Представництво в цивільному процесі: поняття, види, умови.

Ст.110 ЦПК – громадяни мають право вести свої справи особисто або через свого представника. В деяких справах суд вирішує, що участь представника є обов‘язковою ( захист прав неповнолітніх, недієздатних). Представники є незалежними і самостійними (ст.120, 126, 161 ЦПК). В теорії ЦПК існує думка, що цивільно-процесуальне представництво – це різновид цивільного представництва. Але існує й інша думка, що цивільне представництво регулює матеріальні відносини, а цивільно-процесуальне представництво – процесуальні відносини. Ст.101, 111 ЦПК – обмеження у процесуальній дієздатності, здійснення прав вирішується через законне представництво. Подібним шляхом захищаються права неповнолітніх. Від юридичної особи діють представники, уповноважені цією юридичною особою. Ці повноваження надані їм в силу угод, договорів. Представники – це особи, що беруть участь у розгляді справи, вони самостійні, незалежні, та виконують представництво сторін та третіх осіб. Але можна сказати, що їх повноваження значно ширші. Представники за цивільними договорами доручення виконують свої обов‘язки і діють самостійно. Але у цивільному судочинстві представник дії разом з довірителем. Представник в цивільному судочинстві виконує 2 функції: - захищає права та інтереси осіб, які беруть участь у справі, здійснює правозаступництво; - виконує суто представницькі функції, виступає повіреним сторони (тієї сторони, з якою існують певні стосунки). ЗУ “Про адвокатуру”: в цивільному судочинстві адвокат виконує ці 2 функції. Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватись особами, визначеними ст.111, 112 ЦПК. Тобто представниками від підприємств, установ та організацій можуть бути члени органів управління, уповноважені представники підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Представниками працівників можуть бути уповноважені профспілок (за місцем роботи працівника). Представниками громадських організацій можуть бути уповноважені таких організацій, яким їх статутами або положеннями надані права представляти інтереси відповідних організацій (об‘єднань). Представниками громадян та юридичних осіб можуть бути адвокати. Ст.104 ЦПК – представником співучасників може бути один із співучасників. Представниками неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних можуть бути батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ст.101 п.3 ЦПК). Представниками можуть бути й інші особи, допущені судом до представництва в конкретній справі. Від особи, яка бажає діяти якості представника поступає заява (усна чи письмова) - безпосередньо в судовому засіданні, про що зазначається в протоколі. Суд з‘ясовує у інших учасників, чи мають вони заперечення, та після того, порадившись, приймає рішення про допуск чи недопущення представника, з мотивуванням то чи іншого рішення. Вимоги до представників: представники мають бути повнолітніми (ст.116 ЦПК) процесуально право і дієздатними. Ст.15 ЦК – обмеження дієздатності громадян у певних випадках дозволяє їм розпоряджатися майном, отримувати і розпоряджатися пенсію, з/п тощо лише за згодою піклувальника. Ст.260 ч.2 обмежено дієздатні можуть порушити справу про поновлення своєї дієздатності, але за ст.111 ЦПК вони не можуть самостійно представляти своїх інтересів (протиріччя). Не можуть бути представниками адвокати, яки отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням законодавства про адвокатуру. Не можуть бути представниками в процесі судді, слідчі, представники прокуратури, крім випадків, коли вони здійснюють законне представництво своїх неповнолітніх дітей, недієздатних осіб тощо. Цивільно-процесуальне представництво – це процесуальна діяльність особи, спрямована на захист суб‘єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові в з‘ясуванні об‘єктивної істини в справі. Види процесуального представництва. В законодавстві зазначені такі види представництва (ст.110 ЦПК): 1) представництво громадян; 2) представництво юридичних осіб; 3) представництво по справах недієздатних та обмежено дієздатних осіб (ст.111 ЦПК); 4) офіційне представництво відсутнього боржника. В основу класифікації можуть бути покладені підстави виникнення: 1) за ознаками особи, в інтересах якої воно здійснюється; 2) аз ознаками особи, яка його здійснює. За підставами виникнення розрізняють: 1) договірне (добровільне і необхідне, виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації, здійснювати його можуть адвокати, юрконскльтанти, працівники підприємств, організацій в силу трудового договору, уповноваженими організацій, співучасниками); 2) законне представництво (обов‘язкове і необхідне, виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту, найбільш поширеним є здійснення представництво адвокатами: ст.59 КУ, ЗУ “Про адвокатуру”, ст.112 ЦПК; профспілки захищають інтереси робітників і службовців – ст.244 КЗпП, п.2 ст.112 ЦПК; громадські об‘єднання представляють інтереси своїх членів згідно своїх статутів ЗУ “Про громадські об‘єднання”; у справах з авторських і суміжних прав представництво здійснюють уповноважені державного агентства України з авторських і суміжних прав; декілька позивачів уповноважують представником когось з співучасників згідно п.5 ст.112 ЦПК; особи, допущені за п.6 ст.112 ЦПК здійснюють законне договірне представництво і не потребують юридичної освіти; щодо безвісно відсутньої особи – представником є опікун, що здійснює управління майном безвісно відсутнього; оголошений померлим – особа, що здійснює управління спадковим майном). За способом виникнення: 1) необхідне (факультативне і обов‘язкове); 2) добровільне. За ознаками особи, інтереси якої представляється: 1) представництво сторін (позивача, відповідача); 2) третіх осіб (з самостійними вимогами і без самостійних вимог); 3) представництво заявника заінтересованих осіб; 4) представництво органів державного управління. За ознаками особи, яка здійснює представництво: 1) адвокатами; 2) юридичними консультантами; 3) уповноваженими профспілок; 4) батьками, опікунами, піклувальниками; 5) співучасниками; 6) громадянами, які допущені судом до представництва конкретної осіб в конкретній справі (ст.111, 112 ЦПК).

