Готовність майбутніх психологів до професійної діяльності

«Смисл і мета освіти – людина у постійному розвитку її духовності та різних видів досвіду, гармонії її відносин з собою й іншими людьми, зі світом. У такий спосіб освіта на державному рівні створює умови розвитку – саморозвитку, виховання – самовиховання, навчання – самонавчання всіх і кожного. Під освітою розуміється процес входження людини в життя суспільства, в цілісний світ живої та «неживої» природи їх пізнання», - зазначає І.А.Зязюн. Тобто, головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості. Цієї мети можна досягти при умові організації навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, зокрема психолого-педагогічної теорії, розвитком у молоді творчих здібностей, формуванням навичок самоосвіти і самореалізації, підготовкою висококваліфікованих спеціалістів, здатних до професійного зростання.

На сучасному етапі становлення практичної психології професія психолога-практика отримала широке коло розповсюдження із високими запитами суспільства. Найбільш інтенсивно забезпечується психологами сфера освіти. Теоретико-методологічний аналіз психологічної та педагогічної літератури переконує, що традиційна інформаційно-догматична форма навчання не забезпечує формування відповідної готовності майбутніх психологів-практиків до ефективної професійної діяльності в різних видах надання психологічної допомоги особистості.

На сьогоднішньому етапі становлення різних сфер практичної психології виникають відповідні суперечності між вимогами, що ставляться до сучасного спеціаліста та рівнем готовності студентів до майбутньої діяльності, між потребою саморозвитку, самоактуалізації та можливостями освіти, які, у свою чергу, вимагають конструктивних взаємовідносин між суб’єктами навчального процесу та відповідних психологічних умов активізації цього процесу з метою його удосконалення.

Тобто, для того, щоб підвищити якість психологічної підготовки майбутніх спеціалістів психологічної служби в цілому, необхідно подолати ряд суттєвих протиріч: по-перше, між необхідними особистісними характеристиками майбутніх спеціалістів і реальними умовами, що складаються в процесі навчання і практичної діяльності; по-друге, між вимогами до формування моделі майбутнього спеціаліста-психолога у навчальних закладах і змістом прийнятих програм для реалізації цього; по-третє, між визнанням гуманної спрямованості психолого-педагогічного процесу у навчальних закладах і нестачею відповідних заходів для цього у навчальному процесі; по-четверте, між образом працівника психологічної служби, сформованим в уяві населення, і реальними якостями спеціалістів; по-п’яте, між інтересом у студентів до навчання у вищих навчальних закладах і його відсутністю в майбутній практичній діяльності у сферах практичної психології; по-шосте, між вимогами психологічної готовності до практичної діяльності і фактичною відсутністю її в ряді професійно значимих якостей; по-сьоме, між завданнями навчального процесу, що стоять перед педагогічними колективами вузів та їх реальними вимогами до формування конкретних професійних знань, вмінь та навичок, психологічного становлення фахівців, зокрема, тощо.

Л.М.Мітіна вказує на те, що «…перспективи розвитку психологічної освіти та нові технології роботи з психологами-студентами повинні бути спрямовані на творчу самореалізацію в професії, що, в свою чергу, обумовлює розвиток у студентів творчої самодіяльності та самостійності, багатомірної свідомості та емоційної гнучкості, здатності самовизначатися в історії, культурі, житті та професії». Тому, що найважливіший елемент майстерності практичного психолога в загально навчальному закладі – визначення актуального поля професійної діяльності щодо надання психологічної допомоги особистості учня та іншим учасникам навчально-виховного процесу (О.Ф.Бондаренко, Р.С.Нємов). У сучасних умовах особливу значимість, щодо підготовки психолога-практика з учнівською молоддю, має виявлення контингенту потребуючих психологічної допомоги серед старшокласників, профілактика алкоголізму та наркоманії, зміцнення сім’ї, попередження безробіття, соціалізація ринку праці (В.В.Рибалка, В.В.Синявсткий). Психолого-педагогічний аспект цієї роботи проявляється в майстерності мобілізації власної активності людей, які потребують психологічної допомоги (О.Ф.Бондаренко, М.А.Гуліна, Р.С.Нємов та інші).

