МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Основні підходи до розуміння готовності у вітчизняній та зарубіжній психології
Формування особистісно-професійної готовності майбутніх практичних психологів до різних напрямків психологічної роботи залежить від психологічних показників та детермінант, які визначаються розвиненістю інтелекту, комунікативності, емпатії, прогнозування, ідентифікації, самовизначення (Ю.Є.Альошина [14; 15], С.В.Васьківська [57], П.П.Горностай [71], Р.С.Нємов [194], Н.І.Пов’якель [229; 230; 232], Н.В.Пророк [241], В.В.Рибалка [250; 252; 253], Г.О.Хомич [301], С.К.Шандрук [314; 316]). Важливу роль у підвищенні готовності майбутнього спеціаліста до творчої професійної діяльності відіграє рефлексія психологів, їх здатність орієнтуватися не тільки на результат своєї праці й шляху її досягнення, але й самого себе як суб’єкта своєї діяльності. Здатність до саморефлексії можна розглядати як основну умову розвитку особистості професіонала та як показник зрілості того чи іншого наукового спрямування (Н.І.Пов’якель [230]). Отже, особистісно-професійна готовність – це необхідна умова успішної й ефективної діяльності, зміст і структура якої визначається вимогами діяльності до психічних процесів, станів, досвіду і якостей особистості. Вона передбачає оволодіння загальнонауковими знаннями, набуття знань, умінь, навичок необхідних для виконання майбутніх професійних функцій, вміння вирішувати професійні завдання, а також комплексом особистісних якостей, що визначають професійну стійкість і готовність до праці. Одна з основних вимог до майбутніх психологів-практиків щодо діяльності у різних видах надання психологічної допомоги полягає в тому, щоб вони ставилися до неї з великою професійною серйозністю, а не так як до заняття, на яке просто витрачається час. Вони мають бути віддані своїй справі, яка полягає в тому, щоб допомагати клієнтам стати більш продуктивними, повноцінно жити [9, 385]. Лише жага знань, стремління знайти істину та здатність донести свої думки до свідомості інших людей допоможуть студентам-психологам навчитися конструктивно впливати на клієнтів [9, 385]. Один із найкращих способів зацікавитися процесом підготовки психолога-практика – відповідати своїй природній зацікавленості у пізнанні навколишнього середовища. Отже, на основі даного теоретичного дослідження, можна зробити висновок, що всі науковці-дослідники, які вивчають проблему формування готовності студентів-психологів вузу та професійної діяльності, включають в її структуру такі компоненти, як мотиви вибору професії, професійну спрямованість (позитивне ставлення до своєї професії, установка на професійну діяльність), професійно-значущі якості особистості; широкий об’єм знань, умінь і навиків; емоційні та вольові властивості студента, його стани. Тому, що складне і динамічне життя психолога-практика накладає високі вимоги до його особистості, рівня його психологічної надійності. Практичному психологу часто доводиться опинятися в стресових ситуаціях, зустрічатись з болем, стражданнями, іноді відчувати себе безсилим перед обставинами. Як бачимо, професія психолога, передбачає специфічні психічні і емоційні навантаження: намагання розібратися в проблемах клієнтів, що знаходяться в стресових або кризових ситуаціях; можливість стати об‘єктом прояву агресії клієнта; не виключена навіть можливість суїциду клієнта тощо. Тому, наукова теорія акмеологічної готовності особистості, на нашу думку, повинна бути включеною в цілісну систему концептуальну модель готовності психологів-практиків до професійної діяльності, спрямованої на вирішення проблем раціональної організації професійної діяльності вершинного рівня, формування професійної майстерності. Відомо, що магістральні напрямки розвитку психолого-акмеологічної науки пов’язані, по-перше, із створенням теоретично обумовленої системи ціннісно-смислового та діяльнісно-операційного розвитку особистості людини, а по-друге, із розробкою ефективних методологічних і методичних моделей змістовно-технологічного забезпечення професійного вершинного розвитку та саморозвитку людини. Готовність є однією із ключових, системоутворюючих проблем у загальному комплексі акмеологічної проблематики, яка вимагає як загальнотеоретичної так і прикладної розробки. При цьому розвиток і збагачення психолого-акмеологічної науки в цілому, на наш погляд, буде залежати від вирішення центральних завдань, пов’язаних із розробкою комплексу проблем оптимальної готовності: принципів, закономірностей саморозвитку та самоактуалізації особистості; конкретних психолого-акмеологічних технологій; створення системи особистісної та професійної психодіагностики і так далі. Узагальнюючи дані літературних джерел, можна стверджувати, що професія психолога вимагає від свого представника, насамперед, здійснення відповідної роботи по формуванню комунікативних умінь, навичок встановлення контактів, здатності до самоаналізу, рефлексії і саморозвитку, навичок емоційної та поведінкової саморегуляції, а також вміння усвідомити свої особистісні та екзистенційні проблеми, власні комплекси і механізми захисту. Ряд проблем особистісного розвитку та професійного становлення майбутніх практичних психологів залишається маловивченим. Теоретичний аналіз проблеми дозволяє стверджувати, що готовність майбутніх шкільних психологів до професійної діяльності – це цілеспрямований вияв потенціалу особистості студентів-психологів, що включає їх переконання, погляди, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, навички, вміння. Готовність досягається в ході професійної підготовки, є результатом всебічного особистісного розвитку особистості майбутніх психологів з урахуванням вимог професійної психологічної діяльності. Отже, формування готовності до діяльності практичного психолога потрібно розглядати як результат його особистісно-професійної підготовки. Це стосується також і особливостей готовності студентів-психологів до надання психологічної допомоги особистості. 