Основні підходи до розуміння готовності у вітчизняній та зарубіжній психології

Представник напряму	Підходи до проблеми готовності
Б.Ананьєв	У структуру готовності входять здібності, різноманітні властивості та якості особистості. Здібність виступає при цьому, як більш загальна категорія у відношенні до цих властивостей та якостей.
Д.Узнадзе	Готовність визначається як стійка властивість особистості
О.Ковальов	Проблема формування готовності особистості до майбутньої діяльності представлена моральною проблемою формування ставлення до трудової діяльності як суспільного обов’язку та особистому визнанню. Готовність до праці в цьому плані включає морально-психологічний та професійний види готовності.
К.Абульханова	Професійна готовність є стрижневим компонентом конкретної діяльності та праці в цілому. Якраз вона виступає визначаючим фактором в досягненні бажаних результатів.
К.Роджерс	Стан готовності цілісним проявом особистості у відповідних умовах життя та діяльності, які мають різну стійкість у часі.
В.Рибалка	Особистісний розвиток студента, формування його готовності до майбутньої професійної діяльності є важливими чинниками в оптимізації навчального процесу у вищих закладах освіти на сучасному етапі розвитку суспільства. Професійний розвиток практичного психолога нероздільний від особистісного – в основі й того та іншого знаходиться принцип саморозвитку, який детермінується у здатність особистості перетворювати власну життєдіяльність в предмет практичного перетворення, що призводить до вищої форми життєдіяльності особистості – творчої самореалізації.
С.Шандрук	Під психологічним станом готовності розуміється внутрішнє налаштування, пристосування можливостей особистості до успішних дій в даний момент. Тобто готовність до того чи іншого виду діяльності характеризується, перш за все, психологічним станом особистості, який проявляється безпосередньо перед початком діяльності, коли необхідно остаточно прийняти рішення про свою готовність до виконання поставленої задачі.
М.Левітов	Виділяв довготривалу й ситуативну готовність, яка залежить від вищої нервової діяльності, індивідуальних особливостей особистості та умов протікання діяльності.
В.Бездухов	Досліджує професійну готовність студентів до діяльності, характеризуючи її як складне цілісне утворення, яке проявляється як властивість особистості та включає взаємозв’язок таких компонентів, як теоретичні знання, професійні уміння та позитивне ставлення до даного виду діяльності.
К.Дурай-Новакова	Професійна готовність представляє собою систему індивідуальних інтегрованих змінних: властивостей, якостей, знань, навиків, тобто досвіду особистості.
В.Сластьонін	Є наступні рівні готовності до діяльності: інтуїтивний (пошук рішень професійних ситуацій на основі систематичних спроб та помилок, студенти діють неусвідомлено); репродуктивний рівень (студенти працюють за допомогою підказок, використовують алгоритми); творчо-репродуктивний (студенти володіють достатньо сформованою системою науково-психологічних знань, умінь, навиків аналітичного та конструктивного характеру, оригінально вирішують професійні задачі, наступний хід рішення вибирають на основі попереднього); творчий рівень (студенти мають виражену професійну спрямованість особистості, в них гарно розвинуте аналітичне, прогностичне, конструктивне, виконавче уміння, здатні оригінально розв’язувати професійні задачі, характерний пошук нових підходів, методів та технік, розвивається інтуїція більш високого рівня).
Ф.Гоноболін	Психологічну готовність потрібно розглядати як властивість, стійку характеристику особистості.
Л.Ахтаєва	Готовність - цілісний прояв особистості, що включає в себе теоретичну базу того чи іншого профілю, проектуючі, конструктивні, комунікативні уміння, загальні та спеціальні здібності
Л.Кондрашова	Готовність - інтегральне поняття, яке характеризується складною динамічною структурою взаємопов’язаних особистісних компонентів: професійна спрямованість, здатність до самооцінки, потреба у професійному самовихованні
М.Дьяченко, Л.Кандибович	Психологічна готовність як професійно важливе та складне особистісне утворення, яке включає в себе: позитивне ставлення до професії, достатньо стійкі мотиви діяльності; адекватні вимогам професійної діяльності риси характеру, здібності, прояви темпераменту; необхідні знання, уміння, навички; стійкі професійно важливі особливості сприймання, пам’яті, уваги, мислення, емоційно-вольових якостей і так далі.
М.Дьяченко	Два види готовності студента – професійна і психологічна – до праці знаходяться в єдності та взаємодіють у процесі його діяльності.
Ю.Альошина	Формування особистісної готовності майбутніх практичних психологів до різних напрямків психологічної роботи залежить від психологічних показників та детермінант, які визначаються розвиненістю інтелекту, комунікативності, емпатії, прогнозування, ідентифікації, самовизначення
М.Дьяченко, Л.Кандибович	У структуру готовності студента входять наступні компоненти: мотиваційний (позитивне ставлення до професії, інтерес до неї); орієнтаційний (уявлення про особливості та умови професійної діяльності, про її вимоги до особистості); операційний (володіння способами та прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, вміннями, навиками); вольовий (самоконтроль, уміння управляти собою під час виконання трудових обов’язків); оціночний (самооцінка своєї професійної підготовки та відповідності її оптимальним професійним зразкам)[с.88]. Високий рівень розвитку цих компонентів – показник професійної готовності спеціаліста до праці
В.В.Соглаєв	Під професійною готовністю розуміють інтегративне особистісне утворення, яке включає в себе професійну спрямованість, професійно-значущі якості, знання та уміння. При цьому, виділяють в професійній готовності наступні компоненти: мотиваційний, орієнтовний, емоційно-вольовий, особистісно-операційний та оціночно-рефлективний
А.Деркач	Готовність випускників ВНЗ до професійної діяльності як ступінь оволодіння ними педагогічною майстерністю необхідно вивчати в діяльнісних проявах особистості, коли особистість розвиває свої складні загальні та спеціальні можливості, нею засвоюються нові способи вирішення професійних завдань, розширюється система професійних умінь і навичок, змінюється система потреб і цінностей суб`єкта праці