Розглядаючи проблему підготовки практичного психолога, дослідники пропонують багаторівневу систематизацію цього процесу, зокрема, такі рівні: світоглядний, метою якого є формування професійної свідомості та самосвідомості майбутніх спеціалістів; професійний, спрямований на оволодіння необхідною системою знань, стратегією і тактикою практичної діяльності майбутнього психолога, формування його психологічної культури; особистісний, метою якого є формування у студентів професійно значущих якостей особистості, гуманістичної спрямованості, „діалогічності” як центрального компоненту, здатності до професійної ідентифікації.

Предметно-інструментальна основа професійної діяльності психолога-практика включає професійні знання та досвід. Професія практичного психолога передбачає конкретну діяльність, яка реалізується у визначеній функціонуючій системі психологічної роботи, в конкретній психологічній службі чи окремому спеціалізованому центрі щодо надання психологічної допомоги.

О.Г.Ковальов, у свою чергу, розглядає готовність до діяльності як властивість особистості, яка включає в себе свідомість особистісної та суспільної значимості діяльності, позитивне ставлення до неї та здатність до її виконання. На думку вченого, проблема формування готовності особистості до майбутньої діяльності представлена моральною проблемою формування ставлення до трудової діяльності як суспільного обов’язку та особистого визнання. Готовність до праці в цьому плані включає морально-психологічний та професійний види готовності. При цьому морально-психологічна готовність до майбутньої діяльності автор бачить у якості складної структури, яка включає відповідний перелік компонентів: усвідомленість суспільної та особистісної значимості трудової діяльності, любов (радість, насолода) до праці, здібність трудитися в колективі[9].

Із розвитком гуманістичної науки проблема психологічних станів людини все частіше опинялася в полі зору дослідників (К.Роджерс [6], А.Маслоу [1]). Стан – явище універсальне, його розглядали і філософи, і психологи, і педагоги. Прихильники особистісного підходу (С.Л.Марков [6], В.В.Рибалка [2], С.К.Шандрук [3]) вважають стан готовності цілісним проявом особистості у відповідних умовах життя та діяльності, які мають різну стійкість у часі. Під психологічним станом готовності розуміється внутрішнє налаштування, пристосування можливостей особистості до успішних дій в даний момент. Тобто готовність до того чи іншого виду діяльності характеризується, перш за все, психологічним станом особистості, який проявляється безпосередньо перед початком діяльності, коли необхідно остаточно прийняти рішення про свою готовність до виконання поставленої задачі. Цей складний особистісний стан залежить від характеру майбутньої діяльності, від особистих якостей і властивостей людини. Він виникає на основі передбачення ситуації, майбутньої дії та характеризується налаштованістю й мобілізованістю психіки на подолання труднощів і перешкод, на досягнення певного результату.

На основі аналізу теоретико-методологічної літератури можна зробити висновок, що одні науковці розглядають готовність як властивість, стійку характеристику особистості (В.О.Сластьонін [2]), інші – як цілісний прояв особистості, що включає в себе теоретичну базу того чи іншого профілю, проектуючі, конструктивні, комунікативні уміння, загальні та спеціальні здібності (В.Н.Куніцина [1]), треті – як інтегральне поняття, яке характеризується складною динамічною структурою взаємопов’язаних особистісних компонентів: професійна спрямованість, здатність до самооцінки, потреба у професійному самовихованні (Н.В.Кузьміна [9]).

Виділяють, психологічну готовність, яка визначається як особливий психічний стан, що забезпечує успішне виконання професійних завдань, прийняття самостійних рішень (Я.Л.Коломінський [9]). М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович кваліфікують психологічну готовність як професійно важливе та складне особистісне утворення, яке включає в себе: позитивне ставлення до професії, достатньо стійкі мотиви діяльності; адекватні вимогам професійної діяльності риси характеру, здібності, прояви темпераменту; необхідні знання, уміння, навички; стійкі професійно важливі особливості сприймання, пам’яті, уваги, мислення, емоційно-вольових якостей і так далі [9]. Як зазначає М.І.Дьяченко: «Два види готовності студента – професійна і психологічна – до праці знаходяться в єдності та взаємодіють у процесі його діяльності» [8].

