти жерців-бізнесменів, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність.

Друга управлінська революція називається «світсько-адміністративною» і пов’язується з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція дістала назву «виробничо-будівельної». Вона відноситься до царювання ассирійського правителя Навуходоносора (605-562 рр. до н.е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювався з боку держави.

Четверта управлінська революція відноситься до періоду зародження капіталізму і стрімкого індустріального розвитку європейської цивілізації (ХVІІ-XVІІІ ст.) ЇЇ головним результатом стало виникнення професійного управління.

Наука управління як цілісна система із своїм категорійним апаратом, принципами, методологією, рекомендаціями виникла лише у ХХ ст. ЇЇ появу пов’язують із п’ятою управлінською революцією, що відома під назвою «бюрократична». В її основу була покладена концепція «раціональної бюрократії», яка відводила велику роль у забезпеченні ефективності управління формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов’язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.

Шостою управлінською революцією можна вважати всебічне впровадження у практику управління інформаційних технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і обробки інформації і зробило можливості росту організацій практично безмежними. Така революція має назву “інформаційної”.

-2-

У другій половині, й особливо наприкінці XIX століття, економіч­ні процеси значно ускладнюються, утворюються величезні корпорації, відбувається централізація банків і транспортних мереж, прискореними темпами розвивається науково-технічний прогрес. У цей час людство стає свідком дійсно революційних винаходів та відкриттів, що розкри­вали нові безмежні можливості для масового виробництва товарів ши­рокого вжитку. Значно посилюється конкурентна боротьба, що вимагає застосовувати нові маркетингові підходи у господарській діяльності під­приємств та організацій.

Усе це вимагало більшої спеціалізації управління, а відтак місце індивідуального власника і керівника почав обіймати найманий спеціаліст-менеджер.

Справжня історія менеджменту як науки та професійної ді­яльності пов'язується з дослідженнями талановитих вчених двадцятого століття — Ф. Тейлора, А. Файоля, Г. Емерсона, Е. Мейо, П. Друкера та інших, які започаткували відповідні школи та концепції менеджменту.

1. Класична теорія

1.1 Школа наукового управління

Хронологічно першою є наукова школа менеджменту Фредеріка Вінслоу Тейлора, який основні положення своєї теорії виклав у роботі «Принципи наукового управління» (1911). Тейлору та його од­нодумцям (Генрі Гант, Френк і Ліллі Гілберт)належить ідея розділення виробничого процесу на окремі операції аж до мікрорухів, ретельне ви­вчення часу, рухів та зусиль, які витрачає робітник для здійснення пев­них видів робіт, і на цій основі вироблення найбільш ефективних мето­дів та прийомів праці.

Практичне втілення принципів наукового управління Тейлора ви­магало нової організації управління. Значна увага приділялась і змінам у формах оплати праці: була введена оплата за результатами фактично виконаної роботи.

Впровадження системи Тейлора на заводі «Тейбор» у Філадельфії, а потім і на підприємствах Г. Форда дало блискуче підтвердження ефек­тивності школи наукового управління. Разом із тим, слід зауважити, що уявлення Тейлора про управління було суто механістичним, люди­на розглядалась ним як гвинтик у величезному виробничому механізмі. Сам Тейлор стосовно ролі людини на виробництві висловлювався так: «Нині однією з головних вимог, що висуваються до людини, до професійних обов'язків якої входить, наприклад, контроль ро­боти заводського станка, є її флегматичність і психічна непро­никливість. Іншими словами, спосіб мислення сучасного робітни­ка мало чим повинен відрізнятись від способу мислення робочого мула».

1.2 АДМІНІСТРАТИВНА (КЛАСИЧНА) ШКОЛА

Засновником цієї школи був французький інженер, дослідник проблем керування організаціями Анрі Файоль. У своїй книзі «Загаль­ний і виробничий менеджмент», яка була опублікована 1923 р. у Фран­ції, а згодом 1930 р. у Сполучених Штатах, Файоль виклав свої погляди на вдосконалення практики управління підприємством.

Анрі Файоль вперше сформулював загальні управлінські функції:

- передбачення;

- планування;

- організацію;

- координування;

- контроль.

А. Файоль сформулював “Універсальні принципи управління”.

Внесок Файоля у розвиток менеджменту був настільки зна­чним, що більшість сучасних менеджерів вважають його батьком адмі­ністративного управління й досі використовують у своїй практиці озна­чені принципи і функції. Загалом, класична теорія менеджменту стала важливим підґрунтям для подальших теорій та підходів. Ідеї А. Файоля були розвинуті в працях його послідовників Г. Емерсона, Л. Урвіка, Г. Форда, Макса Вебера.

М. Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії”.

!!!!! Як в науковій школі, так і в адміністра­тивному менеджменті спостерігався спрощений, механістичний підхід у дослідженні організацій та управлінських процесів, особливо стосовно ролі людини на виробництві.

2. Неокласична (поведінкова) теорія

2.1 Школа людських стосунків

Родоначальниками цього напрямку вважають Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо.

Мейо дійшов висновку, що на продук­тивність праці робітника істотно впливає ставлення до нього як до осо­бистості з боку адміністрації та колег, отже керівники підприємств по­винні орієнтуватись здебільшого на людей, ніж на продукцію, віддаючи перевагу соціально-психологічним методам управління.

Особливою популярністю нині користується теорія Абрахама Маслоу, згідно з якою в основі мотивації знаходиться ієрархія потреб, поступове задово­лення яких і є основним спонукальним чинником поведінки людини.

Дослідники психологічної школи вважали, що коли керівництво проявляє велику турботу про своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які місти­ли більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітника­ми та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі.

2.2 ШКОЛА ОРГАНІЗАЦЙНОЇ ПОВЕДІНКИ

Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Ренсіса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взає­модії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родово­го життя.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу головним чином на методах налагодження міжособистісних відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості.

Найважливішими чинниками продуктивності праці вважають­ся задоволення роботою, управління стресами, лідерство, групова ди­амітка, організаційна політика, профілактика та вирішення конфліктів тощо.

Модель теорії X і теорії Y Дугласа МакГрегора найліпше пояснює суть людських стосунків. Теорія X передає негативний погляд на люди­ну, яка є від природи лінивою, безініціативною, безвідповідальною й спонукається до роботи лише силою наказу, контролю й загрозою покаран­ня. Теорія Y відображає протилежну позицію у ставленні до робітників: для людини праця є природною потребою, отже вона працює, керуючись духовними та соціальними чинниками, сама себе контролює, виявляє іні­ціативу й відповідальність.

3. КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймон, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс.

Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей.

Кількісна теорія збагатила менеджмент математичним апаратом для ухвалення рішень, планування, організації та контролю виробничого процесу.

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур):

1. Виявлення операційної проблеми.

2. Вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно;

3. Надання змінним моделі кількісних значень з метою описати кожну змінну та зв'язки між ними.

-3-

На відміну від традиційних теорій менеджменту, які акцентували головну увагу на якомусь одному аспекті управління (операції, процес управління та управлінська діяльність, поведінка людей в організаціях) сучасна теорія менеджменту зосереджена на перевагах процесного, системного та ситуаційного підходів, які не виключають, а синтезують попередні концепції.

ПРОЦЕСНИЙ підхід

Розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у певній послідовності. Кожна функція управління, в свою чергу, складається із взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій. Об’єктом досліджень процесного підходу є безперервний процес виконання взаємопов’язаних функцій управління організацією.

СИСТЕМНИЙ підхід

Основою сучасного менеджменту є розуміння організації як пе­реважно відкритої системи, яка функціонує в умовах мінливого середови­ща та взаємодії багатьох зовнішніх та внутрішніх чинників. Філософське розуміння управління полягає в тому, що воно (управління) є властивіс­тю високоорганізованих систем підтримувати свою якісну сутність, вза­ємодіяти з середовищем і розвиватись.

Розглядаючи організацію як систему, слід розрізняти в її струк­турі чотири взаємопов'язані елементи, що функціонують як єдине ціле:

- витрати (вкладення): матеріальні, людські, фінансові та інфор­маційні ресурси, які організація отримує зі свого середовища;

- трансформаційні процеси, тобто технологічні та управлінські процеси, що перетворюють ресурси у випуск;

- випуск (результати) — це товари та послуги, прибутки, втрати, поведінка працівників та інформація;

- зворотний зв'язок — це реакція середовища на результати діяль­ності та сприйняття організацією цієї реакції.

Отже, для успішного менеджменту слід постійно вивчати та ана­лізувати зміни середовища, осмислювати вплив цих змін на підсистеми в межах організації, розуміти й передбачувати наслідки рішень для ор­ганізації.

Досліджуючи організацію як відкриту систему, американська кон­салтингова фірма «МакКінсі» запропонувала модель менеджменту ор­ганізації, яка складається з семи взаємопов'язаних елементів.

В англій­ській мові назва кожного з цих елементів розпочинається з літери «S», тому цей підхід більше відомий як МОДЕЛЬ 7 «S».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.