Формування особистісно-професійної готовності майбутніх практичних психологів до різних напрямків психологічної роботи залежить від психологічних показників та детермінант, які визначаються розвиненістю інтелекту, комунікативності, емпатії, прогнозування, ідентифікації, самовизначення (Ю.Є.Альошина [14; 15], С.В.Васьківська [57], П.П.Горностай [71], Р.С.Нємов [194], Н.І.Пов’якель [229; 230; 232], Н.В.Пророк [241], В.В.Рибалка [250; 252; 253], Г.О.Хомич [301], С.К.Шандрук [314; 316]). Важливу роль у підвищенні готовності майбутнього спеціаліста до творчої професійної діяльності відіграє рефлексія психологів, їх здатність орієнтуватися не тільки на результат своєї праці й шляху її досягнення, але й самого себе як суб’єкта своєї діяльності. Здатність до саморефлексії можна розглядати як основну умову розвитку особистості професіонала та як показник зрілості того чи іншого наукового спрямування (Н.І.Пов’якель [230]). Отже, особистісно-професійна готовність – це необхідна умова успішної й ефективної діяльності, зміст і структура якої визначається вимогами діяльності до психічних процесів, станів, досвіду і якостей особистості. Вона передбачає оволодіння загальнонауковими знаннями, набуття знань, умінь, навичок необхідних для виконання майбутніх професійних функцій, вміння вирішувати професійні завдання, а також комплексом особистісних якостей, що визначають професійну стійкість і готовність до праці.

Одна з основних вимог до майбутніх психологів-практиків щодо діяльності у різних видах надання психологічної допомоги полягає в тому, щоб вони ставилися до неї з великою професійною серйозністю, а не так як до заняття, на яке просто витрачається час. Вони мають бути віддані своїй справі, яка полягає в тому, щоб допомагати клієнтам стати більш продуктивними, повноцінно жити [9, 385]. Лише жага знань, стремління знайти істину та здатність донести свої думки до свідомості інших людей допоможуть студентам-психологам навчитися конструктивно впливати на клієнтів [9, 385]. Один із найкращих способів зацікавитися процесом підготовки психолога-практика – відповідати своїй природній зацікавленості у пізнанні навколишнього середовища.

