Суб’єкти ринкової економіки.

Визначальною умовою переходу до ринкової економіки є формування суб'єктів ринкових відносин. Надзвичайно важливе місце у ринковій системі належить домашнім господарствам.

Під домашнім господарством розуміють економічний суб'єкт, який складається з одного або більше індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет.

Домашні господарства країни - це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Становище домогосподарств, їх роль у системі економічних відносин постійно змінюються, адже їх розвиток залежить від рівня розвитку і продуктивних сил. Розвиваючись разом з останніми, вони активно впливають на розвиток економічної системи через свої потреби та інтереси. Водночас у певній історичній системі економічних відносин домогосподарства займають різне положення, що зумовлює характер їхньої діяльності, їхні інтереси.

В умовах командної економічної системи відбувалося витіснення домогосподарств підприємствами, заснованими на державній формі власності, що паралізувало їхнє економічне життя, не давало змоги реалізувати їхні потреби та інтереси повною мірою. Це стримувало розвиток національного виробництва.

В умовах ринкових відносин роль домашніх господарств у економічному і розвитку суспільства значно зростає. Це визначається такими чинниками:

- по-перше, домогосподарства беруть активну участь у кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб'єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси. Приватна власність надає домогосподарствам право і користуватись і розпоряджатись ресурсами, укладати будь-які угоди, використовувати будь-які придбані ресурси і реалізовувати вироблювану продукцію, виходячи з власних інтересів;

- по-друге, домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують працю і підприємницькі здібності, землю, капітал. На ринку споживчих благ вони визначають свій попит на них;

- по-третє, задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб'єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту;

- по-четверте, частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.

Таким чином, домогосподарства як суб'єкти ринкових відносин проявляють три основних види економічної діяльності: пропонують чинники виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

Сутність домогосподарств розкривається через функції, які вони виконують в економічному розвитку суспільства. Головні з них такі: споживання, постачання чинників виробництва та заощадження.

Перш за все в національній економіці домашні господарства є постачальниками на ринок ресурсів, у тому числі послуг чинників виробництва. У першу чергу - це людських ресурсів, послуг чинника «праця».

При цьому треба мати на увазі, що внесок домогосподарств у ресурсний потенціал національної економіки не обмежується людською працею. Домогосподарства можуть мати у своєму розпорядженні засоби виробництва (господарські будівлі, житлові будинки, землю, машини та виробниче обладнання, комп'ютери, транспортні засоби, сировину, матеріали тощо) і використовувати їх на свій розсуд. Застосовуючи це майно з метою виробництва товарів та послуг, домогосподарства ставлять на службу інтересам національної економіки такий важливий ресурс, як капітал і здібності до підприємництва.

Домогосподарства можуть постачати національному виробництву, крім трудових ресурсів та капіталу, і грошові кошти. Вони вносять гроші в банки, купують акції та облігації акціонерних товариств і банків.

Провідною функцією домогосподарств виступає споживання. Вони є первинним осередком споживання, що утворює найважливішу складову ефективного попиту. Зростання попиту домогосподарств стимулює збільшення обсягу національного виробництва нових товарів та послуг. У господарствах формуються обсяг і структура поточного споживання. Вони характеризуються загальним споживчим бюджетом, житловим і накопиченим майном. Домогосподарства мають повсякчасно вирішувати

важливу проблему, як за наявної структури споживання і доходів знайти такий оптимальний набір споживчих благ, який би найповніше відповідав їх потребам. Отже, функція споживання показує відношення споживчих витрат домогосподарств до їх сумарного доходу.

Сутність функції заощадження виражається втому, що домогоподарства для того, щоб придбати нові споживчі блага, повинні певну частку отриманих доходів заощаджувати.

У політекономічному розумінні підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний суб’єкт ринкової економіки.

Відповідно до обсягів господарського обороту й кількості працівників підприємства поділяються на великі й малі.

З точку зору умов користування майном і результатами праці підприємства поділяються на первинні, де користування основане не праві власності, й орендні, де користування зумовлено правом тимчасового володіння.

За способом формування статутного капіталу та відповідальності юридичних і фізичних осіб розрізняють: приватні фірми, колективні підприємства з необмеженою відповідальністю, колективні підприємства з обмеженою відповідальністю ( акціонерні товариства).

