• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6. Колектив як фактор соціалізації особистості. Педагогічне керівництво дитячим колективом.

Поняття „колектив” ( від лат. Collektivus – який збирає) більшість педагогів визначає як організовану групу людей, яка об’єднана загальними цілями, інтересами, цінностями, відповідальністю, спільною діяльністю й спілкуванням.

Колектив для людини – це сфера його життєдіяльності, спілкування, самоствердження й самореалізації, гарант захищеності й підтримки. Крім того, колектив виконує роль моделі суспільства, носія соціальних моральних норм і цінностей, забезпечує накопичення досвіду соціальної взаємодії.

Складність феномену, його багатогранність відбивається і в різноманітних класифікаціях. Отже колективи класифікують за такими ознаками:

· за змістом діяльності – навчальні, трудові, наукові, суспільно-політичні, художньо-творчі, спортивні тощо;

· за ступенем складності структури – первинні, вторинні...;

· за юридичним статусом – формальні й неформальні;

· за функцією – виробничі, виховні, творчі;

· за часовими параметрами – постійні, тимчасові, ситуативні;

· за віком – дитячі, юнацькі.

Особливу роль у соціалізації особистості відіграє дитячий

( учнівський) колектив. За змістом основної діяльності він є навчальним і за ознакою складності – первинним (група, клас), виступає як частина вторинного (загально шкільного) колективу.

Ознаки дитячого колективу: спільна діяльність; спрямованість на самореалізацію кожного члена колективу; наявність позитивного психоемоційного клімату; рівність при розподілі ролей і делегуванні повноважень; спільні особисті й соціально значущі цілі, стосунки відповідальної залежності (моральне єднання), загальний виборний керівний орган на демократичній основі.

Колектив як явище, що розвивається, має певні етапи розвитку. Зокрема, В.Уманський виділяє наступні етапи :

· група (розрізнені особи)

· Конгломерат (виявляються ознаки об’єднання)

· Номінальна група (присвоюється найменування)

· Група-асоціація (починається єдина життєдіяльність, проявляються перші паростки колективу)

· Група-кооперація (успішно діють організаційні структури, виявляється достатньо високий рівень співробітництва, між особистісні стосунки мають діловий характер)

· Колектив (вища форма розвитку групи)

· Корпорація (псевдоколектив) – характеризується гіперавтономізацією, протиставленню себе іншим групам, відособленістю.

Деякі автори виокремлюють ще один етап – автономізацію, який характеризується високим показником активності життєдіяльності групи, окрім інтергрупової. Саме на цьому етапі, на їх думку, можливий перехід як до власне колективу, так і до корпорації.

Найсуттєвішою якістю групи визначають рівень її соціально-психологічної зрілості. Високий рівень такої зрілості перетворює її на колектив.

Загальні якісні характеристики групи.

1. Інтегративність – міра єдності, спільності, злитності.

2. Сприятливий мікроклімат.

3. Референтність – ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

4. Лідерство – рівень впливу окремих членів групи на весь її загал.

5. Інтрагрупова (внутрішньо групова) активність.

6. Інтегрупова активність – ступінь впливу на інші групи.

Окрім названих характеристик можна використовувати й інші – спрямованість організованість, інтелектуальну й емоційну комунікативність, вольові регулятиви тощо.

Однією з найбільш суттєвих соціально-педагогічних проблем дослідники визначають вирішення питання взаємовідношення колективу й особистості. Процес включення учня в систему колективних стосунків складний, неоднозначний, протирічний і, перш за все – глибоко індивідуальний. Статус особистості в колективі залежить передусім від її індивідуального соціального досвіду. Крім того, багато залежить від ставлення особистості до інших. За цією позицією психологи поділяють учнів на 2 основні категорії:

- товариські, з колективістськими нахилами. Найбільш яскраво можуть проявляти себе лише в колективі.

- індивідуалісти, до колективу входять лише за необхідності і при першій же нагоді намагаються з нього вийти.

· Проблемне питання: якщо є такі „антиколективісти”, навіщо намагатися залучати всіх учнів до колективу, примусово змінювати природу людини? Може краще дати їй можливість іди своїм шляхом?

Як же зазвичай складаються стосунки між особистістю й колективом?

Науковими дослідженнями визначено 3 найбільш поширені моделі розвитку між особистістю й колективом:

1. Особистість підкоряється колективу (конформізм).

2. Особистість і колектив у оптимальній взаємодії (гармонія).

3. Особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

У кожній з визначених моделей визначається декілька ліній взаємовідносин:

Конформізм (3 варіанти): добровільне сприйняття цінностей і норм поведінки колективу; прийняття на словах; вимушене прийняття (внутрішній бунт).

Гармонія: повна єдність або подвійна система цінностей;

Нонконформізм: неформальне лідерство або виконання визначених ролей.