Отже, на основі даного теоретичного дослідження, можна зробити висновок, що всі науковці-дослідники, які вивчають проблему формування готовності студентів-психологів вузу та професійної діяльності, включають в її структуру такі компоненти, як мотиви вибору професії, професійну спрямованість (позитивне ставлення до своєї професії, установка на професійну діяльність), професійно-значущі якості особистості; широкий об’єм знань, умінь і навиків; емоційні та вольові властивості студента, його стани. Тому, що складне і динамічне життя психолога-практика накладає високі вимоги до його особистості, рівня його психологічної надійності. Практичному психологу часто доводиться опинятися в стресових ситуаціях, зустрічатись з болем, стражданнями, іноді відчувати себе безсилим перед обставинами. Як бачимо, професія психолога, передбачає специфічні психічні і емоційні навантаження: намагання розібратися в проблемах клієнтів, що знаходяться в стресових або кризових ситуаціях; можливість стати об‘єктом прояву агресії клієнта; не виключена навіть можливість суїциду клієнта тощо.

Тому, наукова теорія акмеологічної готовності особистості, на нашу думку, повинна бути включеною в цілісну систему концептуальну модель готовності психологів-практиків до професійної діяльності, спрямованої на вирішення проблем раціональної організації професійної діяльності вершинного рівня, формування професійної майстерності. Відомо, що магістральні напрямки розвитку психолого-акмеологічної науки пов’язані, по-перше, із створенням теоретично обумовленої системи ціннісно-смислового та діяльнісно-операційного розвитку особистості людини, а по-друге, із розробкою ефективних методологічних і методичних моделей змістовно-технологічного забезпечення професійного вершинного розвитку та саморозвитку людини. Готовність є однією із ключових, системоутворюючих проблем у загальному комплексі акмеологічної проблематики, яка вимагає як загальнотеоретичної так і прикладної розробки. При цьому розвиток і збагачення психолого-акмеологічної науки в цілому, на наш погляд, буде залежати від вирішення центральних завдань, пов’язаних із розробкою комплексу проблем оптимальної готовності: принципів, закономірностей саморозвитку та самоактуалізації особистості; конкретних психолого-акмеологічних технологій; створення системи особистісної та професійної психодіагностики і так далі.

Узагальнюючи дані літературних джерел, можна стверджувати, що професія психолога вимагає від свого представника, насамперед, здійснення відповідної роботи по формуванню комунікативних умінь, навичок встановлення контактів, здатності до самоаналізу, рефлексії і саморозвитку, навичок емоційної та поведінкової саморегуляції, а також вміння усвідомити свої особистісні та екзистенційні проблеми, власні комплекси і механізми захисту. Ряд проблем особистісного розвитку та професійного становлення майбутніх практичних психологів залишається маловивченим.

Теоретичний аналіз проблеми дозволяє стверджувати, що готовність майбутніх шкільних психологів до професійної діяльності – це цілеспрямований вияв потенціалу особистості студентів-психологів, що включає їх переконання, погляди, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, навички, вміння. Готовність досягається в ході професійної підготовки, є результатом всебічного особистісного розвитку особистості майбутніх психологів з урахуванням вимог професійної психологічної діяльності.

Отже, формування готовності до діяльності практичного психолога потрібно розглядати як результат його особистісно-професійної підготовки. Це стосується також і особливостей готовності студентів-психологів до надання психологічної допомоги особистості.

3. Етичні інваріанти у сучасних теоріях підготовки психолога-практика

Проблема забезпечення особистісного розвитку студентів вищих навчальних закладів набуває особливої актуальності у зв’язку із визначеними у державних документах пріоритетними суспільними цінностями і перспективами. Продуктивне вирішення проблеми удосконалення навчальної діяльності студентської молоді передбачає розробку і впровадження системи особистісно орієнтованих засобів навчання, спроможних забезпечити оптимізацію внутрішнього потенціалу молоді.