Психічний стан готовності, хоча і не є якістю особистості, все ж може характеризувати можливості студента вирішувати в умовах підготовки завдання, наближені до реальних умов професійної діяльності, а після розподілу успішно включитися в роботу за спеціальністю. Психічний стан готовності – це актуалізація та пристосування можливостей особистості для успішних дій в даній галузі [8]. Тобто, психічний стан готовності особистості студента – це його внутрішня налаштованість на визначену поведінку при виконанні навчальних та трудових завдань, орієнтованість на активні та цілеспрямовані дії.

До психологічної готовності відносяться такі складові – стійкі: професійно значущі якості, здібності, характер, досвід, і динамічні: усвідомлення завдань, умов, в яких буде відбуватися її виконання, визначення шляхів досягнення і т.д. На психологічну готовність впливає не лише стійкі психічні особливості, якості людини, а й ті конкретні умови, в яких здійснюється діяльність. До зовнішніх і внутрішніх умов, що обумовлюють психологічну готовність, слід віднести: зміст завдань, їх проблемністоь, новизну, творчий характер; середовище діяльності; особливості стимулювання дій і результатів; мотивацію, прагнення до досягнення того чи іншого результату; оцінку ймовірності його досягнення; самооцінка власної підготовленості; стан здоров’я і фізичне самопочуття; особистий досвід мобілізації сил на вирішення певних завдань; вміння контролювати і регулювати рівень свого стану готовності; уміння налаштовуватись, створювати оптимальні внутрішні умови для майбутньої діяльності (В.Г.Панок [2], В.В.Рибалка [2], Н.В.Чепелєва [3]).

Особистісна готовність студентів до професійної діяльності має складну динамічну структуру і є сукупністю інтелектуальних, рефлексивних і психофізіологічних компонентів у їх співвідношенні з проблемами суспільства.

М.Д.Левітов виділяв довготривалу й ситуативну готовність, яка залежить від вищої нервової діяльності, індивідуальних особливостей особистості та умов протікання діяльності. Готовність як тимчасовий стан поділяв на три види: звичну, підвищену та понижену: стан звичної готовності буває у людини перед повсякденною, звичною роботою; стан підвищеної готовності викликано новизною та творчим змістом роботи, нетрадиційним стимулюванням, гарним фізіологічним самопочуттям і так далі; стан пониженої готовності викликає у людини неадекватна емотивність особистості та характеризується незібраністю, розсіяністю уваги, помилковістю дій [7].

На думку М.І.Дьяченка: «Одним із показників професійної готовності студента є професійна мобільність, яка залежить від підготовленості студента не до одного виду діяльності, а до різних» [8, 2]. Професійна мобільність, за словами автора, – «…можливість і здібність успішно переключатися на іншу діяльність чи змінювати вид праці. Основна умова професійної мобільності володіння системою узагальнених прийомів та уміння ефективно їх застосовувати при виконанні яких-небудь завдань у різних сферах і порівняно легко переходити від одної діяльності до іншої» [8, 288]. Тобто, професійна мобільність повинна бути результатом оволодіння не одним видом підготовленості до діяльності, а історично створеними загальними формами і способами діяльності. У структуру готовності студента науковці-дослідники (М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович) наступні компоненти: мотиваційний (позитивне ставлення до професії, інтерес до неї); орієнтаційний (уявлення про особливості та умови професійної діяльності, про її вимоги до особистості); операційний (володіння способами та прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, вміннями, навиками); вольовий (самоконтроль, уміння управляти собою під час виконання трудових обов’язків); оціночний (самооцінка своєї професійної підготовки та відповідності її оптимальним професійним зразкам) [9, 88]. Високий рівень розвитку цих компонентів – показник професійної готовності спеціаліста до праці [9, 88].

Таким чином, готовність спеціаліста будь-якого профілю включає в себе професійну придатність особистості (сукупність індивідуальних особливостей людини, здібностей та характерологічних рис, суттєвих для успішного професійного спілкування та діяльності, а також відсутність показників, які роблять неможливим участь людини в професійній діяльності) і підготовленість до діяльності (знання, вміння та навики, здобуті у процесі професійної підготовки).

У своєму дослідженні В.О.Сластьонін виділяє наступні рівні готовності до діяльності [5]: інтуїтивний, репродуктивний, творчо-репродуктивний, творчий рівень (див. табл. 1).

Таблиця 1

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вимоги до психолога-спеціаліста психологічної служби України	\|	Рівні готовності до діяльності за В.О.Сластьоніним

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.