3. Етичні інваріанти у сучасних теоріях підготовки психолога-практика Проблема забезпечення особистісного розвитку студентів вищих навчальних закладів набуває особливої актуальності у зв’язку із визначеними у державних документах пріоритетними суспільними цінностями і перспективами. Продуктивне вирішення проблеми удосконалення навчальної діяльності студентської молоді передбачає розробку і впровадження системи особистісно орієнтованих засобів навчання, спроможних забезпечити оптимізацію внутрішнього потенціалу молоді. Б.Г.Ананьєв практично довів правильність і перспективність вивчення людини як цілісності, тобто «…індивідуальність людини можна зрозуміти лише при умові повного набору її характеристик». При цьому, він наголошував, що «…індивідуальність може бути зрозуміла лише як єдність і взаємозв’язок її властивостей як особистості та суб’єкта діяльності, в структурі яких функціонують природні властивості людини як індивіда» [9, 334]. Як зазначає В.В.Рибалка: «…найбільш специфічним при психологічній роботі з особистістю має стати дотримання вимог особистісного підходу». На думку автора: «За особистісним підходом, психіка людини має розглядатись як складне системне, цілісне, структурно-ієрархічне утворення, що має певну системну психологічну характеристику розвитку впродовж усього життя, системно регулює сукупність діяльностей і актів поведінки в конкретних ситуаціях життєдіяльності, забезпечуючи ефективну взаємодію з об’єктивною дійсністю. Як методологічний інструмент, особистісний підхід складається з концептуального уявлення про особистість, з комплексної діагностики якостей особистості, з концептуальної інтерпретації отримуваних при цьому даних, з комплексу методів цілісного, всебічного розвитку якостей особистості та умов цілісної реалізації цих якостей у відповідних видах сукупної діяльності та соціальної поведінки» [2, 48]. С.К.Шандрук зазначає: «Пошук шляхів реалізації особистісного підходу до підготовки майбутніх психологів в умовах конкретного вищого закладу потрібно розглядати як одне з найважливіших завдань підвищення якості цієї підготовки. Професійне становлення майбутніх психологів-практиків на сучасному етапі розвитку нашого суспільства потрібно розглядати як індивідуальний розвиток особистості майбутнього спеціаліста у ході якого відбувається усвідомлення професійно значущих утворень, формується „Я концепція” та виробляється стратегія професійної діяльності в гуманістичній парадигмі» [6, 191-192]. С.О.Сисоєва аргументує той факт, що «особистісний підхід все наполегливіше утверджується як ключовий психолого-педагогічний принцип організації навчально-виховного процесу» [2, 58-59]. Н.Ф.Шевченко вказує: «Саме особистісний підхід має найбільший потенціал для свого втілення у педагогічну систему. Своєрідною квінтесенцією цього підходу є саме ідея самореалізації. Самореалізація і є втіленням глибинної природи, суттєвих сил кожної людини. Освітня система буде справді гуманістичною та особистісно-орієнтованою настільки, наскільки вона працює на самореалізацію того, хто навчається» [3, 187]. На думку І.С.Дударенко: «Розробка особистісного підходу – дуже складна теоретична і практична проблема. Гуманістичний підхід дає можливість сприймати людину як „відкриту можливість” самоактуалізації. В межах гуманістичного напрямку людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується» [8, 114]. Особистісний підхід на думку автора «…є своєрідним методологічним інструментарієм, основу якого становлять сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методики психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке, цілісне розуміння пізнання особистості, її розвиток» [8, 114]. В.В.Рибалка, узагальнюючи історичні тенденції становлення особистісного підходу у вітчизняній психології у працях таких відомих науковців-дослідників як Л.І.Божович, І.С.Кон, Н.С.Лейтес, К.К.Платонов, Б.О.Федоришин, пропонує розглядати запропонований науковий підхід як «…певну сукупність концептуальних і методичних засобів…» [7]. Він пропонує основні складові особистісного підходу [2] (див. табл. 1). На основі такої класифікації щодо складових особистісного підходу, В.В.Рибалка робить такий висновок: «За такої характеристики особистісний підхід набуває не тільки характеристики принципу, методу, але і соціальної цілісної технології професійної діяльності психолога при роботі з вивчення і розвитку особистості, в якій поєднуються і теоретичні, і прикладні, і практичні, тобто просвітньо-психологічні, психодіагностичні, психокорекційні, психоконсультативні, психорозвивальні компоненти синтетичної психологічної діяльності» [2].
Таблиця 1. Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|