Б.Г.Ананьєв практично довів правильність і перспективність вивчення людини як цілісності, тобто «…індивідуальність людини можна зрозуміти лише при умові повного набору її характеристик». При цьому, він наголошував, що «…індивідуальність може бути зрозуміла лише як єдність і взаємозв’язок її властивостей як особистості та суб’єкта діяльності, в структурі яких функціонують природні властивості людини як індивіда» [9, 334].

Як зазначає В.В.Рибалка: «…найбільш специфічним при психологічній роботі з особистістю має стати дотримання вимог особистісного підходу». На думку автора: «За особистісним підходом, психіка людини має розглядатись як складне системне, цілісне, структурно-ієрархічне утворення, що має певну системну психологічну характеристику розвитку впродовж усього життя, системно регулює сукупність діяльностей і актів поведінки в конкретних ситуаціях життєдіяльності, забезпечуючи ефективну взаємодію з об’єктивною дійсністю. Як методологічний інструмент, особистісний підхід складається з концептуального уявлення про особистість, з комплексної діагностики якостей особистості, з концептуальної інтерпретації отримуваних при цьому даних, з комплексу методів цілісного, всебічного розвитку якостей особистості та умов цілісної реалізації цих якостей у відповідних видах сукупної діяльності та соціальної поведінки» [2, 48].

С.К.Шандрук зазначає: «Пошук шляхів реалізації особистісного підходу до підготовки майбутніх психологів в умовах конкретного вищого закладу потрібно розглядати як одне з найважливіших завдань підвищення якості цієї підготовки. Професійне становлення майбутніх психологів-практиків на сучасному етапі розвитку нашого суспільства потрібно розглядати як індивідуальний розвиток особистості майбутнього спеціаліста у ході якого відбувається усвідомлення професійно значущих утворень, формується „Я концепція” та виробляється стратегія професійної діяльності в гуманістичній парадигмі» [6, 191-192].

С.О.Сисоєва аргументує той факт, що «особистісний підхід все наполегливіше утверджується як ключовий психолого-педагогічний принцип організації навчально-виховного процесу» [2, 58-59].

Н.Ф.Шевченко вказує: «Саме особистісний підхід має найбільший потенціал для свого втілення у педагогічну систему. Своєрідною квінтесенцією цього підходу є саме ідея самореалізації. Самореалізація і є втіленням глибинної природи, суттєвих сил кожної людини. Освітня система буде справді гуманістичною та особистісно-орієнтованою настільки, наскільки вона працює на самореалізацію того, хто навчається» [3, 187].

На думку І.С.Дударенко: «Розробка особистісного підходу – дуже складна теоретична і практична проблема. Гуманістичний підхід дає можливість сприймати людину як „відкриту можливість” самоактуалізації. В межах гуманістичного напрямку людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується» [8, 114]. Особистісний підхід на думку автора «…є своєрідним методологічним інструментарієм, основу якого становлять сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методики психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке, цілісне розуміння пізнання особистості, її розвиток» [8, 114].

В.В.Рибалка, узагальнюючи історичні тенденції становлення особистісного підходу у вітчизняній психології у працях таких відомих науковців-дослідників як Л.І.Божович, І.С.Кон, Н.С.Лейтес, К.К.Платонов, Б.О.Федоришин, пропонує розглядати запропонований науковий підхід як «…певну сукупність концептуальних і методичних засобів…» [7]. Він пропонує основні складові особистісного підходу [2] (див. табл. 1).

На основі такої класифікації щодо складових особистісного підходу, В.В.Рибалка робить такий висновок: «За такої характеристики особистісний підхід набуває не тільки характеристики принципу, методу, але і соціальної цілісної технології професійної діяльності психолога при роботі з вивчення і розвитку особистості, в якій поєднуються і теоретичні, і прикладні, і практичні, тобто просвітньо-психологічні, психодіагностичні, психокорекційні, психоконсультативні, психорозвивальні компоненти синтетичної психологічної діяльності» [2].

Таблиця 1.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рівні готовності до діяльності за В.О.Сластьоніним	\|	Основні складові особистісного підходу за В.В.Рибалкою

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.