§ 16. Пред‘явлення позову. Зустрічний позов. Об‘єднання і роз‘єднання позовів. Зміст і форма позовної заяви.

Відповідно до ст.6 ЦПК захист цивільної справи здійснюється шляхом подання позову до суду. Цивільно-процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду виступає позов. При визначені позову як вимоги про усунення порушення права, пред‘явленого однією особою до другої не враховується те, що така вимога властива не тільки позову, а й досудовим вимогам осіб. Ст.4, 136 ЦПК – заяви стають позовними тільки за умови додержання певним вимог позасудового звернення з відповідними претензіями. Необхідність в позові виникає тоді, коли настає потреба в розгляді і вирішенні спору між заінтересованими особами. Сама же така вимога про захист права і охорону інтересів в справах позовного провадження називається позовом або позовною вимогою (ст.136-145 ЦПК). Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової і процесуально-правової сторін. Це свідчить про те, що позов виступає цивільно-процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави в особі компетентного органу – суду. Елементи позову: 1) предмет; 2) підстава; 3) зміст. Предметом буде та частина, яка характеризує матеріально-процесуальну вимогу позивача до відповідача стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення певних дій (по відношенню до позивача) та виконання обов‘язків перед позивачем, предметом позову буде спірна правова-матеріальна вимога. В позовах про визнання предмет складають самі правовідносини. Їх визнають або не визнають. Предмет позову може співпадати з окремим предметом (спірним об‘єктом) в більшості з житлових правовідносин. Так, наприклад, коли розглядається справа про виселення, предметом буде правовідносини, які стосуються дострокового розірвання договору найму, об‘єктом – житлове приміщення. Підстави позову складають підстави, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази. Ст.137, п.4, 5 ЦПК. Підставами позову будуть: 1) юридичні факти, що визначаються нормами матеріального права; 2) доказові факти, тобто ті, що тісно пов‘язані з фактами матеріально-процесуального характеру і на підставі яких можливо зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Підстави поділяються на: 1) активні; 2) пасивні. Активні – які підтверджують, що право належить позивачу, а виконання певних обов‘язків – відповідачу. Пасивні – факти, з яких видно, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача. Зміст позову – змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення певних дій з зазначенням способу судового захисту. Види позовів. За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, позови класифікуються на: 1) позови про присудження (від суду вимагається поновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, що порушували права, тобто присудження відповідача виконання обов‘язку в натурі або стягнення з нього завданих збитків); 2) позови про визнання (спрямовані на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між сторонами правовідносини, тобто суд підтверджує наявність чи відсутність прав і обов‘язків між сторонами); 3) перетворювальні позови (спрямовані на зміну або припинення правових відносин, напр.: спори про розірвання шлюбних відносин). Ст.55 КУ (захищати свої права, які порушені). Право на пред‘явлення позову – це надана і забезпечена можливість заінтересованим особам звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору. Правом на пред‘явлення позову наділені всі громадяни, підприємства, установи, організації. Це прямо закріплено в ст.100 ЦПК, якою регулюється цивільно-процесуальна правоздатність, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації (ст.423, 424 ЦПК). Право на пред‘явлення позову і реалізація цього права закріплені в ст.136 ЦПК. Для реалізації права на пред‘явлення позову необхідно: 1) наявність чи відсутність певних обставин; 2) додержання встановленого законодавством порядку пред‘явлення позову. До умов реалізації права