Розглянуті моделі, безперечно, не вичерпують усієї різноманітності взаємин особистості й колективу.

Дослідники феномену колективних взаємовідносин, зокрема американський психолог Д.Морено – автор соціодинамічного закону, згідно з яким кожна людина через наявність особливої природженої властивості „tele” або притягує до себе симпатії оточуючих або відштовхує. На його думку, діти з хороших сімей мають „tele +”, а діти з неблагополучних „tele – ”. Неформальні групи, які утворюються в колективі, також значною мірою впливають на виховання особистості.

Педагогічне керівництво дитячим колективом. Важливим показником результативності виховної діяльності колективу є ефективність управління, яка, в свою чергу, залежить від вибраного підходу (системний, особистісний, діяльнісний). Ефективність буде тим вищою, чим повніше враховуються особливості колективу й можливості його самоуправління.

Керівництво дитячим (учнівським) колективом здійснюється два взаємопов’язаних процеси – 1) збір різнобічної інформації про колектив і стан його розвитку, окремих осіб, що входять до його складу, та її аналіз на підставі діагностики; 2) моделювання його діяльності й організація адекватних його стану впливів, які мають на меті підвищення рівня розвитку колективу й оптимізацію його впливу на особистість.

Принципи управління:

· гармонійне поєднання педагогічного управління й самоврядування;

· гнучкість управлінських дій (колектив – динамічна система);

· опора на педагогічний колектив, сім’ю, інші колективи, дружні даному;

· орієнтація на особистісний підхід у діяльності колективу, пріоритет загальнолюдських цінностей;

· формування суспільної думки з найважливіших питань життя колективу (оскільки колектив підсилює й прискорює формування в с особистості необхідних якостей з урахуванням соціального досвіду);

· формування й розвиток багаторівневих між особистісних відносин;

· використання демократичного стилю керівництва;

· урахування індивідуальних особливостей, здатностей і можливостей кожного члена колективу з метою досягнення сподівань і виконуваних ним соціальних ролей;

· контроль за системою відносин, що складаються стихійно;

· створення тимчасових мікроколективів, у діяльності яких кожен із низькорейтингових учнів може підвищити свій статус;

· постійна зміна характеру й видів колективної діяльності, що дозволяє вводити учнів у систему нових відношень.

Важливим показником стосунків у колективі є характер між особистісних відносин. У психологічних дослідженнях виокремлюють 3 рівня між особистісних стосунків:

1. Міжособистісні стосунки безпосередньої залежності (персональні стосунки), які проявляються в емоційній привабливості або антипатичності, що полегшує або утруднює контакти).

2. Партнерські стосунки, тобто стосунки, що виникають між учасниками спільної діяльності – праці, навчанні, грі, відпочинку тощо.

3. Мотиваційні стосунки – утворюють систему зв’язків, яка ґрунтується на ставленні до предмету діяльності, тобто мотиви, цілі, смисли колективної діяльності.

Отже, метою управлінських (керівних) зусиль педагога є гармонізація означених рівнів.

Підсумкова теза. Учнівський колектив як система це:

· органічна частина (під структурний компонент) більш складної системи – виховного колективу, який включає окрім дитячого ще й

колектив педагогів-вихователів;

· відносно автономна система, якій притаманні властивості саморегуляції, самоуправління, самоорганізації;

· скоординована єдність двох структур: офіційної, що складається під впливом дорослих, і неофіційної, яка складається у процесі між особистісного спілкування;

· суб’єкт діяльності по реалізації визначених суспільно значущих цілей;

· суб’єкт виховної діяльності по відношенню до особистості кожного вихованця колективу;

· носій спільної інтегральної властивості (клімату, поля, атмосфери), що характеризує колектив як цілісне утворення, відмінне від суми окремих індивідів, які його створюють, і виявляється в колективній думці, його емоційних реакціях, ціннісних орієнтаціях, нормах поведінки, традиціях тощо.

Проблемне питання: Колектив для особистості чи особистість для колективу?

Висловіть свою думку, спираючись на запропоновані альтернативи:

· така постановка питання неправомірна (одне без іншого не існує);

· поділяю позицію А.С.Макаренка – особистість для колективу;

· колектив для особистості – тільки в ньому особистість знайде себе;

· існує особистісний і колективний егоїзм;

· поза межами суспільства (колективу) людина не стає особистістю.

Кожна позиція повинна бути обґрунтованою.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
3. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
4. Абіотичні та біотичні фактори.
5. Агрегування та факторизація
6. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
7. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
8. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
9. Анализ влияния факторов на изменения фонда рабочего времени
10. Аналіз впливу факторів на зміну сумми гуртової реалізації
11. Аналіз факторів впливу на обсяги виробництва суспільного продукту.
12. Аналіз факторів і причин відхилень від плану введення виробничих потужностей і основних фондів

Переглядів: 1701