Особистісно-акмеологічний підхід як психолого-педагогічний принцип у підготовці практичних психологів

Найближча до акмеології – психологія як центральна дисципліна, яка вивчає людину. У свою чергу загальна психологія (крім того, що являється дисциплінарним ядром) представляє різноманітну та диференційну систему різноманітних психологічних наук: фундаментальних (вивчаючих особистість, її психіку й свідомість, процеси й стани, діяльність і поведінку, розвиток і творчість) та прикладних (психологія вікова і педагогічна, соціальна й інженерна, психофізіологія й патопсихологія та таке інше).

Різні знання накопичені в загальній психології та в її прикладних сферах, постійно використовуються в конкретних акмеологічних дослідженнях і розробках у формі фрагментарних відомостей про психічні можливості людини. Однак особливий інтерес викликають ті сфери психології, які складають психологічну базу для розробки акмеологічної проблематики професійної майстерності людини.

А.А.Деркач та В.Г.Зазикін зосереджують свою увагу на такому визначенні «…акмеологія визначається як наука, яка виникла на основі природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін, яка вивчає закономірності та феномени розвитку людини на рівні її зрілості та особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку». У розвитку акмеології можна виділити чотири основних етапи. Перший – латентний, коли складалися історичні, культурологічні, соціальні, філософські, наукові, практичні, педагогічні аспекти в науковому пізнанні нової сфери дослідження особистості. Другий етап – номінаційний, коли соціальна потреба в такого роду знаннях була усвідомлена й визначена введенням Н.Рибніковим у 1928 році спеціального терміну «акмеологія». Третій етап –інкубаційний, його початок датується виникненням концептуальної ідеї Н.В.Кузьміної про необхідність констеляції досліджень акмеологічної проблематики в якості нової сфери людинознавства. Передумовою були систематизація та узагальнення, аналіз та диференціація людинознавства у працях Б.Г.Ананьєва. Завершився цей етап представленням програми розгортання акмеології в якості особливої дисципліни. Четвертий – інституційний – цей етап пов’язаний із створенням ряду соціальних структур. Основні завдання акмеології: виявлення подібного та відмінного в різних людей, які досягли видатних успіхів; визначення характеристик (якостей), які повинні бути сформовані в людини на різних етапах її розвитку та які можуть привести її до успіху; дослідження механізмів і факторів, які впливають на розвиток людини і призводять до успіху; розкриття феноменології «акме» (опис її проявів); спеціальне дослідження якраз професійних досягнень у зрілому віці; вивчення праці професіоналів екстракласу (виділення загального і специфічного для різних професій); зв’язок професійних досягнень із поза професійною діяльністю; дослідження здібності людини накопичувати різносторонній досвід й «акумулювати» його в конкретній діяльності; вивчення вищих досягнень в умовах роботи в колективі; створення методичного інструментарію для дослідження «акме» як окремої людини, так і трудових колективів. Таким чином, основне завдання акмеології – «через проведення комплексних розробок запропонувати… …технологічні стратегію і тактику організації та практичного створення процесу переходу починаючого свою самостійну діяльність спеціаліста на все більш високі рівні професіоналізму».

При цьому важливе значення для розуміння «вершинного» розвитку людини має розмежування «дорослості» та «зрілості»: дорослість – це скоріше кількісна характеристика, зрілість – якісна характеристика (здатність перетворювати накопичений життєвий і професійний досвід у вищі досягнення).

На думку О.О.Бодальова, в більшості випадків, умовами великого «акме» в майбутньому являються «мікроакме» на кожному етапі розвитку людини. Важливою внутрішньою умовою повноцінного «акме» є «високий рівень сформованості у людини совісті». Інша важлива умова «акме» - готовність не йти на поводу суспільної думки та соціальної кон’юктури.