на пред‘явлення позову належать: 1) визнання особи суб‘єктом цивільно-процесуального права (правоздатність); 2) встановлення наявності спору між сторонами (ст.124 ЦПК підвідомчість); 3) відсутність рішення суду, що набрало законної сили в тотожній справі (ст.136 ЦПК ч.4); 4) необхідно перевірити відсутність рішення товариського суду (п.5 ст.136 ЦПК); 5) відсутність угоди про передачу даного спору між сторонами на вирішення третейського суду (п.6 ст.136 ЦПК). Відсутність однієї з умов свідчить про неможливість реалізувати права на пред‘явлення позову і веде до відмови в прийнятті позовної заяви. Якщо заява прийнята, та потім, при виявленні однієї з умов, суд повинен закрити справу (ст.227 ЦПК). ЦПК передбачає ї інші умови. До процесуальної форми реалізації права на пред‘явлення позову належать слідуючи умови: 1) додержання форми позовної заяви (ст.137 ЦПК); 2) кожна позовна заява повинна бути обкладена державним митом (ст.138, 139 ЦПК); 3) обов‘язково перевіряється дієздатність особи, яка подає позовну заяву (п.8 ст.136 ЦПК); 4) необхідно перевіряти наявність повноважень на ведення справи у представника, який пред‘являє заяву від імені позивача (ст.113 ЦПК), за відсутності належно оформленого повноваження, суддя, на підставі п.9 ст.136 ЦПК, відмовляє в прийнятті заяви; 5) подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність (ст.124-131 ЦПК). Ст.136 п.7 ЦПК – у випадках, коли справа не підсудна даному суду, заява повертається, про що постановляється мотивована ухвала, яка складається негайно після прийняття позову, починається відлік 10 денного терміну на оскарження ухвали. Ст.144,145 ЦПК. Право на об‘єднання позовів належить в першу чергу позивачу. Він може в одній позовній заяві об‘єднати кілька вимог. Але закон надає право суду об‘єднувати в одно провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного і того ж позивача до того ж відповідача, або до різних відповідачів. Суд справі об‘єднати в одне провадження позови різних позивачів до одного і того ж відповідача. Інститут однорідних вимог. Під однорідністю вимог необхідно розуміти вимоги, які виникають з одних правовідносин (ст.140 ЦПК). Залежно від обставин справи, суддя справі постановити ухвалу про роз‘єднання позовів у самостійні провадження. Підставою такого рішення є те, що сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. Заперечення проти позову – це вмотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Заперечення проти позову можуть бути матеріально-правового або цивільно-процесуального характеру. Заперечення процесуального характеру обґрунтовують неправомірність виникнення і продовження судочинства з підстав відсутності у позивача права на пред‘явлення позову. Матеріально-правові – проти суті позову. Подання зустрічної позовної заяви – це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Відповідно до ст.140 ЦПК право на пред‘явлення зустрічного позову виникає з порушенням цивільної справи – не пізніше як за 3 дні до судового засідання. Прийняття заяви після закінчення строку залежить від суду. Суд приймає зустрічну позовну заяву для розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов‘язані, тобто випливають з одних правовідносин, або коли вимоги по них можуть взаємозараховуватись, та коли сумісний їх розгляд є доцільним (ст.141 ЦПК). Згідно ст.137 ЦПК, позовна заява подається до суду в письмовій формі. Позовна заява повинна містити в собі: 1) назву суду, до якого подається заява; 2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; 3) зміст позовних вимог; 4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 5) зазначення доказів, що стверджують позов; 6) зазначення ціни позову; 7) підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви. При розірванні шлюбу необхідно додати відомості про дітей, їх подальше виховання, розподіл спільного майна тощо. До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача - також довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника.