В умовах ринкової економіки будь-яка економічна діяльність підприємства в кінцевому результаті скерована на отримання максимального прибутку. Водночас висока прибутковість досягається не сама по собі, а є результатом певної активної діяльності суб’єктів ринку. так діяльність отримала назву підприємництва.

Підприємництво можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей. Неодмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а не колективна адміністративна відповідальність за результати роботи.

Одноосібне господарство – така форма організації, коли один власник приймає одноосібні рішення й несе особисту відповідальність за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є повний контроль за веденням справ, величина капіталу, а також те, що власнику доводиться нести особисту відповідальність за збитки, втрати й борги.

Партнерство – форма організації підприємництва, коли два або більше підприємців приймають рішення спільно й несуть солідарну відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає подолати перший недолік, властивий одноосібному господарству (незначна величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів у випадку втрат, збитків і т.д. залишається. Існують партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю. В першому випадку в разі банкрутства вони ризикують втратити (через судовий розпродаж, наприклад) лише капітал підприємства, а в другому, – і свій особистий капітал (особисте майно). Партнерство в основному розповсюджене в таких галузях, як юриспруденція, медицина, брокерство.

Корпорація – форма організації підприємництва на основі акціонерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а його фінансова відповідальність обмежена. переваги корпорації полягають в тому, що вона може залучити значний капітал шляхом продажу акцій. Акціонери не несуть матеріальної відповідальності по зобов’язанням фірми, вони можуть втратити лише вартість своїх акцій у випадку банкрутства. Корпоративна форма довела на практиці свою раціональність там, де необхідні великі капітали, велике масштабне виробництво.

Підприємництво- самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо для отримання прибутків, самореалізації та досягнення власної мети.

Зміст підприємництва розкривається у його функціях, таких як:

1) реформування та докорінна перебудова виробництва внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2) підприємництво є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої слід поєднувати з науковими розробками, маркетингом та іншими видами;

3) виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, що визначає його можливості, види, мотивацію та ін.

Політекономічне визначення сутності підприємництва: це організаційно-господарське новаторство, спрямоване на максимальне зростання ефективності праці (передусім, праці найманого персоналу та власної праці підприємця) і виробництво додаткової вартості та її привласнення у формі прибутку. Ефективність праці є багатоаспектною категорією і конкретизується у продуктивності праці, продуктивній силі праці, якості праці, результативності праці, стабільності праці, інтенсивності праці тощо.

Цій стратегічній меті підпорядковані такі функції підприємництва:

- новаторська (продукування нових ідей, створення нових товарів тощо);

- організаційна (впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм і систем заробітної плати та ін.);

- господарська (найефективніше використання різноманітних ресурсів), соціальна (виготовлення необхідних суспільству товарів і послуг) й особистісна (самореалізація власної мети підприємця)

Тому підприємець повинен вбачати в людині (а не техніці, технології тощо) основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей, формувати у них раціональне економічне мислення, вміти об'єднувати їх для досягнення спільної мети тощо.

Головними суб'єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в |акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні органи).

За формами власності та організацією розрізняють такі основні форми підприємництва:

1) індивідуальна - заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці (фермери, ремісники, окремі винахідники);

2) сімейна - базується на приватній власності членів сім'ї;

3) колективна трудова - заснована на власності трудового колективу та праці його членів;

4) приватнокапіталістична - базується на власності й праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили;

5) колективна капіталістична заснована на власності кількох (багатьох) власників капіталу та найманої ними робочої сили;

6) орендна - орендована за певну плату на різний період, що дає змогу орендареві бути власником частини результатів праці та розпоряджатися майном;

7) інноваційна - створення та використання інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») тощо;

8) спільна, або змішана - заснована на поєднанні різних форм капіталу, в тому числі із залученням іноземного капіталу;

9) державна - базується на державній власності.

Розвиток підприємництва в Україні гальмують надмірно високий податковий тягар, корумпованість державних чиновників, рекет, недосконале і нестабільне законодавство, високі відсоткові ставки за кредит, захоплення значної частини ринку іноземними фірмами, низька платоспроможність населення та інші чинники.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ринок: сутність, умови формування та закони розвитку. Конкуренція і монополія	\|	Капітал і прибуток

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.