З метою вивчення аналізу акме-форм, успішної й творчої професійної майстерності та розробки оптимальних технологій розвитку професіоналізму акмеологія проводить комплексні дослідження процесів і способів здійснення різноманітними спеціалістами професійної діяльності, синтезуючи для цього досягнення інших наук про людину, перш за все філософії, соціології, психології, фізіології, генетики та педагогіки. Свою онтологічну визначеність акмеологія здобуває внаслідок центрованості на виявленні, описанні, аналізі феноменології акме-форм в життєдіяльності людини, в її становленні як професіонала, психологічно творчому і соціально успішному здійсненні професійної діяльності. Акмеологічний аспект феноменології творчої майстерності представлений в наукових працях. Наукове знання про закономірності та способи досягнення вершин професіоналізму та творчості характеризує такий інтегративний за своєю соціокультурною природою та системоутворюючий за методологічним значенням онтологічний атрибут, як «акмеологічність» соціологічного буття людини.

Образ акме – сукупність найвищих якісних показників цілісно-світоглядних, інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, мотиваційних, вольових, комунікативних характеристик і складових психічного, фізіологічного та духовного здоров’я суб’єкта діяльності як професіонала, отриманих в процедурах оцінювання, корекції та розвитку. Тобто, акме – це вищий для кожної людини рівень розвитку її фізичного здоров’я, розуму, почуття, волі, взаємодіючих таким чином, що вона добивається найбільшого результату, проявляючи себе як індивід, як особистість і як суб’єкт діяльності.

Зустрічається на практиці широкий спектр технологій акмеологічного впливу, спрямованих на перетворення професійної діяльності й суб’єкта праці станів і якостей: технології акмеологічного консультування, технології ігромоделювання професійної діяльності, інформаційні технології й прийоми дистанційного навчання, рефлексивно-гуманістичні технології співтворчості та технології розвитку рефлексивної культури й самосвідомості, технології автоматизованого інтенсивного навчання, технології продуктивної саморегуляції психічної стійкості кадрів та інше. Запропоновані акмеологічні технології, які адресовані самій людині для допомоги в здійсненні нею самопізнання, саморозвитку, самореалізації, самозбереження, самовідновлення після стресів і так далі. Розвиваючі технології описані й успішно застосовуються в циклі психолого-акмеологічних практикумів.

Розробка теоретичних основ та експериментальних підходів в акмеології дала можливість звернутися до проблеми психолого-акмеологічного забезпечення професійної діяльності і професійного навчання кадрів. У сфері методології акмеологічних досліджень поняття «акмеологічні закономірності» визначається як стійкі зв’язки й відношення між професійним й особистісним розвитком людини, а також між різноманітними рівнями організації психічних процесів у ході такого розвитку. Дані закономірності носять одночасно і об’єктивний, і суб’єктивний характер, що пояснюється інтегративним вивченням у межах акмеології як людини так і її діяльності.

У межах парадигми акмеологічного підходу та парадигми особистісного підходу предметом наукового вивчення може виступати поняття особистісного росту представників різноманітних професій, а також багатогранність факторів, які мають неоднозначний, а інколи суперечливий вплив на процес особистісного та професійного самовизначення. У психотерапії до цих пір немає чітких границь поняття «особистісний ріст». Спроба їх визначення в робочому варіанті може такими: 1) кількісний показник – «висота», «кар’єра», «пік», «діяльність», «свідомість» (тобто «ріст»); 2) якісний показник – «глибина», «людськість», «екзистенція», «духовність», «без свідоме», «совісність» («совість як підсвідомий бог» у Франкла), інтерес не до того, що робить особистість, а до того, як вона робить свою справу і свою долю (власне «зрілість», лише її досконалості немає меж).

К.О.Абульханова-Славська пропонує ієрархію рівнів вивчення та опису акмеологічних закономірностей формування особистісної зрілості (власне, особистісного росту), психоконсультанта як суб’єкта професійної діяльності: 1) психічний рівень – особливості суб’єктивного моделювання загального плану психічної реальності; 2) особистісно-соціальний рівень – закономірності активного моделювання «психотерапевтичного буття та простору», репертуар психотерапевтичних сценаріїв і ролей; 3) герменевтичний рівень – психотерапевтична коректність глибинної інтерпретації коннотативних смислів віртуальної реальності клієнтів; 4) символічний рівень – створення власних ефективних психотерапевтичних міфів; екзистенційний рівень (вищий в ієрархії) – повна осмисленість «психотерапевтичного буття», крок в глибину, вільне та відповідальне подолання «прокляття професії» (Р.М.Загайнов [12]), соціальне безсмертя в долях клієнтів – істинна, оптимальна особистісно-професійна зрілість («акме») [7,26-27].