§ 17. Підготовка цивільної справи до судового розгляду, її процесуальний порядок, строки підготовки.

Підготовка цивільної справи до судового розглядує обов‘язковою стадією. Ст.143 ЦПК – після прийняття позовної заяви суддя проводить підготовку справи до судового розгляду. Суддя виконує комплекс процесуальних дій, передбачених ст.143 ЦПК.Метоюстадії підготовки є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи по суті.Завданням є підготовка справи до судового розгляду. Постанова пленуму ВС УРСР від 05.03.1977р. “Про підготовку цивільних справ до судового розгляду”.Завдання, поставлені перед судом: 1) суд уточнює обставини, що підлягають встановленню (факти, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін); 2) суд визначає характер спірних правовідносин сторін; 3) суд визначає матеріальний закон, яким необхідно керуватися при вирішенні справи; 4) визначає коло осіб, тобто встановлює суб‘єктів процесуальних правовідносин; 5) з‘ясовує коло доказів, необхідних для вирішення справи. Ст.143 ЦПК –перелік процесуальних дій суду, який не є вичерпним: 1) суд опитує сторони: відповідачу суд пропонує подати заперечення проти позову і подати докази, якими відповідач може підтвердити свої заперечення, суд може викликати сторони одночасно, в разі необхідності і саме під час опитування суд роз‘ясняє правило про укладення мирової угоди, наслідки, але остаточно вирішити щодо укладення мирової угоди можна тільки в судовому засіданні; 2) суд вирішує питання про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, опитує третіх осіб з самостійними вимогами; 3) суддя вирішує питання про участь в справі прокурора, є категорія справ, в яких участь прокурора в справі обов‘язкова, щодо іншої категорії справ – питання про участь прокурора вирішує суд; 4) суд вирішує питання про допущення в справу представника громадськості, цей порядок вирішується ст.161, п.5 ст.143 ЦПК; 5) питання про необхідність залучення до участі у справі свідків в порядку, передбаченому ст.45 ЦПК; 6) необхідність допиту свідків, які перебувають в іншій місцевості ст.33, 43, 45 ЦПК; 7) питання про необхідність вжиття заходів до забезпечення доказів; 8) суд, з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, може призначити проведення експерти, у певній категорії справ (про визнання особи недієздатною, поновлення дієздатності в разі одужання) суд зобов‘язаний призначити експертизу в стадії підготовки справи до судового розгляду; 9) може проводити огляд на місці як письмових, так і речових доказів (п.9 ст.143 ЦПК); 10) забезпечення позову можливо в будь-який стадії цивільного судочинства. Кожна стадія починається і закінчується ухвалою суду. В ухвалі суд визначає, які процесуальні дії суд виконував. Ст.147 ЦПК. Суд зазначає про час і день розгляду справи в судовому засіданні. Ця ухвала означає про закінчення підготовчої стадії. Стадія підготовки повинна бути виконана в ті строки, які зазначені в ст.148 ЦПК (трудові спори – 7 днів, про стягнення аліментів – 10 днів, інші справи – 15 днів).

§ 18. Забезпечення цивільного позову.

Забезпечення позову – це вчинення судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують виконання позитивно прийнятого рішення (ст.149-158 ЦПК). Забезпечення позову може відбуватися такими способами: 1) накладення арешту на майно або грошові суми, такі дії не дозволяється вчинювати щодо зарплати, доходів громадян, що займаються с/господарством, пенсій, стипендій, допомоги по соціальному страхуванню, але це не стосується позовів про стягнення аліментів; 2) заборона вчиняти певні дії; 3) заборона іншим особам здійснювати розрахунки або передавати майно відповідачеві; 4) зупинення продажу описаного майна; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріального органу, коли боржник оспорює такий напис: предметом нотаріального регулювання є безспірне стягнення боргу. Ст.152 ЦПК – відносно державних підприємств, установ, організацій, кооперативних підприємств тощо, які є учасниками спору, то допускається тільки один спосіб забезпечення позову, а саме: заборона провадити певні дії. Про забезпечення позову суд або суддя виносить ухвалу. І відповідно ст.156 ЦПК така ухвала виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сторони в цивільному процесі. Поняття сторін, їх процесуальні права та обов‘язки.	\|	Судове засідання – процесуальна форма розгляду цивільної справи. Складові частини судового засідання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.