Усі вище зазначені роздуми являють собою формулювання актуальної наукової проблеми вивчення та опису акмеологічних закономірностей формування особистісно-професійної зрілості сучасного психоконсультанта (екзистеційний аспект). Ефективне розв’язання даних проблем дозволить в значній мірі оптимізувати процес професійної підготовки молодих психоконсультантів. Тому, що акмеологія вивчає перш за все ті умови і фактори, які забезпечують вищий рівень досягнень людини в якій-небудь сфері професійної діяльності як особистості так і зрілого суб’єкта цієї діяльності. Тому в складі акмеології толерантність у міжособистісному спілкуванні розуміється як невід’ємна характеристика (показник) професіоналізму та зрілості особистості, сферою діяльності якої є взаємодія в межах системи «людина – людина».

Можна стверджувати, що акмеологічний, як і особистісний підходи, спрямовані на реалізацію принципу цілісності, оскільки акме людини (вищий прояв її професійного, особистісного самовираження та самоствердження), яке вивчається акмеологією, розуміється як гармонійна єдність психологічних і соціальних установок, у межах чого виявляється досяжною повнота буття в рамках індивідуального стану. Отже, стан (чи особистісний статус) акме, як основний об'єкт дослідження акмеології, є атрибутом творчої, гармонійної самоактуалізованої (згідно з А. Маслоу) особистості, що є цілісною сутністю, яка виявляє синергійне, гармонійне узгодження всіх психофізіологічних, свідомих, неусвідомлених, духовних вимірів людської особистості, що складають її творчу повноту. Базуючись на даному визначенні акме людини, можна окреслити й шляхи її формування, спрямовані на розвиток творчо-гармонійної особистості, що є, як учить психологія, цілісною істотою, оскільки креативні люди виявляють амбівалентні, парадоксальні-двоїсті, що виключають один одного особливості.

Таким чином, особистісний, як і акмеологічний, підходи мають спільні суттєві ознаки у вивченні становлення особистості, а саме: зрілість, успішність, вершинність, гармонійність, творчість, майстерність. Особистісний підхід розглядає дані ознаки в ході підготовки спеціаліста, а в акмеологічному підході – це основа дослідження щодо вершинного, акмеологічного рівня розвитку особистості. Таким чином, особистісний та акмеологічний підходи до розвитку особистості мають тотожні суттєві ознаки і можуть бути об’єднані в єдиний методологічний підхід – особистісно-акмеологічний.

Крім цього, особистісний та акмеологічний підходи орієнтуються на принципи, відповідно до яких потрібно вивчати процеси становлення творчого потенціалу, які призводять до успіху в професійній діяльності спеціалістів (із врахуванням її культурологічних, соціологічних, генетичних та інших детермінант), що досягають у своєму розвитку оптимальної стадії творчої майстерності і визначеного суспільного визнання. Важлива психологічна особливість успіху полягає в тому, що він, з одного боку, завжди очевидний і конкретний, а з іншого – є результатом довготривалого, суперечливого розвитку суб’єкта діяльності.

В особистісному та акмеологічному підходах робиться акцент на здібності особистості ставити собі завдання, реалізовувати їх, розв’язувати життєві та професійні проблеми з установкою на отримання високих результатів. При цьому акмеологічні технології мають ціннісно-цільовий, тобто гуманітарний характер і відповідають принципу оптимізації особистісних і професійних ресурсів. Отже, можливо об’єднати їх у спеціальний особистісно-акмеологічний підхід.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні складові особистісного підходу за В.В.Рибалкою	\|	Принципи особистісно-акмеологічного підходу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.059 сек.